Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Абсолютна перевага — здатність країни виробляти товари чи пос­луги ефективніше за інші. Див. Порівняльна перевага.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори — сукупність важелів державного регулювання економіки (податків, бюджетних видатків тощо), здатних пом'якшувати коливання ділової активності і пере­пади у доходах фірм та людей.

Адаптивні очікування (сподівання) — прогнози щодо невизначених змінних (ставок податків, темпів інфляції). Раціональні А. О. не є упередженими і грунтуються на наявній інформації. А. О. виникають, коли прогнози людей формуються на основі поведінки в минулому.

Адміністративні (негнучкі) ціни — різновид цін, що встановлю­ються державою і утримуються сталими протягом певного часу.

Адміністративно-командна (командна, централізовано-планова, ко­муністична) система — спосіб економічної організації суспільства, за якого всі проблеми вирішуються централізовано державними органа­ми. Головні риси АКС: державна власність на ресурси, бюрократи­зація та монополізація економіки, адміністративне ціноутворення, зрівняльний розподіл життєвих благ та панування номенклатури.

Альтернативна вартість (вартість втраченої можливості) - вартість за найкращої альтернативи, від якої відмовилися.

Амортизація — відшкодування у грошовій формі вартості капі­тальних благ, яка відповідає їх зношенню (фізичному — внаслідок використання у виробництві і моральному — внаслідок здешевлен­ня наявних машин і механізмів або виникнення продуктивніших їх аналогів).

Аналітична економія — мислене відображення економіки, її вза­ємозв'язків і закономірностей; вивчає поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг в умовах обмежених ресурсів; є наукою про вибір суспільством раціональних способів використання ресурсів для задоволення своїх потреб у сучасному і майбутньому.

Антитрестівське законодавство — сукупність нормативно-правових актів країни, які забороняють таємні угоди між фірмами, монополізацію ринків, що дають змогу підвищувати ціни і обмежувати конкуренцію.

Багатство (майно) — чиста вартість матеріальних і фінансових засобів (всі активи мінус пасиви), якими володіє нація, особа чи фірма у певний проміжок часу.

Баланс поточних операцій (поточний рахунок) — розділ платіжно­го балансу країни, який відображає її експорт та імпорт, невидимі операції та деякі інші статті.

Балансовий звіт — баланс фінансового стану фірми на певну да­ту; відображає активи в одному підрозділі, пасиви — у другому.

Банк комерційний — комерційне підприємство, яке здійснює розра­хункові операції, надає різноманітні послуги (трастові, фондові тощо) та позики іншим підприємствам і населенню. Див. Центральний банк.

Банківські операції — операції, які забезпечують функціонування і прибутковість банків. Розрізняють пасивні (залучення депозитів) і активні (надання кредитів) операції.

Банківські резерви — частина депозитів, яку банк відкладає готів­кою у касі чи як безпроцентні вклади у Центральному банку.

Банкрутство — неспроможність фірм, установ, фізичних осіб здійснювати платежі за борговими зобов'язаннями, яку засвідчує судова інстанція.

Бартер — безпосередній (без використання грошей) обмін одно­го товару на інший.

Безготівкові гроші — записи на рахунках у банках.

Безробіття — ситуація у сфері зайнятості, коли працівники, які погодилися б працювати за наявну заробітну плату, не можуть знай­ти роботу. Основні види Б: фрикційне (внаслідок зміни місця робо­ти або пошуків першого її місця); структурне (пов'язане з розбіж­ністю попиту і пропозиції робочої сили у різних галузях); циклічне (через періодичні спади ділової активності). Структурне та циклічне Б разом становлять вимушене Б.

Бідність — у сучасній економіці застосовується поняття «межа бідності», яка вимірюється прожитковим мінімумом. Сім'ї, доходи яких нижчі від цієї «межі», живуть у бідності.

Бюджетний дефіцит — надлишок видатків державного бюджету над надходженнями до нього; звичайно фінансується шляхом позик (інший шлях — емісія грошей); рівень дефіцитності бюджету обчис­люється як процентне відношення дефіциту до ВВП.

Бюджетний надлишок — перевищення надходжень до державно­го бюджету над його видатками.

Валові (загальні) витрати — сума постійних і змінних витрат фірм за короткостроковий період.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — вартість річного обсягу кінце­вих товарів і послуг, вироблених у межах державної території країни з ресурсів, що належать як резидентам даної країни, так і іноземцям.

Валовий національний продукт (ВНП) — вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених з ресурсів, що належать ре­зидентам країни, незалежно від того, де ці ресурси розмішені, у цій країні чи за кордоном.

Валюта (іноземна валюта) — гроші або інші фінансові інструмен­ти, які застосовуються країнами у міжнародних розрахунках. Розріз­няють вільно конвертовану валюту (обмінюється без перешкод на ін­ші валюти), частково конвертовану (обмінюється за певних обме­жень) та замкнуту (коли обмін на інші валюти блокований).

Валютні ресурси — частина золотовалютних резервів країни у вигляді валют інших країн, СДР, які країна використовує у міжна­родних розрахунках, стикаючись з труднощами платіжного балансу.

Валютний кошик — фіксований набір валют, який використову­ється для вимірювання середньозваженого курсу окремих валют.

Валютний курс — ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої. Розрізняють європейське (пряме) та британське (непряме) обчислення валютного курсу.

Валютний ринок — місце, де взаємодіють продавці та покупці (насамперед великі комерційні банки) валюти як особливого това­ру, щоб визначити її ціну і кількість.

Вексель простий — боргове зобов'язання, яке видається пози­чальником грошей на ім'я кредитора; містить дані про місце і час видачі, суму зобов'язання, місце і час платежу.

Вертикальна (горизонтальна) інтеграція — поєднання в одній фірмі різних галузей виробництва, які є послідовними стадіями тех­нологічного процесу (вертикальна); поєднання в одній фірмі ви­робництв різнорідної продукції на одній технологічній основі (гори­зонтальна інтеграція).

Взаємодоповнювані товари або послуги — товари або послуги, які споживаються разом (тенісні ракетки, ліва та права шкарпетки).

Відкрита економіка — економіка країни, пов'язана з іншими країнами інтенсивним рухом товарів і капіталів. Для закритої еко­номіки характерна відсутність зовнішньоекономічних зв'язків або незначний їх розвиток.

Відрядна форма оплати праці — оплата праці, яка прямо залежить від кількості виробленої продукції.

Вільна торгівля (фрітредерство) — зовнішньоекономічна політи­ка, за якої держава не втручається у торговельні відносини з інши­ми країнами.

Видатні економісти.— Основоположником аналітичної економії як самостійної науки є Адам Сміт (1723—1790 рр.). Застосувавши у своїй головній праці «Дослідження про природу і причини багатст­ва народів» (1776 р.) метод наукової абстракції засновника школи трудової вартості В. Летті (1623—1687 рр.), він розвинув ідею бать­ка французької фізіократії Ф. Кенса про природний порядок в еко­номіці і роль вільної конкуренції для її нормального розвитку, за­клавши основи класичної теорії ринкової економіки. Продовжува­чем справи А. Сміта став Д. Рікардо (1772—1823 рр.), який у творі «Початки політичної економії та оподаткування» (1817 р.) заснував граничний аналіз і розвинув теорію порівняльних переваг, які зали­шаються актуальними й сьогодні. На основі критичного переосмис­лення теорій А. Сміта і Д. Рікардо, їх попередників і послідовників, з'явилася надзвичайно струнка, але не придатна для практичного застосування економічна система К. Маркса (1818—1883 рр.), яка була розвинута у відомому «Капіталі», де капіталізму і ринковій еко­номіці передрікалася загибель через їх суперечливу природу і поси­лення експлуатації найманої праці.

Теорія трудової вартості, якої дотримувалися піонери аналітичної економії, відійшла у минуле у 70-ті роки XIX ст., коли чотири еко­номісти з різних країн незалежно один від одного (В. Джевонс (1835— 1882 рр.), Л. Вальрас (1834-1910 рр.), /. Госсен (1810-1858 рр.) та К. Менгер (1840—1921 рр.) висунули і розвинули ідею, шо саме гра­нична корисність товару визначає, скільки люди готові заплатити за нього, заклавши тим самим основи граничного аналізу (маржи-налізму) та суб'єктивно психологічного підходу до економічних досліджень. Практично одночасно Т. Веблен (1857—1929 рр.) у книзі «Теорія неробського класу» (1899 р.) заклав основи «інституціональної школи», яка намагається вивчати суспільні процеси, в тому числі економічні, за допомогою історичних і соціологічних методів.

Л. Вальрасе справив найбільший вплив на розвиток моделей рів­новаги, без яких неможливо уявити нинішню мікроекономіку, яку першим систематизовано виклав А. Маршалл (1842—1924 рр.). Пра­ця вченого «Принципи економікс» (1890 р.) стала першим підруч­ником з аналітичної економії, де застосовано стрункий аналітичний аналіз для дослідження попиту і пропозиції та ринкових цін.

Видатний представник американської школи кінця XIX поч. XX ст. Дж. Б. Кларк (1847—1938 рр.) об'єднав маржиналістські концепції попередників у теорію граничної продуктивності.

Вагоме місце серед економістів минулого посідає український вчений М. Туган-Барановський (1865—1919 рр.), наукові концепції якого (економічних криз і кон'юнктури, цінності на основі синте­зу теорії трудової вартості і граничної корисності, монетарного рин­ку, кооперації) справили значний вплив на розвиток аналітичної економії. Аналогічно можна оцінити економіко-екологічне відкрит­тя С. Подолинського (1850—1891 рр.) та економіко-математичні ідеї Є. Слуцького (1880—1948 рр.), інших українських вчених.

Дж. М. Кейнс (1883—1946 рр.) став найвпливовішим економістом XX ст. Своєю працею «Загальна теорія зайнятості, проценту і гро­шей» (1936 р.) вчений здійснив переворот у класичній теорії, розви­нувши макроекономіку і вчення про необхідність державного регу­лювання ринкової економіки з метою стимулювання сукупного попиту і розв'язання проблеми масового безробіття.

Ф. Гайєк (1899—1984 рр.) був одним з найпослідовніших захис­ників чистої ринкової економіки у XX ст. Центральна теза його праці «Шлях до рабства» (1944 р.) полягає у тому, що вільна систе­ма цін є обов'язковою умовою ефективного розвитку економіки.

Останні десятиліття знову «відкрили» Й. Шумпетера (1883 — 1950 рр.) з його дослідженням ролі підприємництва в економічно­му розвитку. Сьогодні багато хто вважає його, поряд з Кейнсом, найвпливовішим економістом XX ст.

Серед сучасних економістів особливо відомою фігурою виступає М. Фрідмен (народився у 1912 р.) — лауреат Нобелівської премії (1976 р.), лідер Чикагської школи. Він відродив у післявоєнні часи монетаризм, який з 70-х років набув широкого наукового визнання і зайняв чільне місце у політиці.

Надзвичайно впливовим економістом сучасності є П. Семюелсон (народився у 1915 р.) — перший лауреат Нобелівської премії в га­лузі економіки, який у підручнику «Економіка» (початок 50-х років) узагальнив теорії, розроблені неокласичними школами, Кейнсом, Стокгольмською школою і власні ідеї. Підручник вийшов уже 15 виданням і залишається серед найпопулярніших у США та багатьох інших країнах.

Види інфляції — за темпами розрізняють повзучу, галопуючу, гіпер­інфляцію; за джерелами — інфляцію попиту та витрат (пропозиції).

Використовуваний доход (ВД) — фактичний заробіток (за вираху­ванням податків); частина національного доходу, що залишається родинам та індивідам для споживання та заощадження.

Вимірювання національного продукту — система рахунків, за допо­могою яких визначається національний продукт країни за певний проміжок часу; розрізняють метод потоку товарів (додаванням ви­датків покупців на товари і послуги) і метод потоку доходів (дода­ванням факторних доходів).

Виробники — підприємства, які використовують власні і залучені виробничі ресурси для виготовлення товарів і послуг.

Виробничі (економічні) ресурси (фактори виробництва) - су­купність ресурсів, що використовуються для виробництва товарів і послуг: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності.

Виробнича функція — математична функція, яка визначає можли­вий обсяг виробництва в межах фірми або економіки країни за да­них ресурсів і технології.

Власний капітал — активи фірми мінус її зобов'язання (борги).

Галузь — група фірм, які виробляють однакові або однорідні про­дукти.

Гнучкий (плаваючий) валютний курс — система обмінних валют­них курсів, коли центральний банк утримується від втручання у функціонування валютних ринків.

Граничні витрати — приріст сукупних витрат, необхідних для виробництва додаткової одиниці продукції (або зменшення сукуп­них витрат, коли виробництво скорочується на одиницю продукції). Гранична корисність — додаткова корисність, одержувана від спо­живання останньої одиниці блага, коли розмір інших споживаних благ залишається без змін.

Граничний продукт — додатковий продукт, одержаний внаслідок збільшення певного фактора на додаткову одиницю за сталих інших факторів виробництва.

Гранична схильність до заощаджень (ГСЗ) — частка приросту за­ощаджень у прирості використовуваного доходу: показує, на скільки збільшуються заощадження, якщо вказаний доход зростає на одиницю.

Гранична схильність до споживання (ГСС) — частка приросту спожи­вання у прирості використовуваного доходу, показує, на скільки збільшується споживання, якщо вказаний доход зростає на одиницю.

Гранична теорія розподілу — теорія розподілу доходів (розвинута Дж. Б. Кларком), згідно з якою кожний фактор оплачується відповідно до його граничного продукту.

Громадські товари (блага, товари колективного споживання) — то­вари, використання яких однією особою не зменшує їх обсягу, до­ступного для використання іншими особами (маяки, національна оборона).

Гроші — все, що є засобом обміну. Г. є також мірою вартості, оскільки дозволяють порівнювати вартість товарів і послуг, а також засобом нагромадження. Див. Товарні гроші.

Грошова маса — сукупний обсяг готівки (паперових грошей та монет) і поточних чекових рахунків, які використовуються у грошо­вому обігу. Частка готівки має становити до 10 %.

Грошова система — спосіб організації грошового обігу у даній країні, закріплений законом; охоплює найменування грошової оди­ниці (Китай — юань, Україна — гривня); види державних паперо­вих знаків і монет, які мають законну платіжну силу; порядок без­готівкового обігу; центри регулювання безготівкового обігу з боку держави (Центральний банк, Скарбниитво). Система металевого обігу обслуговується монетами з благородних металів, система па­перового обігу — паперовими грошами та білонними монетами.

Дебет — поняття бухгалтерського обліку, яке означає збільшен­ня активів або зменшення пасивів.

Девальвація (сучасна) — зменшення офіційної ціни грошової оди­ниці країни, вираженої у грошових одиницях інших країн; проти­лежним поняттям є ревальвація — підвищення офіційного курсу гро­шової одиниці країни.

Дезінфляція — зниження високого темпу інфляції. Так, обмежу­вальна фіскальна та монетарна політика в Україні у 1996 р. спричи­нила падіння темпу інфляції порівняно з 1992—1995 рр.

Депозит — сума грошей, яку клієнт вносить на зберігання у банк.

Депресія — глибокий, затяжний спад, що триває декілька років. В роки депресії простежується високе безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низькі обсяги виробництва та інвестицій. Неглибокий спад називається рецесією.

Державний борг — заборгованість уряду, обумовлена позиками для фінансування нагромадженої різниці між щорічними бюджетни­ми дефіцитами і надлишками.

Державний бюджет — баланс доходів і видатків держави за пев­ний проміжок часу (як правило, за рік).

Дефлювання (інфлювання) – зведення номінальних вартісних змінних до реальних; здійснюється шляхом ділення номінальних (визначених у поточних цінах) змінних на індекс цін. Наприклад ВВП — дефлятор.

Дефляція — падіння загального рівня цін. Див. Інфляція.

Діловий цикл — періодичні коливання рівня ділової активності (національного обсягу виробництва, доходу, зайнятості); звичайно триває кілька або кільканадцять років; характеризується одночасним розширенням або звуженням виробництва у багатьох секторах еко­номіки. Діловий цикл містить 4 фази: спад (реальний ВВП падає); дно (найнижча точка спаду); піднесення (реальний ВВП зростає); вершина (найвища точка піднесення).

Дисконтна (облікова) ставка — ставка проценту, яка встановлюєть­ся центральним банком по позиках, які він надає комерційним банкам.

Дискримінація — різниця у заробітках, яка не залежить від ступе­ня ефективності виконання роботи, а є наслідком приналежності людини до іншої раси, статі або соціальної групи.

Довгострокова крива сукупної пропозиції — графічне відображен­ня залежності між обсягом національного виробництва та рівнем цін у довгостроковому періоді; має вигляд вертикальної лінії.

Довгостроковий період — у мікроекономіці — час, протягом якого фірми можуть вийти з галузі або увійти до неї, змінивши функціоную­чий капітал; у макроекономіці — час, протягом якого всі ціни, угоди щодо зарплати, податкові ставки можуть пристосуватися до нових умов.

Додана вартість — різниця між вартістю вироблених фірмою то­варів і послуг та вартістю матеріалів і сировини, які куплені у пос­тачальників. За концепцією К. Маркса ДВ — надлишок нової вар­тості над вартістю робочої сили, яка створюється працею найманих робітників і безоплатно привласнюється власником капіталу. В су­часній аналітичній економії концепція не застосовується.

Досконала конкуренція — ринкова структура з великою кількістю продавців і покупців; пропоновані товари — однорідні, жодна фірма не має вирішального впливу на ринкову ціну.

Доход — надходження зарплати, процента, дивідендів та інших грошових виплат, які одержує особа чи країна протягом певного часу (звичайно, року).

Економетрика — галузь економічної теорії, яка застосовує мето­ди статистики для вимірювання і оцінки кількісних економічних зв'язків.

Економічна система — запроваджений суспільством спосіб еко­номічної організації для вирішення її ключових проблем («Що?», «Як?», «Для кого?» виробляти).

Економічне благо — благо, кількісно обмежене порівняно з люд­ськими потребами, тому воно розподіляється шляхом встановлення ціни.

Економічне зростання — збільшення виробництва у країні; вимі­рюється щорічним темпом збільшення реального ВВП.

Економічний прибуток — різниця між повним виторгом фірми та явними і неявними витратами виробництва, враховуючи альтерна­тивну вартість.

Економічні (матеріальні) потреби — бажання, які можна задо­вольнити шляхом споживання товару чи послуги.

Економічні стимули — фактори (ціни, прибутки, збитки), які мо­тивують та впливають на поведінку окремих індивідів, фірм, установ.

Економічні функції держави — сукупність напрямків державного регулювання економіки: правове регулювання економіки; сприяння конкуренції та пом'якшення наслідків від невдач ринку; організація виробництва колективних благ; коригування побічних наслідків діяльності (переливів); перерозподіл доходів; здійснення макроеко-номічної політики.

Експорт — потік товарів і послуг, які виробляються у даній країні, для інших країн.

Еластичність — поняття, яке застосовується в аналітичній еко­номії для позначення реакції однієї змінної на зміну інших (вели­чини попиту на зміну ціни тощо).

Еластичність попиту (пропозиції) за ціною — процент зміни величини попиту на товар (його пропозиції), що припадає на 1% зміни його ціни; попит (пропозицію) називають еластичним (елас­тичною), якщо коефіцієнт еластичності більший за одиницю, та нееластичним (нееластичною) — якщо він менший за одиницю.

Ефективність — 1) співвідношення витрат і результатів в еко­номіці; 2) відсутність втрат; 3) використання ресурсів, яке забезпе­чує максимально можливий рівень задоволення потреб за даних факторів виробництва і технологій.

Ефект масштабу — збільшення продуктивності або зменшення середніх витрат виробництва в результаті зростання в однаковій пропорції усіх факторів виробництва.

Ефект «третіх осіб» (ефект переливу) — ситуація в економіці, коли частина вигод або витрат, пов'язаних з виробництвом або спо­живанням продукту, впливає на тих, хто не є його виробником або споживачем.

Загальна рівновага — стан економіки, за якого рівень цін на то­вари і послуги забезпечує рівновагу на всіх ринках, що не спонукає суб'єктів змінювати свою поведінку.

Загальний рахунок — сума усіх рахунків платіжного балансу даної країни; у спрощеному вигляді є сумою поточного рахунку і рахунку руху капіталу. Поточний рахунок є сумою торговельного рахунку і рахунку послуг. Рахунок руху капіталу відбиває співвідношення довго - і короткострокового руху капіталу.

Зайняті — особи, які виконують певну оплачувану роботу або мають роботу, але не виконують її з певних причин (відпустка, хво­роба, страйк).

За інших рівних умов — прийом дослідження, за якого всі факто­ри, за винятком одного, вважаються сталими.

Закон Оукена — відкритий А. Оукеном емпіричний зв'язок між циклічними змінами у ВНП і безробіттям. Закон твердить, що при скороченні реального ВНП на 2% щодо потенційного рівня рівень безробіття зростає на 1%.

Закон Сея — концепція Ж.-Б. Сея, за якою пропозиція товарів створює свій власний попит. Закон справедливий, якщо сукупна купівельна спроможність суспільства відповідає (дорівнює) сукуп­ним доходам і обсягу виробництва. Причини можливої відсутності такої відповідності вперше досліджено Дж.-М. Кейнсом.

Закон спадної віддачі — твердить, що додатковий обсяг продукції від послідовного збільшення одного фактора виробництва зменшу­ється, коли інші фактори залишаються сталими.

Збалансований бюджет — ситуація, коли сума урядових видатків дорівнює сумі надходжень.

Збурення пропозиції — раптова зміна у витратах виробництва або продуктивності, що справляє значний вплив на сукупну пропозицію, внаслідок чого реальний ВВП та рівень цін раптово змінюються.

Звіт про результати господарської діяльності (звіт про прибутки і збитки) — звіт фірми за певний період (переважно за рік), який відо­бражає обсяги продажу продукції і всіх витрат на її виробництво та прибутку (чистого доходу), який залишається після вирахування витрат.

Змішана економіка — економіка, яка грунтується на ринковому вирішенні проблем організації та на державному регулюванні макроекономічних процесів.

Знецінення валюти — падіння курсу валюти даної країни стосов­но валют інших країн. Див. Поцінування валюти.

Золотий стандарт організація грошового обігу, за якої банківські білети розмінюються на золото. До Першої світової війни такий обмін здійснювався на золоті монети (золотомонетний стан­дарт). У 30-х роках XX ст. золотий стандарт відійшов у минуле.

Індексація — механізм, який забезпечує регулювання заробітної плати і платежів відповідно до темпу інфляції. Важливим елементом механізму є відповідні пункти трудових контрактів.

Індекс споживчих цін — відношення вартості фіксованого коши­ка споживчих товарів і послуг протягом певного періоду (переваж­но року) до його вартості у базовому періоді.

Інвестиції (капіталовкладення) — додаткові вкладення в еко­номіку, вигоди від яких проявляються у майбутньому (будівництво нових об'єктів, підвищення кваліфікації працівників тощо). Розрізняють валові (всі вкладення) і чисті (валові мінус аморти­заційні відрахування) інвестиції.

Індивідуальна власність («власне діло») — правова форма фірми, яка є власністю однієї особи.

Інновація — 1) запровадження нових методів виробництва; 2) ви­явлення нового ринку; 3) поставка на ринок готового продукту.

Інтервенція - - діяльність центрального банку країни щодо купівлі-продажу національної валюти на ринках з метою впливу на її обмінний курс.

Інфляція — усталене зростання загального рівня цін, яке вимірю­ється індексом цін. Див. Види інфляції.

Інфраструктура — капітальні блага, які забезпечують умови еко­номічного розвитку (шляхи сполучень, мережа комунікацій тощо).

Капітал — один з основних факторів виробництва, який скла­дається з вироблених товарів, призначених для подальшого вико­ристання у процесі виробництва. Розрізняють основний (будівлі, машини, механізми) та обіговий (сировина, паливо, матеріали) ка­пітали, які разом взяті становлять реальний продуктивний капітал. Основою формування капіталу виступають капітальні блага.

Капіталізм — суспільний лад, за якого переважна частина ма­теріальних ресурсів (земля, капітал) належить приватним особам, застосовується наймана праця, а ринок з незначним державним втручанням є головним механізмом розподілу ресурсів і доходів та вирішення питань економічної організації.

Капіталомісткість — відношення сукупного капіталу до річно­го ВВП; один з показників ефективності економіки.

Капіталоозброєність — відношення сукупного капіталу до вар­тості робочої сили.

Квота — один з важелів протекціонізму, за допомогою якого обме­жується імпорт певних товарів у дану країну, є межею обсягу імпорту.

Квазісуспільні (квазідержавні) блага — товари і послуги (вулиці, музеї, бібліотеки), виробництво яких може забезпечуватися за допо­могою ринкової системи, але фінансується державою, щоб не допус­тити виникнення дефіциту ресурсів у цій сфері.

Кейнсіанство — один з провідних напрямків аналітичної еко­номії у XX ст., основи якого були закладені Дж. М. Кейнсом. Цен­тральним пунктом К. є положення про відсутність за ринкової еко­номіки ефективного попиту та необхідність здійснення державою фіскальної і монетарної політики для забезпечення такого попиту.

Кількісна теорія грошей — твердить, що ціни змінюються про­порційно до пропозиції грошей; є вихідним пунктом монетаризму.

Кількісне рівняння обміну — тотожність, що виражається форму­лою: МхУ = Рх(?, де М — пропозиція грошей, V — швидкість їх обігу, Рх(2 (ціна товарів, помножена на їх кількість) — вартість національного продукту (номінальний ВВП).

Кінцева продукція — товари і послуги, які купуються для спожи­вання, а не для подальшої обробки чи переробки. Протилежним поняттям є проміжна продукція.

Класична школа — панівний до появи робіт Дж. М. Кейнса на­прямок аналітичної економії, засновником якої був А. Сміт. Шко­ла виходила з того, що природні економічні закони (конкуренції, цін тощо) є найкращим механізмом узгодження приватних і суспі­льних інтересів, розподілу ресурсів і доходів, стимулювання ефек­тивного розвитку економіки.

Комунізм — Див. Адміністративно-командна система.

Конкуренція — суперництво між виробниками за покупців на ринку. Див. Досконала конкуренція та Ринкова влада.

Кореляція — сукупність зв'язків між двома явищами (величи­нами).

Корисність — задоволення від споживання товару чи наданих

послуг.

Короткострокова крива сукупної пропозиції — графічне зображен­ня функціональної залежності між обсягом національного вироб­ництва та загальним рівнем цін у короткостроковому періоді, коли зміни у сукупному попиті можуть впливати на обсяг виробництва; має вигляд висхідної лінії, що складається з горизонтального (кейнсіанського), проміжного (висхідного) і вертикального (класич­ного) відрізків.

Короткостроковий період — у мікроекономіці — період часу, не­достатній для збільшення виробничих потужностей фірм; у макроекономіці — період часу, протягом якого такі фактори, як податкові ставки, сподівання, ціни не можуть повністю пристосуватися до змін в економіці.

Корпорація (акціонерне товариство) — правова форма підпри­ємства, яка юридичне відокремлена від тих, хто нею володіє (акціо­нерів), у зв'язку з чим останні несуть обмежену відповідальність за його збитки.

Кредитні гроші — векселі, чеки, кредитні картки, які використо­вуються у розрахунках.

Крива інвестиційного попиту — графічне зображення функціональної залежності між попитом на інвестиції та рівнем позичково­го проценту; має вигляд спадної кривої.

Крива Лаффера — графічне зображення функціональної залеж­ності між величиною податкової ставки і обсягом податкових над­ходжень до бюджету. З підвищенням податкової ставки доходи дер­жави спочатку зростають, але з досягненням нею певної межі (ЗО— 40%) — доходи починають падати.

Крива ринкового попиту — графічне зображення оберненої за­лежності між величиною попиту на товар на певному ринку та ціна­ми на нього (за інших рівних умов); має вигляд спадної кривої.

Крива ринкової пропозиції — графічне зображення прямої залеж­ності між величиною пропозиції товару на певному ринку та ціна­ми на нього (за інших рівних умов); має вигляд висхідної кривої.

Крива Філіпса — графік, який ілюструє обернену залежність між рівнем безробіття та темпом інфляції; може застосовуватися лише стосовно короткострокового періоду та інерційної інфляції.

Кругообіг доходів і видатків — спрощена модель економіки, яка ві­дображає взаємодію домогосподарств і фірм у процесі обміну вироб­ничими ресурсами та товарами і послугами на відповідних ринках.

Ліквідність — властивість фінансових активів та матеріальних цінностей перетворюватися на готівку.

Лібертаріанізм (лібералізм) — економічна філософія, яка підкрес­лює важливість особистої свободи в економічних і політичних спра­вах. Прихильники Л. вважають, що діяльність держави має бути об­межена функціями підтримання.національної оборони та законності і забезпечення максимальної свободи особи.

Людські ресурси (людська праця) — один з головних факторів ви­робництва; характеризується кількістю та якістю людських зусиль, які спрямовуються на виробництво товарів і послуг.

«Майже гроші» — високоліквідні фінансові активи (державні цінні папери, акції корпорацій тощо) або поточні рахунки, які можуть лег­ко перетворюватися на готівку, а тому близькі до реальних грошей.

Майно (актив) фізичне майно, або невід'ємне право, що мають економічну цінність (земля, машини, авторські права, фінансові знаряддя-акції, облігації, інші цінні папери).

Макроекономіка — аналіз національної економіки як цілого; ви­вчає загальний рівень виробництва, зайнятості, цін, зовнішньоеко­номічні зв'язки. Сферами М. виступають сфера виробництва, зайня­тості, цін, зовнішньоекономічних відносин.

Макроекономічна політика — сукупність важелів та інструментів, що застосовуються державою з метою регулювання макроекономіки; її головними завданнями є: доцільні темпи зростання, висока зай­нятість, стабільні ціни, збалансований платіжний баланс, а головни­ми видами — фіскальна, монетарна політика доходів, зовнішньо­економічна політика.

Макроекономічна рівновага — обсяг ВВП, за якого сукупний по­пит дорівнює сукупній пропозиції.

Межа виробничих можливостей — графічне зображення виробни­чих можливостей економіки за повної зайнятості, повного обсягувиробництва, сталих ресурсів і технології у вигляді комбінацій двох товарів.

Меркантилізм — перша економічна школа аналітичної економії (XV—XVII ст.), представники якої ототожнювали багатство нації з золотом і вважали, що економічна політика має сприяти залученню до країни більшої кількості грошей шляхом підтримання активного торгового балансу.

Металеві гроші — гроші у вигляді злитків благородних металів або монет. Розрізняють повноцінні (виготовлені з благородних металів) та білонні (виготовлені із сплавів дешевих металів) монети.

Міжнародні економічні організації — організації, створені для за­безпечення розвитку міжнародних економічних відносин. Розрізня­ють світові (Економічна і соціальна рада ООН, ЮНКТАД, ЮНІДО), регіональні та багатосторонні (Міжнародний валютний фонд, Між­народний банк реконструкції і розвитку) МСО.

Міжнародний поділ праці — спеціалізація виробників окремих країн на випуску тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну нею між країнами. Головний чинник М. п. п. — відмінності між країнами у розміщенні природних багатств та якості трудових ресурсів, історичні традиції виробництва.

Мікроекономіка — економічний аналіз, що стосується окремих елементів економіки (фірм, ринків окремих товарів тощо).

Мито — податок на імпортні товари.

Модель — спрощена система економіки або її окремих елементів, яка будується шляхом відкидання другорядних і врахування сталих взаємозв'язків в економіці. М. має вигляд математичного рівняння, таблиці, графіка.

Модель мультиплікатора макроекономічна концепція Дж.-М. Кейнса, що грунтується на існуванні взаємозв'язку між ав­тономними видатками (особливо інвестиціями), змінами в обсягах виробництва та зайнятості. Див. Мультиплікатор.

Монетаризм — сучасна економічна школа, яка виходить з того, що зміна пропозиції грошей є головною причиною макроеко-номічних коливань. Представники М. вважають, що найкраща мак­роекономічна політика полягає у стабільному зростанні грошової маси постійними темпами.

Монетний паритет — співвідношення золотого вмісту грошових одиниць; втратив смисл у 30-ті роки XX ст., коли золоті монети бу­ли вилучені з обігу.

Монетарна політика — один із видів макроекономічної політи­ки, суть якої полягає у контролюванні центральним банком краї­ни пропозиції грошей, процентних ставок, ринків капіталу. Го­ловні інструменти М.п. — операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки, ставка обов'язкових банківських резервів. Роз­різняють рестриктивну (дорогих грошей) та стимулюючу (дешевих грошей) М.п.

Монополія (монопсонія) - ринкова структура з єдиним продавцем (покупцем) певного товару (послуги) або виробничого ресурсу. Див. Ринкова влада.

Монополістична конкуренція — ринкова структура, що передбачає продаж дещо диференційованих продуктів великою кількістю малих виробників, а також легке входження на ринок.

Мультиплікатор — величина зміни у ВВП чи пропозиції грошей на одиницю таких змінних, як інвестиції, урядові видатки, банківські резерви. М. закритої економіки для інвестицій дорівнює , а відкритої: , де - гранична схильність до заощаджень; ГСМ — гранична схильність до імпорту.

Надлишок - перевищення кількості пропозиції товару над кількістю попиту на нього внаслідок того, що ціна на нього вища за рівноважну.

Натуральне господарство — форма організації виробництва, ко­ли виготовлені продукти призначаються для споживання всередині господарства; переважало на попередніх стадіях цивілізації; у ба­гатьох країнах збереглося досі.

Національний доход (НД) — сума факторних доходів; різниця між чистим національним продуктом (ЧНП) і непрямими податками.

Невидима рука — запроваджена А. Смітом концепція, згідно якої людина у своєму прагненні до власної вигоди невидимою рукою ринку спрямовує свою діяльність у напрямку, сприятливому для всіх і для кожного.

Недосконала конкуренція — ситуація на ринку, коли фірма (поку­пець), що продає (купує) товар, здатна (здатний) впливати на його ціну. Див. Монополістична конкуренція. Монополія. Олігополія.

Неекономічні блага — продукти, які існують у достатній кількості і не потребують розподілу серед споживачів за допомогою механізму цін. Ринкові ціни Н.б. дорівнюють нулю.

Незалежні товари — товари А та Б є незалежними, якщо ціна то­вару А не впливає на величину попиту товару Б (за інших рівних умов).

Немитні бар'єри — 1) система ліцензування невиправданих стан­дартів якості товарів; 2) бюрократичні заборони у митних процеду­рах; 3) добровільні експортні обмеження між країнами.

Неокласична модель зростання — теорія, яка наголошує на важли­вості нагромадження капіталу при поясненні зростання реального ВВП.

Нерозмінні паперові гроші —гроші, які не мають внутрішньої вар­тості, але декретуються державою як законний платіжний засіб.

Нерозподілений прибуток — частина чистого доходу (прибутку) корпорації, яка не розподіляється як дивіденд між власниками ак­цій, а утримується для її розвитку.

Номінальна (грошова) процентна ставка — норма процента, яка виплачується за різними активами; характеризує доход за рік на од­ну грошову одиницю. Див. Реальна процентна ставка.

Номінальний і реальний ВВП — обчислений у поточних цінах ВВП називають номінальним, а скоригований на темп інфляції (дефля­ції) — реальним. Див. Дефлярування ВВП.

Норма безробіття — частка безробітних у загальному потенціалі робочої сили країни.

Норма заощадження — процентне відношення заощадження до використовуваного доходу.

Норма прибутку на капітал — процентне відношення доходу на інвестиції або капітал до величини інвестицій або капіталу.

Нормальні товари — товари, величина попиту на які зростає при збільшенні доходу споживача.

Нормативна економіка — економічний аналіз, який передбачає подальший стан розвитку на основі вартісних і моральних оцінок (допустимий рівень інфляції, безробіття, бюджетного дефіциту то­що). Див. Позитивна економіка.

Обмін — торгівля товарами (послугами) в обмін на інший товар

або гроші.

Облігація - цінний папір, який приносить процент; випус­кається корпорацією або урядом і гарантує у майбутньому повер­нення суми грошей (ціна облігації) плюс процент у точно встанов­леному розмірі.

Однорідні продукти — товари (послуги), які є однаковими за пев­ною ознакою. Протилежне поняття — різнорідні продукти.

Оклад — сума грошей, яку отримують окремі категорії праців­ників як оплату праці і яка не залежить безпосередньо від кількості відпрацьованих годин чи виробленої продукції.

Операції на відкритому ринку — діяльність центрального банку щодо купівлі-продажу державних цінних паперів з метою впливу на банківські резерви, на пропозицію грошей, процентні ставки; опе­рації купівлі збільшують, продаж — зменшують пропозицію гро­шей.

Особистий доход (ОД) — різниця між національним доходом і су­мами, які привласнюються приватними фірмами або державою, до якої додаються трансфертні платежі (допомога по безробіттю, пенсії, виплати соціального страхування).

Особистий прибутковий податок — податок на доходи окремих індивідів у вигляді заробітної плати, доходів від власності тощо. Див. Прогресивні податки.

Паперові гроші — різновид грошей, виготовлених із паперу. З технічної точки зору П.г. є ідеальними, оскільки для свого виготов­лення потребують мінімум затрат праці, але приховують у собі не­безпеку їх випуску на ринок у необмеженій кількості, а через це -

інфляції.

Парадокс вартості — полягає у тому, що багато необхідних для життя продуктів мають низьку, а предмети розкоші — високу рин­кову вартість (відповідно вода і діаманти). Це пов'язано з тим, що ціна відображає не сукупну, а граничну корисність товару.

Парадокс ощадливості — полягає у тому, що рішення суспільства заощаджувати більше може спричиняти до скорочення реальних за­ощаджень, оскільки збільшення заощаджень означає зниження спо­живчих видатків, в результаті чого сукупний попит і ВВП, а зреш­тою інвестиції і заощадження, можуть зменшитися.

Партнерство (господарське товариство) — правова форма фірми, що об'єднує двох або більше власників, які погоджуються розподіляти між собою прибутки чи втрати фірми у певній пропорції. Принцип обмеженості відповідальності, характерний для корпо­рації, на партнерство не поширюється.

Пасиви (борги) — права сторона бухгалтерського балансу: борги іншим особам чи фірмам.

Підпільна (тіньова) економіка — незареєстрована економічна ді­яльність, яка охоплює як дозволену (послуги друзів один одному), так і заборонену законом (наркобізнес) діяльність.

Підприємці — частина людських ресурсів, яка бере на себе ризик організації інших ресурсів для виробництва товарів і послуг.

Платіжний баланс — баланс міжнародних операцій країни про­тягом певного періоду щодо товарів і послуг, руху капіталу, ма­теріальних та фінансових активів.

Податки — обов'язкові платежі у держбюджет у визначеному за­конодавством країни порядку. Див. Прогресивні податки.

Податкова база — сума, з якої стягуються податки.

Поділ праці — спосіб організації праці, за якою кожний працівник виконує спеціалізовану операцію у загальному процесі виробництва.

Позитивна економіка — економічний аналіз, який описує і пояс­нює економічні факти і процеси такими, якими вони є,

Повна зайнятість — зайнятість робочої сили країни за винятком фрикційного безробіття. Див. Природний рівень безробіття.

Показник економічної активності (самодіяльності) населення — відношення кількості зайнятих і безробітних (робочої сили) до кількості населення у віці від 16 років і старше.

Політика доходів — один з видів макроекономічної політики, спрямований на обмеження зростання заробітної плати і цін. Голов­ними важелями П. д. виступають законодавчий контроль та до­бровільні орієнтири заробітної плати і цін.

Попит (ринковий) — кількість товарів (послуг), яку готові купи­ти споживачі за даного рівня цін та інших однакових умов протя­гом певного періоду.

Порівняльна перевага — закон, за яким країна має спеціалізува­тися на виробництві і експорті тих товарів, які вона може виробля­ти за відносно нижчих витрат та імпортувати ті з них, виробництво яких обходиться їй відносно дорожче. П. п. диктує правила торго­вих відносин між країнами.

Постійні витрати — витрати виробництва, які не залежать від обсягу виробництва фірми (у короткостроковому періоді).

Потік і запас — два способи вимірювання економічних вели­чин; якщо вимірювання відбувається за певний період часу, гово­рять про «потік», якщо на певну дату — говорять про «запас». Так, інвестиції є потоком, а капітал — запасом.

Поточні рахунки (банківські гроші) — вклади у комерційні банки або іншу фінансову установу, на які можна виписувати чеки і які є грошима для операцій.

Прибуток — в аналітичній економії різниця між виторгом і пов­ними витратами на виробництво товару.

Приватизаційний сертифікат — цінний папір, що засвідчує право його власника на володіння частиною державної власності, а та­кож на участь у приватизації останньої.

Природний рівень безробіття — рівень безробіття: 1) який не інду­кує посилення інфляції; 2) за якого всі фактори, що підвищують або знижують заробітну плату, перебувають у рівновазі (зрівноважені).

Прогресивні, пропорційні і регресивні податки — види прямих по­датків за сучасної економіки; середня ставка оподаткування для осіб з вищими доходами є відповідно вищою, однаковою чи меншою.

Продуктивність — відношення обсягів випуску продукції до вит­рат ресурсів за певний період часу; зростає під впливом розвитку техніки і технології, підвищення кваліфікації та капіталоозброєності

праці.

Проміжні товари — товари, які піддавалися певній обробці, але не є кінцевим продуктом (сировина, напівфабрикати).

Пропозиція (ринкова) — кількість товарів (послуг), яку готові виро­бити і продати фірми за даного рівня цін та інших однакових умов.

Пропозиція робочої сили — кількість працюючих, яка залежить від кількості населення країни, його складу, реальної заробітної плати

тощо.

Протекціонізм — зовнішньоекономічна політика, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції; головні знаряддя — мито та квота.

Прямі та непрямі податки — прямо оподатковуються безпосе­редньо індивіди або фірми (податок на прибуток, заробітну плату); опосередковано (непрямо) — товари і послуги (акцизний збір, по­даток на додану вартість).

Рахунок руху капіталу — розділ платіжного балансу країни, який відображає видатки її резидентів на закупівлю фізичного капіталу і фінансові активи за кордоном (відплив капіталу) та видатки інозем­них резидентів на аналогічні закупівлі у даній країні (приплив

капіталу).

Реальна заробітна плата — кількість матеріальних благ і послуг, яку можна придбати за номінальну (грошову) заробітну плату. Визна­чається як відношення обсягу останньої до індексу споживчих цін.

Реальна процентна ставка — номінальна процентна ставка мінус

темп інфляції.

Рівень зайнятості — частка населення країни у віці від 16 років і старше, яке має роботу.

Рівноважна ціна (ціна ринкової рівноваги) — ціна, за якої кількість попиту та пропозиції товару (послуги) на певному ринку збігаються.

Ринкова економіка — економіка, яка проблеми своєї організації вирішує за допомогою ринкового механізму. За Р. е. фірми, які прагнуть максимізувати прибуток, купують фактори виробництва і забезпечують за їх допомогою пропозицію товарів на ринку, а роди­ни та індивіди, виходячи із своїх факторних доходів, — попит на них. Ціни і кількість товарів визначаються на ринку.

Ринкова рівновага — ситуація на ринку певного товару, коли по­пит і пропозиція за обсягом збігаються.

Ринкова сила (влада) —- ступінь контролю, який фірма або група фірм має над ціною і виробничими рішеннями у певній галузі. Ви­сокий рівень ринкової сили означає монополію, її відсутність - конкурентний ринок.

Ринкова структура — конфігурація ринку, обумовлена ступенем конкуренції та ринкової сили. Див. Досконала конкуренція. Моно­полістична конкуренція. Монополія. Олігополія.

Ринкові невдачі — недосконалість цінової системи, яка заважає ефективному розподілові ресурсів; головні причини — недосконала конкуренція і побічні впливи (екстерналії).

Ринок — місце (простір, сфера), де взаємодіють продавці і по­купці, визначаючи ціни і кількість певних товарів або послуг.

Ринок капіталів — ринок, де відбувається купівля-продаж фінан­сових ресурсів (грошей, цінних паперів). Р. к. разом з фінансовими посередниками сприяє надходженню заощаджень до інвесторів.

Робоча сила — за офіційною статистикою, населення країни у віці від 16 років і старше, яке має роботу або активно ЇЇ шукає.

Середні валові витрати — валові витрати фірми, поділені на кількість вироблених товарів.

Середній доход —загальний виторг фірми, поділений на загальну кількість проданих товарів.

Система вільного підприємництва — економічна система, яка грунтується на приватній власності, вільному ринку і невтручанні держави у господарське життя.

Система узгодженого вільного підприємництва — економічна сис­тема вільного підприємництва з обмеженим втручанням держави у господарське життя.

Соціалізм — економічна та політична система, головними озна­ками якої є: зосередження частини ресурсів (навіть їх більшості) у руках держави, перерозподіл доходів через державний бюджет. Різновиди С.: командна система, розподільчий соціалізм, ринковий соціалізм.

Спеціальні права запозичення (СДР) — міжнародна колективна грошова одиниця, що існує у вигляді записів на рахунках країн-членів МВФ.

Споживання — в макроекономіці — сукупні видатки індивідів або країни на товари споживання за певний період часу.

Ставка (норма) процента — ціна, яка сплачується за позичені гроші за певний проміжок часу.

Стагфляція — ситуація в економіці, коли спад національного обсягу виробництва і високе безробіття поєднуються з високим тем­пом інфляції.

Субсидія — платежі, які виплачує уряд родинам чи індивідам.

Сукупна пропозиція — кількість товарів і послуг, тобто обсяг націо­нального виробництва, який фірми мають бажання виробляти і продавати за даного рівня цін, а інші обставини залишаються без змін. Сукупний попит — кількість товарів і послуг (обсяг національно­го виробництва), яку мають бажання купити покупці за даного рівня цін, а інші обставини залишаються без змін.

Суспільні товари (товари громадського вжитку) — товари, вигоди від споживання яких одержує все суспільство (маяки, національна оборона).

Протилежне поняття — товари індивідуального вжитку (житло, одяг).

Суспільний лад — система організації соціально-економічного життя країни; включає моральні цінності (переконання людей); політичне правління (сукупність політичних інституцій); економічну

систему.

Технічний прогрес — запровадження нових методів виробництва, які скорочують витрати і, отже, підвищують продуктивність еко­номіки, що розширює межі виробничих можливостей.

Товари нижчої споживної цінності — товари, попит на які змен­шується із зростанням доходу споживача.

Товари тривалого користування — призначені для виробництва чи особистого використання товари, які, звичайно, експлуатуються більше 3-х років (виробниче устаткування, побутова техніка).

Товарні гроші — вид грошей, що передував паперовим та банків­ським грошам. Товарними грішми виступали худоба, хутро, ювелірні прикраси, золоті і срібні монети. Товарні гроші мають внутрішню вартість. Див. Паперові гроші.

Торговельний баланс — частина рахунків платіжного балансу краї­ни, яка відображає експорт і імпорт товарів («видимих об'єктів»). Якщо до торговельного балансу додано операції «невидимі», то в розділі платіжного балансу відображається «баланс поточних опе­рацій», або поточний рахунок.

Торговельні бар'єри — протекціоністські заходи, за допомогою яких уряди прагнуть зменшити імпорт (мито, квота, обтяжливі ре­гулятивні процедури).

Трансфертні (передавальні) платежі — платежі, які держава ви­плачує індивідам (допомога по безробіттю, малозабезпеченим тощо).

Трудова теорія вартості — економічна концепція, розвинута В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, згідно з якою обмін товарів відбувається відповідно до кількості затраченої на їх вироб­ництво праці.

Умови торгівлі — реальні умови, за яких країна продає свій то­вар і купує імпортний; визначаються як співвідношення індексів експортних та імпортних цін.

Фактичний, структурний і циклічний бюджети — стан державно­го бюджету країни протягом певного періоду. Фактичний характе­ризує надлишок чи дефіцит протягом певного року; структурний - якими були б надходження, видатки, дефіцити, якби економіка функціонувала за потенційного обсягу виробництва; циклічний -вплив на бюджет ділового циклу.

Фактори виробництва — Див. Економічні ресурси.

Федеральна резервна система — центральний банк США.

Фезербединг — правило, за яким підприємці зобов'язуються зберіга­ти чисельність наявної робочої сили незалежно від потреби у ній.

Фірма — відокремлена виробнича одиниця економіки; наймає робочу силу, купує інші фактори виробництва, забезпечує вироб­ництво і продаж товарів.

Фіскальна політика — один із видів макроекономічної політики, яка має справу з державним бюджетом — податками і урядовими видатками.

Фондова біржа — організований ринок, де відбувається торгівля звичайними акціями. Найбільшою фондовою біржею світу є Нью-Йоркська біржа, де обертаються акції великих американських ком­паній.

Хеджування (страхування від втрат) — спосіб уникнення ризи­ку шляхом проведення нейтралізуючих операцій. Так, ризику коли­вання цін на пшеницю, яка буде зібрана фермером восени, можна уникнути шляхом продажу виробленої пшениці весною або влітку.

Центральний банк — провідна ланка банківської системи країни, яка відповідає за пропозицію грошей, контроль фінансової системи, особливо комерційних банків, кредитну кон'юнктуру, збереження офіційних золотовалютних резервів. Функції ІД. б. в Україні виконує Національний банк.

Цінні папери — різні фінансові активи: акції, облігації, векселі тощо.

Частка ринку — питома вага ринку в галузевому виробництві окремої фірми або групи фірм.

Чикагська школа -- група економістів (Г. Сімонз, Ф. Гайєк, М. Фрідмен та ін.), які вважають, що вільні.ринки і конкуренція сприяють найефективнішому функціонуванню економіки.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — різниця між ВВП країни і амортизаційними відрахуваннями.

Чистий економічний добробут (ЧЕД) — один з показників соціально-економічного розвитку країни; на відміну від ВВП нама­гається врахувати всі фактори, що впливають на суспільний добро­бут (чисте повітря, дозвілля тощо).

Чистий експорт — у рахунках національного продукту країни величина експорту товарів і послуг мінус величина їх імпорту.

Швидкість обігу грошей — темп руху грошей як засобу обігу, що визначається шляхом ділення номінального ВВП на сукупну пропо­зицію грошей за певний проміжок часу або: Y = (Рх Q)/M. Див. Кількісне рівняння обміну.

«Що?», «Як?», «Для кого?» — три фундаментальні проблеми еко­номічної організації. Що — передбачає виробництво кожного това­ру чи послуг за обмежених ресурсів; Як — вибір певної технології; Для кого - стосується розподілу споживчих благ серед членів суспільства.