Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Е)Відмінність цивільного судочинства від господарського судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Читайте также:
  1. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА
  2. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
  3. В статті 55 Господарського кодексу України визначено поняття суб’єкта господарювання та їх класифікація
  4. Відводи суб’єктів кримінального провадження
  5. Відділ кримінальної міліції у справах дітей: структура, функції та основні напрямки діяльності.
  6. Впровадження системи екологічного менеджменту на підприємстві
  7. Впровадження системи екологічного менеджменту на підприємстві
  8. Економічна ефективність впровадження нового сорту картоплі.
  9. Етапи провадження слідчих дій

В)Види цивільного процесу...

Г)Поняття завдання цивільного судочинства… Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу. Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством (ст. 2 ЦПК)Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види:позовного провадження — у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин (п. 1 ст. 24 ЦПК);провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин (точніше — з конституційних, адміністративних, фінансових) — по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою В теорії процесу судочинство поділяється на п'ять, сім, вісім стадій. Першою є порушення цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи (ст. 5 ЦПК), другою — підготовка справи до судового розгляду (статті 143-148 ЦПК), третьою — судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судовому засіданні (статті 159-197, 202-212 ЦПК), четвертою — апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції (статті 290-318 ЦПК); п'ятою — касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої і апеляційної інстанції (статті 319-3471 ЦПК); шостою — перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами (статті 3472-3477 ЦПК); сьомою — звернення судового рішення до виконання (статті 348-355 ЦПК).

Д) Ознаки цивільного судочинства.

Е)Відмінність цивільного судочинства від господарського судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Э)Стадії і функції цивільного процесу….. Цивільне судочинство складається з окремих частин, або стадій. Стадія – це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. В теорії цивільного процесуального права відсутній єдиний підхід до класифікації стадій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного визначення. Стадіями цивільного процесу можна визначити наступні: відкриття провадження у цивільній справі, підготовка справи до судового розгляду та судовий розгляд, які об’єднуються у провадження в суді першої інстанції. Ці стадії визнаються обов’язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах. Іншими, факультативними стадіями є: апеляційне провадження, касаційне провадження, перегляд цивільної справи у зв’язку з винятковими обставинами, перегляд справи за нововиявленими обставинами, виконання рішення. Функції….. Ре­гулятивна функція цивільного процесу полягає у впливі норм цивільного процесуального права на цивільні процесу­альні відносини шляхом їх нормативного закріплення, а та­кож вплив на цивільні процесуальні відносини шляхом офор­млення їх руху (динаміки). Дана функція в цивільному про­цесі виявляється у визначенні процесуально-правового стано­вища суб'єктів цивільних процесуальних відносин, їх проце­суальних прав та обов'язків, їх процесуальної правоздатності та дієздатності, порядку руху процесу по стадіях тощо.

^ Охоронна функція в цивільному процесі виявляється у забезпеченні доступності правосуддя в цивільних справах з метою захисту прав та інтересів особи (фізичної, юридичної), інтересів держави. В цивільному процесі ця функція вияв­ляється повно. Тому в літературі іноді цю функцію назива­ють захисною, відновлюючою. Охоронна функція покликана захищати матеріальні відносини, а також цивільні процесу­альні відносини. Гарантією захисту останніх від порушень є можливість для суду застосувати заходи процесуального примусу, притягти до відповідальності учасників процесу, а для осіб, які беруть участь у справі, оскаржити судові акти (рішення, ухвали) до вищестоящого суду в порядку апеляції, касації, перегляду за винятковими чи нововиявленими об­ставинами. Дана функція визначає спосіб впливу на поведін­ку учасників цивільних процесуальних відносин, забезпечує захист прав та інтересів таких учасників, виконує превен­тивну роль. Останній напрям визначає виховний характер норм цивільного процесу, який виявляється у попередженні порушення норм матеріального і процесуального права і усу­ненні негативних наслідків правопорушення. Найбільший ви­яв цього досягається, коли суб'єкти цивільних процесуальних відносин виконали вимоги норм права.

Функція правосуддя в цивільних справах передбачає спра­ведливий, неупереджений, своєчасний розгляд справи з ме­тою з'ясування обставин справи для ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Це гарантія реалізації регулятивної та охоронної функцій цивільного процесу в правозастосовчій діяльності суду всіх інстанцій. Саме судом кваліфікуються правовідносини як за нормами матеріального, так і процесу­ального права, а також неупереджено вимагається дотримува­тися процедури розгляду справ у суді.

В літературі з цивільного процесу виділяється така функ­ція суду, як «контрольна», «самоконтроль суду». В основу виділення цієї функції покладено право суду усунути помил­ки у своїй процесуальній діяльності (виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні (ст.219 ЦПК), ух­валення додаткового рішення (ст.220 ЦПК), роз'яснення рішення (ст. 221 ЦПК), скасування або зміна рішення у ви­щестоящих судових інстанціях тощо). Функція «самоконтро­лю» розглядається як самостійний вид контролю за здійснен­ням правосуддя поряд з «контролем» з боку апеляційної і ка­саційної інстанцій. Але дана функція суду є факультативною, а не основною, оскільки суд не повинен допускати помилок у своїй діяльності. Елементи ж контролю також притаманні, окрім суду, всім іншим учасникам процесу.

Ж). Процесуальна форма цивільного процесу. … процесуальна форма - це встановлений цивільним процесуальним правом порядок розгляду і вирішення цивільних справ судами загальної юрисдикції. Визначальною рисою цивільної процесуальної форми як моделі будь-якої цивільної справи є система вимог, закріплених нормами цивільного процесуального права. Це послідовний порядок розгляду і вирішення цивільної справи, діяльності всіх без виключення осіб, які беруть участь у процесі, який включає визначену систему гарантій і спрямований на досягнення кінцевої мети - відновлення права чи захисту охоронюваного законом інтересу. Цивільно-процесуальна форма викладена в ЦПК, у зв'язку з цим вона повинна сприйматися як система правових вимог, які пред'являються до кожного здійснюваного в цивільному судочинстві процесуального акта.

Як вказує В.І. Тертишніков, цивільна процесуальна форма характеризується наявністю трьох ознак: провадження, стадій і процесуального режиму. Ці три ознаки свідчать, у свою чергу, про наявність цивільної процесуальної форми в тій чи іншій діяльності.

Провадження - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних кінцевою процесуальною метою (розгляд і вирішення цивільної справи).

Стадія - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних найближчою процесуальною метою. Наприклад, відповідно до СТ.143 ЦПК метою підготовки цивільних справ до судового розгляду є забезпечення своєчасного і правильного розгляду і вирішення справи.

Процесуальний режим - це ступінь урегульованості, напруженості судової процедури. Залежно від процесуального режиму і розрізняють цивільну процесуальну, господарсько-процесуальну, громадсько-процесуальну та інші процесуальні форми. Не може бути загальної процесуальної форми для всіх юрисдикційних органів.

Цивільна процесуальна форма має два різновиди: усний та письмовий. Усна процесуальна форма визначає порядок усного викладення в суді відповідних вимог, які згодом відображаються у протоколі судового засідання. Письмова процесуальна форма встановлює склад процесуальних документів, які подаються до суду учасниками процесу, вказує реквізити кожного з них, визначає послідовність викладення тексту, а також умови, за яких процесуальні документи залишаються без руху чи повертаються заявнику.

Цивільна процесуальна форма структурно складається з приватних процесуальних фор м (сукупності форм окремих процесуальних правовідносин), що у системі складають цивільні процесуальні форми окремих стадій, а останні, у свою чергу, входять до системних утворень - цивільних процесуальних форм окремих видів провадження.

Для того, щоб у суді виникла цивільна справа, зацікавлена особа звертається до суду із заявою (позовом, скаргою, заявою у справах окремого провадження), у якій викладає свої вимоги й обґрунтовує їх. Суддя перевіряє, чи відноситься до ведення суду розгляд і вирішення спірних правовідносин.Якщо на зазначені в заяві вимоги поширюється судова форма захисту, суддя виносить ухвалу про прийняття позовної заяви до свого провадження, і з цього моменту виникають цивільна справа і судочинство по цій справі.Суд, зацікавлені особи, інші учасники (свідки, експерти, перекладачі, представники) у процесі розгляду і вирішення справи здійснюють ряд дій (беруть участь у засіданні суду, дають пояснення, показання, заявляють клопотання і т.д.). Всі дії суду, осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, пов'язані з розглядом справи, ухваленням рішення, його оскарженням, виконанням, можуть відбуватися тільки в рамках норм чинного процесуального закону, і тому є процесуальними діями, сукупність яких утворює цивільний процес (цивільне судочинство

З)Чинність цивільно-процесуального закону в часі, просторі і по колу осіб. … Дія в часі.........

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб в КІШ регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах, застосовується процесуальне законодавство України. Однак слід зазначити, що на прохання установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час розслідування чи розгляду справи в суді кримінально-процесу-альнии закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже, кримінально-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі.

Новий кримінально-процесуальний закон набирає чинності через 10 днів після його опублікування у «Відомостях Верховної Ради України» або в газеті «Голос України», якщо інший строк не вказано в самому законі або в постанові Верховної Ради про порядок введення його в дію.

Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб означає, що при провадженні у кримінальній справі на території України норми КПК України застосовуються у справах про злочини:

1) громадян України;2) осіб без громадянства;3) іноземців, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності.

Коло осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, визначено Віденською Конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.1. Цю Конвенцію було ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р.2. Крім цієї Конвенції перелік осіб, які мають право на дипломатичний імунітет, окреслено в Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 рА

Дипломатична недоторканність означає недоторканність особи, архівів, документів, офіційного листування, дипломатичної пошти, службового і жилого приміщення, імунітет від кримінальної юрисдикції України (якщо немає явно вираженої на це згоди акредитуючої держави) і дачу показань свідків без згоди особи, яка користується правом дипломатичного імунітету. Про таку згоду робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Особами без громадянства вважаються особи, які провають на території України і не є її громадянами, водчас вони не мають доказів своєї належності до громаянства будь-якої іноземної держави (ст. 11 Закону про громад

И) Принципи цивільного судочинства…. Принцип безпосередності, усності та безперервності

Розгляд справи відбувається усно, так зазначено у ч. 2 ст. 157 ЦПК РФ. Відповідно до цього правила матеріали і докази досліджуються в судовому засіданні безпосередньо і усно: сторони в процесі викладають свої позиції в усній формі, також усно дають показання свідки та експерти, якщо присутні в судовому засіданні.

Процес, в якому беруться до уваги лише ті процесуальні дії, які вчиняються в усній формі, і де відбувається їх усне обговорення, називаєтьсяпроцесом, заснованим на принципі усної відповіді. І навпаки, процес, в якому беруться до уваги лише ті процесуальні дії, які здійснюються у письмовій формі, називають письмовим. У цьому процесі сторони та інші зацікавлені особи подають письмові матеріали, які досліджуються, виходячи з їх змісту робляться висновки. 4

По процесуальному законодавству суд може винести рішення лише за матеріалами та доказам, представленим в усній формі. У силу цього різні документи, як наявні в матеріалах справи, так і представлені сторонами, повинні бути пояснені в судовому засіданні.

Принцип усності є панівним початком у нашому цивільному процесі.

Суддя в судовому засіданні веде процес усно, роз'яснює права і обов'язки, задає питання і вислуховує відповіді.

Учасники процесу ставлять один одному питання з дозволу суду, вислуховують відповіді, висловлюють заперечення проти доказів, представлених суду.

Усна форма сприяє прояву змагальності та об'єктивності. У той же час слід зазначити, що ЦПК РФ в ряді випадків наказує і письмову форму вчинення дій. Так, ст. 131 ЦПК РФ говорить про те, що позовна заява подається до суду в письмовій формі.

У письмовій формі подаються апеляційні та касаційні скарги, письмові докази та ін Деякі заяви можуть бути зроблені в усній формі, але підлягають обов'язковому занесенню до протоколу судового засідання і далі підписуються особами, які зробили ці заяви (наприклад, заява про мирову угоду та його умови). 5

Принцип безпосередності пов'язаний з принципом усності, але є самостійним. Принцип усності відноситься до форми подання матеріалів та доказів суду і до характеру розгляду. А принцип безпосередності є форма сприйняття матеріалу судом.

Суду іноді доводиться сприймати такий матеріал, який важко або неможливо уявити в усній чи письмовій формі, наприклад невідповідність товару обумовленим зразкам, недоброякісність продукції, огляд речових доказів, властивостей продуктів, їх колір, вигляд, запах. У цих випадках суд сприймає факт безпосередньо, незалежно від писемності й усної представлених матеріалів.

ЦПК РФ (ст. 55) допустив в якості самостійних засобів доказування аудіо-та відеозаписи. Суд у судовому засіданні повинен прослухати аудіозапис, переглянути відеозапис. Отже, принцип безпосередності полягає в тому, щоб судді сприймали досліджувані факти з першоджерела при незмінному складі суду.

Наприклад, щодо спору між сусідами про межі земельної ділянки боку представили схеми, опису меж і фотографії ділянок. Для суду фотознімок буде точним, наочним і вагомим доказом, у порівнянні з його словесним описом.

Дотримання принципу безпосередності дає суду можливість краще дослідити матеріали справи. Тому всі матеріали повинні бути досліджені тими суддями, які вирішують справу по суті. У силу цього незмінність складу суду в процесі розгляду є найважливішою умовою дотримання принципу безпосередності. 6

Принцип безперервності.

Згідно з цим принципом судове засідання від початку до постанови рішення по суті спору повинно відбуватися при незмінному складі суддів безперервно. Тобто до остаточного розгляду справи суд не вправі розглядати інші справи (ч. 3 ст. 157 ЦПК РФ). При цьому ЦПК РФ підкреслює, що до інших відносяться не тільки цивільні, але й кримінальні, і адміністративні справи. Увага суддів не повинно відволікатися на вирішення інших справ.

Перерви в розгляді справи можуть бути для прийняття їжі (обід), для щоденного відпочинку (ніч) та щотижневого відпочинку (субота і неділя). Якщо ж справа відкладається слуханням, то виробництво по ньому починається спочатку.

У законі є одне виключення з цього правила, передбачене в ст. 199 ЦПК РФ. Складання мотивованого рішення суду може бути відкладено на строк не більше ніж 5 днів з дня закінчення розгляду справи. Але резолютивну частину рішення суд повинен оголосити в тому ж судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи.

Таке відступ від принципу безперервності потрібно для того, щоб не тільки прискорити процес розгляду справи, а й досить повно обгрунтувати описову і мотивувальну частини рішення.

Отже, під принципами цивільного процесуального права розуміються найбільш загальні положення, керівні начала, що пронизують весь процес судочинства та відображають погляди російського суспільства на відправлення правосуддя у цивільних справах.

Принципи цивільного процесуального права мають не тільки теоретичне, але й практичне значення:

1) відображають сутність судочинства, його демократичні процесуальні та організаційні засади;

2) формулюють якісні особливості цивільного процесу;

3) вони виступають гарантом законного, справедливого і обгрунтованого відправлення правосуддя;

4) характеризують як основні моменти процесу, так і все цивільне процесуальне право в цілому.

2222222222222222222222222222222 а)Цивільно-процесуальні правовідносини та підстави їх виникнення. …. Цивільні процесуальні правовідносини - це врегульовані цивільним процесуальним правом відносини, що складаються між судом і іншими суб'єктами із приводу розгляду і вирішення цивільної справи. Підставами цивільних процесуальних відносин є юридичні факти — передбачені процесуальними нормами певні життєві обставини, з якими пов'язується виникнення, зміна або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Такими юридичними фактами є процесуальні дії учасників процесу і суду. Нагадаємо, що відповідно до поділу юридичних фактів вони за вольовим критерієм поділяються на:1) дії — обставини, що залежать від волі людини. Вони є різновидом правомірної свідомої поведінки, яка своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи (рефлексів, інстинктів тощо);

2) події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідвладні їй. Останні мають юридичне значення у випадках, коли зазначені у актах законодавства або договорі як такі, що породжують правові наслідки. Події класифікують за різними ознаками: за походженням — природні (стихійні) і пов'язані з буттям та діяльністю людини (соціальні); за повторюваністю — унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю — моментальні і тривалі у часі (процеси); за кількістю учасників — персональні, колективні, масові: останні — на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали, — на події оборотні та необоротні тощо.

Події також можуть бути підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин, але не безпосередньо, а опосередковано за допомогою відповідних процесуальних лій суду. Наприклад, смерть сторони, якщо спірне правовідношення не допускає правонаступництва, є підставою для припинення провадження у справі. Однак сам по собі факт смерті жодних наслідків для процесу не тягне, для їх настання необхідною є процесуальна дія — винесення судом відповідної постанови.

Оскільки суд є обов'язковим учасником цивільних процесуальних правовідносин, для їх виникнення, як правило, необхідна сукупність юридичних фактів у вигляді процесуальних дій як сторін, так і суду. Наприклад, для порушення цивільної справи у суді необхідна не лише позовна заява позивача, але й прийняття цієї заяви судом.

Процесуальне правовідношення за загальним правилом виникає за ініціативою учасника процесу. В такому випадку для виникнення, зміни або припинення правовідношення необхідна наявність юридичного складу як сукупності процесуальних дій учасника і відповідних процесуальних дій суду. У випадку, коли ініціатором виникнення, зміни, припинення процесуального правовідношення є суд, достатньо одного юридичного факту — процесуальних дій суду.

Процесуальні дії. що є підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин, здійснюються у певній, встановленій цивільним процесуальним законом послідовності.У передбачених законом випадках процесуальні дії, що здійснюються, повинні бути оформлені документально, тобто мати форму процесуального документу, без якої такі дії існувати не можуть.

 

Б) Склад суду…. 1.. Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду.

2. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

3. Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку.

4. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів.

(Частина четверта статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2875-іV від 08Ш2005)

5. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності, а у випадках, встановлених цим Кодексом, колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України при їх рівному представництві за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати.

В) Учасники цивільного процесуЇх класифікація. Перший критерій дозволяє виділити в окрему групу суд, а другий - підрозділити інших учасників цивільного процесу на дві групи: «особи, зацікавлені в результаті справи» і «особи, не зацікавлені в результаті справи». [1]
У першу входять ті, хто має самостійний юридичний інтерес до результату розглядається судом справи. Цивільний процесуальний закон називає їх особами, які беруть участь у справі (ст. 29 ЦПК).
До осіб, які беруть участь у справі, цивільне процесуальне законодавство Росії відносить сторони (позивач, тобто особа, яка порушила процес з метою захисту своїх суб'єктивних прав і інтересів; відповідач - особа, на яку позивач вказує як на порушника його права.), Третіх осіб, прокурора, державні органи,профспілки, органи місцевого самоврядування, установи та організації, інші громадські організації або окремих громадян, що звертаються до суду за захистом прав, свобод і охоронюваних законом інтересів інших осіб або вступають в процес з метою дачі висновку з підстав, передбачених ст. 4, 46 і 47 ЦПК, заявників, зацікавлених осіб у справах окремого провадження та у справах, що виникають з публічних правовідносин (ст. 34 ЦПК).
У другу групу входять ті, хто, хоча і не має самостійної юридичної зацікавленості у результаті справи, безпосередньо сприяє у здійсненні правосуддя при розгляді цивільних справ. Їх називають «учасниками процесу, які сприяють правосуддю», (наприклад, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі).
У ході судової діяльності (здійснення правосуддя) усі суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, в тому числі і сам суд, реалізують норми цивільного процесуального права. Але форми такої реалізації різні. Якщо суд реалізує норми цивільного процесуального права у формі правозастосування (і не інакше!), То інші учасники ці норми використовують, виконують і дотримуються. Саме форма реалізації цивільних процесуальних норм і є першим критерієм, який відокремлює суд від інших учасників процесу. Правозастосовча діяльність суду під час розгляду та вирішення будь-якого громадянського справи і дозволяє йому займати «особливе місце» серед інших суб'єктів цивільного процесу.
Інші учасники цивільного судочинства сприяють здійсненню правосуддя, або безпосередньо беручи участь у його вчиненні, або надаючи йому допомогу, але безпосередньо в ньому не беручи участь. Сприяючи здійсненню право суддя, що одні учасники від початку і до кінця процесу прагнуть до досягнення його кінцевого результату. Всією їх процесуальної діяльністю рухає зацікавленість у результаті справи, тобто «заснована на юридичних нормах об'єктивно існуюча соціальна потреба у цивільному процесі».
Діяльність інших учасників процесу, які сприяють правосуддю, не пов'язана з потребою в цивільному процесі. Безпосередньо беручи участь у справі (свідок) або не беручи участь у ньому (поняті, зберігач описаного та арештованого майна), ці учасники цивільного процесу своєю діяльністю лише сприяють кінцевого результату правосуддя, не проявляючи юридичної зацікавленості у результаті справи. Тому потреба у здійсненні судової діяльності (юридичний інтерес) і є ще одним критерієм класифікації, який ділить інших учасників цивільного процесу (крім суду) на «осіб, зацікавлених в результаті справи» і «осіб, не зацікавлених в результаті справи».

6. Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв 'язку з но- вовиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Г)Сторони, треті особи, їх представники. Їх права та обовязки. … Треті особи як учасники цивільного процесу У ст.34 ЦПК РФ до числа осіб, що беруть участь у справі, віднесені треті особи. Як і сторони, треті особи в цивільному процесі можуть з'явитися тільки в позовному провадженні. Сторін у позовному провадженні буває тільки дві. У зв'язку з цим третім учасником цивільного процесу може стати третя особа. Звідси й назва даного учасника позовного провадження.
Треті особи, як і сторони позовного провадження, мають дійсний чи уявний інтерес при вирішенні спору про право цивільному. Але на відміну від позивача і відповідача вони вступають у започаткований цивільний процес. Тому вони стають після позивача і відповідача третім учасником позовного провадження і для характеристики третіх осіб правове значення має час їх вступу в цивільний процес.
Адже до початку цивільного процесу вони гіпотетично могли бути в ролі позивача чи відповідача. Однак вступ у започаткований цивільний процес перетворює їх у третього учасника цивільного процесу після позивача і відповідача.
Наявність матеріального інтересу третіх осіб при участі в цивільному процесі підтверджується тим, що винесене у справі рішення може відбиватися на їх права та обов'язки, встановлених у матеріальних нормах. Тому судове рішення для третіх осіб має преюдиціальне значення. Тобто, встановлені судом фактичні обставини при розгляді цивільної справи за участю третіх осіб відповідно до ст.61 ЦПК РФ не вимагають нового доказування в іншому цивільному процесі з їх участю.
Треті особи в силу своєї матеріально-правової зацікавленості не можуть бути визнані співучасниками в цивільному процесі, тобто співпозивачем або співвідповідачами. Як відомо, інтереси співпозивачів і співвідповідачів в цивільному процесі збігаються, що і дозволяє їм стати однією стороною в позовному провадженні. Тоді як матеріально-правові інтереси третіх осіб мають самостійний характер, і тому не збігаються ні з інтересами позивача, ні з інтересами відповідача. У зв'язку з цим вони є самостійним учасником позовного провадження.
Природно, треті особи повинні володіти правоздатністю і дієздатністю, тобто виступати в якості учасника цивільних процесуальних відносин. У ст.ст.42, 43 ГПК РФ зазначені два види третіх осіб як учасників позовного провадження: [4]
1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.
Відповідно до п.1 ст.42 ГПК РФ треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити в справу до прийняття судового постанови судом першої інстанції. Для того, щоб вступити у започаткований процес третя особа, що має матеріальні претензії на предмет спору, заявляє про таких шляхом подання до суду позовної заяви. Допуск третьої особи, який заявив самостійні вимоги на предмет йде в суді спору, здійснюється суддею шляхом винесення ухвали про визнання третьою особою. Визначення про відмову в допуску третьої особи, який заявив самостійні вимоги на предмет спору, може бути оскаржене в апеляційному чи касаційному порядку шляхом подачі окремої скарги. Незаконна відмова в допуску в цивільний процес третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, є підставою для скасування винесеного у даній справі судового рішення. Адже в цьому випадку суд вирішує питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, що в силу п/п.4 п.2 ст.364 ЦПК РФ є підставою для скасування судового рішення.
Найчастіше треті особи, які заявляють самостійні вимоги, з'являються в позовному провадженні, порушеній у справах, що виникли із сімейних відносин. Наприклад, при веденні спору подружжям з приводу поділу майна їх повнолітня дочка може звернутися з позовною заявою на частину майна, що є предметом спору, вимагаючи визнання за нею права власності. У подібній ситуації вона повинна бути допущена до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Треті особи, які заявили самостійні вимоги на предмет йде в суді спору, нарівні зі сторонами, мають загальні і спеціальні права, а також несуть передбачені законодавством обов'язки і несприятливі наслідки за їх невиконання.
2. Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, їх права та обов'язки.
Відповідно до п.1 ст.43 ГПК РФ треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття судом першої інстанції постанови у справі, якщо воно може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї зі сторін. З даної формулювання випливає, що треті особи, які не заявили вимоги на предмет спору, не є учасником спірних матеріальних відносин, які виникли між позивачем і відповідачем. Однак дозвіл справи може вплинути на їх права і обов'язки. Зацікавленість третіх осіб, не мають самостійних вимог на предмет спору, проявляється в тому, що судовою ухвалою можуть бути встановлені обставини, які впливають на їх права та обов'язки, встановлення цих обставин може спричинити звернення позивача або відповідача до третьої особи з позовними вимогами, що випливають з даних обставин, що не вимагають повторного доказування в іншому цивільному процесі.
Залучення третьої особи на стороні позивача зустрічається у судовій практиці надзвичайно рідко. В основному треті особи, які не мають самостійних вимог на предмет спору, з'являються в цивільному процесі на стороні відповідача. Наприклад, при стягненні аліментів з особи, яка за судовим рішенням або інших підстав вже платить аліменти на користь інших осіб, на стороні відповідача в якості третьої особи притягуються громадяни, які одержують аліменти від відповідача у справі. Їхнє залучення в якості третіх осіб зумовлено тим, що задоволення позовних вимог може спричинити подачу позовної заяви відповідачем до них з метою зниження розміру раніше стягнутих аліментів.
На підставі п.1 ст.43 ГПК РФ треті особи, які не мають самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу за власною ініціативою. Однак вони можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. + Особи, які беруть участь у справі, можуть клопотати про залучення третіх осіб в тому випадку, якщо в перспективі мають намір за результатами вирішення спору пред'явити до них відповідні вимоги з урахуванням, встановлених при його веденні фактичних обставин, які не потребують доказування в новому цивільному процесі за участю третіх осіб яквідповідачів. [5]
Суд має право залучити третю особу до участі у процесі з метою захисту державних інтересів, а також органів місцевого самоврядування, зокрема осіб, які заподіяли шкоду майну державних або муніципальних органів, з метою їх подальшого залучення до майнової відповідальності.
При вступі в цивільний процес третьої особи, не має самостійних вимог на предмет йде в суді спору, розгляд справи в суді також проводиться зі стадії його підготовки до судового розгляду.
Треті особи, які не заявляють позовні вимоги на предмет спору, користуються загальними правами сторін в цивільному процесі, але не мають спеціальних прав сторони, зокрема права на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, на пред'явлення зустрічного позову і вимог примусового виконання рішення суду.

Є)Секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Їх права та обовязки. Секретар судового засідання: 1) здійснює судові виклики і повідомлення; 2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб,яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;3) забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами;4) веде журнал судового засідання;5) оформлює матеріали справи;6) виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду справи.2. Секретар судового засідання може уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в журналі судового засідання.

Судовий розпорядник: 1) забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу;2) з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання;) оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати;4) слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового за-сідання;5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;6) під час судового засідання приймає від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали і передає до суду;7) запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;8) виконує інші доручення головуючого, пов'язані із створенням умов, необхідних для розгляду справи.2. Вимоги судового розпорядника, пов'язані з виконанням обов'язків, зазначених у частині першій цієї статті, є обов'язковими для учасників цивільного процесу.3. Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника розглядаються судом у цьому самому процесі.У структурі апаратів судів створюються підрозділи — служба судових роз-порядників.

Свідок Свідком є ​​особа, яка може повідомити будь-які відомості про обставини, що мають значення для справи. Свідок є учасником процесу, але не є особою, які беруть участь у справі.
Показання свідків - це повідомлення про факти, які були особисто сприйняті свідком або стали відомі йому від інших осіб. Це можуть бути і відомості, отримані за допомогою спеціальних знань, наприклад дані про випуск контрафактної продукції за допомогою спеціальної техніки. Свідок не може бути одночасно експертом.
Свідком може бути будь-яка особа незалежно від віку і стану здоров'я. У кожному випадку суд повинен вирішити, чи здатне дана особа правильно сприймати факти і давати про них правдиві свідчення. Проте суд повинен враховувати ці обставини при оцінці показань таких свідків. Неповнолітні свідки у відповідності зі ст. 70 ЦПК РФ допитуються за участю педагога (для дітей до 14 років участь педагога обов'язково), а при необхідності - також і інших дорослих.
Свідками можуть бути і зацікавлені особи (родичі, друзі, підлеглі та ін), що повинно враховуватися судом при оцінці доказів.
Для виклику свідка до суду зацікавлена ​​особа, яка бере участь у справі, повинна вказати, для підтвердження яких обставин викликається свідок, його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання. Клопотання про виклик свідка може бути усною або письмовою. У деяких випадках показання свідків не будуть мати юридичного значення, як неприпустимі, і суд може відмовити у задоволенні клопотання. Так, недотримання простої письмової форми угоди позбавляє сторони права в разі спору посилатися на підтвердження угоди та її умов на показання свідків, але не позбавляє їх права приводити письмові й інші докази (ст. 162 ГК РФ).
Відповідно до п. 7 ст. 3 Федерального закону N 125-ФЗ "Про свободу совісті та релігійні об'єднання" таємниця сповіді охороняється законом. Священнослужитель не може бути притягнутий до відповідальності за відмову від дачі показань за обставинами, які стали відомі йому з сповіді. ЦПК РФ звільняє від обов'язку давати свідчення священнослужителів тільки тих релігійних організацій, які визнані державою та пройшли державну реєстрацію.
Свідчення свідків мають важливе практичне значення, оскільки деякі обставини можуть встановлюватися тільки показаннями свідків. У деяких випадках показання свідків є неприпустимими, наприклад, при доведенні вчинення угоди, що вимагає письмової форми (ст. 161, 162 ЦК РФ). Свідок не підлягає відводу у зв'язку з його зацікавленістю (родинні, дружні, службові відносини з особою, що беруть участь у справі).
Свідок зобов'язаний з'явитися до суду в призначений час і дати правдиві свідчення. В іншому випадку його дії можуть розцінюватися як відмова від дачі показань або давання завідомо неправдивих показань. Наслідки неявки свідка визначені ст. 168 ЦПК РФ. При неявці з неповажної причини суд може піддати свідка штрафу, а при повторній неявці - примусовому приводу, який здійснюють судові пристави. У тому випадку, якщо громадянин має право відмовитися від дачі показань свідків (ч. 4 ст. 69 ЦПК РФ), він повинен поінформувати про це суд, з'явившись в судове засідання, або письмово сповістивши суд про це до початку судового засідання.
Свідок має певні права, а саме право клопотати про допит за місцем свого знаходження, право на компенсацію зроблених витрат, а також компенсацію за втрату часу відповідно до ст. 95 ЦПК РФ, право клопотати про вторинний виклик до суду при відкладенні розгляду справи (ст. 170 ЦПК РФ) і ін
Експерт Експерт - це особа, що має спеціальними пізнаннями і притягнуте судом до участі в процесі для дачі висновку з питань, вимагають таких пізнань. Як експерт може виступати громадянин, але не організація. ЦПК РФ не передбачає спеціальних вимог до експерта, за винятком тих обмежень, порушення яких тягне відвід експерта. Експерт підлягає відводу, якщо при попередньому розгляді даної справи брав участь як прокурора, секретаря судового засідання, представника, свідка, експерта, спеціаліста, перекладача; є родичем або свойственникам кого-небудь з осіб, які беруть участь у справі, або їх представників; особисто, прямо або опосередковано зацікавлений у результаті справи, якщо є інші обставини, що викликають сумнів у його об'єктивності та неупередженості. Експерт, крім того, не може брати участь у розгляді справи, якщо він перебував, або перебуває в службовій або іншій залежності від кого-небудь з осіб, які беруть участь у справі, їх представників.
У виробництві судової експертизи відносно живого особи не може брати участь лікар, який до її призначення надавав зазначеній особі медичну допомогу. Зазначене обмеження діє також при виробництві судово - медичної або судово - психіатричної експертизи, що здійснюється без безпосереднього обстеження особи.
До обов'язків експерта входить:
- Прийняти до провадження доручену йому судову експертизу;
- Провести повне дослідження представлених йому об'єктів і матеріалів справи, дати обгрунтоване і об'єктивний висновок з поставлених перед ним питань;
- Скласти мотивоване письмове повідомлення про неможливість дати висновок і направити дане повідомлення до органу або особі, які призначили судову експертизу, якщо поставлені питання виходять за межі спеціальних знань експерта, об'єкти досліджень і матеріали справи непридатні або недостатні для проведення досліджень і дачі висновку і експертові відмовлено в їх додаток, сучасний рівень розвитку науки не дозволяє відповісти на поставлені запитання;
- Не розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з виробництвом судової експертизи;
- Забезпечити збереження представлених об'єктів досліджень та матеріалів справи.
Експерт не має права:
- Приймати доручення про виробництво судової експертизи безпосередньо від будь-яких органів або осіб, за винятком керівника державного судово - експертної установи;
- Здійснювати судово - експертну діяльність як недержавного експерта;
- Вступати в особисті контакти з учасниками процесу, якщо це ставить під сумнів його незацікавленість в результаті справи;
- Самостійно збирати матеріали для виробництва судової експертизи;
- Повідомляти будь-кому про результати судової експертизи, за винятком органу або особи, її призначили;
- Знищувати об'єкти досліджень або істотно змінювати їх властивості без дозволу органу або особи, що призначили судову експертизу.
Експерт має право:
- Клопотати перед керівником відповідного державного судово - експертної установи про притягнення до виробництва судової експертизи інших експертів;
- Робити підлягають занесенню до протоколу судового засідання заяви з приводу неправильного тлумачення учасниками процесу його ув'язнення або показань;
- Оскаржувати в установленому законом порядку дії органу або особи, що призначили судову експертизу, якщо вони порушують права експерта.

 

Перекладач Перекладачем є особа, що володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу, і призначене судом у випадках, передбачених ЦПК.
Перекладач може бути призначений з числа запропонованих учасниками цивільного процесу осіб. Інші учасники цивільного процесу не має права приймати на себе обов'язки перекладача, хоча б вони і володіли необхідними для перекладу мовами.
Перекладач зобов'язаний з'явитися за викликом суду і повно, правильно і своєчасно здійснювати переклад. Перекладач має право ставити присутнім приперекладі особам питання для уточнення перекладу.
Перекладач несе кримінальну відповідальність у разі завідомо неправильного перекладу. Перекладач звільняється від кримінальної відповідальності, якщо він добровільно в ході судового розгляду до винесення рішення суду заявив про завідомо неправильному перекладі.
Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, на якому ведеться цивільне судочинство, роз'яснюється і забезпечується право давати пояснення, висновків, виступати, заявляти клопотання, подавати скарги на рідною мовою чи на будь-якому вільно обраному мовою спілкування, а також користуватися послугами перекладача (ч. 2 ст. 9 ЦПК РФ).
Необхідність залучення перекладача може бути виявлена ​​ще на стадії підготовки справи до судового розгляду. У цьому випадку перекладач повинен бути присутнім у залі суду і здійснювати переклад. У залі суду перекладачеві роз'яснюються його права і обов'язки.
Якщо необхідність в перекладачі виявилася, лише в судовому засіданні, особи, які беруть участь у справі, можуть запропонувати кандидатуру перекладача, а суд може погодитися з нею або відхилити її. У разі відсутності перекладача провадження у справі відкладається. Порушення права особи, що не володіє мовою, на якому ведеться судове засідання, на переклад є істотним процесуальним порушенням і тягне скасування винесеного рішення

СПЕЦІАЛІСТ 1. Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

2. Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

3. Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, уразі потреби надавати суду технічну допомогу.

Ж)Компетенції судів щодо вирішення цивільних справ …. 1. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства2. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. 3. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

З) Підсудність цивільних справ. Під підсудністю цивільних справ слід розуміти віднесен­ня підвідомчої суду справи до компетенції певного суду.. Види підсудності цивільних справ Функціональна підсудність - розподіл компетенції між судами загальної юрисдикції, на підставі виконуваних ними функцій - місцеві суди, суди апеляційної інстанції, суди каса­ційної інстанції.Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільно­го судочинства, розглядаються районними, районними у міс­тах, міськими та міськрайонними судами (ст.107 ЦПК). Заз­начені у даній нормі суди Законом України «Про судоустрій» віднесено до судів загальної юрисдикції. Родова підсудність Родовою є підсудність, яка визначає компетенцію судів різних інстанцій щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду (предмета) справи, суб'єктногоскладу справи.До такої підсудності належить:- підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя (ст.108 ЦПК);- підсудність справ про спори між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст.111 ЦПК);- підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

М) Судовий збір. Судо́вий збір — збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) тафізичні особи-підприємці, які звертаються до суду.Правове регулювання судового збору.Судовий збір є порівняно новим видом судових витрат, що з'явився після прийняття Закону України «Про судовий збір»[1] 8 липня 2011 року. До того за подання заяв до суду сплачувалося державне мито. Закон регулює: Розміри ставок судового збору;Пільги щодо сплати судового збору;Порядок сплати судового збору;Повернення судового збору;Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати;Зарахування судового збору до Державного бюджету УкраїниПравила розподілу сплаченого судового збору у складі судових витрат регулюють відповідні положення процесуальних кодексівРеквізити для сплати збору розміщені на сайті «Судова влада України».

Н)Доказаи. Види доказів… Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.27 ЦПК).

Носіями такої інформації виступають точно визначені засоби доказування: 1) пояснення сторін і третіх осіб; 2) показання свідків; 3) письмові докази; 4) речові докази; 5) висновки експертів. Зміст доказів: це сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи Докази класифікуються: 1) за характером зв‘язку (прямі – дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню; побічні – навпаки характеризуються численністю зв‘язків з фактами); 2) за процесом формування (первинні – формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню; похідні (копії) – відтворюють данні, одержані від інших джерел); 3) за джерелами одержання (І – особисті, речові; ІІ – первинні, похідні; ІІІ – особисті, речові, змішані). Особисті докази мають суто об‘єктивний характер. Предмет доказування – це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті.

О)Належність та допустимість доказів. Відповідно до ст. 55 ЦПК доказами у справі є ті відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, інші обставини, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи.Іншими словами, суд приймає до розгляду лише зараховують докази.. Належність доказів Відповідно до ст. 59 ЦПК суд приймає тільки ті докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи. Звідси відносності доказами визнаються судом тільки ті, які мають значення для правильного розгляду і вирішення справи.При вирішенні питання про відносності доказів важливо:

1) визначити, чи мають значення для справи факти, для встановлення яких пропонується доказ;

2) чи може доказ підтвердити або спростувати відношуваний до справи факт. Наприклад, у справах про виселення через неможливість спільного проживання нерідко можна

зустріти посилання позивачів на погану поведінку відповідача не в даній квартирі або будинку, а за місцем колишнього його проживання. Тим часом відомості про це не мають значення для вирішення таких спорів, так як закон (ст. 98 ЖК) допускає виселення наймача з зазначених підстав лише у випадках, коли неправильна поведінка робить неможливим для інших осіб проживання з ним в даній квартирі або будинку. Отже, докази, що підтверджують погану поведінку відповідача за попереднім місцем проживання, не мають відношення до даної справи і повинні бути відкинуті судом. Щоб полегшити суду визначення належності доказів, закон вимагає від осіб, які клопочуть про виклик свідків, про витребування документів або речових доказів, вказати, які мають значення для справи обставини можуть бути встановлені з їх допомогою.

З'ясування відносності доказів дозволяє уникнути захаращення справи непотрібними, що не мають до нього відношення доказами і тим самим забезпечити його дозвіл з найменшою витратою часу і сил суду і що у справі осіб. При цьому по деяких справах може бути зібрано безліч відносяться до справи доказів (наприклад, показань очевидців аварії). У силу цього суд має право обмежитися показаннями деяких свідків, порахувавши, що показання іншихосіб про тих же самих фактах не мають значення для справи. Так, зараховують факти можуть бути виключені з числа досліджуваних у суді * (107).

Оскільки одним з джерел визначення предмета доказування є підстава позову, то теоретичні знання про нього можуть надати істотну допомогу у визначенні належності доказів. Як відомо, факти, що входять до підставу позову, можна поділити на різні групи. Особливо корисним для визначення відносяться доказів є виділення правообразующих фактів, фактів пасивної та активної легітимації, фактів приводу до позову. Наприклад, у справі про поновлення на роботі правообразующие факти свідчать про існування трудових відносин, що підтверджується наказом про прийняття на роботу. Факти активної і пасивної легітимації вказують на зв'язок конкретного позивача і відповідача з заявленими вимогами. Якщо з позивачем у справах про звільнення складності не виникають, то для визначення відповідача необхідно встановити, хто брав на роботу відповідного працівника, хто його звільнив. Реорганізація, приватизація підприємств може впливати на визначення відповідача. Якщо не встановити факт пасивної легітимації, то позов може виявитися пред'явленим до неналежного відповідача, який підлягає надалі заміні. Факт приводу до позову - це звільнення, що підтверджується наказом про звільнення. Залежно від підстав звільнення необхідно довести певні факти.Оскільки у справі підлягають встановленню не тільки матеріально-правові, а й процесуальні факти, то докази останніх також повинні мати значення для справи, тобто повинні бути доречними * (108).Якщо суд вважає, що той чи інший доказ не відноситься до справи, то він відмовляє в його прийнятті. Разом з тим особи, що у справі, в процесі розгляду справи має право знову заявляти клопотання про дослідження або витребування цього ж докази…

Допустимість доказів.. Якщо належність доказів характеризує їх істота, то допустимість - форму доказів.Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування (ст. 60 ЦПК).Більш загальне правило про допустимість сформульовано в ч. 1 ст. 55 ЦПК: доказами у справі є отримані в передбаченому законом порядку відомості про факти. Це означає, що навіть якщо обставина у справі підтверджується певним засобом доказування (як про це йдеться в ст. 60 ЦПК), але порушена процедура вчинення цієї дії, доказ не може бути допущено. Основне правило для допустимості доказів - це його належність. Що не стосується справи доказ не може бути допущена до розгляду в суді. Наступне правило - відношуваний до справи факт повинен бути підтверджений або спростований визначеними в законі засобами доказування. ЦПК дає вичерпний перелік засобів доказування (на відміну від АПК): пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові і речові докази, аудіо-та відеозаписи, висновки експертів.

При цьому повинен дотримуватися порядок збирання, подання та дослідження доказів, встановлений ЦПК.

Допустимість доказів може носити загальний і спеціальний характер * (109). Загальний характер допустимості означає, що по всіх справах незалежно від їх категорії повинне дотримуватися вимога про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з дотриманням порядку збирання, подання та дослідження доказів. Порушення цих вимог призводить до неприпустимості доказів. Отже, допустимість доказів, насамперед, обумовлюється дотриманням процесуальної форми доведення. Спеціальний х арактер допустимості - це правила, що пропонують використання певних доказів для встановлення обставин справи (позитивна допустимість) або забороняють використання певних доказів (негативна допустимість). Якщо відповідно до вимоги закону угода підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, то суд повинен розташовувати відповідним документом, що володіє необхідними реквізитами * (110). Негативний характер має норма щодо наслідків недотримання простої письмової форми угоди. Якщо угода укладена з порушенням простої письмової форми, то згідно зі ст. 162 ЦК у разі спору сторони позбавляються права посилатися на підтвердження угоди та її умов на показання свідків. При цьому закон дозволяє використання інших доказів. Однак на показання свідків допустимо посилатися, якщо справа стосується визнання угоди недійсною (ст. 166-179 ЦК).Відповідно до ст. 812 ГК неприпустимо використання показань свідків при оскарженні безнадійності договору позики, якщо останній відповідно до ст. 808 ГК мав бути здійснений у письмовій формі. Винятком, коли допускаються показання свідків при оскарженні безнадійності договору позики, є укладення договору під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника позичальника з позикодавцем або збіг важких обставин

 

 

П)Потяття та стадії доказування. 3. ДоказуванняВ теорії цивільного процесу питання про поняття доказування, його суб'єкти, структурні частини доказування є дискусійним. Було висловлене міркування, за яким суб'єктами доказування виступають сторони; змістом доказування — процесуальна діяльність сторін по ствердженню фактичних обставин справи, подання доказів, спростування доказів протилежної сторони, заявлення клопотань про витребування доказів, участь в їх дослідженні. Але таке визначення доказування не відповідає нормам ЦПК. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, висловлювати міркування та заперечення (ст. 99 ЦПК). Отже, суб'єктами доказування є всі особи, які беруть участь у справі, вказані в ст. 98 ЦПК. Суд також є суб'єктом доказування, бере участь в доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи (ч. 2 ст. 162, ст. 62 ЦПК), сприяти сторонам у збиранні доказів (ст. ЗО ЦПК), вирішувати питання про належність і допустимість доказів (статті 28, 29 ЦПК). Що ж до змісту доказування в цивільному процесі, то воно складається не тільки з процесуальної (практичної) діяльності, а поєднує в собі і розумову, логічну діяльність. Перша врегульована нормами цивільного процесуального права, друга — законами логічного мислення. Відповідно до ст. 62 ЦПК оцінка доказів підпорядкована вимогам правових норм і законам логічного мислення.

Таким чином, а) доказуванням буде процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; б) докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або ступенів (стадій), які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Ступінь доказування складається з сукупності процесуальних дій, які виконуються суб'єктами доказування і об'єднуються спільністю мети. В науці цивільного процесу вони визначаються понятійно і кількісно по-різному. Виділяються такі елементи (ступені): твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою; дослідження доказів; оцінка доказів.

Початковий ступінь — твердження про факти — означає, що позивач й інші особи, які пред'являють вимогу на захист його прав, повинні в позовній заяві викласти обставини, якими обґрунтовуються вимоги (п. 4 ст. 137 ЦПК), тобто на обґрунтування позову зазначити на юридичні факти, які породжують, змінюють або припиняють його права і обов'язки. Суд, в результаті покладеного на нього обов'язку по з'ясуванню дійсних обставин у справі (ст. 15 ЦПК), може і зобов'язаний вказати сторонам й іншим особам, котрі порушили справу, на факти, на які вони не посилалися, але які підлягають перевірці в судовому засіданні.

Другий ступінь — сторони й інші заінтересовані особи зазначають на докази, що стверджують позов (п. 5 ст. 137 ЦПК). Зазначення доказів — це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Норми ЦПК не зобов'язують при пред'явленні позовної заяви подавати необхідні докази, а лише зазначити ті, що стверджують вимогу, а саме: на показання свідка і про його виклик до суду — зазначити прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання і обставини, які він може підтвердити (ст. 43 ЦПК); на письмові докази і які обставини вони можуть підтвердити (ст. 47 ЦПК) та ін. Зазначення на докази можна зробити не тільки в стадії порушення цивільного процесу у справі, айв наступних стадіях провадження судочинства. При підготовці справи до розгляду позивач на заперечення відповідача може (на пропозицію судді) зазначити на додаткові докази, а відповідач — на докази, які підтверджують його заперечення (пп. 1,2 ст. 143 ЦПК). В судовому засіданні особи, які беруть участь у справі, можуть зазначити на нові докази і заявити клопотання про їх витребування (ст. 171 ЦПК).

Третій ступінь — подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Якщо поданих доказів недостатньо, суд пропонує цим особам подати додаткові докази або за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів (четвертий ступінь) (ч. 2 ст. ЗО, пп. 1, 2 ст. 143, ст. 171 ЦПК).

П'ятим ступенем доказування є дослідження доказів, тобто безпосереднє сприйняття і вивчення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності й безпосередності. Процес дослідження доказів полягає в поєднанні емпіричної і логічної діяльності суду, спрямованої на пізнання фактичних даних, їх змісту і достовірності, процесу їх формування, збереження і забезпечення. Фактичні дані (обставини у справі) — реальні категорії, тому дослідження в суді доказів має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування

Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження. Спосіб дослідження — це шлях одержання інформації про фактичні дані від засобів доказування, вид і характер здійснюваних процесуальних дій: допит свідків, дача пояснень сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, оголошення письмових доказів, огляд речових доказів. Порядок дослідження доказів — це системність процесуальної форми виконуваних процесуальних дій по дослідженню доказів. Так, свідок допитується в судовому засіданні в усній і безпосередній формі, з попередженням про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань. Допит починається з пропозиції головуючого розповісти все, що йому відомо по даній справі, тощо (статті 182-185 ЦПК).




Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 126 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | <== 5 ==> |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.024 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав