Читайте также:
|
У другій пол. ХІХ ст. в суспільно-політичному русі в Західній Україні діяло три напрямки:
❖ Москвофіли – реакційний, представники якого не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею «єдиної російської народності від Карпат до Камчатки», виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою населення не користувалися.
❖ Народовці – національний напрямок, який спрямовувався на служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення.
У 1868р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє товариство «Просвіта», яке очолив відомий педагог, журналіст, композитор А. Вахнянин. «Просвіта» мала філії у всіх містах Західної України. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася й економічною діяльністю – засновувала кооперативи, крамниці, позичкові каси. На кін. ХІХ ст. «Просвіта» за популярністю серед населення суперничала з церквою.
На рубежі 70-80-х рр.. народовський рух включається в політичне життя. У 1885р. народовці заснували свій політичний орган – Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук. Організація висунула вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини. Народовський рух поступово поширився на Буковині і Закарпатті.
❖ Радикальний напрямок, який виник під впливом ідей М. Драгоманова. Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Очолювали напрямок Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.
У 1894р. із Києва до Львова переїхав М. Грушевський, зайнявши посаду професора Львівського університету. Ця подія мала великий позитивний вплив на розвиток національного руху, української науки, зв’язків між західними і східними українцями. М. Грушевський очолив створене «Просвітою» Наукове товариство ім. Т. Шевченка, об’єднавши навколо нього майже всіх провідних східно- і західноукраїнських учених.
У кінці ХІХ ст. починають формуватися українські політичні партії. Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, утворена в 1890р. у Львові радикалами на чолі з І. Франком та М. Павликом. Партія вважала своєю метою – створення незалежної української держави. Але протиріччя між радикалами обумовили слабкість партії.
У 1899р. народовці на чолі з Є. Левицьким та В. Охримовичем утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєдналися М. Грушевський та І. Франко. Партія стояла на ліберальних позиціях, головною метою проголосила незалежну українську державу. З часом націонал-демократи перетворилися на найбільшу партію в Західній Україні.
У 1899р. була створена Українська соціал-демократична партія (М. Ганкевич, С. Вітик), яка стояла на позиціях марксизму. Широкої соціальної бази партія не мала, бо чисельність робітників, на яких вона орієнтувалася, була незначною.
Таким чином, ХІХ ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши гасло політичної самостійності України.
Література:
1.Світлична В.В. Історія України с. 125-127
2.Алексеєв Ю. та інші Історія України с. 91-96
3.Субтельний О. Україна: історія с. 314-323
4.Борисенко В. Курс української історії. с. 378-382
Запитання для самоперевірки
1.Які особливості економічного розвитку Наддніпрянської України в ІІ половині ХІХ ст.?
2.Яке значення для українсько-національного руху мали ідеї М. Драгоманова?
3.Назвіть перші політичні партії та їх лідерів.
4.Як царський уряд реагував на посилення опозиційного руху?
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 139 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |