Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності.

Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з рин­ковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяль­ності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринко­вої економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобо­в'язаннями.

Ознаки банкрутства:

1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отри­мання прибутку);

2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплато­спроможності боржника як фактичного стану);

3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);

4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо від­новлення платоспроможності суб'єкта.

Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності ви­конати свої грошові зобов'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з ком­плектом передбачених законом документів.

Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою но­рмативно-правових актів різної юридичної сили:

• Господарським кодексом України - глава 23 «Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом» (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрут­ства - ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації - ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва -ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, - ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких фор­мується ліквідаційна маса, - ст. 213; основні засади та зміст держав­ної політики з питань банкрутства - ст. 214; відповідальність за порушення законодавства про банкрутство - ст. 215);

• Цивільним кодексом України, зокрема статтями 18 (передба­чає можливість визнання фізичної особи - підприємця банкрутом У разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності), ст. ПО (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок якої визначається законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом);

• Законом України від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) (далі - Закон), який ґрунтовно регулює відносини, пов'язані з банкрутством;

• низка законів містить положення про можливість визнан­ня банкрутом господарських організацій певних видів (пере­важно за характером діяльності чи організаційно-правовою фор­мою), зокрема: від 19.10.1991 р. «Про господарські товариства» (ст. 19), від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність» -ст. 88 від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 31), від 07.03.1996 р. «Про страхування» (ст. 43) та ін.;

• від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регу­лює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Наці­ональним банком України);

• від 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову ре­алізацію майна» (встановлює мораторій на застосування примусо­вої реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руй­нування цілісних майнових комплексів державних підприємств);

• від 18.11.2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (визначає правовий режим регулювання об­тяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення вико­нання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюд­нення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосов­но рухомого майна);

• підзаконними нормативно-правовими актами серед яких:

- постанови Кабінету Міністрів України: від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств»;, від 12.09.2001 р. № 1181 «Про затвер­дження Положення про комісію з питань неплатоспроможності»;

- відомчі нормативні акти: Типове положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економі­ки та з питань європейської інтеграції, затверджене Наказом Мін­економіки від 05.12.2000 р.