Поділ України на Лівобережну та Правобережну
1) Затяжний характер війн між Лівобережною і Правобережною.
2) Втручання у війни Польщі, Московщини, Туреччини,
3) Втручання польського і московського урядів у внутрішнє життя України. Компроміс між Польщею і Москвою за рахунок поділу українських земель.
У 1667р. Польща і Росія уклали Андрусівським договір про перемир’я на 13 років.
За цим договором:
❖Україна Лівобережна залишилась під владою Росії.
❖Правобережжя і Східна Галичина закріплювалась за Польщею
❖Запорозькі землі мали бути під подвійним польсько-російським управлінням
❖Київ на 2 роки залишався під владою Росії, а потім мав перейти до Польщі, проте цар його так і не віддав.
В Андрусів для ознайомлення з договором не були запрошені представники України – ні Брюховецький – Лівобережної, ні Дорошенко – Правобережної, обраний гетьманом замість П. Тетері у 1665р.
П. Дорошенко – черкаський полковник, один із соратників Б. Хмельницького. Дорошенко намагався врятувати Україну від хаосу і розбрату, хотів продовжити справу Б. Хмельницького в творенні української державності.
Новий гетьман провів військову реформу:
❖ набрані полки так званих сердюків (найманці з числа молдаван, сербів і частки місцевих жителів).
❖ це була піхота, яка сягала в окремі роки 20 тисяч
❖ спираючись на найманців Дорошенко приборкав непокірних старшину і заколотників.
Зміцнивши своє внутрішнє становище і спираючись на допомогу татар (союз із Кримом), Дорошенко розпочав боротьбу із Польщею, що тривала з перемінним успіхом.
Андрусівським договір викликав обурення і протести в Україні. Відверте розчленування українських земель посилило серед українців прагнення до єдності. В цих умовах Дорошенко вирішив об’єднати під своєю владою Правобережну і Лівобережну Україну. У 1668р. він переправився на лівий берег Дніпра і вирушив проти Брюховецького. Козаки Брюховецького вбили свого гетьмана під Опішнею і перейшли на бік Дорошенка.
8 червня 1668р. Дорошенко був проголошений гетьманом обох сторін Дніпра. Однак єдності України Дорошенку зберегти не вдалося. На Правобережжі проти нього почали наступати поляки, а на Лівобережжя рушили російські війська. На раді 1669р. у Глухові, лівобережні полки обрали гетьманом Дем’яна Многогрішного, якого Дорошенко залишив наказним гетьманом для боротьби з московськими військами. Але опинившись у скрутній ситуації, Многогрішний перейшов на бік Московщини. Разом з нечисленною старшиною обстоював широку автономію України в складі Російської держави. Тяжке становище склалося і на Правобережжі. Запорожці і татари висунули на гетьмана Петра Суховія. Українська держава знову розкололася на два гетьманства. Того ж таки 1669р. Дорошенко переходить під протекцію турецького султана. Туреччина обіцяла йому підтримку у встановленні влади на всіх українських землях «від Перемишля до Путивля». В результаті походу турецького султана Мехмеда ІV у 1672р. до якого приєднався Дорошенко турки захопили Поділля, обложили Львів і примусили поляків підписати Бучацький мир. За цим мирним договором «Україна в давніх кордонах» віддавалася Дорошенку. Але Бучацький успіх був оманливим.
Турецькі і татарські війська принесли в Україну ще більші спустошення. Церкви перетворювались на мечеті, населення забиралося в полон. Народ відвернувся від Дорошенка. Поляки не виконали умов договору і не вивели свої війська з Правобережжя.
На Лівобережжі Д. Многогрішний хотів відновити права і кордони України часів Б. Хмельницького. Він відновив зв’язки з Дорошенком, надав йому військову допомогу. Але московський уряд звинуватив гетьмана у зраді і після суду в Москві заслав до Сибіру. Новим гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Самойловича, який отримав підтримку Москви і плекав мрії стати гетьманом по обидва боки Дніпра.
У 1674р. в Переяславі на раді Ханенко (запорожці проголосили його гетьманом після Суховія) склав булаву і клейноди, вони були передані Самойловичу. До Самойловича прибули депутати десяти правобережних полків і визнали підданство Москви. «Грецький проект» – Катерина ІІ прагнула утвердити присутність Російської імперії на Балканах і прогнати турків з Європи. Північне Причорномор’я мало стати основним плацдармом для здійснення російської експансії. Крім того, вихід до Чорного моря був необхідний для розвитку торгівлі, особливо експорту зерна. Таким чином, в результаті двох російсько-турецьких воєн (Кючук-Кайнаджирський мирний договір 1768 – 1774р; Ясський мирний договір 1787 – 1791р.). Північне Причорномор’я увійшло до складу Російської імперії. Хоч далекосяжні стратегічні плани Катерини ІІ не були реалізовані, поразки Туреччини і вихід до Чорного моря. Російської імперії мали важливі наслідки. Почалося активне господарське освоєння степових просторів Причорномор’я. На берегах Чорного і Азовського морів були засновані великі портові міста Херсон (1778р.), Маріуполь (1784), Миколаїв (1789), Одеса (1794р.). На родючих чорноземних ґрунтах півдня поширилось землеробство. Досліджувались родовища залізної руди біля Кривого Рогу. В Миколаєві та Херсоні були засновані корабельні верфи для будівництва військових і торгівельних суден.
Питання 3.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 144 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |