Читайте также:
|
В науці про політику систему законів і закономірностей створюють закони і закономірності, що діють в політичній і соціальній сферах демократичного суспільства. Поняття закону в соціально-політичних науках означає загальні, коротко сформульовані теоретичні положення, що визначають суть суспільних і політичних явищ і об'єктивно існуючий між ними взаємозв'язок. Закони - необхідні, істотні, стійкі, ті, що повторюються відносини між явищами, спрямованість або хід подій у плині часу.
Закон - внутрішній істотний зв'язок явищ, що обумовлює їх необхідний розвиток; закон відображає певний порядок причинного необхідного і стійкого зв'язку між явищами або властивостями матеріальних об'єктів, істотні відносини, що повторюються, за яких зміна одних явищ викликає певну зміну інших. Регулярна повторюваність проявів закону і є закономірністю.
Політична наука має систему закономірностей, що характеризують найістотніші і стійкі тенденції розвитку та використання політичної влади. Закономірності можна поділити на три основні групи, в залежності від сфери їх прояву.
Перша група - це політико-економічні закономірності, що відображають співвідношення між економічною основою суспільства і політичною владою. Важливі політичні і економічні закономірності відкриті ще прогресивними мислителями XIX ст., основоположниками політичної соціології. Універсально-узагальнюючі і аналітико-концептуальні підходи до політики і відповідно система політичної, державної влади визначені об'єктивною закономірністю, розвитком економічних процесів, економічні інтереси виступають соціальною причиною політичних дій. Політична влада виступає лише породженням економічної влади, а сама ж самостійна, що відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси.
Друга група закономірностей - політико-соціальні, що характеризують розвиток політичної влади - як особливої соціальної системи із своєю внутрішньою логікою і структурою. Основною закономірністю системи політичної влади виступає зміцнення стабільності. У різних системах політичної влади закономірність реалізується по-різному. Авторитарна система для зміцнення стабільності вимагає максимальної концентрації влади, широкого застосування насилля. Демократична система передбачає поділ влади (законодавча, виконавча, судова), опору на принципи зацікавленості, згоди та консенсусу.
Третя група - закономірності політико-психологічні, що відображають взаємовідносини між особою і владою. З політико-психологічних закономірностей найцікавішою є досягнення і утримання влади політичною елітою, політичним лідером, що є важливою цінністю і метою всіх їх звершень.
Для аналізу політичних явищ політологія використовує категорії - це найбільш загальні поняття політичної науки, що відбивають найістотніші сторони науки, її предмета, необхідні зв'язки, фундаментальні поняття, сутнісні елементи її структури. Категорії – це обов’язковий атрибут науки, це мова науки, це базові поняття, які відображають сутність
даної науки. Це інструмент дослідження науки. Політологія використовує категорії інших суспільних наук, особливо філософії. До таких категорій відносяться суспільство, влада, свобода, держава, громадянське суспільство, демократія, диктатура, плюралізм. Але специфіка політичної науки може бути відбита її власними категоріями. До них відносяться такі поняття як політика, політична влада, політичне життя. політична сфера, політична система, політичний режим, політичні інтереси, політична діяльність, політична культура, політична свідомість, політичний конфлікт, політична стабільність та ін.
Вчені класифікують категорії по таких вимірах:
1. Категорії, що розкривають діалектику політичного буття і свідомості політичні відношення, політичні теорії, політичне життя, політична психологія.
2. Категорії, що розкривають взаємозв'язок, взаємодію політики та суспільства: держава, громадянське суспільство, політична влада, політичний режим, політична система
3. Категорії, що розкривають відношення між людиною і політикою: політична участь, політична активність, політична культура, політичний лідер.
Є й інші підходи до класифікації категорій політології. У навчальному посібнику «Основи політології» за редакцією Ф.М. Кирилюка виділяються чотири групи категорій - загальні, структурні, функціонування, розвитку. До загальних категорій автори відносять політику, владу, свободу, демократію, українську національну ідею, український менталітет. До категорій структури віднесені політична система, політична організація, політична партія, суспільно-політичні рухи. Категорії функціонування - політична діяльність, політичний процес, політичний контроль, політична боротьба. Категорії розвитку - еволюція, революція, контрреволюція.
Більшість вчених вважають, що головною категорією політичної науки є «політична влада», оскільки через неї реалізується політика.
Важливим елементом науки про політику виступають і її функції. Функціями є ті напрями, за якими здійснюється вплив науки на вивчення її людьми і її використання людьми в інтересах суспільства.
Важливими функціями науки про політику є:
світоглядна - Наука про політику досліджує історію політичної думки, політичних систем, політичних процесів, політичної свідомості та політичної культури, а також глобальних світових політичних проблем та закономірностей розвитку. Ця наука здійснює фундаментальні і прикладні дослідження, озброює маси знаннями про політичну сферу суспільного, про закономірності її розвитку, про сучасні політичні інститути, їх структуру і функціонування, про права, свободи та обов'язки громадян демократичного суспільства, про зміст і шляхи формування політичної культури, про рушійні сили сучасного світового розвитку. Вивчення науки про політику допомагає стати компетентним політично, оволодіти діалектико-матеріалістичним методом аналізу політичних процесів. (все це допомагає реалізувати світоглядну функцію науки про політику.);
Методологічна - Можливість виробити методи, способи, уміння та навики застосування принципів сучасного політичного мислення при аналізі соціально-політичних проблем, зайняти активну громадянську позицію, здатність ефективно впливати на політичні процеси, брати участь в здійсненні народовладдя. (тим самим виконує наука про політику методологічну функцію).
Виховна функція науки про політику полягає в тому, що сприяє політичному моральному вихованню, дозволяє всій системі знань формувати політичну свідомість, політичну культуру політичне компетентних членів суспільства, способи та форми участі їх у політичному житті, здібних ефективно впливати на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві
Ідеологічна функція науки про політику полягає не тільки в тому, щоб своєчасно інформувати громадськість про рівень популярності того або іншого політичного діяча або політичного інституту, але й про формування ідеології взаємної терпимості.
Нова політична ідеологія, що виникає на базі політичної соціології, науки про політику, не визнає політики як якоїсь священної реальності, містичного сакраментального священного дійства, недоступного розумінню рядового громадянина суспільства. Політика десакралізується, її таємниці стають доступними здоровому глузду, участь в політичному процесі перестає бути священною формальністю і стає громадянським обов'язком. Лише за таких умов формується незвичайне явище громадянства на відміну від традиційних відносин підданства. Громадянство передбачає, що джерелом політичних ініціатив може бути будь-який індивід, тоді як в межах відносин підданства жодна ініціатива не має права на існування без санкції керівництва.
.
Визначаючи об'єкт, предмет, закономірності, функції науки про політику, її роль у формуванні політичної свідомості та політичної культури населення, багато соціологів та політологів намагаються розкрити взаємозв'язок і взаємоперехід політичних і соціальних відносин, зміст політичних та соціальних процесів. Вітчизняні соціологи і політологи, розглядаючи відмінності між наукою про політику та іншими соціально-політичними науками, і, зокрема, соціологією, відмічають, якщо предмет науки про політику - закономірності, формування і розвиток політичної влади, форми та методи її функціонування та ін., то предмет соціології - суспільство, це наука про суспільство, окремі соціальні інститути (держава, право, мораль та ін.), політичні процеси, суспільні верстви та соціальні спільності. Переплетіння соціології та політології - реалії сучасності тому, що політичні процеси неможливо вивчати без розгляду соціологічних, тобто суспільних відносин.
Підпадаючи під владу суспільної думки, наука про політику може легко втратити свій об'єкт і тим самим перестати виконувати одну з основних функцій - підтримання в суспільстві демократичної суспільної згоди і злагодженості та відповідного політичного порядку. Специфічний аспект використання політичної інформації - її дидактичне засвоєння з допомогою навчальних посібників, різних навчальних програм та ін., мета яких сформувати у людей політичні знання і переконання, оціночні політичні критерії та ін. Наука про політику тільки тоді стає авторитетною галуззю знань, коли викоренено помилкові принципи та установки, характерні в минулому для соціально-політичних наук.
По-перше, доцільно уникнути традиційної для вітчизняного суспільствознавства радянізації баченої політичної науки, не абсолютизувати виводи політичної теорії і практики досвіду устрою сучасних політичних систем і політичних інститутів, їх функціонування. Вивчення політичних процесів передбачає урахування всієї їх багатоманітності, характерної для сучасної цивілізації.
По-друге, в процесі вивчення політичних відносин функціонування політичної системи і її інститутів та механізмів дії активно використати досягнення світової політичної науки, особливо науки про політику Заходу, де нагромаджено багато цінного у вивченні політичних проблем - політичних інтересів особи, верств, соціальних спільностей, політичної культури населення, діяльності політичних партій та рухів, масових суспільних, громадських об'єднань та організацій, політичного лідерства.
По-третє. Важливо уникнути зайвої юридизації в процесі вивчення політичної науки, переважання чисто державно-правових аспектів у змісті науки про політику, особливу увагу доцільно приділити природі політичних явищ, причинно-наслідковим зв'язкам та ін.
4. Наука про політику тісно взаємодіє і тісно зв'язана з соціально-політичними науками: історією, філософією, економічною теорією, політичною соціологією та ін. Головне призначення курсу науки про політику - формування політичної свідомості та політичної культури народу. В тому-то є багато спільного між наукою про політику та соціально-політичними і суспільними науками, але є і певні відмінності, що дають величезний матеріал про суть, місце і роль науки про політику у формуванні політичної свідомості та політичної культури всіх членів суспільства.
Якщо філософія, виходячи з найзагальніших законів соціального розвитку, всебічно оцінюючи природничо-історичний процес поступового руху людства від однієї суспільно-економічної системи до вищої, науково достовірно і неспростовно встановлює неминучість закономірного переходу людства від нижчого до вищого ступеня розвитку, то наука про політику, використовуючи філософські обґрунтування політики як соціального явища, визначає методологію світоглядної спрямованості аналізу політичних явищ і процесів.
Якщо економічна теорія - наука про закони виробництва, розподіл, обмін потребами матеріальних благ в суспільстві, розвиток відносин і нагромадження капіталу, звертається до розгляду основних успіхів приватної і суспільної власності, розвитку ринкових відносин, формування ринку товарів і збуту, а також формування торгівлі та нагромадження капіталу, організації суспільного життя в сфері виробничих відносин, розвитку продуктивних сил, докорінних потреб матеріального виробництва, то наука про політику дає наукове обгрунтування принципів вироблення і здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.
Правові механізми, механізми розвитку і реалізації політичних рішень - предмет вивчення правової науки. Соціальні норми і відносини без системи політичної влади не можуть стати загальнообов'язковими. Тісний зв'язок правової і політичної наук забезпечує процес поєднання соціальних норм і відносин політичної влади. Адже без правового оформлення не може нормально функціонувати політична влада.
Процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, політичних партій і рухів досліджує політична історія. Співвідносини науки про політику і політичної історії визначаються тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створювати теоретичну базу аналізу еволюції політичних процесів, з другого - історія і сучасна політична практика служить не лише визначальним критерієм правильності теоретичних висновків політичної науки, а й основою нових узагальнень та їх висновків.
Найтісніше зв'язана наука про політику з політичною соціологією, що вивчає систему взаємодії політики з соціальним середовищем. В кореляції, тобто у співвідносинах, взаємозв'язку з вивченням свідомості, інтересів та мотивів поведінки індивідів, соціальних та етнічних груп їх організації і розглядається розвиток політичних процесів. Основну увагу політична соціологія зосереджує на аналізі соціальної думки з точки зору їх впливу на політичні відносини. Дедалі частіше звертається політична соціологія до вивчення офіційних політичних інститутів і норм, соціальної природи політичної думки. Сучасна наука про політику швидко соціологізується внаслідок застосування запозичених у соціологів методів дослідження.
Наука про політику та політична соціологія маловідомі за об'єктом і методами, але принципові відмінності залишаються в предметі пізнання. Якщо політична соціологія розглядає політичні явища стосовно розвитку соціальних процесів, то наука про політику їх аналізує уже з позицій політичної влади. Соціолог, розглядаючи такі інститути, як громадські, суспільні організації, насамперед, звертає увагу на соціальні процеси, що тривають у них, їх зв'язок з іншими процесами, що відбуваються в суспільстві. Політолог бачить в громадських, суспільних організаціях знаряддя політичної влади, аналізує їх місце в системі владних інститутів, досліджує владні відносини, що проявляються в громадських, суспільних організаціях, впливають па їх розвиток.
Політична соціологія досліджує і проблеми влади, не обмежуючи суті владних відносин лише насиллям і примусом, що, на жаль, властиво марксистській традиції політичної думки. Відома думка про те, що насилля є повивальною бабою, повитухою всякого старого суспільства, коли суспільство вагітне новим, перетворилось згодом в імператив, тобто в повеління революційного мислення і дії. Звести владні відносини до насилля не дозволяє владі, що виявляється неповною, коли суб'єкт не досягає мети. Якщо бажані результати не досягнуті, то величезні труднощі, зв'язані з подоланням опору інших людей, свідчить не про тріумф влади, а про її неповноцінність. І, крім того, не ясно, чому мобілізація людей на досягнення поставленої суспільно-значимої мети-має здійснюватися на основі примусу і насилля.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 110 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |