Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Відшкодування шкоди у разі ліквідації підприємства (ст. 32).

У разі ліквідації.підприємства відшкодування шкоди, заподіяної

працівникам, іншим підприємствам або державі порушенням вимог щодо

охорони праці, аваріями, нещасними випадками на виробництві та

професійними захворюваннями, проводиться в порядку, передбаченому

чинним законодавством. Таким чином, штрафні санкції, а також виплати, що повинні

здійснюватися підприємством у випадку незадовільної роботи з охорони

праці, наявності фактів травмування працівників та профзахворювань,

сьогодні досить значні, тому змушують власника або уповноважений

ним орган замислитись, що краще: зазнавати величезних збитків, котрі

інколи можуть призвести до повного банкрутства, не займаючись

охороною праці, чи своєчасно вкласти прийнятні кошти у профілактичні

заходи, зберігши при цьому життя та здоров'я людей та не

конфліктуюючи з Законом.

Справжній власник, безумовно, обере другий варіант, оскільки

перелік штрафних санкцій та інших економічних втрат підприємства, як

зазначалося вище, містить:

— штрафи, що накладаються на підприємство органами державного

нагляду за охороною праці;

— штрафи за кожний нещасний випадок на виробництві або

професійне захворювання;

— відшкодування шкоди, одноразову допомогу та всі інші виплати

особам, котрі потерпіли на виробництві, або членам сімей та утриманцям

загиблих;

— виплати тим підприємствам, установам, яким завдано шкоду

(внаслідок випуску небезпечної техніки, неякісного проектування

виробничого об'єкта, нового устаткування);

— компенсацію лікарням, іншим медичним та оздоровчим закладам

витрат на лікування та реабілітацію потерпших працівників, на надання

їм санаторно-курортних послуг;

— компенсацію витрат органів соціального забезпечення на виплату

пенсій інвалідам праці;

— витрати на проведення рятувальних робіт під час аварій та

нещасних випадків, на проведення розслідування та експертизи їх

причин, на ритуальні послуги під час поховання загиблих, на складання

санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівника, котрий

одержав професійне захворювання.

Значними є також витрати на пільги та компенсації, передбачені

чинним законодавством і колективними договорами, за важкі та шкідливі

умови праці, вони теж повинні враховуватися власником у загальній сумі економічних втрат, що мають місце на даному підприємстві через

недостатню увагу до вирішення проблем охорони праці.

Серед стимулюючих заходів, передбачених Законом, слід

відзначити:

— створення спеціальних фондів охорони праці на державному,

галузевому, регіональному рівнях і на підприємствах та встановлення

вимоги щодо неоподаткування коштів цих фондів;

— визначення можливості запровадження пільгового оподаткування

цільових витрат на заходи щодо охорони праці;

— започаткування принципів диференціації внесків на державне

соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та

профзахворювань із застосуванням заохочувальних тарифів для

підприємств з належною організацією роботи і високим рівнем охорони

праці (і, навпаки, каральних, тобто збільшених тарифів — для

підприємств з незадовільним станом умов і безпеки праці);

— заходи індивідуального заохочення працівників за активну роботу

та ініціативу у вирішенні проблем охорони праці (повинні відображатися

у колективному договорі і включати підвищення розміру заробітної

плати, призначення премії, в тому числі запровадження спеціальних

премій за досягнення в галузі безпеки праці, разових — за конкретно

виконану роботу, винахідництво і раціоналізаторські пропозиції; різні

види морального заохочення).

Законом забезпечено більш надійний захист прав та соціальних

інтересів громадян, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку

на виробництві або набули профзахворювання.

11. Праця жінок та молоді

Кодексом законів про працю України забороняється застосуван­ня праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім нефізичнихробіт-по санітарному та побутовому обслуговуванню). Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (до 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг -при періодичному). Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий при особливій необхідності (як тимчасовий захід). Вагітні жінки і ті, що мають дітей до 3-х років, не залучаються до роботи в нічні години і вихідні дні, до над­урочних робіт, а також не направляються у відрядження.

Жінки, що мають дітей 3-14 років або дітей-інвалідів, не за­лучаються до надурочних робіт і не направляються у відрядження без їх згоди. Жінок із дітьми віком до 3-х років можуть, за їх ба­жанням, переводити на легшу або зручнішу для них роботу із збе­реженням середньомісячного заробітку. Це стосується і вагітних жінок.

Пільги вагітним жінкам і при пологах: надається відпустка - 70 календарних днів до пологів і 56 після пологів, до 2-х років по до­гляду за дитиною з виплатою допомоги по соціальному страхуван­ню, до 3-х років без збереження заробітної плати. За медичним ви­сновком (догляд дитини) відпустка може досягати 6 років.

Відпустка по вагітності, догляду за дитиною зараховується в загальний стаж роботи і професійний стаж.

Вагітність жінки та її діти {незалежно від віку) не можуть бути при-чиноюзвільненняабовідмовиу прийнятті на роботу. Передбачено поза­чергове забезпечення путівками до санаторію або будинку відпочинку жінок з дітьми віком до 14 років і надання їм матеріальної допомоги.

Працівники віком до 18 років користуються такими ж правами, що і повнолітні, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами.

Дозволяється приймати на роботу молодь віком від 16 років. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматись на роботу 15-річні особи. Для практичної підготовки молоді, що навчається, допускається приймати з 14 років учнів за­гальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів для ви­конання легкої роботи у вільний від навчання час за згодою одно­го з батьків або особи, яка їх замінює.

Особи до 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і, в подальшому, до 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.

Усі працівники до 18 років не можуть бути залучені до вико­нання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умо­вами праці, а також до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 годин, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, шо працюють під час канікул, - 24 години.

Навчання (професійну підготовку) і підвищення кваліфікації молоді роботодавець проводить індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства. Законодавство вимагає створення належ­них умов, що дозволяють поєднувати роботу з навчанням. Вироб­ниче навчання та підвищення кваліфікації робітників може здійснюватися в робочий час. Після закінчення виробничого на­вчання присвоюється кваліфікація згідно з тарифно-кваліфіка­ційним довідником, і надається робота відповідно до набутої квалі­фікації, За час навчання виплачується заробітна плата.

Для здачі вступних іспитів до вищих і середніх спеціальних за­кладів працюючій молоді надається відпустка:

·
для вступу до вищих навчальних закладів -15 календарних днів;

·
для вступу до середніх навчальних закладів - 10 календарних днів.

·
Молодь, що навчається, може отримати 1 вільний день на тиж­день без збереження зарплати. Пільги мають студенти заочних і вечірніх відділень ВЗО і технікумів. Студентам-заочникам один раз на рік оплачується проїзд до місця навчання і назад.

^ 12. НАВЧАННЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників,

населення України з питань охорони праці — один з основних принципів

державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа

безпеки праці та необхідна умова удосконалення управління охороною

праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо

запобігання аварій і травматизму на виробництві.

Основні напрямки та положення щодо навчання з питань охорони

праці визначені:

— Державною програмою навчання та підвищення рівня знань

працівників, населення України з питань охорони праці на 1996—2000

роки (постанова KM України від 18. 04. 1996 р. № 443); — Указом Президента України від 18. 10. 1997 р. № 1166/97

„Про основні напрямки соціальної політики на 1997—2000 роки";

— Типовим положенням про навчання з питань охорони праці

^ (ДНАОП 0.00-4.12-99);

— рекомендаціями Міжвідомчої науково-методичної ради з питань

освіти в галузі охорони праці і комісії з охорони праці та безпеки

життєдіяльності Науково-методичної ради Міносвіти.

До основних науково-методичних принципів побудови системи

безперервного навчання з питань охорони праці, її цільових функцій та

методологічних основ належать:

— наступність та безперервність навчання з питань безпеки життя,

діяльності та охорони праці усіх вікових категорій населення України;

— формування суспільної свідомості і рівня знань населення України,

що відповідають вимогам часу;

— навчання з питань особистої безпеки та безпеки оточуючих,

відповідних норм поведінки вихованців в дошкільних закладах освіти;

— навчання з питань охорони праці в середніх, позашкільних та

професійно-технічних закладах освіти;

— навчання з питань безпеки життя і діяльності в цілому та охорони

праці студентів вищих навчальних закладів освіти;

— навчання з питань охорони праці працівників при їх підготовці,

перепідготовці, підвищенні кваліфікації, при прийнятті на роботу та

в період роботи; навчання працівників, які виконують роботи

з підвищеною небезпекою та роботах, де є потреба у професійному

доборі, інструктування працівників з питань охорони праці, дотримання

порядку допуску до виконання робіт;

— навчання населення в цілому з питань безпеки життя, діяльності

та охорони праці.

Основним нормативним актом, що встановлює порядок та види

навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці є ДНАОП

0.00-4.12-99..Типове положення про навчання з питань охорони праці".

Даний нормативний документ спрямований на реалізацію в Україні

системи 'безперервного навчання з питань охорони праці, яка

проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також

з учнями, вихованцями та студентами закладів освіти. Вимоги Типового положення є обов'язковими для виконання усіма

центральними і місцевими органами виконавчої влади, асоціаціями,

концернами, корпораціями, іншими об'єднаннями, підприємствами,

установами, організаціями незалежно від форм власності та видів

діяльності.

На підприємствах на основі Типового положення з урахуванням

специфіки виробництва та вимог державних міжгалузевих і галузевих

нормативних актів про охорону праці, розробляються

і затверджуються наказом керівника відповідні положення

підприємств та формуються плани-графіки проведення навчання

і перевірки знань працівників з охорони праці, з якими вони повинні

бути ознайомлені. Відповідальність за організацію цієї роботи на

підприємстві покладається на його керівника, а в структурних

підрозділах — на керівників цих підрозділів. Контроль за її своєчасним

проведенням здійснює служба охорони праці або працівники, на

котрих покладені ці обов'язки.

Працівники підприємств при прийнятті на роботу і періодично

в процесі роботи, а вихованці, учні і студенти під час навчально-

виховного процесу повинні проходити навчання і перевірку знань згідно

з вимогами Типового положення. Допуск до роботи (виконання

навчальних практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питану

охорони праці забороняється.

Навчання з питань охорони праці та відповідна перевірка знань

можуть проводитися як традиційними методамиг так і з використанням

сучасних технічних засобів навчання: аудіовізуальних засобів,

комп'ютерних навчально-контролюючих систем.

Відповідальність за дотримання навчальних планів і програм

навчання з питань охорони праці, використання в повному обсязі

відведеного для цього навчального часу, якість навчання в закладах

освіти працівників, студентів, учнів та вихованців несуть керівники

відповідних закладів освіти.

Контроль за дотриманням Типового положення про навчання

з охорони праці здійснюють органи державного нагляду за охороною

праці та служба охорони праці центральних та місцевих органів

виконавчої влади.__ ^ НАВЧАННЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ ПРИ ПРИЙНЯТТІ