Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ВОЛІ

Вибір мотивів і цілей

Регуляція спонукань до дії при недостатній або зайвій мотивації

Організація психічних процесів в адекватну систему дій, які виконує людина

Мобілізація психічних і фізичних можливостей при подоланні перешкод у досягненні поставлених цілей

Психологічні дослідження волі в теперішній час виявилися розділеними між різними науковими напрямками:

- в біхевіористично спрямованій науці вивчаються відповідні форми поведінки;

- в психології мотивації в центрі уваги знаходяться внутрішньоособистісні конфлікти і способи їх подолання;

- в психології особистості основна увага зосереджена на виділенні та вивченні відповідних «вольових» характеристик особистості;

- вивченням волі займаються також у психології саморегуляції поведінки.

Отже, в новітній період історії психології ці дослідження не припинилися, а лише втратили свою попередню єдність, термінологічну визначеність і однозначність.. Одночасно з цим, вони виявилися розширеними та поглибленими за рахунок використання нових понять, теорій і методів. На даному етапі реалізуються зусилля, спрямовані на те, щоб відновити вчення про волю як цілісне, надати йому інтегративний характер.

ХАРАКТЕРИСТИКИ ВОЛЬОВОЇ ДІЇ

Вольова дія є усвідомленою, цілеспрямованою, здійснюється за власним усвідомленим рішенням

Вольова дія є дією, яка необхідна за зовнішніми чи особистими причинами

Вольова дія має дефіцит спонукань, який виникає на початку або при її реалізації

Вольова дія забезпечується додатковим спонуканням на основі функціонування певних механізмів і завершується досягненням поставленої мети

Вольові дії людини відрізняються за формою свого прояву: воля виявляється як у виконанні потрібних дій (дія-виконання). так і в затримуванні небажаних (дія-затримка).

Вольові дії можна розрізнити також і за ступенем їх самостійності. Людина може виконувати і затримувати дії за власного ініціативою (самостійні дії) або за завданням інших людей (задані дії).

Вольові дії розрізняються й за характером їх спрямованості. Залежно від цього розрізняють вольові дії (характеризуються тим, що вони спрямовані на задоволення переважно особистих потреб та інтересів людини) і вольові вчинки (дії, спрямовані на досягнення суспільно-значущої цілі та які спонукаються суспільними мотивами).

Розрізняють також складні (високосвідомі дії, які є наслідком глибоко продуманого рішення, вибору засобів виконання, передбачення результату і таке інше) і прості вольові акти (звичні рухи та дії, що становлять собою більш або менш автоматизовані компоненти свідомої діяльності чи поведінки людини).

Щоб зробити щось, потрібно не так вже багато сил;

але щоб вирішити, що саме треба зробити, дійсно необхідна велика сила.

К. Хаббард

ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ВОЛЬОВОГО АКТУ

Простий вольовий акт має дві фази:

1) виникнення спонукання й усвідомлення мети;

2) досягнення мети.

У простому довільному акті наявне спонукання майже безпосередньо переходить у дію, спрямовану на досягнення більш- менш усвідомленої мети, наприклад, спрага зразу ж викликає у нас відповідні рухи: діставання склянки з водою, яка стоїть перед нами.

На відміну від цього, у власне вольовому акті, який характеризується наявністю перешкод на шляху до мети, виділяються певні етапи, стадії або фази його протікання.

У складному вольовому акті виділяють чотири основні фази:

1) виникнення спонукання та попередня постановка мети;

2) обмірковування і боротьба мотивів;

3) прийняття рішення;

виконання.

Лекція 5. Індивідуально-психологічні властивості людини Темперамент

Важлива задача в наші дні полягає не в тому, щоб пізнавати і використовувати оточуючу природу, а в тому, щоб зрозуміти механізми своєї власної поведінки і навчитися ними керувати

Ф. Біч

КРИТЕРІЇ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Не залежить від змісту діяльності та поведінки, тобто відображає формальний аспект діяльності та поведінки

Характеризує ступінь динамічного напруження і ставлення людини до світу, людей, себе, діяльності

Проявляється у всіх сферах діяльності та життєдіяльності

Проявляється в дитинстві

Стійкий протягом тривалого періоду життя людини

Корелює з властивостями нервової системи та властивостями інших біологічних підсистем

Індивідуальні властивості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, у потребах та інтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини. Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна психологія.

Діяльність і поведінка людини зумовлюється не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті.

Темпераментом називають сукупність властивостей, які характеризують динамічні особливості протікання психічних процесів і поведінки людини, їх швидкість, силу виникнення, зміну та згасання.

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕМПЕРАМЕНТУ

Наукова основа побудови теорії темпераменту була розроблена І.П. Павловим у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварини і людини. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного процесів.

Сила нервової- системи визначає її продуктивність, тобто здатність витримувати тривалі чи короткотривалі, однак сильні збудження. Врівноваженість процесів збудження і гальмування - це баланс між цими процесами, а рухливість - швидкість зміни один одного. Протилежною до рухливості якістю є інертність.

ОСНОВНІ ВЧЕННЯ ПРО ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Вчений та його послідовники відстоювали гуморальну теорію, на основі якої сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (перевага крові), флегматичний (перевага слизу), холеричний (перевага жовтої жовчі), меланхолійний (перевага чорної жовчі).

Паралельно з цими поглядами з середини XVIII ст. почала розвиватися теорія, основою якою стали якості нервової системи. Так, Альбрехт Галлер вважав, що основним фактором відмінностей темпераментів є сила та збудливість самих кровоносних судин.

Поступово зароджувалися конституційні теорії особистості, які намагалися пов'язати будову тіла та якості темпераменту.

Вчений Кречмер виділив чотири типи конституцій і відповідно три типи темпераменту:

1) атлетичний тип - іксоїдний тип темпераменту;

2) пікнічний тип - циклоїдний тип темпераменту;

3) лептосоматичний або астенічний тип - шизоїдний тип темпераменту;

4) диспластичний тип.

Змінитися не може ніхто, але стати кращим може кожний Е. Фейхтерслебен

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВРАХУВАННЯ ТАМПЕРАМЕНТУ В ДІЯЛЬНОСТІ

Холерик.

Рекомендуються різноманітні види діяльності, які вимагають вміння швидко переключатися, зосереджувати увагу.

Не рекомендується одноманітна монотонна робота.

У взаємодії з оточуючими варто орієнтуватися на можливість невротичних зривів і конфліктів з людьми.

Сангвінік.

Рекомендується різноманітна діяльність, зокрема яка пов’язана зі взаємодією з іншими людьми. Доцільний як керівник у стресовій ситуації.

Не рекомендується одноманітна монотонна діяльність, а також робота, до якої втрачений інтерес.

Слід орієнтуватися на зміну почуттів.

Флегматик.

Рекомендується одноманітна, монотонна, звична робота.

Не рекомендується давати нові, неопановані види діяльності, які вимагають швидкого реагування в неочікуваних ситуаціях.

Слід орієнтуватися на повільне пристосування до нових умов.

Меланхолік.

Рекомендується діяльність з оптимальним поєднанням праці та відпочинку, більш доцільна інтелектуальна праця.

Не рекомендується робота, яка вимагає значної напруги, особливо в нестандартних і стресових ситуаціях.

Слід орієнтуватися на підвищену чутливість, надзвичайну мінливість настрою.

Лекція 6. Характер

Немає настільки поганої людини, яку хороше виховання не зробило б кращою В.Г. Бєлінський

Характер - це сукупність найбільш стійких психологічних рис особистості, які проявляються в діях і вчинках людини та визначають стиль її поведінки. Характер в перекладі з грецького - "зарубка", риса, ознака, особливість. Характер - це те, що у властивостях психіки притаманне одній людині та відрізняє її від іншої людини.

ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ХАРАКТЕРУ

Виявлення природи характеру

Вивчення взаємозв’язку характеру й темпераменту

Встановлення місця характеру в структурі індивідуальності, виявлення його ролі в розвитку здібностей

Визначення відмінностей між різними типами характеру, виявлення системи ознак, які дозволяють діагностувати тип характеру

Формування характеру

Вивчення акцентуацій характерів, виокремлення їх типів

«Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю».

Вчинок - це дія чи сукупність дій, суспільний смисл (сенс) яких зрозумілий тому, хто його здійснює.

Звичка - це дія, виконання якої стало вже потребою.

Риси, що визначають індивідуальність людини, можуть бути віднесені до певних психічних сфер:

1 - сфера спрямованості інтересів і нахилів. К. Леонгард підкреслює, що деякі інтереси та нахили носять егоїстичний, а деякі -альтруїстичний характер. Одні люди прагнуть до накопичення матеріальних цінностей, наживаються, як можуть, прагнуть до влади, проявляючи при цьому жорстокість, агресивність, інші відзначаються своєю добротою, високо розвиненим почуттям обов'язку. Вчений відносить до цієї сфери інтересів і нахилів почуття справедливості, страху чи ненависті до людини. І якщо якась із цих якостей яскраво виражена або мало розвинена, то в такому випадку говорять про індивідуальні риси особистості. Це ще не можна вважати акцентуацією характеру. Відхилення в той чи інший бік у неакцентуйованих особистостей завжди знаходяться в межах загальнолюдських норм. Ці риси, на думку вченого, закладені природою, саме через свою загальнолюдську значущість являють собою настільки міцний кістяк, що особливого індивідуального "різнобою" не спостерігається. Не виключені варіації людського реагування: більш чи менш жадібні, відповідальні, щедрі тощо. На фоні варіацій спрямованості інтересів, нахилів людей і виникають різні індивідуальності, але їх не можна віднести до акцентуйованих особистостей.

2 - сфера почуттів і волі. Характер внутрішньої переробки явищ теж визначає значні індивідуальні відмінності. Виникають модифікації індивідуальності й характеру. Мається на увазі саме протікання емоцій, їхня швидкість, з якою вони оволодівають людиною та слабшають, глибина переживань. Відомо, наприклад, що є люди надто образливі, довго пам'ятають образи, глибоко переживають будь-які впливи, особливо психотравмуючі. Є значно спокійніші, у яких повільніше протікають емоційні процеси і швидше проходять. За видами вольових реакцій теж ми виділяємо сильних (вольових) і слабких (слабовольних) людей. Слід також взяти до уваги внутрішню збудливість, яка по-різному протікає та проявляється у холериків і флегматиків. У зв'язку з цими якостями ми теж говоримо про різні варіації поведінки, різні індивідуальні риси особистості. Але й ці індивідуальні якості не виділяють особистість такою мірою, щоб вона особливо відзначалась на середньому фоні.

- інтелектуальна сфера. Деякі якості особистості, що мають відношення до інтелектуальної діяльності, проявляються індивідуально. Це такі, як зацікавленість, прагнення до підпорядкованості тощо. Ця сфера може бути названа асоціально інтелектуальною. Ці якості теж не пов'язуються з акцентуацією.

Немає ніякого сумніву, що в кожному живому організмі майже все пов ’язане зі всім, і індивідуальні риси особистості людини не можуть не викарбовуватися в рисах її обличчя, в її почеркові, ході, тембрі та інтонації її голосу тощо. Але записані ці риси особистості такими кодами, яких сучасна наука поки що не в змозі прочитати та декодувати

М.О. Бернштейн

ПРОЯВИ ХАРАКТЕРУ

Ідейний

Безідейний

Діяльний

Бездіяльний

Комунікативний

Замкнутий

Альтруїстичний

Егоїстичний

Сильний