Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Управління інноваційним потенціалом підприємства

Грабар Маргарита Вадимівна,

студентка 2 курсу Української

інженерно-педагогічної

академії

Чобіток Вікторія Іванівна,

к.е.н;доц. каф.ЕтаОДСГ

Української інженерно-

педагогічної академії

В сучасних умовах динаміка економічного розвитку усе більше залежить від технологічних зрушень на базі інновацій. Уміння формувати й ефективно використовувати інноваційний потенціал стає вирішальним фактором забезпечення конкурентоспроможності та розвитку вітчизняних підприємств.

Проблемам інноваційної діяльності підприємств в сучасних умовах приділяється досить багато уваги. Основи теорії інновацій були закладені Н. Кондратьєвим, Й.Шумпетером та розвинені у подальшому Дж. Кларком, У. Томпсоном, К.Фрименом. Дослідженню власне інноваційного потенціалу також присвячені численні роботи і вітчизняних – Е. Божко, В. Гавва, А. Гриньов, Н. Краснокутська, А. Федонін тощо [4].

Важливим напрямком розвитку стає забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, що є результатом розробки і впровадження нових продуктів і технологій їх виготовлення.

Для того щоб підприємство було успішним в інноваційній діяльності, воно повинно мати сукупність ресурсів та умов діяльності, які формують готовність і здатність організації до інноваційного розвитку, тобто мати інноваційний потенціал. Це визначає необхідність управління ним [2].

Управління інноваційним процесом — невід’ємна складова діяльності сучасного підприємства, що охоплює планування, організування та стимулювання інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства [1, c.24].

Під інноваційним потенціалом необхідно розуміти – сукупність ресурсів та умов діяльності, що формують готовність і здатність організації до інноваційного розвитку.

В умовах розвитку ринкових відносин підприємства мають право самостійно обрати ту чи іншу форму організації інноваційної діяльності відповідно до таких основних факторів як стан внутрішнього і зовнішнього середовища, в яких планується освоїти нововведення, а також специфіка самого інноваційного процесу як об’єкта управління.

У сучасних умовах особливого значення набувають дослідження в галузі управління інноваційними процесами. Аналіз теорії та практики економічного управління різноманітними об’єктами дозволило встановити необхідність застосування в управлінні інноваційними процесами наступні підходи, що представлені на рис.1:

Рис.1

Найбільш поширені це системний та процесний підходи. В основі системного підходу лежить допущення, що будь-яка система розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів, яка має вхід, вихід, зв'язок з зовнішнім середовищем і зворотнім зв’язком. Системний підхід визначає дослідження конкретного об’єкта управління як системи, яка включає в себе усі складові елементи або характеристики інноваційного потенціалу, як системи. Теорія систем лише помічає, що інноваційний потенціал складається з чисельних взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів і є відкритою системою, на яку здійснює вплив зовнішнє середовище. Ця теорія не визначає конкретні фактори, які впливають на ефективність управління і ефективність діяльності інноваційного підприємства в цілому.

Якісне та ефективне управління інноваціями на підприємстві можливе лише при комплексному використанні декількох підходів, оскільки при використанні якогось одного підходу може бути не охоплено всю сферу діяльності фірми [4].

Сучасні уявлення про функції управління інноваційним потенціалом пов'язані з виділенням трьох груп функцій: первинні або базові, пов’язуючи і інтегруючі (оперативні) функції[3].

У сучасних умовах основним засобом підтримки високих темпів розвитку й досягнення необхідного рівня прибутковості суб’єктами господарювання стає постійне впровадження ними інновацій. Активізація інноваційного розвитку є одним з найголовніших факторів виживання вітчизняних суб’єктів господарювання в умовах жорстокої конкурентної боротьби. При цьому саме інноваційний потенціал є передумовою успішної реалізації інноваційної складової [3].

Отже, саме тому підприємствам в Україні слід приділяти більшу увагу вивченню питань сутності та складових власного інноваційного потенціалу. До того ж, успішне управління інноваційним потенціалом у сучасних умовах слід розглядати як умову забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємства та власне його існування.

Література:

1. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент: Учебный курс. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Эльга, Ника-Центр, 2006. – 552 с.

2. Чермошенцева Є.С., Шилова О.Ю. Дні теорії і практики інвестування / Матерiали внутрівузовської навчальної конференцiї студентiв, аспiрантiв та молодих вчених. — Донецьк, ДонНТУ — 2012.

3. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент. Учебник для вузов. 6-е изд. — СПб.: Питер, 2008. — 448 с. Управління інноваційним потенціалом підприємства

4. Ткачук П. В. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://masters.donntu.edu.ua/2012/iem/chermoshenceva/library/article2.htm. – назва з екрану.