Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Зовнішнє застосування ліків

Через шкіру всмоктуються лише жиророзчинні речовини через ви­відні протоки сальних залоз і волосяні фолікули. Тому зовнішнє призна­чення лікарських засобів розраховане на місцеву дію.

Втирання - метод введення в шкіру лікарських засобів у вигляді рідини або мазі. Найчастіше здійснюють на згинальній поверхні перед­пліч, задній поверхні стегон, бокових поверхнях грудної клітки і живо­та (там, де шкіра тонка і немає волосся). Чисто вимитими руками на попередньо вимиту не покриту волоссям шкіру наносять необхідну кі­лькість мазі, а потім поздовжніми або коловими рухами втирають до того часу, поки шкіра стане сухою. Протипоказанням до втирання є захворювання шкіри (екзема, дерматит). Таким способом втирають ба­льзам при мігрені.

Пластирі - густої консистенції липка мазева основа, що покрита марлею. В мазевій основі містяться активні лікарські засоби. Перед на­кладанням пластиру шкіру знезаражують спиртом а волосся голять. Ножицями вирізають необхідних розмірів пластир (він має бути трохи більшим, ніж уражена ділянка), знімають захисну плівку і накладають на шкіру, розгладжуючи пальцями. Через 1-2 дні пластир знімають. Щоб полегшити знімання пластиру, краї його відмочують спиртом.

Мазеві пов'язки призначають за необхідності тривалого впливу лі­карських засобів на шкіру. Невелику кількість мазі накладають шпате­лем або витискують із туби на марлеву серветку, яку накладають на уражену ділянку. Зверху марлеву серветку прикривають компресним папером, а потім негігроскопічною ватою. Пов'язку фіксують сітчастим бинтом. Таку пов'язку можна тримати 12-24 години.

Змащування - це нанесення мазей, паст на уражені ділянки шкі­ри. Ватний або марлевий тампон змочують у необхідному розчині і на­носять його на шкіру хворого. Можна накласти мазь на шкіру за допомогою шпателя. При наявності волосся змащують за напрямом його росту. При гнійничкових захворюваннях шкіру змащують навколо вогни­ща ураження в напрямі від периферії до центру.

Припудрювання або присипку порошкоподібними ліками (тальком чи

рисовою пудрою) застосовують для підсушування шкіри при попрілостях.

Чистий ватний тампон чи поролонову губку обволікають порош­ком і наносять на шкіру. Коробку з присипкою можна, знявши кришку, закрити марлею, крізь яку порошок просіюють на шкіру.

Інгаляції - це використання з лікувальною метою частинок лікар­ських речовин величиною 1-12 мкм при вдиханні їх. Перевагою методу є швидке надходження лікувальних речовин в організм, при цьому на них меншою мірою впливають процеси нейтралізації, а в системі мало­го кола кровообігу створюється висока концентрація лікарських засобів. Завдяки інгаляції підвищується активність миготливого епітелію і по­ліпшується евакуаторна функція слизової оболонки бронхів, що змен­шує затримку пилових частинок у легенях осіб, що зайняті у шкідливо­му виробництві. Проведення інгаляцій олійних розчинів запобігає розви­тку субатрофічного і атрофічного риніту.

Для лікування аерозолями лікарських речовин використовують спе­ціальні апарати: портативні, стаціонарні на 4-12 місць. На курс лікування призначають 15-20 процедур. Щоденно можна прово­дити 1-2 інгаляції. В інгаляторії повинна діяти примусово витяжна вен­тиляція, що забезпечує чотирикратний обмін повітря за годину. Правила проведення інгаляції: процедуру слід приймати в спокійному ста­ні, не можна проводити її після їди чи фізичного напруження. При захворюваннях носа і придаткових пазух вдих роблять через ніс без напруження. При захворюваннях горла, трахеї, бронхів після вдиху ротом необхідно затримати дихання на 2 с, а потім зробити повний спокійний видих через ніс. Після інгаляції протягом 1 год не слід роз­мовляти, палити, приймати їжу.

В домашніх умовах зручно користуватися парою з чайника, на носик якого одягають товсту гумову трубку або трубку із згорнутого щільного глянцевого паперу. В пароутворюючу рідину (найчастіше воду) додають натрію гідрокарбонат, рослинні олії, ментол (таблетки валідолу).

Хворі на бронхіальну астму часто користуються індивідуальним кишеньковим аерозольним інгалятором промислового виробництва. Ба­лончик повертають догори дном, струшують і знімають захисний ков­пачок. Хворий тримає балончик у руці, а мундштук охоплює губами. Після глибокого видиху пацієнт натискує на дно балончика (в цей мо­мент викидається доза аерозолю) і одночасно здійснює глибокий вдих. Після короткочасної затримки дихання хворий витягає мундштук з рота і робить повільний видих. Після інгаляції на балончик надягають захисний ковпачок.

Введення крапель в очі. Піпетку перед використанням треба проки­п'ятити, руки медичної сестри помити теплою водою з милом і протерти спиртом. Для кожного лікувального засобу використовують окрему пі­петку. Хворий сидить, трохи закинувши голову назад. Правою рукою медична сестра набирає в піпетку 2-3 кра­плі стерильних ліків для кожного ока. В ліву руку вона бере марлеву серветку і пальцями відтягує донизу нижню повіку. Хворому пропонують дивитися вгору. Піпетку тримають на відстані 1-2 см від ока, не дотикаючись вій і зака­пують у кон'юнктивальну складку 1 кра­плю розчину, через короткий проміжок часу другу і просять хворого закрити очі. В кон'юнктивальному мішку вміщується лише 1 крапля, тому вводити більше ніж дві краплі немає потреби. Марлевою сер­веткою сестра знімає краплі, що витис­нулися з ока на шкіру. Можна впускати краплі в ділянку верхньої зони краю ро­гівки при відтягуванні

верхньої повіки і відведенні погляду вниз. При різкому блефароспазмі хворому, який лежить на спи­ні, після туалету шкіри навколо ока мо­жна закапати кілька

крапель лікарського засобу в шкірну ямку біля внутрішнього кутка очної щілини, а потім, розсунувши пальцями повіки, пустити рідину в кон'юнктивальний мішок.

Закладання мазі за повіку. Медична се­стра миє руки теплою водою з милом. Хво­рий сидить на стільці з відхиленою назад головою. На чисту скляну паличку медич­на сестра набирає мазі так, щоб вона при­крила лопатку і обережно закладає її за відтягнуту нижню повіку в напрямку від внутрішнього кутика ока. Хво­рий заплющує око. Легкими рухами руки медична сестра погладжує шкіру повік, щоб мазь рівномірно розподілилась. Ана­логічно можна закласти мазь з очного тю­бика, рухаючи його від внутрішнього до зовнішнього кутика ока і обережно витис­каючи мазь, щоб циліндрик її розмістився вздовж всієї повіки на її межі з очним яб­луком. Відпускають нижню повіку і мазь притискають до ока.

Введення крапель у вухо. Перед про­цедурою краплі необхідно підігріти до тем­ператури тіла, оскільки холодні краплі можуть викликати у хворого запаморочен­ня, блювання. При необхідності зовнішній слуховий прохід очищають. Голову хворо­го повертають у протилежний бік. Лівою рукою відтягують вушну раковину назад і догори до випрямлення зовнішнього слу­хового проходу, а правою ру­кою піпеткою випускають у вухо призна­чену кількість крапель (3-8 у кожне вухо). Декілька хвилин хворий залишається у тому ж положенні, а потім повертається на другий бік.

Закапують краплі в ніс також з ви­користанням піпетки. При цьому хворий

сидить або лежить, його голова відхилена назад і повернута в той бік, в яку ніздрю будуть закапу­вати ліки. Це забезпечує зволожен­ня більшої поверхні слизової обо­лонки носа.

Носові ходи очищають, звільняючи їх від кірочок. У кож­ну половину носа закапують 5-7 крапель. Закапавши кра­плі в один носовий прохід, чека­ють 1-2 хв і закапують їх у інший носовий прохід.