Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу. Правовий статус їх членів

Читайте также:
  1. A) предложения вправо.
  2. C) осуществление правосудия только судом
  3. I Нормативные правовые акты
  4. I-IV Государственные Думы в России. Избирательные законы. Полномочия, правовой статус депутатов
  5. I. Количественные данные об объекте Мониторинга правоприменения.
  6. I. Нормативные правовые акты
  7. I. Профилактику экологических правонарушений.
  8. I. Формы правового регулирования массовых коммуникаций и СМИ в США.
  9. II. Нормативно-правовые акты делятся на: законы и подзаконные акты.
  10. II. Оценка объекта мониторинга правоприменения.

Юридичними ознаками сільськогосподарських підприємств кооперативного типу, які дають можливість відрізнити їх від інших суб’єктів господарювання, є те, що вони створюються на умовах членства, їх створення не обумовлюється якимось спеціальним дозволом державних органів. Вони організуються виключно на добровільних засадах в явочно-реєстраційному порядку. Тобто всі вони створюються на єдиних спільних принципах і правилах ведення кооперативного господарства.

При цьому сільськогосподарський кооператив є класичною формою підприємств кооперативного типу.

У Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» відображені основні положення права членства та правовий статус членів сільськогосподарських кооперативів.

Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу – це сукупність (система) правових норм (правил) стосовно реалізації конституційного права громадян стати їх членом, порядку і умов вступу та виходу з їх складу, визначення і реалізації їх правомочностей як поєднання членських прав та обов’язків про припинення членства в цих утвореннях.

Право членства в підприємствах кооперативного типу є:

добровільним, тобто ніхто не може примусити громадянина стати його членом,

індивідуальним, особистим і не може передаватись іншій особі.

Членами сільськогосподарських кооперативних утворень можуть бути як дієздатні фізичні особи, які досягли 16-річного віку, так і юридичні, які зробили вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативного утворення, визнають його принципи і цілі, дотримуються вимог цього статуту і мають право ухвального голосу.

Громадянин, який бажає стати членом сільськогосподарського кооперативного підприємства, своє волевиявлення висловлює шляхом подання заяви. Рішення правління (голови) сільськогосподарського кооперативного підприємства (щодо поданої заяви) підлягає схваленню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом цього утворення.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» в сільськогосподарських кооперативах усіх видів допускається асоційоване членство. Асоційовані члени мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій пай.

Члени сільськогосподарських кооперативних підприємств можуть переоформити членство в них на асоційоване членство в порядку, визначеному статутами цих підприємств.

У разі ліквідації сільськогосподарського кооперативного підприємства його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Жодних обмежень для фізичних осіб, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у діяльності сільськогосподарського підприємства (кооперативу), Закон «Про сільськогосподарську кооперацію», як і інше законодавство, не встановлює.

Обов’язковою умовою членства, в основному у виробничих кооперативних сільськогосподарських підприємствах, є участь їх членів у діяльності цих підприємств особистою працею, цим вони відрізняються від корпоративних утворень, діяльність яких базується на об’єднанні капіталів.

З моменту набуття членства виникають права та обов’язки членів сільськогосподарських кооперативних підприємств, урегульовані нормами кооперативного права та локальними нормативними актами конкретних кооперативних товаровиробників.

Ці права, обов’язки і законні інтереси у своїй сукупності і обсязі, системно упорядковані, гарантовані державою і охоронювані законом, визначають правове положення членів кооперативних підприємств, тобто становлять їх правовий статус.

Відповідно до чинного законодавства основними правами членів сільськогосподарських кооперативних підприємств є:

участь в управлінні справами цих підприємств;

право обирати і бути обраним в органи управління.

У разі, коли членом цих підприємств є юридична особа, ці права реалізуються їх повноважним представником.

члени кооперативних підприємств мають право користуватись їх послугами та пільгами;

одержувати виплати – частини доходу цих підприємств, що підлягає розподілу між його членами;

одержувати частки доходу на пай (додатковий пай); одержувати пай у разі виходу з кооперативного підприємства в порядку і терміни, визначені статутом підприємства.

Члени виробничих кооперативних підприємств наділяються також: правом на отримання роботи за покликанням, професією, родом занять і освітою з урахуванням потреб підприємства; право на відпочинок; на соціальне страхування і забезпечення і т. ін.

Основними обов’язками членів сільськогосподарських кооперативних підприємств є: дотримання статуту й інших локальних актів; виконання рішень, вказівок і розпоряджень вищих органів управління, а також розпоряджень керівників підрозділів і спеціалістів; сумлінно працювати в підприємстві, додержувати трудової та технологічної дисципліни.

Управління діяльністю сільськогосподарських підприємств кооперативного типу здійснюється на засадах самоврядування, широкої демократії і активної участі їх членів за принципом «один член – один голос». Це, безумовно, свідчить про те, що всі члени цих підприємств (фізичні і юридичні особи) мають рівні права та обов’язки.

Рішення про прийняття особи в члени кооперативу, як справедливо зазначає В. І. Семчик, є актом правозастосування і являє собою юридичний факт, що приводить до виникнення кооперативних правовідносин у системі відповідної кооперації, таких як Всеукраїнського об’єднання кооперативів чи споживчих товариств і спілок.

Це правило поширюється на всі сільськогосподарські кооперативні підприємства.

Статут, як локальний акт, кожного сільськогосподарського підприємства кооперативного типу містить норми прямої дії, які породжують суб’єктивні права та юридичні обов’язки з питань членства і діяльності цих підприємств рівною мірою для всіх їх членів.

Саме на основі членства і дії статутів (складного юридичного факту) всередині сільськогосподарських підприємств утворюються різноманітні організаційно-правові, управлінські, трудові, майнові соціальні та інші правовідносини між підприємствами, їхніми структурними підрозділами та членами цих підприємств, не виходячи за їх межі. Саме тому ці правовідносини є внутрішніми (внутрішньокооперативними).

Правовідносини членства характеризуються правомочностями їх суб’єктів щодо порядку вступу до сільськогосподарського кооперативного підприємства та виходу з нього, правом члена брати участь в управлінні підприємством, обирати та бути обраним до органів самоврядування іт. ін. Трудові правовідносини складаються усередині підприємства з приводу організації, дисципліни, оплати праці, а також дисциплінарної і матеріальної відповідальності членів цього підприємства, охорони праці і здоров’я і т. ін.

Серед внутрішньокооперативних правовідносин чільне місце посідають майнові правовідносини. Вони складаються між відповідними органами управління сільськогосподарських підприємств кооперативного типу і його членами, а також кооперативних виплат, користування кооперативним майном, розподілом доходів, одержанням пайових внесків.

 

Поняття права засновництва та права участі громадян в аграрних підприємствах корпоративного типу.

Право засновництва громадян аграрних (сільськогосподарських) підприємств корпоративного типу є сукупністю правових норм законів: Цивільного кодесу України; Господарського кодексу України, «Про господарські товариства», інших законів та підзаконних актів, які регламентують правила щодо: укладення установчої угоди, строків та порядку формування господарського товариства, виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, порядку здійснення засновниками відповідних засновницьких процедур, встановлення прав та обов’язків засновників, обсягів їх відповідальності, а також процедури реєстрації цих підприємств.

Право участі в аграрних підприємствах (товариствах) корпоративного типу — це сукупність правових норм законів та установчих документів акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та ін., якими регламентуються їх корпоративні права й обов’язки щодо участі у формуванні статутного фонду, права власності і його частки (паю), розподілу прибутку, участі в управлінні, припинення участі в товаристві, а також правомочностей у разі ліквідації або реорганізації них підприємств.

Засновниками та учасниками аграрних (сільскогосподарських) підприємств корпоративного типу можуть бути фізичні і юридичні особи (ст. З Закону України «Про господарські товариства»), які можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності. Стосовно акціонерних товариств коло засновників визначено ст. 26 Закону «Про господарські товариства». Ця стаття спеціально визначає функції засновників і тим самим відмежовує цих осіб від учасників. Вона визначає засновниками тих осіб, які укладають установчий договір. Згідно з ч. 4 цієї статті засновники повинні виконати низку обов’язкових передбачених законом дій щодо заснування товариства: зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Основну категорію членів аграрного (сільськогосподарського) підприємства корпоративного типу (товариства) становлять учасники – фізичні та юридичні особи. Вони стають членами товариства за угодою з ним.

Стаття 10 згадуваного Закону зазначає, що учасники корпоративного товариства мають право:

— брати участь в управлінні справами цього товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

— брати участь у розподілі прибутку корпоративного підприємства (товариства) і одержувати дивіденди;

– вийти в установленому порядку з підприємства (товариства);

– одержувати інформацію про діяльність підприємства (товариства), яке на вимогу учасника зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про діяльність підприємства, протоколи зборів.

Закон «Про господарські товариства» регламентує майнові правомочності для учасників і засновників. Зокрема, у ст. 13 відображено, що вкладами учасників та засновників підприємства (товариства) можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті, земельні ділянки. Та оскільки в агарних корпоративних підприємствах основним засобом виробництва є земля, то надання права селянам передавати як вклад земельні ділянки, які належать їм на праві власності або ж передані в користування, а також користуватися водою та іншими природними ресурсами є вкрай важливими для них.

У разі ліквідації аграрного підприємства корпоративного типу або ж виходу з нього учасника майно, яке передавалося ним підприємству, повертається йому в натурі.

Безумовно, вище викладені положення щодо правової процедури утворення, діяльності, правомочностей засновників та учасників акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, інших товариств є загальними і поширюються на суб’єктів підприємницької діяльності в будь-якій сфері, в тому числі і в сільському господарстві.

Проте функціонування акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю в сільському господарстві має й свої, тільки їм притаманні особливості.

Основною особливістю є те, що їх діяльність пов’язана з обробітком землі, виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції і сировини.

Крім того, місцем перебування цих суб’єктів підприємницької діяльності, як правило, є сільська місцевість, а засновниками та учасниками (акціонерами) вказаних підприємств корпоративного типу (товариств) — селяни.

Предметом формування статутного капіталу аграрних товаровиробників (фонду) є майно сільськогосподарського призначення, земля, води, а також інші природні ресурси. Звичайно, це не виключає можливості передавати до статутного капіталу цінні папери, гроші та інші цінності як майнового, так і немайнового характеру. Виробництво сільськогосподарської продукції, сезонний характер праці, оплата може здійснюватись у натуральному вигляді, і ці обставини є також однією із особливостей аграрних (сільськогосподарських) підприємств корпоративного типу.

Аграрні (сільськогосподарські) підприємства корпоративного типу слід відрізняти від сільськогосподарських кооперативних підприємств, про які йшлося вище.

Аграрні підприємства корпоративного типу — це юридичні особи – підприємці, в яких статутний фонд створюється шляхом об’єднання селянами-інвесторами свого капіталу з їх участю в ньому з метою одержання прибутку (дивідендів), їх трудова участь у Діяльності господарського товариства не є обов’язковою, але за бажанням вони можуть вступати і в трудові відносини, їх участь в управлінських відносинах визначається, як правило, розміром їх частки в статутному фонді.

В аграрних кооперативних підприємствах селяни об’єднуються для сумісної праці на умовах членства з обов’язковою їх трудовою участю в цих підприємствах.

Припинення корпоративного права учасників відбувається в разі реорганізації цього підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов’язків товариства переходить до його правонаступників.

Товариство ліквідується:

а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) за рішенням вищого органу товариства;

в) на підставі рішення суду або господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства в разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

г) на підставі рішення господарського суду про банкрутство товариства.

 

Суб’єктів аграрного права можна класифікувати за різними підставами (як й інших суб’єктів господарювання):

1. за формами власності – державні (у т.ч. казені), приватні, комунальні, колективні (ст. 63 ГК України), засновані на змішаній формі власності.

2. залежно від предмету та цілей діяльності – аграрні підприємці, головною метою яких і предметом діяльності є виробництво с/г продукції; підприємства, статутні діяльність яких спрямована на агротехнічне, гідромеліоративне, технічне та інше забезпечення виробничої діяльності с/г товаровиробників; корпоративні установи, діяльність яких спрямована на надання фінансово-кредитних, страхових, посередницьких послуг для забезпечення виробничо-господарської діяльності аграрних виробників.

3. за походженням капіталу – “національні” підприємства, підприємства з іноземними інвестиціями (не менше 10% статутного фонду), іноземні підприємства (100%).

4. залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду – унітарні (один засновник) та корпоративні.

5. залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік – малі (не більше 50 осіб та 500 тис. євро), великі (більше 1000 осіб та більше 5 млн. євро) та середні (інші).

6. за організаційно-правовими формами – господарські товариства, кооперативи, підприємства, ФГ.

 

2. Правосуб’єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів

Передумовою участі суб’єктів аграрного права у певних правовідносинах є існування в них правосуб’єктності. Правосуб’єктність – це гарантована нормами АП можливість, а також здатність суб’єкта своїми діями здобувати для себе суб’єктивні права та нести юридичні обов’язки.

Серед суб’єктів АП провідне місце належить суб’єктам, заснованим на недержавній формі власності і утворених відповідно до положень ГК України явочно-нормативним способом, тобто за ініціативою громадян або недержавних юридичних осіб. Суб’єкти аграрного господарювання вважаються створеними та здобувають прав юридичної особи з моменту їх державної реєстрації, що відбувається в порядку, встановленому ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 15.05.2003 р.

Залежно від принципів утворення та діяльності аграрні підприємства можуть бути 2 типів: кооперативного та корпоративного.

Аграрні підприємства кооперативного типу – це юридичні особи, засновані на приватній формі власності, членстві, особистій трудовій участі членів, об’єднанні майна, що виступає основою для спільного ведення статутної діяльності з метою одержання прибутку. Правове становище цих підприємств визначено ЗУ “Про КСП”, “Про с/г кооперацію”, “Про ФГ”, а також статутом конкретного підприємства.

Підприємства кооперативного типу можуть утворюватися:

- внаслідок перетворення с/г підприємств в ході проведення аграрної реформи;

- шляхом добровільного об’єднання майна та землі юридичними та фізичними особами та створення с/г кооперативів, ФГ.

Рішення про створення підприємства приймається установчими зборами. Після державної реєстрації таке кооперативне підприємство здобуває прав юридичної особи. Якщо говорити про с/г кооперативи, то залежно від цілей діяльності вони підрозділяються на виробничі та обслуговуючі. Виробничі здійснюють свою підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку. Обслуговуючі мають за мету обслуговування с/г виробництва учасників кооперації і не мають на меті одержання прибутку. Економічну основу створення та діяльності кооперативних підприємств складає власність кооперативу як юридичної особи, а його члени мають певні зобов’язальні прав та обов’язки майнового характеру стосовно кооперативу. Нарахування на пайовий внесок проводяться залежно від трудової участі (в обслуговуючих кооперативах – участі у господарській діяльності) за результатами фінансового року з доходу підприємства, що залишається у його розпорядженні.

Особливістю правосуб’єктності підприємств кооперативного типу є те, що ці підприємства являють собою об’єднання передусім робочої сили, а не капіталу. Члени цих підприємств самі здійснюють управління та контроль за діяльністю свого підприємства. Так, вищим органом управління є загальні збори членів підприємства. Голосування на зборах відбувається за принципом: 1 член кооперативу – 1 голос. Тому навіть внесення додаткового майнового внеску у розвиток підприємства не розширює прав членів в управлінні підприємством. Органи державного управління застосовують до таких підприємств у межах своїх повноважень не імперативні методи, а метод рекомендацій. Обов’язкові принципи мають місце лише у сфері дотримання ТБ, виробничої санітарії, ветеринарії, якості продукції. Тобто держава застосовує імперативний метод тільки там, де необхідний захист працівників та споживачів.

Особливістю правосуб’єктності кооперативних підприємств є також чітке визначення меж впливу з боку органів самоврядування на окремого члена через застосування до нього заходів заохочення та стягнення, що передбачені статутом.

Правове становище підприємств корпоративного типу визначено нормами ГК України, ЗУ “Про господарські товариства” та статутом кожного підприємства. Це юридичні особи, засновані на приватній формі власності, особистій майновій участі (обов’язковому об’єднання майна) фізичних та юридичних осіб у статутному фонді для ведення статутної діяльності з виробництва, переробки та реалізації с/г продукції з метою отримання прибутку.

Більшість корпоративних с/г підприємств утворюється внаслідок: 1) реструктуризації КСП; 2) приватизації державного майна (ЗУ “Про особливості приватизації майна в АПК”); 3) на основі добровільного волевиявлення фізичних та юридичних осіб.

Такі підприємства утворюються шляхом прийняття засновницького договору, статуту та проходять державну реєстрацію.

Особливість їх правосуб’єктності полягає в тому, що господарські товариства є об’єднання капіталу, а не трудової участі. Праця учасників та акціонерів в них не є обов’язковою, а може мати місце на добровільних засадах. Участь у статутному фонді товариства є підставою для здійснення управління його діяльністю. Управління та контроль здійснюється учасниками залежно від розміру їх частки у статутному фонді товариства.

Особливістю правосуб’єктності є також наявність права на дивіденди залежно від участі у статутному фонді з чистого прибутку товариства.

Якщо провести порівняльний аналіз с/г підприємств кооперативного та корпоративного типів, то можна встановити наступне:

Підприємства кооперативного типу

Підприємства корпоративного типу

мета діяльності (крім основної статутної)

підвищення доходів членів, задоволення їх потреб

підвищення доходів інвесторів, підвищення курсу акцій

визначальний правовий інституту

право членства

право участі

основні обов’язки

обов’язкова особиста праця

обов’язкова участь у статутному капіталі

принципи управління

1 член – 1 голос, тільки особисто

1 акція – 1 голос, 1 частка – 1 голос, можна особисто або представник

розподіл прибутку

не існує інституту дивідендів. Згідно трудової участі (участі у господарських операція) отримують кооперативні виплати та частку доходу на пай

дивіденди залежно від участі у статутному капіталі

Говорячи про суб’єктів корпоративного типу необхідно окремо звернути увагу на суб’єктів, які здійснюють фінансово-кредитні, посередницькі послуги для забезпечення с/г виробництва. До них, зокрема, належать банківські установи та аграрні біржі.

 

 




Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 56 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 | 2 | 3 | 4 | <== 5 ==> | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.017 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав