Читайте также:
|
22 січня 1919 року ввійшло в історію української державності як День Соборності України. Саме того дня, урочисто на Софійській площі в Києві, було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Вперше, з часів великої держави короля Данила, українці Великої України, Галичини, Буковини та Закарпаття („Гуцульська республіка” також була частиною ЗУНР) об’єдналися в одній державі. Для підняття національного духу, для усвідомлення народом потреби боротися за свою самостійну українську державу – це був великий крок уперед. Подібна ситуація у Європі – коли народи, роз’єднані імперіями створювали свої унітарні держави – зазвичай призводила до пассіонарного буму та масової ейфорії, що використовувалися національними елітами для миттєвого одномоментного утвердження держави. Та українська еліта в усі часи відрізнялася дивовижною здатністю втрачати шанси, коли національна ейфорія могла би допомогти швидкому державотворенню. На жаль, тодішні наші державці так і не зуміли народну „пробуджену ніжність” (вислів Винниченка) до своєї держави використати для побудови реальних державних форм та інституцій. Так, були і об’єктивні причини тому, що ЗУНР та УНР не тільки не витворили унітарної держави із усіма притаманними такій атрибутами, а й не спромоглися навіть формально синхронізувати роботу бодай найвищих державних органів. І головна об’єктивна причина – небезпека з боку більшовицької та „білої” Росії. Але найбільше спричинилися до тодішньої нашої поразки саме помилки політиків: як лідерів УНР, так і ЗУНР.
І це не дивно, адже, наскільки народ усвідомив потребу в єдності всіх українських земель під єдиним урядом, настільки ж уряди прагли будувати державу винятково за своїми, часто хибними, уявленнями. Уряди УНР, за винятком Гетьманської держави, були наскрізь отруєні ідеологією марксизму, жили в своєму ілюзорному світі і будували Україну на основі своїх химерних утопічних марень. Цілком протилежною була ситуація в ЗУНР, де панував здоровий консерватизм, державні посади обіймали фахівці з великим політичним досвідом, а не недовчені студенти, поети та журналісти, як в УНР.
Та найбільшою була різниця в ідеології. Державники західно-української республіки, маючи перед очима величезний досвід європейських національних революцій, твердо стояли на національних позиціях, оточені з усіх боків ворожістю сусіднього народу, будували державу для українців. І зовсім не переймалися сентиментами на кшталт всесвітньої єдності трудящих, прогресу, гуманізму і тому подібного. Главою ЗУНР став диктатор Є.Петрушевич – і це була достойна відповідь шовіністичним зазіханням Польщі, і їх диктатора Пілсудського. Та тверда влада диктатора разюче контрастувала із невиразністю, сірістю голови ради народних міністрів УНР. До речі, М.Грушевський не був Президентом України, бо прийнята за кілька днів перед обранням зовсім не передбачала такої державної посади.
Або візьмемо проблему парламенту. В ЗУНР він, за британським зразком, називався: Палата представників та Палата сеньйорів, в яку обиралися в основному українські діячі – дипломати і посланці до колишнього імперського Сейму. А в УНР був Трудовий Конгрес, куди обирались лише представники селян, робітників та війська, і ще трохи інтелігенції з освітою, як було записано в статуті, не вище вчителя та фельдшера. Таке собі народне віче „людей від сохи”, які не мали не те що досвіду державотворення, а й навіть елементарної освіти. Та і переоцінювати державотворчі спромоги ЗУНР теж не варто. Реакційні настрої, що переважали в середовищі діячів ЗУНР, з одного боку дозволили довший час утримувати натиск поляків, а з іншого боку привели уряд ЗУНР прямо в табір запеклих україножерів і шовіністів – до генерала А.Денікіна. Тоді наші національно-визвольні змагання не дістали успішного завершення, та політика має ту особливість, що і перемоги і поразки для неї мають особистісний характер.
ВИСНОВОК…
Акт возз’єднання, злуки двох Україн був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. —Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР... Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».
Події 1919 року нагадують про необхідність збереження соборності нашої молодої держави. Досвід доводить, що будь-який федеративний розподіл території України неминуче призведе до ліквідації державності. І з цим варто рахуватися.
24. Охарактеризуйте обставини проголошення ЗУНР та її роль в консолідації України.
1 листопада 1918 р. – захоплення українськими військовими формуваннями на чолі з Д. Вітовським найважливіших об’єктів та установ у Львові та інших містах Східної Галичини, початок Українсько-Польської війни.
9 листопада 1918 р. – утворення першого українського уряду – Державного Секретаріату, на чолі з К. Левицьким.
13 листопада 1918 р. – проголошення самостійної Західноукраїнської Республіки, президентом якої згодом став Є. Петрошевич.
Консолідація (об’єднання) України:
1. Утворення дієвих органів законодавчої та виконавчої влади в центрі та на місцях шляхом проведення демократичних виборів.
2. Закон про основи освіти: дозвіл на заснування приватних шкіл, надавання права нац. меншинам на школи з рідною мовою викладання.
3. Закон про громадянство, проголошення української мови державною.
4. Установлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів.
5. Введення національної валюти: гривні та карбованця.
6. Закон про запровадження 8-годинного робочого дня.
7. Закон про нац. меншини гарантував їм 30% місць у майбутньому парламенті.
8. Утворення національних зброяних сил Української Галицької Армії.
9. Земельна реформа, за якою земля відчужувалася від великих власників і передавалася земельним комітетам; термін наділення селян землею не встановлювався; за самочинне захоплення земель передбачалося покарання: ув’язнення, штраф, утрата права на володіння землею.
25. Розкрийте суть та здійснення політики «воєнного комунізму» в Україні.
Воєнний комунізм – це спроба замінити ринкові товаро-грошові відносини на комуністичні безгрошові.
Здійснювався ВК:
- шляхом націоналізації економіки,
- введенням продрозкладки,
- введення зрівняльної натуральної оплати праці, шляхом заборони торгівлі,
- введення загальної трудової повинності.
26. Вкажіть об'єктивні причини та суб'єктивні чинники повалення денікінського окупаційного режиму та відновлення більшовицької влади в Україні в 1919 — на початку 1920 рр.
27. Визначте причини переходу до нової економічної політики та особливості впровадження непу в Україні.
Причини:
1. Повна руйнація економіки (промислове виробництво становило 10% довоєнного рівня).
2. Велика хвиля антибільшовицьких повстань.
Особливості впровадження непу в Україні:
1. НЕП було запроваджено в Україні пізніше, ніж в інших радянських республіках.
2. Запровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом.
3. Податок на селян буди вищими ніж в інших рад республіках
28. Розкрийте причини і масштаби голоду 1921—1923 рр. в Україні та діяльність організацій допомоги голодуючим.
Причини:
1. Післявоєнна розруха.
2. Скорочення виробництва сільськогосподарської продукції через незацікавленість селян у результатах праці.
3. Вивезення хлібу до Росії та інших республік.
4. Експорт хліба закордон.
5. Посуха та неврожай в Південних та Степових районах України.
Масштаби:
Голод охопив південно-східні регіони України. Голодувало, за різними даними, від 4 до 7 млн чол. Померло від 1 до 2 млн осіб. Голод супроводжувався епідеміями холери, чуми, віспи.
Діяльність організацій допомоги голодуючим:
Американська адміністрація допомоги (АРА) чолі з Ггувером, фонд Ф.. Нансена, Міжнародний комітет робітничої допомоги та ін.
29. Поясніть, чим була спричинена українізація в 20-ті роки XX ст.; розкрийте її значення для національного відродження України.
Причини: бажання посилити контроль та вплив комуністичної партії в національних районах шляхом надання народам СРСР можливості розвивати власну культуру, мову, готувала національні кадри.
Наслідки українізації:
Наслідки українізації та її згортання
В наслідок політики українізації, розпочатої в 20 —х роках — на початку 30 —х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення.
Українська мова поширювалась не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, в галузі освіти, в художній і науково-технічній літературі, в періодиці, в театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин.
Однак, період національного піднесення був нетривалим. Українізація з самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 20-х років з’явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру. Так, у 1929 р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства і установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. М. Скрипник, який відповідав в уряді за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної контрреволюційної організації і покінчив життя самогубством. Жертвами розправи стали й інші члени комісії з українізації.
Стан освіти
Вагомим здобутком радянської влади була ліквідація неписьменності в Україні. Відкриті курси, гуртки, школи лікнепу сприяли тому, що на кінець 30-х років лише 15% дорослого населення були неписьменними. У 1930 р. було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання. У містах здійснювався перехід до загального семирічного навчання. Однак не вистачало шкільних приміщень, вчителів, підручників. Кількість шкіл з українською мовою навчання скорочувалась. Ідеологічний контроль над школярами був відведений комсомольським та піонерським організаціям.
Вища освіта була відкрита лише для осіб, які були поза підозрою щодо відданості існуючому в країні режиму. Перевага при вступі надавалася членам партії і профспілок, червоноармійцям, вихідцям з робітників. Відновили свою діяльність університети, відкрились нові середні навчальні заклади. Однак, недовіра до старих спеціалістів, підбір кадрів за класовою ознакою, масові репресії призвели до руйнування інтелектуальної і моральної спадкоємності української інтелігенції.
Культурна революція
Розвиток культури в Україні в 30-ті роки мав складний і суперечливий характер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої «культурної революції». За задумом лідерів партії, така революція повинна була дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і в сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей. Фактично, культурна революція покликана була обслуговувати досягнення політичних цілей ВКП(б). Разом з тим розвиток культури мав наслідки для економічного і духовного прогресу.
Після прийняття в квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно — художніх організацій творчість підпала під контроль партії за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм. Уславлення ролі партії та її вождів стало головним завданням діячів культури.
Чимало талановитих майстрів слова змушені були час від часу оспівувати більшовицький режим, залишаючи поза увагою насильницьку колективізацію, голодомор та страхіття репресій. Саме в цей час широко відомими стають імена поетів П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, М. Бажана; прозаїків Головка, Рибака, Панча, Яновського та багатьох інших.
Репресії 30-х років торкнулися близько 500 письменників і поетів. Не витримав переслідувань М. Хвильовий, загинув у таборах М. Зеров, був розстріляний Г. Косинка. Нищення молодої порослі представників української культури, літератури і митців назвали «розстріляним відродженням».
Ми бачимо, що за цей короткий, відносно короткий історичний термін часу (1920 — 1930 рр.) українська освіта, культура і мистецтво пережили як відродження так і занепад водночас. Ті паростки, що швидко зійшли на українській землі в радянські часи 20-х р. були так само швидко обірвані і знищені. На початку 1929 р. прокотилися арешти діячів української науки, культури й автокефальної церкви. Через рік у Харкові над ними пройшов судовий процес. До різних термінів ув’язнення було засуджено 45 осіб, в тому числі два академіки, 11 професорів, два письменники, науковці, викладачі вузів, студенти. Їм приписувалося створення контрреволюційної організації під назвою «Спілка визволення України», яка збиралася шляхом збройного повстання повалити радянську владу в Україні.
Наступ проти української інтелігенції продовжувався розгромом наукових шкіл. «Буржуазних націоналістів» виганяли з Всеукраїнської академії наук, закривали її секції і вводили цензуру. Причетним до таємної організації зарахували й Михайла Грушевського. Представники історичної науки, мовознавства, філософії зазнавали гонінь і фізично винищувались.
Уся освіта спрямовувалась на виправдання існуючого режиму і насаджування російської культури.
30. Проаналізуйте результати непу в промисловості і сільському господарстві України та встановіть причини згортання владою нової економічної політики.
Наслідки непу(для с/г і промисловості):
1. Швидке відновлення с/г, промисловості, транспорту і торгівлі
2. Зростання кількості міського населення
3. Підвищення продуктивності праці
Причини згортання:
1) зрив хлібозаготівлі (внаслідок незадоволення селян державними заготівельними цінами) і невиконання експортних зо-бов´язань, що зменшило валютні надходження і спричинило відповідно скорочення промислового виробництва та капітального будівництва;
2) значно швидше зростання попиту на внутрішньому ринку порівняно з пропозицією (зростання кількості робітників у про-мисловості й будівництві; зниження на 10 % у 1927 р. цін з одночасним зростанням номінальної заробітної плати робітників збільшило платоспроможний попит);
політика активного витіснення з 1926 р. приватного капіталу: підвищення тарифів на перевезення приватних вантажів; призупинення державного кредитування приватних підприємств; введення у 1927 р. податку з надприбутку; заборона надання приватним особам в оренду державних підприємств і поновлення старих договорів; зменшення кількості іноземних концесій (до 1930 р. ліквідовано більшість концесій; у 1931 р. ліквідована і приватна промисловість);
4) одержавлення розподілу: в 1929 р. здійснено перехід на карткову систему постачання; у лютому 1930 р. ліквідовано товарні біржі та ярмарки.
31. Проаналізуйте політичний та економічний ефект від нової економічної політики в Україні
1. Підвищення рівня життя населення
2. Прискорення соціального розшарування в місті та на селі, поява нової буржуазії
3.Наростання економічної нестабільності, періодичні економічні кризи, зростання безробіття
33. Розкрийте методи здійснення та результати сталінської модернізації в Україні.
Сталінська модернізація – це колективізація та індустріалізація України
Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, позбавлення селян прав розпоряджатись вирощеною продукцією через обов'язкові поставки державі за значно нижчими, ніж державні, цінами, ліквідація куркульства як класу.
Здійснюючи індустріалізацію, радянський уряд не міг сподіватися на зовнішню допомогу, тому джерелами індустріалізації в СРСР стали:
• пріоритетне фінансування галузей важкої промисловості за рахунок легкої та харчової;
• продаж сільськогосподарської продукції та сировини й одержання валютних надходжень для індустріалізації;
• усебічне застосування командно-адміністративних важелів управління народним господарством і державою;
• використання безкоштовної праці в'язнів сталінських таборів (пізніше ГУЛАГу);
• розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства.
Результати:
Попри велику кількість суперечливих моментів, індустріалізація мала разючі наслідки:
• 1940 року промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року;
• обсяг виробництва продукції в машинобудуванні та металообробці зріс тільки за першу п'ятирічку в 4,5 разів;
• Радянська Україна перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну республіку;
• з 1,5 тис. нових підприємств, які будувалися в роки першої п'ятирічки, 400 були зведені в Україні (серед них такі гіганти, як Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінійбуд», «Краммашбуд», Харківський тракторний завод);
• серед реконструйованих підприємств відновили свою роботу Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетровську, Комунарську, Дніпродзержинську, Макіївці.
Водночас досить яскраво окреслилися деформації в народному господарстві, викликані серйозними прорахунками в проведенні індустріалізації:
• від самого почату перших п'ятирічок був установлений пріоритет виробництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання (група Б), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості і низького життєвого рівня народу;
• у результаті індустріалізації, економіко-географічне розміщення важливих промислових центрів зберегло свою нерівномірність, як і за часів царської Росії. Традиційно розвивалися Донбас та Придніпров'я, а Правобережжя й далі відставало в розвитку продуктивних сил;
• наслідком індустріалізації стала потужна урбанізація. Кількість міських жителів збільшувалася за рахунок мешканців села, але українські міста виявилися до цього не готовими. Різке збільшення міського населення призвело до загострення житлової та продовольчої проблем, а отже, і загального падіння життєвого рівня народу;
• індустріальні гіганти перших п'ятирічок підпорядковувалися не республіканським, а союзним наркоматам. Це зумовлювало подальшу втрату Україною економічного суверенітету;
• у ході індустріалізації в п'ятирічні плани суб'єктивно вносилися різноманітні корективи, які шкодили республіканській економіці. Уже в другій і третій п'ятирічках капіталовкладення в економіку України різко знизилися. 3 4,5 тис. промислових підприємств, які були побудовані за роки другої п'ятирічки, в Україні постало тільки 100. Крім цього, українську економіку зорієнтували на видобуток сировини, а не на виробництво готової продукції й розвиток підприємств завершеного циклу;
• за роки перших п'ятирічок народне господарство України було повністю одержавлене, останні залишки непу ліквідовані, а замість ринкових відносин була створена командно-адміністративна економіка.
34. Розкрийте політичні та економічні мотиви і наслідки радянської колективізації в Україні.
Причини: хлібозаготівельна криза, бажання ліквідувати куркульство як клас, забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, налагодити канал перекачування коштів із села в місто
Наслідки: Голод 1932—33, знайдені кошти для індустріалізації, знищення найбільш працездатних селянських господарств, дезорганізація аграрного сектору, наростання кризових явищ у с/г, утвердження командної економіки на селі при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі.
35. Проаналізуйте причини, масштаби і наслідки голодомору 1932—1933 рр. в Україні.
Причини:
- Волюнтаристська політика сталінського керівництва.
- прискорена насильницька колективізація.
- завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.
- постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперацій і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі як «Закон про п’ять колосків».
- Діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В. Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба у селян за всяку ціну.
Масштаби:
За період 1929—1932 pp. в Україні поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8%, коней — на 33,3%, свиней — на 62,3%, овець — на 74%.
Наслідки:
- величезні людські втрати (за різними данними від 3,5 до 8 млн чол).
- знищення старого українського села з його багатими народними традиціями.
- придушення опору колективізації; перемога колгоспного ладу на селі.
37. Проаналізуйте місце в політичній системі радянської України КП(б)У за Конституцією 1937 р.
Надзвичайний XIV Всеукраїнський з'їзд рад 30 січня 1937 р. затвердив нову Конституцію республіки, яка офіційно тепер називалась Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР).
Демократичні положення Основного Закону УРСР в умовах однопартійної тоталітарної диктатури не були наповнені реальним змістом. Конституція УРСР 1937 р. залишалася не підтвердженою практикою життя декларацією. СРСР був жорстко централізованою, унітарною державою, а союзні республіки в ньому не мали ніякої автономії. З союзного центру — Москви — тягнулися нитки управління практично всіма сферами економічного, соціального й політичного життя України. Тоталітарний режим виключав будь-які прояви незалежного від держави громадсько-політичного життя, виховуючи в широких масах подвійну мораль, формуючи байдужість і соціальну пасивність.
39. Проаналізуйте зміни в соціальному складі населення України в 1929—1938 рр. та установіть, наслідком яких процесів вони стали.
За 1929 — 1938 pp. соціальна структура населення України радикально змінилася.
У результаті здійснення «генеральної лінії на соціалістичну індустріалізацію» істотно зросла чисельність робітничого класу. Розбудова державного господарства супроводжувалася випереджаючим зростанням чисельності службовців. Проте найголовніші зміни відбулися у селі. Багатомільйонне селянство, яке господарювало самостійно і було власником виробленої продукції, відійшло у минуле. Натомість з'явилися підневільні колгоспники, в усьому залежні від найближчих і далеких начальників. Сільське господарство стало елементом командної економіки.
Економічна криза часів першої п'ятирічки, причиною якої були форсована індустріалізація і пов'язана з нею суцільна колективізація селянських господарств, тяжко позначилася на життєвому рівні. Найбільш постраждали не захищені картковою системою селяни.
40.
Культура України в 30-х роках. “Розстріляне відродження."
Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізаціїю в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячив культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історчної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих. Значна частина української інтелігенції загинула в сталінських тюрмах і канцтаборах. У 1933 році був засланий на Соловки М.Ірчан, у цьому ж році було арештовано М.Ялового, О.Вишню (П.Губенка). Його чекали звинувачення в причетності до «Української військової організації», арешт у 1933 році та 10 років поневірянь у таборах. Вражений арештами своїх друзів, трагічно закінчує своє життя М.Хвильовий.
Раніше на уроках української літератури не вивчали життя і творчість письменників, які підіймали у своїй творчості ідею національного визволення України. «Розстріляне відродження...» Застінки, ГУЛАГ, Сибір - те, що випало на їх долю, це знущання над дорогоцінним скарбом - людським життям.
Упродовж багатьох років - понад півстоліття - ім(я Миколи Хвильового якщо й нагадувалось, то лише з характеристикою «ворога народу». Письменника обвинувачували в націоналізмі, ворожості офіційному курсу партії. Перестає виходити журнал «ВАПЛІТЕ». Хвильовий вимушений писати покаянні листи, клястися у вірності комуністичній ідеології. Читати ці документи, зокрема статі, спрямовані проти товарищів по перу, гірко і сьогодні. Та вони дають уявлення, в яку безвихідь «героїчного терпіння» він був загнаний.
Останньою спробою відстояти незалежність стала нова літературна організація «Пролітфронт» і видання впродовж 1930 року однойменного журналу. Для М.Хвильового давно вже стали зрозумілими помилки в національній політиці, що привели до голоду в Україні. Письменник болісно переживав і суперечності в особистій долі, численні компроміси, на які потрібно було йти, щоб не порвати остаточно з більшовицькою партією. М.Хвильовий часом втрачав надію і знову її здобував.
Постріл 13 травня 1933 року був трагічною крапкою в історії українського відродження пореволюційних років. Проте все, здійснене ним, зосталося в скарбниці української культури. Це одна з неперевершених її сторінок, запорука майбутнього розвитку, вимріяного М.Хвильовим.
У 1934 році заарештовані і розстріляні Г.Косинка, Д.Фельківський, К.Буревій. Репресій зазнали 97 із 193 членів спілки письменників України,створеної у 1934 році. Серед них М.Зеров, Л.Гомін, М.Куліш та інші. Правду життя показував глядачам Лесь Курбас разом зі своїм творчим колективом «Березіль», але хвиля терору поглинула митця, як і багатьох інших.
Серйозні втрати були й серед майстрів пензля та різця. Арешту за професійні погляди зазнали В.Седлер, І.Падалка та ін.
Саме про цих людей прийнято говорити, що вони символізують «розстріляне відродження».
Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, П.Панч, Ю.Яновський та ін.), змушені були пристосовуватися до нових умов, ставати на шлях конформізму. Цьому процесові активно сприяли різні творчі спілки (письменників, композиторів, художників), організовані у середині 30-х років. Фраза «національна за формою і соціальна за змістом культура» мала прикрити нав(язування ідеологічних стандартів, де національному відводилася тільки роль декоруму. Усе це негативно позначилось на культурі, літературі та мистецтві, руйнувало творчий потенціал народу, збіднювало його духовне життя.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 165 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |