Читайте также:
|
Адміністративна (класична) школа управління.
Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 рр.) започаткована Анрі Файолем, якого часто називають батьком менеджменту. Займалась вивченням ролі та функцій менеджерів. Файоль виділив в управлінні п'ять основних функцій планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На засадах розробок Файоля у 20-х рр. було сформульовано поняття організаційної структури управління підприємства, елементи якої є системою взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій - функцій управління.
Файолем розроблено 14 принципів менеджменту, поділ праці, повноваження та відповідальність, дисципліна, єдиновладдя, єдність напряму діяльності, підпорядкування особистих інтересів загальним, винагорода персоналу, централізація, ієрархія правління, порядок, справедливість, стабільність робочого місця, ініціатива, корпоративний дух.
5. Основні підходи та методи школи поведінки та школи людських відносин.
Школа людських стосунків управління.
Школа людських стосунків (1930-1950 рр.). Заснували Мері Паркер Фолліт та Елтон Мейо. Фолліт вперше визначила менеджмент як "забезпечення виконання робіт з допомогою інших осіб". Школа рекомендувала використовувати прийом управління людськими стосунками через вплив безпосередніх керівників на працівників, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Ідея полягає в тому, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці. На відміну від попередніх шкіл, де переважала турбота про виробництво, тут акцентується увага на турботі про людину. Тобто йдеться про покращання діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її трудових ресурсів.
Школа поведінських наук (з 1950 р. до нашого часу) формувалась Крісом Анджирисом, Ренсоном Лайкертом, Дугласом Мак Грегором, Фредеріком Гербергом та іншими вченими - біхевюристами (від англ. Behavior - поведінка). В основі лежать методи налагодження міжособистих відносин, підвищення ефективності людських стосунків, формування колективів за психологічною сумісністю тощо
Якшо школа людських відносин зосереджувала свою увагу головним чином на методах налагодження міжособистих відносин, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості. Методи вивчення працівника грунтувалися на застосуванні науки про поведінку до побудови і управління організаціями. Метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.
Популярність поведінкового підходу значно виросла в 60-ті роки. Ним були охоплені всі галузі управління. Представники цієї школи пропагували свій підхід як єдиний найкращий шлях вирішення управлінських проблем. Головним в історії поведінкових наук було твердження того, що правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і підприємства в цілому.
6. Неокласична теорія менеджменту.
Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту. Клас. школа менеджменту визнавала значення людс. фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо). Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки клас. теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неоклас. теорія менеджменту». Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Р.Лайкерт, Д.МакГрегорі, Ф.Герцберг та інші. Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи: а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації. б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.
Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління. Наприкінці 1961р. Гарольд Кунц опублікував статтю, у якій охарактеризував диверсифікацію підходів до вивчення менеджменту та назвав цей стан «джунглями теорій менеджменту». Він зробив висновок, що диверсифікація теорій управління є наслідком намагань кожної школи, кожного напрямку створити якусь завершену теорію менеджменту. Поведінковий та кількісний підходи не еквівалентні усьому полю менеджменту. Це скоріше інструменти, які має використовувати менеджер.
7. Сутність поняття «організація» та «управління». Організація, як відкрита система управління.
Організація як процес систематичного розподілу та координації
багатьох задач та, відповідно, формальних взаємовідносин людей,
які їх виконують, тобто взаємодія повноважень, що пов’язують вище
керівництво з нижніми рівнями робітників (організація робіт,
організація взаємодії).
Організація робіт - делегування керівниками прав та обов’язків для
розподілу праці по вертикалі та горизонталі.
За визначенням Честера Бернарда: “Організація - група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей”.
Всі організації мають загальні для них характеристики.
Всі організації використовують чотири види ресурсів:
-людські ресурси;
-фінансові ресурси;
-фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо);
-інформаційні ресурси.
-будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.
Управління” – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад:
- технічні системи;
- господарські системи;
- суспільні системи;
- державні системи тощо.
Термін "управління" у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. Найчастіше його розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини;
Організаційний механізм управління компанією має безлічкомпонентів, але обов'язково повинен представляти єдину систем, в якійфункціонування окремих елементів взаємозалежні і взаємозумовлено.
Сучасна теорія організації (ситуаційний підхід) розглядає організацію як відкриту систему, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем, до якого вовна має пристосуватися. На відміну від попередніх сучасна теорія ґрунтується на тому, що не існує ідеальної моделі до якої мають прагнути всі організації.
8. Поняття «організаційне проектування». Департаменталізація, кооперування та розподіл праці.
Організаційне проектування. Процес розроблення організаційної структури управління організацією, який здійснюється зверху донизу і включає такі етапи: 1) установлення вертикальних рівнів управління; 2) здійснення горизонтального поділу організації, тобто закріплення видів діяльності за лінійними та штабними (функціональними) підрозділами; 3) установлення зв'язків між різними підрозділами; 4) установлення повноважень і відповідальності для різних посад; 5) визначення посадових обов'язків, закріплення їх за конкретними посадовими особами (за допомогою формування посадових інструкцій).
Основними напрямками вдосконалення організаційних структур управління є: -пошук нових ринків, диверсифікація операцій;
-систематичне підвищення творчої та виробничої віддачі персоналу;
-перехід від вузької спеціалізації до інтеграції в зміст і характер самої управлінської діяльності, в стилі управління; -перетворення пірамідної організаційних структур управління в плоскі з мінімальною кількістю рівнів між вищим і нижчим керівником і безпосередніми виконавцями;
-відмова від використання адміністративних важелів координації й контролю.
Департаменталізація – це процес групування робіт і видів діяльності в окремі підрозділи організації (бригади, групи, сектори, відділи, цехи, виробництва тощо).
Відповідно до принципу, який покладено в основу групування видів діяльності, розрізняють декілька базових схем департаменталізації (див. рис.4.9.):
функціональну департаменталізацію – за основними функціями управління в організації;
· продуктову департаменталізацію – за окремими видами продуктів, що виробляються фірмою;
· територіальну департаменталізацію – за географією фізичного розташування окремих підрозділів фірми;
· департаменталізація, орієнтована на споживача – за принципом задоволення потреб найвагоміших та значущих для організації споживачів.
Кооперування — це виробничі зв'язки між підприємствами, які спільно виготовлять кінцеву продукцію. Головна умова кооперування — широка мережа спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв.
Виробниче кооперування — це одночасно і умова, і наслідок розвитку спеціалізації підприємств.
Процеси кооперування — це поставки комплектуючих і виконання робіт для потреб певного виробництва, зв'язок постачальника з покупцями певного виду продукції або орієнтація підприємства-постачальника на потреби певних споживачів, які продовжують формувати напівфабрикат. Підприємство-постачальник зобов'язане відповідати певним вимогам підприємства-споживача.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 214 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |