Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Особливості перебігу позовної давності.

Новим для українського цивільно­го законодавства є те, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторо­ни у спорі, поданою до винесення судом рі­шення (ч. З ст. 267 ЦК). Тож наразі суд не вправі за своєю ініціативою застосовувати строк позовної давності.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг як за­гальної, так і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися (а не повинна була ді­знатися, як за ст. 76 ЦК УРСР 1963 року) про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

НАПРИКЛАД. З урахуванням цього твердження новопризначеного директора (керівника), що він ді­знався про порушення права юридичної осо­би лише з часу свого призначення (обрання), не може бути підставою для зміни початко­вого моменту перебігу строку позовної дав­ності, оскільки в даному випадку заявлена вимога про захист юридичної особи, а не прав керівника юридичної особи.

Так само, при зверненні з позовом лік­відаційної комісії від імені юридичної особи, що ліквідується, до третіх осіб, що мають за­боргованість перед організацією, в інтересах якої заявлено позов, строк позовної давності слід відраховувати з того моменту, коли про порушене право стало відомо особі, якій во­но належить, а не ліквідаційній комісії.

Таким чином, ч. 1 ст. 261 ЦК пов'язує по­чаток перебігу позовної давності лише з фак­том обізнаності саме тієї особи, якій нале­жить порушене право. Суттєвим є нове поло­ження про обчислення позовної давності від дня, коли особа дізналася про особу, яка по­рушила право. Тобто інколи обізнаності ли­ше про факт порушення права недостатньо для початку перебігу строку позовної давно­сті. Необхідно також, щоб уповноважена особа довідалася про те, хто дійсно порушив її право.

За змістом ст. 33 Господарського проце­суального кодексу України (далі — ГПК), кожна сторона зобов'язана доводити ті об­ставини, на які вона посилається як на під­ставу своїх вимог та заперечень. А відтак, позивач, який дізнався про порушення свого права не в день його порушення, а згодом, зобов'язаний це довести. Відповідач, що стверджує про наявність у позивача можли­вості дізнатися про це раніше, ніж він дізнав­ся, також повинен довести цю обставину.

Перебіг строку позовної давності за зобо­в'язаннями з визначеним строком виконання починається по закінченні часу виконання; за зобов'язаннями з невизначеним строком вико­нання — після закінчення встановленого ст. 530 ЦК семиденного строку з моменту пред'явлення вимоги про виконання.

За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності, відповідно до ч.6 ст. 261 ЦК, починається від дня виконання основного зобов’язання. Застосування цієї норми породжує проблему!!: позовна давність має починатися з моменту повного відшкодування усієї шкоди чи з початком наступного року щодо виплат, здійснених за попередній рік?

Судовою практикою було вироблено правило, за яким позовна давність поширювалася на сукупні річні вимоги. І це правильно. НАПРИКЛАД. Отже, якщо, скажімо, автотранспортне підприємство сплатило за 2009 рік потерпілому 30 тис. гривень як щомісячне відшкодування за втрачений заробіток, то позовна давність на регресну вимогу щодо усієї цієї суми до водія почнеться 1 січня 2010 року.

Особливе правило встановлене щодо початку перебігу позовної давності у спорах, пов’язаних із порушенням права чи охоронюваного законом інтересу неповнолітньої особи. У таких спорах позовна давність починається від дня досягнення особою повноліття (ч.4 ст. 261 ЦК). Це додаткова гарантія охорони прав неповнолітніх осіб.

Співвідношення позовної давності з іншими строками.

Позовну давність слід відрізняти від присічних (преклюзивних) строків, гарантійних строків, строків набувальної давності, строків оперативного захисту цивільних прав і претензійних строків.

Важливим є питання, чи є строк позовної давності присічним. Розмежу­вання цих строків актуально, перш за все, в силу наявності у них деяких спільних ознак (меж існування у часі та імперативного ха­рактеру строків) і відсутності в чинному за­конодавстві терміна «присічні строки».

Основна відмінність між присічними строками та строками позовної давності в тому, що зі сплином присічного строку припиняється саме існування мате­ріального права, яке охороняється законом, на відміну від сплину строку позовної давності, наслідком чого євідсутність реальної можли­вості особи захистити своє право в судовому порядку. До присічних строків можна віднес­ти, зокрема, всі строки у вексельному праві, строк пред'явлення вимоги до поручителя, строк прийняття спадщини. Зі спливом цих строків припиняється саме право.

Важливим також є питання співвідно­шення строку набувальної давності та строку позовної давності. Інститут набу­вальної давності дозволяє вирішити питання щодо майна, на яке власник тривалий час не пред'являв прав та яке перебувало у відкри­тому володінні у особи, яка не має підтвер­джень свого права на це майно.

За змістом ст. 344 ЦК особа набуває права власності на майно, якщо вона добросовісно заволоділа ним і відкрито та безперервно во­лодіє нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'я­ти років.

На відміну від строку позовної давно­сті, набувальна давність одночасно виступає строком захисту добросовісного володільця та юридичним фактом, що підтверджує доб­росовісність володільця і дає підстави для виникнення права власності. При цьому не­обхідним є дотримання вимог відкритості та добросовісності з боку володільця.

До правовідносин з набувальної давності застосовуються також положення щодо по­зовної давності, зокрема, у випадку, коли во­лодіння буде визнано недобросовісним при зверненні власника з позовом (з моменту по­рушення права останнього). Крім того, пере­біг строку набувальної давності щодо речей, які знаходяться у особи, з володіння якої во­ни могли бути витребувані, починається не раніше спливу строку позовної давності за відповідними вимогами.

Щодо незаконних володільців строк на­бувальної давності починає перебіг з момен­ту закінчення строку позовної давності (за одночасного виконання всіх умов давнісного володільця). Перебіг строку набувальної давності не може початися, поки не закін­чився строк позовної давності за позовом про витребування майна з незаконного воло­діння особи, у якої воно знаходиться. Строк позовної давності «перериває» строк набу­вальної давності у разі недобросовісності во­лодільця.

Суть гарантійного строку полягає в тому, що при виявлен­ні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виго­товлювача:

1) заміни товару;

2) відповідного зменшення винагороди;

3) безоплатного усунення недоліків;

4) розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Конкретні гарантійні строки встановлюються у стандартах, тех­нічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будів­ництво та інших підзаконних актах. Сторони можуть встановити гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в норматив­ному порядку, а також встановити триваліші гарантійні строки, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією.

У ст. 16 ЦК визначені способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав громадян та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторон­німи діями уповноваженої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванні уповноваженою особою до правопорушника заходів (санкцій) опе­ративного характеру. З терміном "оперативність" асоціюється швидке, негайне реагування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встановлені законом або договором. Так, відповідно до ч.2 ст.997 ЦК, якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Відмова сторони від договору в зазна­чених випадках і є засобом оперативного впливу на контрагента, здійснюваного у певні строки.

Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивільнихправовідносин відіграють претензійні строки. Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору полягає у тому, щоособа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'яза­ної особи про добровільне задоволення вимог уповноваженою: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушен­ня права, передачу речі, відшкодування збитків тощо.

У відносинах, де сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи), останні застосовують у випадках, перед­бачених ГПК, або за домовленістю між собою заходи досудового (претензійного) врегулювання господарських спорів. Зокрема, спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержан­ня сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх до­судового врегулювання. Для інших випадків попереднє пред'явлення претензій до господарюючого суб'єкта не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 1 ч.2 ст. 925 ЦК до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, пошти є можливим пред'явлення йому претензії у порядку, передбачено­му законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до пере­візника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задо­вольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.