Читайте также:
|
Вантажно-розвантажувальні роботи повинні обов’язково бути механізовані, якщо маса вантажу більше 50 кг або якщо його необхідно піднімати на висоту більше 3 м. Перенесення вантажів повинно здійснюватися із використанням транспортних засобів. У виняткових випадках допускається перенесення вантажів на носилках по горизонтальному шляху на відстані не більше 50 м. Перенесення вантажу на носилках по сходах і драбинах забороняється.
Переміщати вантажі масою 2 т і більше слід тільки за допомогою механічних пристроїв – лебідок, талів, домкратів, і вантажопідйомних машин. Для вантажно-розвантажувальних робіт використовують крани, навантажувачі і засоби малої механізації. При технічному обслуговуванні ПК застосовують різні вантажопідйомні машини й механізми. Від їхньої правильної експлуатації залежить безпека праці інженерно-технічного персоналу.
Підйомні крани всіх типів реєструють в органах Держнагляду, за винятком кранів з ручним приводом.
Вантажопідйомним машинам і знімним вантажозахватним пристроям, що не підлягають реєстрації в органах Держнагляду, присвоюються номери, під якими їх записують у журнал обліку вантажопідйомних машин і знімних вантажозахватних пристроїв авіапідприємства.
Дозвіл на роботу вантажопідйомних машин і знімних вантажозахватних пристроїв одержують в органах Держнагляду, що реєструють їх, а при реєстрації в спеціальному журналі - від інженерно-технічного працівника з нагляду за вантажопідйомними машинами на авіапідприємстві.
Після ремонту, реконструкції, перестановки на нове місце, передачі новому власнику вантажопідйомні машини і знімні вантажозахватні пристрої повинні бути перереєстровані.
Вантажопідйомні машини і знімні вантажозахватні пристрої в процесі роботи повинні періодично проходити технічний огляд: частковий – не рідше одного разу в 12 місяців, повний – одного разу в три роки. Повний технічний огляд повинен проходити після дозволу на експлуатацію нових вантажопідйомних машин і знімних вантажозахватних пристроїв. Повний позачерговий технічний огляд здійснюють після ремонту несучих конструкцій вантажопідйомної машини.
Мета часткового технічного огляду - визначити чи відповідає правилам Держнагляду вантажопідйомна машина, а саме, чи у справному вона стані, що забезпечує її безпечну експлуатацію, і чи відповідає правилам Держнагляду її обслуговування.
Повний технічний огляд вантажопідйомної машини включає огляду статичного й динамічного випробування. Для перевірки міцності вантажопідйомної машини в цілому і міцності окремих її вузлів і елементів статичні випробування вантажопідйомної машини проводять під навантаженням на 25% більше її встановленої номінальної вантажопідйомності. У стрілових кранів, крім того, перевіряють їхню вантажну стійкість.
При динамічних випробуваннях вантажопідйомної машини перевіряють роботу її механізмів і спрацьовування гальмових пристроїв під навантаженням у 1,1 рази більше від номінального. Випробування передбачає повторний підйом і опускання вантажу. Результати технічного огляду записують у паспорт вантажопідйомної машини чи, якщо це необовязково, то в журнал обліку й огляду вантажопідйомних машин із указівкою дати наступного огляду.
Знімні вантажозахватні пристрої – стропи, ланцюги, траверси, кліщі й інше підлягають технічному огляду на заводі-виготовлювачі, а після ремонту – на заводі, на якому вони ремонтувалися. Випробування цих пристосувань проводять під навантаженням у 1,25 рази більше від їхньої номінальної вантажопідйомності.
При експлуатації вантажозахватні пристрої необхідно, крім того, періодично оглядати: траверси – через кожні 6 місяців, кліщі й інші захвати – через 1 місяць, стропи – через кожні 10 днів.
У вантажопідйомних кранів – стрілових, баштових, портальних при розгойдуванні вантажу, нерівномірному навантаженні, під час повороту стріли, при установці на нерівній площадці під дією вітру може виникнути втрата стійкості. Тому відповідно до Правил улаштування та безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів [23] їм пред'являються вимоги щодо стійкості як в процесі роботи, так і в неробочому стані. Вантажна і власна стійкість крана повинна перевірятися шляхом розрахунків. Суть розрахунку полягає в знаходженні коефіцієнта вантажної K 1 і власної K 2 стійкості. Коефіцієнт K 1 визначається відношенням моменту щодо ребра перекидання, створюваного масою всіх частин крана з урахуванням усіх додаткових навантажень (вітровий, інерційний і т.ін.), і впливу найбільшого припустимого при роботі крана ухилу до моменту, створюваного робочим вантажем щодо того ж ребра (K 1 ≥ 1,15). Якщо K 1 визначається без урахування додаткових навантажень і нахилу шляху, то його значення повинно бути не менше 1,4. Власна стійкість крана K 2 визначається відношенням моменту, створюваного масою всіх частин крана з урахуванням нахилу шляху убік перекидання щодо ребра перекидання, до моменту, створюваного вітровим навантаженням. Методика розрахунку коефіцієнтів K 1 і K 2 викладена в додатку до Правил улаштування і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів [23].
Гальмо механізму підйому вантажу повинен забезпечувати гальмовий момент з урахуванням коефіцієнта запасу гальмування, що в залежності від режиму роботи механізму підйому повинен знаходитися в межах 1,5-2,5. Під коефіцієнтом запасу гальмування розуміється відношення моменту, створюваного гальмом, до статичного моменту, створюваного найбільшим робочим вантажем на гальмовому валу.
Канати, застосовувані як вантажні, стрілові, вантові, несучі, тягові і стропи, повинні відповідати діючим державним стандартам і мати сертифікат. Ця вимога безпеки експлуатації вантажопідйомних машин повинна постійно контролюватися відповідальними особами. Відбраковування сталевих канатів, що знаходяться в роботі, (тросів) відбувається згідно з кількістю обривів дротів на довжині одного кроку звивки. Технологія відбраковування докладно описана в додатку до Правил улаштування і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів.
В процесі роботи по підйому і переміщенню вантажів роботодавець повинен контролювати виконання наступних вимог безпеки:
видалити людей із зони провадження робіт по підйому і переміщенню вантажу, з-під піднятих вантажів і зони можливого падіння стріли піднімального крана;
не допускати перебування людей на поворотній частині вантажопідйомного крана, щоб уникнути затиснення між поворотною і нерухомою його частинами;
перед оглядом, ремонтом і регулюванням механізмів електроустаткування крана його електроживлення повинно бути відключено;
опускати переміщуваний вантаж лише на спеціально відведене для цього місце, де виключена можливість його падіння чи перекидання, наприклад, демонтований із ПК авіаційний двигун укладають на спеціальний ложемент, що має необхідну стійкість;
не допускати опускання вантажу на автомашини чи підйому його, якщо в кузові знаходяться люди;
при швидкості вітру більше 12 м/с роботи по підйому і переміщенню вантажу повинні бути припинені;
наприкінці робочого дня чи в перервах на відпочинок вантаж повинен бути опущений на землю;
живильний пристрій вантажопідйомної машини по закінченні роботи повинен бути вимкнений і замкнений.
На підприємствах цивільної авіації застосовуються внутрішньозаводські транспортні засоби. До них відносяться: самохідні навантажувачі (у тому числі й автонавантажувачі), електрокари, самохідні крани, механізовані візки для транспортування деталей і вузлів ПК та авіадвигунів, машини й механізми спецавтотранспорта аеродромного устаткування.
Експлуатація внутрішньозаводського транспорту створює потенційну небезпеку для робітників.
До керування електрокаром допускаються особи, які досягли 18 років, пройшли медичний огляд, спеціальне навчання і які отримали посвідчення на право водіння електрокаром. Перед виїздом з гаражу водій повинен перевірити справність рульового керування, гальма, сигналу і переконатися в справності роботи електрокара на усіх швидкостях при включенні перемикача "Уперед" і "Назад". Електрокар, що рухається, при зустрічі з іншими транспортними засобами і при обгоні людей, що йдуть по дорозі, зобов'язаний дати попереджувальний сигнал. Забороняється перевозити людей у кузові електрокара, не обладнаного сидіннями, а також зменшувати дистанцію між транспортом, що йде спереду, не менше ніж на 10 м, щоб уникнути зіткнень при раптовій його зупинці. Швидкість руху електрокара повинна бути не більше 12 км/год. Правильність навантаження і надійність закріплення вантажу повинен контролювати водій. Він повинен бути передбачливим при переключенні електрокара на зворотний хід, а починати рух тільки в тому випадку, якщо простір маневру добре проглядається. Забороняється перевозити на електрокарі вантажі шириною більше 2 м, їздити вперед платформою (крім розвороту).
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 122 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |