Читайте также:
|
Управління прибутком являє собою процес розробки та прийняття ефективних управлінських рішень за всіма основними аспектами його формування та розподілу і використання на підприємстві з метою максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періодах.
Головною метою управління прибутком є визначення шляхів найбільш ефективного його формування та оптимального розподілу, що спрямовані на забезпечення розвитку діяльності підприємства та зростання його ринкової вартості.
Основними задачами управління формуванням прибутку підприємства є: забезпечення максимізації розміру прибутку, що формується і який відповідає ресурсному потенціалу суб’єкта господарювання та ринковій кон’юнктурі; забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку, що формується та допустимим рівнем ризику; забезпечення високої якості прибутку, що формується; забезпечення постійного збільшення ринкової вартості підприємства; підтримка конкурентоспроможності у довгостроковому періоді; забезпечення ліквідності підприємства та його платоспроможності; підтримка інвестиційної привабливості [10].
Прибуток є головний показник, який відображає фінансові результати діяльності підприємства, мету його діяльності. Економічні словники містять наступні трактування поняття „прибуток”:
«прибуток» – перевищення доходів від продажу товарів і послуг над витратами на виробництво і продаж цих товарів” [101, с. 654];
«прибуток» – економічна категорія, що виражає кінцеві результати господарської діяльності окремого підприємства, галузі, народного господарства в цілому; одна з основних форм вартості додаткового продукту; одна з форм чистого доходу” [54, с. 654],
«прибуток» – різниця виручки, отриманої від продажу продукції і повними альтернативними факторними витратами, пов’язаними з виготовленням цієї продукції” [188, с. 406],
«прибуток» – сума, яка складає різницю між доходом та витратами.
Оскільки прибуток є джерелом доходів власників капіталу: підприємців-промисловців, підприємців-торговців, землевласників та банкірів, то й підлягає розподілу на заробітну плату, ренту, позиковий відсоток, інші виплати та власне прибуток, що залишається в розпорядженні власника капіталу. Такий підхід до формування фінансових результатів вважається бухгалтерським. Економічний підхід передбачає зменшення бухгалтерського фінансового результату на величину неявних (внутрішніх) витрат. При цьому можливі ситуації, коли [14, с. 106]:
– економічний прибуток є від’ємною величиною, що свідчить про необхідність пошуку вигідніших шляхів використання наявних ресурсів;
– економічний прибуток є нульовим – це означає, що підприємець отримує нормальний прибуток і альтернативне застосування вкладених ресурсів не збільшить його дохід;
– економічний прибуток є позитивним, що засвідчує ефективне використання ресурсів.
Різноманітними трактуваннями прибутку відзначається економічна теорія, макроекономіка й мікроекономіка, що потребує розгляду тлумачення його сутності більш детально. На думку Є.М. Причепій., А.М. Черній та Л.А. Чекаль [172, с. 517], філософський вимір економічного життя значно ширший від його змістовного кола – як самодостатньої умови існування й життєдіяльності людини. У ньому економічна сфера постає як особливий засіб самореалізації людини в процесі зміни нею зовнішнього і внутрішнього світу, а економіка набуває статусу людиновимірної, універсальної, єдиної матеріально-духовної сфери, в якій особистість реалізує себе як біосоціодуховна цілісність. Як зауважує С.В. Синяков [211, с. 349–350], людина організовує та регулює процес виробництва й обміну матеріальних благ, а визначальною метою останнього вважається одержання прибутку та найповніше задоволення зростаючих потреб суспільства. У ХV–ХVІІ столітті меркантилісти вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, в зовнішній торгівлі як продаж товарів за вищою ціною. Цієї концепції притримувалися Т. Ман, Д.М. Кейнс, Е. Хекшер та інші [234, с. 191]. Представники класичної школи (ХVІІІ–ХІХ століття) А. Сміт та Д. Рікардо [153, с. 232] обґрунтували ідею створення доданої вартості в галузях матеріального виробництва.
За А. Смітом, прибуток розглядається, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини – оплату його праці та прибуток підприємця, по-друге, як результат функціонування вкладеного в справу капіталу. За твердженням А. Сміта, прибуток є неоплаченою працею робітників, вирахуванням із продукту праці робітника. На думку Д. Рікардо, величина прибутку має обернену залежність від заробітної плати, оскільки прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата, тому одним з чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, що, зростаючи, знижує вартість робочої сили. На нашу думку, беззаперечним є той факт, що прибуток формується з врахуванням багатьох факторів, визначальними серед яких є здатність людини до праці та функціонування первинно вкладеного в справу капіталу. Однак, в умовах нестабільної економіки навіть вони не можуть забезпечити прибутковість.
К. Маркс [121, с. 40] на основі трудової теорії вартості А. Сміта сформував нове пояснення прибутку. Він розділив вартість товару на дві складові: витрати виробництва та перевищення вартості товару над витратами виробництва чи, так звану, додану вартість. Тому прибуток він називав перетвореною формою доданої вартості, що породжена всім авансованим капіталом, а джерелом доданої вартості вважав працю найманих робітників. Додана вартість (m) – це функція змінного капіталу f(v), який авансується на робочу силу (V), звідси маємо:
m = f(V) (1.1)
Оскільки прибуток (Р) – це функція авансованого капіталу, то отримаємо:
Р= f(C+V) (1.2)
де C – капітал, авансований на купівлю засобів виробництва.
З економічної точки зору прибуток можна розглядати як різницю грошових надходжень і виплат, але з бухгалтерської – таке трактування втрачає сенс. В практичній діяльності підприємств найпоширенішими варіантами є відсутність грошей та наявність прибутку й навпаки, зростання вартості майна підприємства та зменшення прибутку тощо. Визначення прибутку як грошових накопичень підприємства нині спростовується тим, що наявний прибуток не обов’язково приймає грошову форму та реінвестується в діяльність підприємства, а може розподілятися між засновниками у вигляді відсотків, шляхом формування резервного капіталу. До того ж, прибуток можна отримати не тільки від реалізації.
В менеджменті, на думку Г.М. Тарасюк та Л.І. Шваб [197, с. 240], прибуток вважається основним складовим елементом предмету і продукту праці управлінського персоналу, що аналізується, прогнозується та планується як найважливіший економічний показник. Система управління прибутком є складовою частиною загальної системи управління підприємством. Наявність збитків свідчить про недостатньо ефективні дії управлінського персоналу.
Рис. 1.1. Підходи до визначення прибутку світовими школами бухгалтерського обліку
Прибуток є якісним показником, оскільки в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величини витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому. Для розкриття економічного змісту прибутку використовують різні класифікації.
1. Залежно від виду діяльності, завдяки якій отримано прибуток, виділяють:
– прибуток від реалізації товарів та платних торгових послуг, тобто прибуток від торгової діяльності;
– прибуток від реалізації продукції неторгової діяльності (виробничої, транспортної, посередницької тощо);
– прибуток від реалізації майна, що є власністю підприємства (основних фондів, нематеріальних активів);
– прибуток від проведення позареалізаційних операцій, у складі якого виділяють: прибуток від інвестиційної діяльності, прибуток від орендних операцій, прибуток від інших позареалізаційних операцій.
2. Залежно від порядку визначення розрізняють:
– оподаткований прибуток, обсяг якого визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства-платника податку на прибуток, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Розміри валових витрат та доходів з метою їх оподаткування визначаються шляхом організації спеціального податкового обліку на основі первинних облікових документів. Визначений таким чином обсяг прибутку, що оподатковується, фіксується в Декларації про прибуток підприємства, яка подається в податкові органи та є підставою для визначення суми податкових зобов'язань підприємства.
– чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов'язкових платежів та зборів, що сплачуються за рахунок прибутку. Отриманий чистий прибуток є власністю підприємства, розподіляється та використовується на його розсуд. Права окремих керівників щодо використання отриманого чистого прибутку фіксуються в статуті підприємства.
3. Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток.
Номінальний прибуток характеризує фактично отриману величину прибутку.
Реальний прибуток – це номінальний прибуток, перерахований з урахуванням інфляції. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.
4. Залежно від мети визначення розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток відповідає обсягу балансового прибутку. Економічний прибуток являє собою різницю між виручкою від реалізації та всіма витратами підприємства, в тому числі витратами втрачених можливостей. Витрати втрачених можливостей (або альтернативні) прийнято ще характеризувати витратами на споживання якогось ресурсу, які вимірені з позиції вигоди, що "втрачена" через невикористання цього ресурсу найкращим альтернативним шляхом. Альтернативні витрати підприємства відповідають розміру втраченої вигоди у результаті використання цього ресурсу замість найкращого, альтернативного.
Неправильний вибір ресурсів, а також нераціональне використання власних ресурсів призводить до збільшення витрат обертання підприємства і зменшує потенційно можливий розмір отримання прибутку при даному обсязі діяльності.
Економічний прибуток менший від бухгалтерського на величину неявних витрат підприємства.
5. Залежно від розмірів прибуток підприємства може бути мінімальним, цільовим і максимальним. Такі види прибутку пов'язані з визначенням обсягів діяльності, досягнення яких зумовлює знаходження підприємства в зоні збитковості, беззбитковості або прибутковості. Підприємство може мати обсяги діяльності, при яких доходи від реалізації менші за витрати, але сума збитків може бути за розміром менша, ніж постійні витрати. У такому разі підприємству вигідніше функціонувати, ніж нести збитки в розмірі постійних затрат. Беззбитковості підприємство досягає при таких обсягах діяльності, коли при інших рівних умовах доходи від реалізації дорівнюють загальній сумі витрат обігу.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 55 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |