Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Малярія

Малярія (латmalaria)— гостра антропонозна протозойна хвороба з трансмісивним механізмом передачі збудника; характеризується нападами гарячки, гемолітичною анемією, збільшенням печінки й селезінки, рецидивами хвороби.

Етіологія. Збудниками малярії є одноклітинні мікроорганізми, що належать до типу Protozoa, класу Sporozoa, родини Plasmodiidae, роду Plasmodium. Малярію у людей спричиняють 4 види збудника:

PL falciparum — збудник тропічної малярії, PL vivax — збудник триденної малярії, PL ovale — збудник овале- малярії і PL malariae — збудник чотириденної малярії. Життєвий цикл плазмодіїв складається з двох фаз: спорогонії — статевої фази в організмі остаточного хазяїна (самиці комара роду Anopheles) і шизогонії — безстатевої фази в організмі людини, пі,о є проміжним хазяїном паразита.

Безстатева фаза. Заражений малярійний комар, нападаючи і id людину, разом із слиною вводить у кров'яне русло спорозоїти, 111,о з потоком крові потрапляють у печінку, де проникають у ічміатоцити. У клітинах печінки спорозоїти трансформуються в міизонти, які ростуть, багаторазово діляться й перетворюються, а велику кількість тканинних мерозоїтів (до 40 000 у PL falciparum).

 

Тривалість тканинної (позаеритроцитарної) шизогонії становить у PL falciparum б діб, у PL malariae — 15 діб, у PL ovale — () діб і в PL vivax — 8 діб. При триденній і малярії-овале можливе тривале (до декількох місяців і навіть років) перебування імразитів у печінці в дрімаючому стані з наступним перетворенням на шизогонії й виходом їх у кров. Спорозоїти, розвиватися відразу після того, як вони потраплять у печінку, називають тахіспорозоїтами, а спорозоїти, у розвитку яких настає тривала пауза, — брадиспорозоїтами. Тканинні морозоїти проникають в еритроцити і дають початок гритроцитарній шизогонії, відповідальній за клінічні прояви м.ілярії. Після проникнення мерозоїтів в еритроцити паразити

юходять декілька вікових стадій розвитку: юного й зрілого трофозоїта, шизонта і морули. Тривалість одного циклу еритроцитарної шизогонії становить у PL vivax, PL falciparum, IM. ovale — 48 год, у PL malariae — 72 год. Унаслідок розпаду еритроцитів утворюються мерозоїти, що виходять у плазму к рові. Якась їх частина при цьому гине, частина проникає в еритроцити, й процес еритроцитарної шизогонії повторюється, v процесі еритроцитарної шизогонії частина мерозоїтів ді іференціюється на чоловічі й жіночі статеві клітини чи мікро- і макрогаметоцити, які циркулюють у кров'яному руслі. Деякі з гаметоцитів можуть зберігати життєздатність і залишатися мразними для комарів протягом декількох тижнів. Статева фаза (спорогонія). У шлунку комарів, що насмокталися крові хворих на малярію, безстатеві форми паразиті перетравлюються, а статеві проходять складний цикл розвитку, Унаслідок злиття чоловічих статевих із жіночими статевими клітинами формується зигота. Остання подовжується, набуває червоподібної форми і проникає крізь стінку шлунка. Тут під його зовнішньою оболонкою вона перетворюється на оокінету, а далі на ооцисту. Ядро й цитоплазма ооцисти багаторазово діляться, утворюючи декілька тисяч спорозоїтів. Після дозрівання ооцисти її оболонка розривається, спорозоїти виходять у порожнину тіла комара і з потоком гемолімфи розносяться по всьому організмі комахи, концентруючись у слинних залозах, З цього часу комар стає заразним. Залежно від виду паразита й температури навколишнього середовища тривалість життя спорогонії становить від 7 до 45 діб.

Епідеміологія. Резервуар і джерело збудника — хвора людина чи паразитоносій; переносники — самиці комарів роду АпорЬеІеБ. Людина є джерелом збудника для комара після появи в крові зрілих статевих клітин. При три- і чотириденній малярії це відбувається після 2—3-го нападу, при тропічній малярії — з 7—10-го дня захворювання. Цей період триває близько року при тропічній малярії, 1—2 роки — при триденній і овале- малярії, десятки років — при чотириденній малярії. Комарі після завершення спорогонії заразні від декількох днів до 1,5 міс. Механізм передачі збудника трансмісивний. Можливий парентеральний шлях (при переливаннях крові чи через медичні інструменти) і зараження під час проходження через пологові шляхи.

Природна сприйнятливість людей висока, особливо у дітей раннього віку, однак існують групи населення, відносно несприйнятливі до малярії (резистентні носії аномального гемоглобіну-Б). Сезонність у регіонах помірного й субтропічного клімату літньо-осіння, у країнах із тропічним кліматом випадки малярії реєструються протягом року. Постінфекційний імунітет типоспецифічний нестійкий, можливі реінвазії і перехресні інвазії.

Малярія — дуже поширена інфекційна хвороба. Інтенсивні ендемічні осередки охоплюють Південну й Південно-Східну Азію, Океанію, Центральну й Південну Америку, тропічну й субтропічну частини Африки; у Північній Америці і Європі (у тому числі і в Україні) можливі завезені з-за кордону випадки иіхворювань. В ендемічних осередках насамперед хворіють діти. Можливість передачі збудника комарами прямо пропорційна числу днів у році з середньодобовою температурою повітря нигде за 15 °С (якщо таких днів у році менше за ЗО, поширення малярії неможливе). Про ураження населення в ендемічних осередках роблять висновок за так званим селезінковим (відсоток осіб зі збільшеною селезінкою серед обстежених) і паразитарним (відсоток осіб із паразитемією) індексом. Нідповідно до класифікації ВООЗ, розрізняють 4 ступені активності ендемічних осередків малярії: гіпоендемічні (низький чи помірний ризик зараження), мезоендемічні (помірний чи високий ризик), гіперендемічні (високий ризик) і голоендемічні (дуже високий ризик).

Клініка. Інкубаційний період: при тропічній малярії — 8—16 днів, при триденній з короткою інкубацією — 10—14 днів, із тривалою інкубацією — 6—14 міс, при овале-малярії — 11—18 днів, и|)и чотириденній — 20—40 днів.

Триденна малярія. Триденна малярія характеризується тривалим доброякісним перебігом. Хвороба починається гостро. В осіб, іцо захворіли вперше, виявляються продромальні явища — нездужання, загальна слабкість, головний біль, ломота в спині і кінцівках. Часто класичним нападам малярії передує 2—3-денна гарячка неправильного типу. Надалі напади малярії клінічно чітко окреслені і відбуваються через рівні інтервали, і частіше и ту саму нору доби (між 11-ю і 15-ю год). Типовий напад малярії (малярійний пароксизм) має три послідовні фази: озноб, жар, їм г. Хворі раптово відчувають різкий озноб, холод, температура тіла підвищується і швидко досягає 38 — 40 °С. Під час ознобу у хворого відзначається виражена загальна слабкість, різкий головний біль, ломота й біль у суглобах і попереку, задишка, іноді повторне блювання. Обличчя бліде, кінцівки холодні, «ікроціаноз. Фаза ознобу триває від ЗО до 60 хв. Після ознобу починається жар; температура тіла досягає 40 — 41 °С і утримується на такому рівні протягом 3—5 год. Обличчя червоніє, шкіра стає гарячою, характерна ін'єкція склер, сухість зорових оболонок. Хворі скаржаться на головний біль, спрагу, нудоту. Артеріальний тиск знижується, наростає тахікардія, і і.ід легенями прослуховуються сухі хрипи. Часто відзначається помірне здуття живота, рідкі випорожнення. Потім температура тіла знижується і через 4—6 год досягає нормальних позначок. У цей період спостерігають профузне потовиділення, стан хворого поступово поліпшується. Загальна тривалість нападу — від 2 до 12 год. У період між нападами самопочуття хворих може бути задовільним, вони зберігають працездатність. Повторні напади при триденній малярії виникають через день.

Збільшення печінки й селезінки, які набувають щільної консистенції, вдається виявити вже у перший тиждень захворювання. Поступово з'являється субіктеричність склер і шкіри. У загальному аналізі крові виявляють зменшення кількості еритроцитів, гемоглобіну, лейкопенію з відносним лімфоцитозом, тромбоцитопенію, збільшення ШОЕ.

За відсутності лікування малярійні пароксизми продовжуються 4—5 тиж, кількість їх досягає 10—14. Ранні рецидиви виникають звичайно через 6—8 тиж після закінчення початкової гарячки і починаються з пароксизмів, що правильно чергуються, продромальні явища для них не характерні, ознаки інтоксикації слабші, ніж на початку хвороби, тривалість нападів коротша. Типовим для рецидивів малярії є швидке збільшення печінки й особливо селезінки. Пізні рецидиви настають після латентного періоду за декілька місяців (6—14 міс і навіть 3—4 роки від початку хвороби) і характеризуються доброякісним перебігом. Загальна тривалість триденної малярії від 1,5 до 4 років (рідко до 8 років).

Тропічна малярія. Початок хвороби, як правило, раптовий і характеризується помірно вираженим ознобом, високою гарячкою, збудженням хворих, вираженим головним болем, ломотою в м'язах, суглобах. Лише зрідка відзначають продромальні явища — загальне нездужання, зниження апетиту, нудоту, розлади випорожнення. У перші 3—8 днів гарячка постійного типу, потім набуває циклічного характеру. Пароксизми можуть починатися в будь-яку пору доби, але частіше виникають у першій половині дня. Зниження температури тіла не супроводжується різким потовиділенням. Напади гарячки часто тривають більше ніж добу, періоди апірексії короткі (менше за добу).

Для перебігу тропічної малярії характерна тахікардія і значне зниження артеріального тиску до 90/50—80/40 мм. рт. ст. Частота дихання зростає, з'являються сухий кашель, сухі й вологі хрипи. Часто розвиваються диспепсичні ЯЕища: анорексія, нудота, блювання, розлитий біль у надчеревній ділянці, ентерит, ентероколіт. Селезінка збільшується з перших днів захворювання, край її щільний, гладенький, болючий. Часто розвивається токсичний гепатит, проте функції печінки порушуються незначно. У сироватці крові збільшується вміст прямого й непрямого білірубіну, помірно зростає активність амінотрансфераз. У частини хворих виникає токсичний нефрозонефрит. Рідко виникає алгідна форма тропічної малярії, яка з перших днів має перебіг з ознаками інфекційно-токсичного шоку, тромбогеморагічного синдрому на фоні нормальної температури тіла. Із перших днів хвороби у загальному аналізі крові виявляють нормоцитарну анемію (вміст гемоглобіну звичайно знижується до 70—90 г/л, а кількість еритроцитів — до 2,5— 3,5 х 1012/л), ретикулоцитоз, лейкопенію з нейтропенією і відносним лімфоцитозом, ШОЕ збільшена. У периферійній крові з перших днів виявляють плазмодіїв у стадії кільця. За відсутності лікування у випадку доброякісного перебігу хвороба триває близько року.

Чотириденна малярія. Продромальні симптоми (як при триденній малярії) спостерігають рідко. Характерні типові напади гарячки тривалістю близько 12 год із наступним правильним їх чергуванням через 2 дні (на кожний 4-й день). Селезінка збільшується повільно і пальпується тільки через 2 тиж від початку хвороби. Анемія при цій формі малярії розвивається поступово і не досягає рівня, характерного для триденної й тропічної малярії, що пояснюється низьким рівнем паразитемії. Тривалість клінічних проявів чотириденної малярії (без лікування) — від декількох місяців до 2—5 років, поки не настає спонтанне видужання. Прикметною рисою збудника чотириденної малярії є його здатність протягом тривалого часу (десятки років) зберігатися в організмі людини після перенесеної хвороби (можливі рецидиви чотириденної малярії через 30—40 років).

Овале-малярія. Характерна для країн Західної Африки. Частіше, ніж при інших формах, напади розпочинаються у вечірній і нічний час. За клінічними проявами овале-малярія подібна до триденної малярії — напади повторюються через 1 день (на 3-й день). Ця форма малярії характеризується легким доброякісним перебігом, можливе спонтанне видужання після 3—5- го нападу гарячки. Тривалість хвороби — 1—2 роки, проте можливі рецидиви навіть через 3—4 роки. У дітей раннього віку малярія відрізняється атиповим тяжким перебігом. Озноб виражений слабко, характерний загальний ціаноз, похолодання кінцівок; пітливість не властива, Періоди між нападами виражені нечітко, температура тіла може залишатися підвищеною. Збільшуються печінка, селезінка, розвивається анемія. Часто спостерігаються пронос, біль у животі. У тяжких випадках нерідко спостерігаються симптоми менінгоенцефаліту — блювання, судоми, симптоми інфекційнотоксичного шоку.

У вагітних перебіг малярії тяжкий, часто з розвитком анемії, токсичного гепатиту, набряково-асцитичного синдрому. Якщо зараження відбувається під час пологів, хвороба починається після інкубаційного періоду, перебіг її такий, як і в дітей віком до 1 року. При внутрішньоутробному зараженні вагітність може закінчитися викиднем, мертвонародженням або народженням недоношених дітей з вираженими гіпотрофією, анемією, збільшеними печінкою й селезінкою.

Ускладнення. При тяжкому перебігу хвороби можливий розвиток ускладнень: малярійна кома, гемоглобінурійна гарячка, інфекційно-токсичний шок (алгідна форма), розрив селезінки, набряк головного мозку, набряк легень, геморагічний синдром, гостра недостатність нирок тощо.

Малярійна кома виникає унаслідок скупченняилазмодіїв у капілярах головного мозку хворого, гострого порушення кровопостачання й набряку мозкової тканини. Це ускладнення виникає частіше при первинній іронічній малярії, особливо в осіб із дефіцитом маси тіла. Першими провісниками малярійної коми є сильниц головний біль, багаторазове блювання, різка загальна слабкість, апатія або навпаки, занепокоєння, метушливість. Під час обстеження хворого температура тіла 39 — 40 °С, тони серця приглушені, частота пульсу відповідає температурі тіла, артеріальний тиск знижений. Дихання поверхневе, з частотою ЗО—50 за 1 хв. Печінка й селезінка збільшені, щільні. Під час огляду у хворого виражені менінгеальні симптоми. В окремих хворих відзначаються явища гіперкінезу — від клонічних судом м'язів кінцівок до тотальних тетанічних і епілептиформних судомних нападів. Порушується функція тазових органів, унаслідок чого з'являються мимовільні сечовипускання й дефекація. Розвивається порушення свідомості, яке проходить три послідовні фази: сомноленція (адинамія, сонливість), сопор (різко загальмована свідомість, рефлекси знижені), кома (непритомність, рефлекси різко знижені або не викликаються). На початку коми зникає глотковий рефлекс, пізніше — рогівкові й зіничні рефлекси.

Гемоглобінурійна гарячка розвивається частіше після прийому хініну або примахіну. Масивний внутрішньосудинний гемоліз можуть спричиняти й інші ліки (делагіл, сульфаніламіди). Частіше гемоглобінурійна гарячка розвивається в осіб зі спадково зумовленим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідро- генази, що призводить до зниження стійкості еритроцитів. Ускладнення виникає раптово і проявляється різким ознобом, швидким підвищенням температури тіла до 40 — 41 °С, ломотою в м'язах, суглобах, загальною слабкістю, блюванням, неприємними відчуттями у верхній половині живота й попереку. Незабаром сеча набуває темно-коричневого кольору, з'являються ознаки гострої недостатності нирок. В осаді сечі виявляють поодинокі незмінені й вилужені еритроцити. Сироватка крові набуває темно-червоного кольору, розвивається анемія, знижується показник гематокриту. Підвищується вміст вільного білірубіну, шкіра і слизові оболонки набувають жовтяничного забарвлення, можливий геморагічний синдром. Хворий гине при проявах азотемічної коми (у крові швидко наростають показники креатиніну і сечовини). У нетяжких випадках гемоглобінурія продовжується 3—7 днів.

При інфекційно-токсичному шоку розвиваються різка загальна слабкість, загальмованість, що переходить у прострацію. Шкіра блідо-сірого кольору, холодна, вкрита холодним потом. Риси обличчя загострені, очі глибоко запалі, з синіми колами, погляд байдужий. Температура тіла знижена. Дистальні ділянки кінцівок ціанотичні. Пулу^че^тай, малого наповнення. Систолічний артеріальний тиск падає нижче за 80 мм рт. ст. Дихання поверхневе, часте. Діурез менший ніж 500 мл на добу; іноді спостерігається діарея.

У випадку розриву селезінки з'являється різкий біль у верхніх відділах живота з іррадіацією у ліве плече й лопатку, різка блідість, холодний піт, тахікардія, падіння артеріального тиску. За відсутності оперативного втручання хворі гинуть від гострої крововтрати.

Ознаками гострого набряку головного мозку є сильний головний біль, судоми, непритомність, аритмічне дихання; якщо не проводити адекватного лікування, через 5—6 год настає смерть.

Специфічна діагностика. Діагноз підтверджується виявленням малярійних плазмодіїв у препаратах крові — товстій краплі (кількість паразитів в 1 мл крові) або мазку (встановлення виду плазмодія й стадії шизогонії). Кров беруть із пальця або з вени для приготування 2 мазків та 2 товстих крапель на предметних скельцях. Мазок фіксують 96 % спиртом протягом 15 хв або в метиленовому синьому протягом 3 хв і забарвлюють, як і товсту краплю, за методом Романовського. Аналізи треба повторювати багаторазово; від якості виготовлення препаратів також залежить позитивний результат. Кров можна брати в будь-який період хвороби, але краще під час нападу. Паразитів більше в крові на висоті гарячки, після 2—3-го нападу. При підозрі на триденну або чотириденну малярію пошуки малярійних плазмодіїв ефективні на початку гарячкового нападу й у період апірексії. При тропічних формах малярії мазки варто брати через кожні 6 год протягом усього нападу. Мікроскопічні дослідження крові на малярію варто проводити також при будь- якій гарячці неясного генезу. Застосовують також серологічні методи: РИГА, реакцію імунофлюоресценції, які інформативні в ретроспективній діагностиці малярії, а також для виявлення паразитоносійства у донорів.

Догляд. Підлягають госпіталізації хворі за клінічними показаннями (первинна малярія і тяжкохворі з рецидивами), а також вагітні і діти. їх обов'язково направляють до інфекційної лікарні і розміщують у загальних палатах. У домашніх умовах (у приміщеннях, захищених від комарів) під спостереженням дільничного лікаря може проводитися лікування легких рецидивів, а також прийом протималярійних препаратів для профілактики рецидивів і ліквідації здорового гаметоносійства.

Хворі на малярію знаходяться на ліжковому режимі під час нападу гарячки й під час сну після нападу. В інший час їм показаний палатний режим. Догляд при неускладненому перебігу полягає у наданні пацієнтам допомоги під час нападу. Під час фази ознобу необхідно хворого додатково вкрити двома- трьома ковдрами, ноги обкласти грілками. Після закінчення ознобу хворий починає відчувати сильний жар. Температура тіла може досягати 40 °С і більше. Грілки потрібно відразу ж забрати й зняти ковдри, залишивши хворого вкритим однією ковдрою або простирадлом. У цей період дуже важливо не допустити переохолодження пацієнта, тому що це може призвести до розвитку пневмонії та інших ускладнень. Температура повітря в палаті повинна бути в межах +20... 4-22 °С. Потрібно стежити за тим, щоб не було потоку холодного повітря з вікон і дверей. Не можна дозволяти хворому лежати оголеним, хоча він прагне зменшити відчуття жару, скидаючи з себе одяг. До деякої міри можна полегшити його самопочуття, якщо підвісити міхур із льодом над лобово- тім'яною ділянкою, покласти на чоло марлю, змочену холодною водою. Ці нескладні процедури знижують відчугтя жару й одночасно зменшують головний біль, що часто виснажує хворого під час малярійного нападу.

Через декілька годин напад малярії закінчується, як правило, критичним спадом температури тіла і рясним (профузним) потом. При появі поту треба зняти з голови міхур із льодом. У цей час медична сестра повинна стежити за тим, щоб хворий не лежав у мокрій білизні і не переохолоджувався, вона повинна також вміти своєчасно виявити початкові ознаки колапсу і надати необхідну допомогу у випадку його розвитку. Особливої уваги потребують особи похилого віку, що страждають від хронічних серцево-судинних захворювань.

Після кризи хворий звичайно засинає. Потрібно зробити все необхідне, щоб не розбудити його раніше. Прокинувшись, він почуває себе, як правило, задовільно, не висловлює жодних скарг і не потребує спеціального догляду аж до нового нападу.

У хворого на малярію може виникнути дуже тяжке ускладнення — розрив селезінки, який часто провокується ударом по ділянці лівого підребер'я. У бесідах хворих варто попереджати про те, щоб вони уникали ударів і різких поштовхів. Помітивши симптоми розриву селезінки, медична сестра повинна негайно повідомити лікаря. Порятунок життя хворого при цьому грізному ускладненні повністю залежить від екстреного хірургічного втручання.

При тропічній малярії також можуть з'явитися ще й такі тяжкі ускладнення, як малярійна кома і гемоглобінурійна гарячка, що рідко виникають при інших формах малярії. Медична сестра повинна знати початкові прояви цих ускладнень і, виявивши їх у хворого, зразу ж інформувати лікаря. У цих випадках пацієнта переводять у палату інтенсивної терапії.

Дезінфекцію не проводять. Проводять вибіркову (мікро- осередкову) дезінсекцію для знищення комарів у тих житлових приміщеннях, де знаходився хворий чи паразитоносій, у сусідніх приміщеннях і господарських будівлях. Для цього використовують аерозольні інсектициди. На вікна палати, де перебувають хворі на малярію, повинні бути натягнуті захисні сітки.

Дієта. У період малярійного нападу і відразу після нього хворі відчувають підвищену спрагу і не в змозі вживати їжу, між нападами одержують стіл № 15.

Лікування. У комплексному лікуванні хворих на малярію особливе значення має етіотрогіне лікування, мета якого — припинення гострих нападів хвороби, знешкодження тканинних шизонтів (при триденній і овале-малярії), знешкодження гаметоцитів. Протипаразитарні засоби необхідно призначати негайно — при підозрі на малярію на підставі епідеміологічних передумов і клінічної картини.

Протималярійні препарати діляться на такі групи;

1. Препарати шизотропної дії: а) гемошизотропні (проти еритроцитарних шизонтів). Найефективнішими в цій групі є похідні 4-амінохіноліну — делагіл (хінгамін, хлорохін, резорхін). Під час гострих нападів тропічної малярії у 1-й день добова доза делагілу повинна становити 1,5 г (перша доза — 1 г, через б год — 0,5 г). На 2-й і 3-й день призначають по 0,5 г на одне приймання. Клінічне поліпшення, нормалізація температури тіла настають протягом 48 год. Якщо гарячка триває, то лікування делагілом продовжують ще 2 дні (по 0,5 г препарату 1 раз на добу). Гемошизотропну дію мають також хінін, хлоридин, мефлохін, бігумаль, сульфаніламідні препарати, тетрацикліни. Треба мати на увазі, що при лікуванні хініном можуть виникнути диспепсичні розлади, гемоглобінурійна гарячка, особливо в осіб із генетично зумовленим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази еритроцитів;

б) гістошизотропні, з ефективною дією на тканинні форми плазмодіїв. Найчастіше використовують препарат, похідний 8- амінохіноліну — примахін; рідше застосовують хіноцид. Для радикального лікування три- і чотириденної малярії спочатку проводять триденний курс лікування делагілом — у 1-й день дають 1 г, у 2-й і 3-й день — по 0,5 г на одне вживання. Після цього застосовують примахін по 0,009 г 3 рази на добу протягом 14 днів. Загальний курс антипаразитарного лікування складає 17 днів, Скорочення курсу лікування примахіном призводить до рецидивів захворювання. Треба мати на увазі, що під час лікування примахіном можуть виникнути диспепсичні розлади, гемоглобінурійна гарячка, особливо в осіб із генетично зумовленим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази еритроцитів.

2. Препарати гамонтотропної дії ефективні проти статевих форм плазмодіїв (гамонтів). У цьому відношенні ефективні хлоридин, примахін. Примахін при тропічній малярії призначають тільки при збереженні в крові гамонтів, по 0,009 г 3 рази на добу протягом 5 днів.

Стійкість малярійних плазмодіїв до делагілу встановлюють шляхом клінічного спостереження (напади не знімаються протягом 3 днів), а також після щоденного (протягом 3 днів) визначення кількості паразитів у 1 мкл крові. Для лікування резистентних до медикаментів форм тропічної малярії ефективні комбінації декількох препаратів. Застосовують фанзидар (хлоридин + сульфадоксин) по 3 таблетки на добу одноразово, малоприм (хлоридин + діафенілсульфон) по 1 таблетці 1 раз на тиждень. Можна використовувати хініну сульфат по 0,65 г 3 рази на добу протягом 7—10 днів, тетрациклін по 0,3 г 4 рази на добу протягом 10 днів або доксициклін по 0,2 г раз на добу протягом 7 днів. Ефективний ципрофлоксацин

0,2 г 2 рази на добу протягом 7 днів.

Патогенетичну терапію застосовують частіше при тропічній малярії. Проводять внутрішньовенні інфузії реоглюману, рооїюліглюкіну, 5 % розчину альбуміну. Використовують глюко- кортикоїди, антигістамінні препарати. За наявності ознак церебральної гіпертензії внутрішньовенно вводять 1 % розчин лазиксу по 1—2 мл 2 рази на добу. При гострій нирковій недостатності застосовують гемодіаліз.

Прогноз за умови своєчасної діагностики й лікування найчастіше сприятливий, настає швидке й повне видужання. Летальність у середньому 1 % за рахунок злоякісних форм тропічної малярії (особливо на фоні імунодефіциту); у дітей вона сягає 5 %. Загалом тропічна малярія зумовлює до 98 % усіх летальних випадків від цієї інвазії.

Профілактика. Профілактичні заходи спрямовані на своєчасно виявлення й санацію джерел збудника, тобто хворих і носіїв, а також на боротьбу з переносниками збудника. До участі в омідеміологічному обстеженні території варто залучити ентомолога для організації боротьби з комарами.

Обстеженню на малярію підлягають:

1) громадяни, що за останні 2 роки повернулися з тропічних країн;

2) особи з періодичними підйомами температури;

3) хворі з гарячкою з невстановленим протягом 5 днів діагнозом;

4) особи, що мають підвищення температури протягом 3 міс після переливання крові;

5) хворі з гарячкою, що мають в анамнезі захворювання на малярію протягом останніх 2 років;

6) хворі з анемією невстановленої етіології й збільшенням печінки й селезінки.

Зниження численності переносників досягається проведенням гідротехнічних заходів, знищенням личинок у водоймах (з урахуванням місць виплоду), обробленням інсектицидами житлових приміщень і приміщень для худоби. Проводять осушення боліт, знищення непотрібних водойм, засипання копанок, ям, санітарний нагляд під час експлуатації водоймищ, зрошувальних і дренажних систем. Бочки, діжки, цистерни та інші ємкості з водою влітку щільно закривають кришками. Ліквідують скупчення води в підвальних приміщеннях. Проводять захист вікон і вентиляційних отворів, використовують захисний одяг, репеленти, на дверях марлеві завіси.

Для знищення личинок і лялечок комарів (у радіусі 3 км від об'єкта, що захищають) застосовують плівкоутворювальні речовини — нафту й продукти її переробки (20—40 мл/м2), вищі жирні спирти (0,1 — 1 мл/м2), жирні кислоти (1 —10 мл/м2); використовують мікробіологічний препарат бактокуліцид (1— З кг/га), дифос, карбофос, метатіон із періодичністю 10—14 днів. Рекомендується розведення у водоймах риб гамбузій. Наземну обробку проводять за допомогою ручної (автомакс, гідропульт) і механізованої апаратури, авіаційної техніки. Боротьбу з окриленими комарами здійснюють у природних умовах (ДДВФ у вигляді аерозолів, інсектицидні шашки типу ГО-бО) і в приміщеннях (аерозольні балони "Дихлофос", "Нефрофос" тощо). Оброблення проводять навесні, перед вильотом комарів першої генерації, і повторні — залежно від епідемічної ситуації.

Реконвалесцентів виписують після закінчення повного курсу етіотропного лікування, ліквідації нападів малярійної гарячки, нормалізації результатів загальних аналізів крові й сечі і за наявності 2—3 негативних результатів дослідження крові на наявність малярійних плазмодіїв. За необхідності подальший прийом протималярійних препаратів проводять амбулаторно під наглядом лікаря КІЗ. Диспансерне спостереження за реконвалесцентами й і hi разитоносіями здійснюють від 18 (при тропічній) до ЗО міс (11 ри триденній малярії). При цьому медичний огляд і паразитологічне дослідження крові в сезон передачі проводять щомісяця, інший час — щоквартально, а також при будь-якому звертанні по медичну допомогу протягом терміну диспансеризації. У разі позитивних результатів лабораторного дослідження одночасно І призначенням специфічного лікування подовжують термін диспансерного нагляду. Підставою для зняття з диспансерного і юліку G відсутність рецидивів І негативні результати досліджені VI крові на наявність збудника малярії впродовж терміну спостереження.

Особам, які виїжджають в ендемічні зони, а також у малярійні місцевості в сезон вильоту комарів (починають за 1—2 тиж до появи комарів) проводять індивідуальну хіміопрофілактику. В осередках триденної й чотириденної малярії звичайно призначають делагіл по 0,5 г, хлоридин по 0,05 г чи амодіахін по 0,4 г; у зонах поширення тропічної малярії рекомендується фанзидар по 1 таблетці чи мефлохін по 0,5 г. Періодичність вживання препаратів — 1 раз на 7—10 днів. Ефективність хіміо- профілактики підвищується у випадку чергування препаратів кожен 1—2 міс. Вживання медикаментів починають за декілька днів до прибуття в осередок, продовжують протягом усього терміну перебування в ньому і ще 6—8 тиж після виїзду з осередку. Після закінчення терміну перебування в осередку особам які піддалися ризику зараження триденною малярією, і проводять хіміопрофілактику примахіном за схемою радикаль- ного лікування триденної малярії.

Висновок: вивчення характеристик малярії,висипного тифу,кліщового енцефаліту.

Загальний висновок: Ознайомлення з етіологією,епідеміологією та класифікацією висипного тифу,малярії,кліщового енцефаліту. Вивчення принципів лікування, профілактики та невідкладної допомоги при інфекціях з переважно трансмісивним шляхом передачі.

 




Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 42 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав