Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

* * *

1. Коментована стаття містить чіткий перелік даних, які мають бути зазначені у повідомленні. Перелік цих даних лише в одному пункті відрізняється від тих, що визначаються у главі 11 КПК, яка передбачає порядок здійснення повідомлень і на яку посилається ч. 3 ст. 111 КПК. Ця відмінність випливає з різниці у самій правовій природі повідомлення та виклику: перше стосується осіб, участь яких у процесуальній дії не є обов’язковою, другий зобов’язує особу з’явитись для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. Тому п. 8 ст. 112 КПК вимагає явно вказати у повідомленні на необов’язковість участі особи, яка повідомляється, в процесуальній дії та можливості її проведення без участі особи в разі її відсутності; натомість у пунктах 8–9 ст. 137 КПК зазначаються негативні для особи наслідки неприбуття за викликом (в тому числі – можливість застосування приводу) із посиланням на відповідні положення закону, а також передбачені КПК поважні причини, через які особа може не з’явитися за викликом, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість з’явлення.

2. Пункт 1 вимагає зазначити у повідомленні прізвище і посаду слідчого, прокурора і слідчого судді; якщо ж повідомлення здійснює суд, то достатньо вказати лише назву цього суду. Втім, пункт 9 передбачає, що повідомлення повинно містити підпис слідчого, прокурора, слідчого судді або судді, який здійснив виклик. Отже, посадова особа, від якої виходить повідомлення, у будь-якому разі буде персоніфікована.

3. Пункт 2, окрім адреси установи, що здійснює повідомлення, та номеру телефону, допускає можливість використання інших засобів зв’язку. При цьому законодавець застосував розділовий сполучник «чи», з чого випливає, що у повідомленні може бути вказано або номер телефону, або інший засіб зв’язку. Який саме вид зв’язку може скласти альтернативу телефонному – коментована стаття не конкретизує. Виходячи з очевидної мети пункту 2 даної статті, можна припустити, що під «іншим засобом зв’язку» слід розуміти будь-яку сучасну комунікаційну технологію, яка дозволяє отримувачу повідомлення оперативно зв’язатися з відповідальними особами установи, що здійснює повідомлення, та мати таким чином змогу отримати (уточнити) інформацію, необхідну для ефективної реалізації права на участь у процесуальній дії (отримання інформації про здійснену процесуальну дію, прийняте процесуальне рішення). Для тлумачення цього пункту певний інтерес може становити ст. 135 КПК, у якій мова йде про порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні. Тут способи виклику особи до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду визначаються вичерпно: шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

4. Пункт 3 сформульовано недостатньо чітко: цілком зрозуміло, що «ім’я особи» означає прізвище, ім’я і по батькові фізичної особи, а «найменування» стосується юридичної особи, але юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування (ст. 90 ЦК); фізична особа може мати адресу реєстрації і адресу фактичного проживання, що не співпадають; стосовно юридичної особи мова може йти про юридичну адресу та місцезнаходження, тобто фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку (ст. 93 ЦК). Є ймовірність того, що зазначена розпливчатість формулювань часом створюватиме певні ускладнення при застосуванні даної норми на практиці. Тому видається доцільним максимально повно, навіть надлишково, зазначати у повідомлені персональні дані та/або реквізити, що передбачаються даним пунктом.

Якщо повідомлення адресоване юридичній особі, то, виходячи з буквального прочитання тексту п. 3, достатньо вказати лише назву такої особи і не обов’язково зазначати прізвище та/чи посаду її представника. У цьому разі, якщо мова у повідомленні йде про участь у процесуальній дії, юридична особа, в принципі, вправі сама визначати, хто виступатиме від її імені. При цьому перевірка повноважень такого представника перед початком процесуальної дії Кодексом не передбачається. Якщо ж повідомлення стосується прийнятого процесуального рішення чи вже здійсненої процесуальної дії, жодних складнощів не вбачається: повідомлення має суто інформаційний характер і проходить звичайним шляхом документообігу на підприємстві (в установі, організації).

5. Пункт 7 коментованої статті встановлює, що залежно від мети повідомлення в ньому має міститись інформація про: а) процесуальну дію (дії), яка буде проведена в майбутньому; або б) вже здійснену процесуальну дію; або в) вже прийняте процесуальне рішення. Ця норма не конкретизує, яка саме інформація має повідомлятись і в якому обсязі. Цілком очевидно, що стосовно майбутньої процесуальної дії така інформація може бути мінімальною: у більшості випадків цілком достатньо назвати процесуальну дію, аби у адресата повідомлення склалося адекватне уявлення про бажаність чи небажаність участі в ній. Стосовно ж вже здійснених процесуальних дій та прийнятих рішень інформація, як правило, повинна бути значно ширшою: отримувач має повідомлятись не тільки про сам факт здійснення тієї чи іншої процесуальної дії або прийняття процесуального рішення, але й про суть та зміст таких дій чи рішень. У кращому випадку, якщо це можливо, до повідомлення має додаватись копія протоколу процесуальної дії чи копія процесуального рішення.