Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Предмет, об’єкт і методи політичної психології

Предметом політичної психології є відповідні психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються, коли вона взаємодіє з владою.Таке загальне визначення предмета політичної психології можна дещо поглибити, деталізувати. На думку західних авторів, предметом політичної психології є психологічні компоненти політичної поведінки людини, дослідження і аналіз яких дає змогу застосувати психологічні знання до пояснення власне політики. Це визначення, однак, не вклю­чає психологічних компонентів політичної поведінки окремих соціаль­них та етнічних груп.Важливо врахувати й те, що в психологічній науці багато складових, які є предметом політичної психології, вирішуються в межах соціальної, педагогічної і вікової психології, соціології, економічної науки, філо­софії, історії. Це, зокрема, політичне виховання, суспільна свідомість, політична активність, політична культура та ін.Оскільки основними напрямками політичної психології є біхевіористичний, когнітивіський, психобіографічний та психоісторичний, то в кожному з них дещо по-різному трактується і об'єкт політичної психології/ Психологи-біхевіористи, наприклад, предметом політичної психо­логії вважають певні особливості політичної поведінки конкретної лю­дини, політика, лідера, політичної групи, партії, організації тощо. Вони стверджують, що, вивчаючи поведінку, її можна не лише зрозуміти, пояснити, а й відповідно змоделювати, сконструювати. Тому і самі полі­тики, на думку біхевіористів, є об'єктом маніпулювання. Такий погляд не можна заперечувати Когнітивісти вивчають і досліджують закономірності ідеологічного процесу як складного, суперечливого і неоднозначного явища; їх мета — на основі розвитку політичної психології гуманізувати політичні відноси­ни. Не можна відкидати й такий погляд. Психологи-психоаналітики предмет політичної психології розгля­дають крізь призму насамперед підсвідомого. Використовуючи своє­рідний психобіографічний метод, вони прагнуть насамперед зрозумі­ти мотиви конкретних політичних вчинків. Основними об'єктами політико-психологічних досліджень є по­літична участь, політичне лідерство, політичні цінності та установки, мотиви, що впливають на політичну поведінку, політична соціаліза­ція, індивідуальна, групова та масова політична свідомість.У політичній психології використовують такі методи досліджень: спостереження, соціологічні опитування, тестування, моделювання політичних ситуацій, психосемантичний аналіз, експертна оцінка, створення психологічних портретів, аналіз біографій політичних діячів та ін. Більшість перелічених методів дослідження політична психологія запозичила із соціального, клінічного, когнітивного та інших напрямків психології.Розглянемо особливості найпоширеніших методів досліджень. Спостереження — один з основних емпіричних методів психоло­гічних досліджень. У політичній психології — це спеціальне, система­тичне і цілеспрямоване спостереження за політичною поведінкою, дія­ми, процесами з метою з'ясування їх сенсу, змісту, мети і спрямова­ності. Соціологічні опитування — це метод, який часто використовують для збирання первинної вербальної інформації про явища індивідуаль­ної і суспільної свідомості, об'єктивні факти і процеси. Цей метод ши­роко використовують також у соціологічних, психологічних, економіч­них, демографічних, політологічних, педагогічних та інших дослідженнях. Оскільки в політичних процесах часто задіяно багато особистостей, то завдяки цьому методу вдається визначати психолого-політичні стани, орієнтації, прогнозувати поведінку значної кількості людей, окремих соціальних, демографічних груп, класів тощо. У політичній психології велике значення мають багаторазові соціологічні опитування (па­нельні), за допомогою яких можна простежити динаміку політичних явищ і процесів. Для оперативного вивчення громадської думки застосовують так звані зондажні опитування (опитування-блискавки, опитування-голосування). Найпоширеніші анкетні соціологічні опитування: поштові, друкування анкет у засобах масової інформації, телетайпні. Технологію опитувань політична психологія запозичила в соціології. Тестування — метод психологічної діагностики за допомогою за­здалегідь заготовлених стандартизованих запитань та завдань (тестів). У політичній психології завдяки тестуванню можна виявити відмінності у політичних поглядах окремих політиків, між різними явищами, визна­чити рівень політичної культури, грамотності людини, наявність у неї певних навичок, знань, особистісних характеристик. Моделювання політичних ситуацій — дослідження політико-психологічних процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) або ідеальних (насамперед математичних) моделей. Під моделлю тут розу­міють систему об'єктів і знаків, які відтворюють окремі істотні власти­вості системи-оригіналу. У такий спосіб можна змоделювати прогнозо­ваний мітинг, дискусію, партійні збори, виборчу кампанію тощо. Психосемантичний аналіз. Грунтується на психосемантиці — галузі психології, що вивчає генезис, будову і функціонування індиві­дуальної системи значень в індивідуальній свідомості (образи, симво­ли, символічні дії). Як правило, що складніші політична дія, процес, явище, то більше методів їх дослідження (у поєднанні) використовує політична психо­логія.

3.Особливості та форми виявлення політичнох психології. ПП. та інші науки. Можна виокремити щонайменше шість основних особливостей політичної психології як науково-прикладної дисципліни. 1.Формування політичної психології у процесі безпосередньої суспільно-політичної діяльності, активності громадян, їх практичної взаємодії між собою, з різними суб'єктами, інститутами влади. Тому і вивчати, аналізувати політичну психологію можна саме з урахуванням цих обставин. 2. Віддзеркалення політичних подій і процесів, яке має фактично поверховий характер. Політичну психологію не можна сприймати спрощено, однозначно, без відповідного осмислення. 3. Домінуюча роль чуттєвих, емоційних елементів свідомості, а не раціональних. Тому політичні процеси важко спрогнозувати, передбачити їх соціальне значення.4. Швидка і чутлива реакція людини на зміну політичних умов, політичної ситуації. Така політична мобільність властива переважній більшості суб'єктів політики. 5. Неоднозначний вплив різних ідеологій на людей, а точніше на формування, існування політичної психології у процесі зіткнення, боротьби ідеологій. Без такого зіткнення політичний процес взагалі неможливо уявити. 6. Відображення не перспективних, майбутніх, а насамперед сьогоденних, поточних інтересів і потреб людей. Тому політичні процеси, події завжди детерміновані в часі. Форми виявлення політичної психології [85,139]: • політичні цінності, потреби, інтереси, прагнення, сподівання, воля; • політичні відчуття, емоції, настрої, думки, забобони, ілюзії, міфи; • звички, навички, традиції, вдача; • навіювання, переконання, наслідування, чутки. Розглянемо коротко деякі з них. Політичні цінності Цінності взагалі — це своєрідний об'єкт, що задовольняє потребу суб'єкта — індивіда, групи, верстви населення, етносу. Інакше кажучи, цінність є водночас і властивістю, і об'єктом, що має цю властивість. Цінності мають матеріальну та ідеальну природу. Техногенно-природне та соціальне середовища мають певні системи цінностей, які до того ж класифікуються за субстанцією на матеріальні й духовні; за суб'єктами потреб — на цінності людини, організації, об'єднання, суспільства; за соціальними інституціями — економічні, політичні, культурні, педагогічні, сімейно-родинні, релігійні та ін. Зрештою, розрізняють цінності-блага і цінності-регламенти. До перших належать такі потреби людини, як матеріальні ресурси, духовні продукти "споживання" та послуги, до других — потреби, що охоплюють моральні, правові та естетичні норми й ідеали, звичаї, традиції.Цінності поділяють на такі, що санкціонуються і культивуються офіційно за допомогою широкої мережі спеціальної системи засобів, які є у державі; і такі, що існують на рівні побутової свідомості незалежно від тих, що культивуються офіційно. Найчастіше між такими цінностями існує значна неузгодженість, а то й глибокі суперечності. Варто окремо спинитися на системі цінностей. Система цінностей або окремі цінності поширюються і пропагуються за рахунок символів, символіки. Ідеться про державну символіку, символи партій, організацій, об'єднань, соціальних груп, національностей, національних меншин тощо.Символи поєднують раціональну суть і раціонально трактоване значення тієї чи іншої соціальної цінності з відповідним емоційним рівнем і гостротою її сприйняття і переживання. Політичні цінності — це найвищі принципи, що забезпечують злагоду в суспільстві чи в окремих соціальних групах щодо основних цілей і проблем; віра у бажаний і кращий (або найкращий) тип політичної системи, у політичні мету і засоби досягнення такої мети та уявлення про них. На основі політичних цінностей суб'єкти політичного процесу вибирають відповідний спосіб поведінки. У складному політичному житті орієнтирами є саме політичні цінності. Врешті-решт завдяки їм люди пізнають світ політики. У національному суспільстві, як слушно зазначає відомий політолог А. Беднар, найвищою цінністю, що об'єднує його членів, є збереження цілісності та незалежності держави. Досягнення цієї мети складне, оскільки потребує узгодження, або консенсусу, ідей і думок багатьох суб'єктів суспільно-політичного процесу.Консенсус між державами вкрай необхідний, коли йдеться про забезпечення миру і злагоди на світовому рівні. Тут постає проблема групового прийняття рішення, з чим людство стикається постійно. Політичні потреби Потреба — це те, що детермінує відповідну активність, спонукає людину або групу людей до певної діяльності. Передбаченням у свідомості результату задоволення потреби є мета. Потреби поділяються на біогенні, психогенні та соціогенні. Соціо-генні мають чи не найскладніший механізм утворення і задоволення, оскільки залежать від знань суб'єкта потреби в певній галузі, рівня освіти, виховання, свідомості тощо. Вирізняють потреби економічні, матеріальні, політичні, естетичні, етичні, психологічні, соціальні та суспільні. Політичні потреби пов'язані з необхідністю реалізації в державній або суспільній діяльності, а також у діяльності окремих соціальних груп, класів, націй, держав відповідних політичних інтересів. Політичні інтереси Будь-який колективний інтерес охоплює індивідуальні та групові інтереси. Колективний політичний інтерес лише умовно можна вважати таким, оскільки він ніколи не є штучним поєднанням політичних інтересів окремих учасників політичного життя. Інша річ — спробувати відшукати в політичному інтересі багатьох людей те спільне, єдине, що об'єднує їх на певний, іноді короткий час.Політичні інтереси — це основні спонукальні мотиви політичної діяльності, а також те, за рахунок чого суб'єкти політичного процесу — особистості, соціальні групи, класи, партії, рухи, об'єднання — виявляють своє ставлення до матеріального, соціального та духовного життя. Таке ставлення є неоднозначним, а тому політичні інтереси класифіку-ють так: індивідуальні, групові, класові, національні, суспільні; державні, партійні, окремих громадських організацій і об'єднань; такі, що виникають стихійно або на основі певних розроблених програм; прогресивні, реакційні, консервативні. Залежно від особливостей певної країни найважливішими політичними інтересами можуть стати інтереси класів, націй, національних меншин, окремих соціальних, релігійних, етнічних, демографічних груп (наприклад, молоді) та ін. Політичні думкиУ вузькому розумінні політичні думки — це один із напрямків суспільствознавства, а в широкому — конкретний продукт політичного мислення.Політичні думки як феномен є предметом вивчення багатьох наук.Політична думка формує уявлення людей про суспільство, відносини з іншими людьми, індивіда та колективу, групи, держави, суспільства, а відтак вона є невіддільною складовою світогляду людини.Якщо звернутися до історії, генези політичних думок, то можна виокремити певні системи політичних поглядів, а саме: матеріалістичні й ідеологічні, світські й теологічні, революційні, консервативні, ліберальні та реакційні. Політичні міфи/У політиці, політичній діяльності дуже поширені міфи, міфотворчість.Спочатку розглянемо поняття міфу, міфологеми. Політичний міф — це реально існуюче хибне уявлення про політичні відносини та дії, свідомо чи несвідомо доповнені різними абстрактними вигадками, висновками, фантазіями або й легендами. Кожна країна, нація, народ мають власні, сформовані у певній ситуації національні міфи.Оскільки політичні міфи грунтуються на перекрученому, містифікованому образі певної політичної, економічної чи іншої ситуації, вони досить швидко поширюються. Часто міфи підносять до рівня офіційної політики, усіляко підтримують, використовують як дієві засоби маніпулювання свідомістю людей. Міфи широко використовують у політиці, оскільки за ними досить легко можна приховати справжню мету. Часто це вдається завдяки тому, що тим, кому адресовані міфи, як правило, бракує достовірної, об'єктивної інформації про явища, які неправильно інтерпретуються, до того ж багатьом людям властива досить низька політична культура. Так, успішно поширюються міфи, пов'язані з "образом ворога", "справжньою демократією", "жидомасонами" та ін. Такі міфи у формі відповідної інформації простіше сприйняти на віру, ніж спробувати розібратися в них по суті. Міфи-обіцянки багато політиків широко використовують у своїй практичній діяльності з урахуванням того, що люди "проковтнуть" їх як незаперечну інформацію. Політичні міфи здебільшого персоніфіковані, пов'язані з конкретними людьми (особистостями). Тому їх як засіб маніпулювання людьми (а то й усім суспільством) використовують певний час і саме стільки, скільки вони у змозі впливати на свідомість тих, заради кого їх створюють. Окремі міфи живуть досить довго. Це, наприклад, міфи про любов підлеглих до свого вождя, короля, царя, лідера партії. Або міфи про віру всього народу країни у певну ідею, ідеологію. Такі міфи ще недавно успішно створювалися й поширювалися в країнах так званого соціалістичного табору, в колишньому СРСР. Вони активно підтримувалися ідеологічною пропагандою за допомогою вигадок-маніфестів на кшталт "Морального кодексу будівника комунізму" чи "Закону про боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом". А що вже говорити про численні міфи стосовно "батьків народу", "ідеалів нації", "великих керманичів" тощо. У цьому разі творцями ілюзорних міфів були саме ті, кого насправді мало цікавила конкретна людина, нація, народ, "вождями" якого вони хотіли себе бачити і відчувати. Політичні традиції.Політичні традиції — це звичаї і правила поведінки у політичному житті, що склалися історично і передаються від покоління до покоління. Інакше кажучи, це поважання і додержання певного політичного порядку, форм політичної дії, певна політична практика. Така практика є конкретно-історичною, притаманна певному народові, нації і невіддільна від них, їх способу і особливостей життя. По суті, політичні традиції є найважливішими факторами формування політичної культури людини (особистості), соціальної групи, класу, політичної партії чи об'єднання, нації, народу. Політичні традиції існують у формі звичаїв, певних принципів і норм поведінки, ритуалів та обрядів. Політичні традиції бувають прогресивні, регресивні, консервативні, ліберальні. Вони передаються різними способами: усно, письмово, зорово та інституціонально. Политическая психология и другие наукиПочинаючи вивчення політичної психології природно задатися питанням про її дисциплінарної приналежності, про те, яке місце вона займає серед суміжних наукових дисциплін, що запозичує у них, ніж їх збагачує. Як вже зазначалося раніше, політична психологія складалася як міждисциплінарна область, що отримала від материнських дисциплін багато чого з наукового інструментарію, теоретичних установок і загальнонаукових підходів. Придбавши самостійність і інституційне оформлення, вона як і раніше зберігає з цими дисциплінами методологічні та теоретичні зв'язку і вирішує ряд спільних завдань. Найбільш тісні зв'язки простежуються між політичною психологією і політологією, політичною психологією і психологією. При цьому ряд інших дисциплін (соціологія, географія, лінгвістика, етнологія та філософії, права, ін) з політичною психологією тісно стикаються, в тому числі в питаннях дослідження політичних аспектів їх предметів. У цьому розділі більш детально проаналізовано зв'язок політичної психології з материнськими дисциплінами і побіжно відзначено внесок інших наук у розвиток політико - психологічного знання. історичний контекст Політологія розвивалася в рамках історії, теорії держави і права, філософії та «наукового комунізму». Серйозним поштовхом до утвердження політології як самостійної науки став Всесвітній конгрес IPSA, проведене в Москві в 1979 р. Цією подією вітчизняні політологи багато в чому зобов'язані Г.Х. Шахназарову, колишньому в той момент Президентом Радянської асоціації політичних наук

4 вопрос.Становлення західної політичної психології. Історія політичної психології поки досить коротка. Але очевидно, що передісторія цієї науки багата видатними іменами політичних мислителів. Найбільш значні ідеї Аристотеля, Сенеки, Н. Макіавеллі, Ж.Ж. Руссо, Т. Гоббса, А. Сміта, Г. Гегеля і безлічі інших великих про ставлення особистості і влади, властивості людини в політиці, вихованні хорошого громадянина, про те, яким належить бути правителю, лягли в основу нової дисципліни. Проте всі ці мислителі працювали в інших теоретичних рамках, які не потребували спеціальному психологічному підході до політики. Втім, психології як науки в сучасному сенсі слова теж не було за часів Ж.Ж. Руссо або Т. Гоббса. Тільки в другій половині XIX в. стали з'являтися концепції, які можна було б назвати безпосередніми попередниками сучасних політико - психологічних робіт.Історики і філософи, соціологи і політологи звернули увагу на те, що в самій політиці з'явилося зовсім нове явище: крім вождів, королів, президентів та інших представників політичної еліти помітне місце в політиці стали грати маси. Одним з перших приділив увагу цій темі французький дослідник Г. Лебон, автор книг «Психологія народів і мас», «Психологія натовпу» та «Психологія соціалізму». У цей же період були видані «Злочинна натовп» італійця С. Сигеле, «Соціальна логіка» француза Г. Тарда і ряд інших робіт, в тому числі і «Герої і натовп» російського соціолога Н.К. Міхайловского1.Поява на політичній авансцені маси як нового суб'єкта було пов'язано з розвитком промисловості, зростанням міст і супроводжувалося серйозними соціальними та політичними потрясіннями, революціями, страйками. Різко негативна оцінка перших проявів масової політичної активності може свідчити про те, як налякані були сучасники цих подій. І Г. Лебон і М. Михайлівський побачили в масі загрозу індивідуальності, силу, нівелює особистість. Виділивши кілька видів маси, вони в першу чергу досліджували натовп як найбільш спонтанне прояв неорганізованої активності. Виявлені ними психологічні характеристики натовпу: агресивність, істеричність, безвідповідальність, анархічність, - цілком справедливі і сьогодні Однак якщо в роботах кінця XIX - початку XX ст. була відзначена лише негативна сторона масової поведінки, його небезпечні наслідки, то надалі дослідники, навпаки, приділяли увагу позитивним аспектам масових форм політичної участі в розвитку демократії. Так, сучасна політична психологія багато уваги приділяє масовим рухам (від руху за права жінок до екологічних рухів).Іншою темою, що викликала інтерес у ранніх політичних психологів, була психологія народів і рас, національний характер. Спираючись на ідеї антропологічної школи Ф. Боаса і Б. Малиновського, психологи намагалися поєднати знання про особистості з аналізом більш широких соціальних і культурних феноменів, зокрема політики. При цьому сама культура трактувалася як «спроектована великим планом на екран психологія індивіда, що має гігантське вимір і тривало існуюча» 2. Таким екраном, на який відкидається зліпок з психології індивіда, є, перш за все, національний характер (див. гл. 7).Ще одним джерелом формування сучасної західної політичної психології стали ідеї психоаналізу. Г. Лассвелла справедливо стверджує у своїй знаменитій книзі «Психопатологія і політика», що «політологія без біографії подібна таксидермії - науці про набивання опудал» 3. Дійсно, опис політичного процесу без його творців - нудно, та й невірно. Жанр політичного портрета використовували найрізноманітніші автори. Наприклад, на початку XX ст. в Росії великою популярністю користувалася книга психіатра П.І. Ковалевського «Психіатричні ескізи з історії» 4, де представлена галерея портретів політичних діячів - від царя Давида до Петра I, від Суворова до пророка Мохаммеда, від Жанни д'Арк до Наполеона. Однак саме психоаналітичний рух додало політичного портрета широку популярність. Ми вже згадували про одне з перших досліджень, що належить 3. Фрейду і У. буллітів, об'єктом якого був Вудро Вільсон. Великий внесок у створення таких портретів вніс послідовник 3. Фрейда, чиказький політичний психолог Г. Лассвелла. В якості матеріалу для аналізу особистостей американських політиків він використовував їх медичні карти. При цьому він виходив не з того, що політики, як всі люди, можуть мати ті чи інші відхилення, які і становлять інтерес і для біографа. Г. Лассвелла шукав передусім приховані несвідомі мотиви вчинків політичних діячів і знаходив їх в особливостях дитячого розвитку, в тих конфліктах, які стали причиною психологічних травм майбутнього політика. Влада ж, згідно Г. Лассвелла і його попередникові А. Адлеру, є засобом, який компенсує ці травми, що і пояснює її привабливість.