Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Місце категорії "рівень життя" в системі соціально-економічних відносин

Ретроспективний аналіз еволюції наукових поглядів щодо поглиблення розу­міння сутності категорії "рівень життя" свідчить, що ця категорія являє собою сис­темне соціально-економічне поняття² зі складною внутрішньою структурою.

Категорія "рівень життя" в її широкому розумінні виражається сукупністю відно­син та умов, що визначають життя, працю, побут і інтелектуально-культурний розви­ток людей, характеризує досягнутий в суспільстві на певний проміжок часу ступінь задоволення різноманітних потреб населення (не лише фізичних, а й соціальних, ін­телектуальних, духовних), а також визначає та оцінює реальні економічні джерела та соціально-правові гарантії забезпечення життєдіяльності населення.

"Рівень життя" — категорія відносна, оскільки залежить не тільки від рівня ре­альних доходів та обсягів фактичного споживання населенням матеріальних і духов­них благ та послуг, а й від рівня розвиненості в суспільстві самих потреб у,різнома­нітних життєвих благах. Як і будь-яка інша сфера соціально-економічних відносин, категорія "рівень життя" формується та змінюється під впливом економічних тен­денцій і закономірностей. Розмаїття зв'язків і відносин, що має місце у сфері на­родного добробуту, не може пояснюватися лише з позиції дії будь-якої одної еконо­мічної або соціальної закономірності, воно є інтегрованим результатом взаємодії їх системної сукупності.

"Рівннь життя" — багаторівнева категорія, оскільки в її структурі можна виділити три основних рівні: інтегрований; соціально-диференційований; особисто персоніфі­кований (або сімейний). Іншими словами, ця категорія може характеризувати відпо-

Див.: Богиня Д. П. Эффективность общественного труда (проблемы теории и практики). - К.: Наук, думка, 1982. — С. 82-90, 97-99; Нестеренко В. П. Усовершенствование планово-экономических меха­низмов структурной взаимосвязи производства и потребления // Вопросы политэкономии. — К.: Вища шк., 1983. - Вып. 114. - С. 89-90; Панченко Н. Ф., Пивнев В. А. Носовский Э. И. Производство и потреб­ление; взаимосвязь и целевая направленность. - К.: Вища шк., 1985. - С. 17-18, 51; Шутов И. Н. Экономи­ческие потребности и всестороннее развитие личности. - К.: О-во "Знание" УССР, 1984. - С. 20-21.

Поняття "соціальний" в широкому розумінні охоплює всі функції і ролі, які виконує людина в суспі­льстві: працівника і підприємця; споживача матеріальних і духовних благ, члена різного роду громадських та суспільно-політичних організацій; сім'янина, перетворювача навколишнього середовища тощо. Тобто у широкому розумінні між терміном "соціальний" і тим, що вкладається в поняття "суспільний", відмінностей немає. У вузькому розумінні під соціальними мають на увазі лише ті відносини, які визначають становище людей, пов'язане з їх місцем у системі суспільного виробництва і характером забезпечення переважно матеріальних потреб населення.

відно сукупний життєвий рівень населення країни, рівень життя певних суспільних класів, соціальних груп або окремих (скажімо маргінальних) верств населення, рі­вень життя конкретно взятої особи чи сім'ї.

Зважаючи на те, що у категорії "рівень життя" віддзеркалюються переважно процеси, пов'язані із забезпеченням задоволення об'єктивних потреб населення країни, на практиці дуже важливо відокремити показники, яы безпосередньо харак­теризують рівень життя як такий, тобто визначають його кількісні параметри і якіс­ний зміст, від тих чинників, що зумовлюють його зовнішньо і тісно пов'язані з пер­винними виробничими відносинами. До останніх чинників належать передусім ті, що визначають розвиток суспільного виробництва, характер відносин власності, рі­вень зростання суспільної продуктивності праці, специфіку прояву виробничих від­носин у тих чи інших сферах або галузях економічної діяльності, умови праці, природ­но-кліматичні умови тощо.

Визначаючи місце категорії "рівень життя" в системі соціально-економічних від­носин, перш за все необхідно з'ясувати, чи вона є самостійним поняттям, якому структурно підпорядковуються відповідні категорії системи, що характеризують від­носини, які визначають стан добробуту або бідності населення, чи ця категорія є лише структурною складовою, що функціонально підпорядкована і включається до складу більш загальної категоріальної системи, яка характеризує соціально-економічні умови життєдіяльності населення, чи вона як рівноправний елемент тісно взаємодіє із такими категоріями соціально-економічної системи, як "добробут", "якість життя", "спосіб життя", "умови життя", "життєдіяльність" тощо.

Таким чином, на вихідному етапі дослідження необхідно чітко розмежувати іс­нуючу сукупність відносин та показників на ті, що внутрішньо визначають категорію "рівень життя", і ті, що її тільки зумовлюють і об'єктивно визначаються такими соці­ально-економічними категоріями, які мають у системі більш широке змістовне напо­внення. Саме тому більш ретельного аналізу потребує з'ясування питання щодо характеру системного взаємозв'язку категорії "рівень життя" з такою надзвичайно важливою категорією, як "спосіб життя". У зв'язку з цим виникає необхідність чіткого та повного визначення змісту останньої.

Можна погодитися з позицією Н. Рімашевської і Л. Онікова, що "в основі визна­чення способу життя як способу діяльності лежить орієнтація поведінки людини, ко­лективу, соціальної спільноти, пов'язана з їх цільовими установками...". Водночас, оскільки категорія "спосіб життя" є такою, що має досить складну внутрішню струк­туру, то для повноти розуміння її змісту вона мас розглядатись із позиції дворів­невого підходу.

На першому, інтеграційному рівні категорія "спосіб життя" являє собою сукуп­ність таких загальних проявів життєдіяльності людей, що визначальним чином впливають на формування в суспільстві спільної домінанти їх життєвих та мотива­ційних установок. Тобто на зазначеному рівні ця категорія найбільш узагальнено характеризує ті життєві установки, що є найбільш поширеними у суспільстві і зумов­лені об'єктивними соціальними, економічними та політичними умовами життєдіяль-

¹ Римаиювская Н. М., Оников Л. А Народное благосостояние; тенденции и перспективы. - М.: Наука, 1991.-С. 12-13.

ності населення певної країни, передусім особливостями, які визначаються рівнем розвитку продуктивних сил та характеристиками існуючого способу виробництва. Загальновідомо, що спосіб виробництва має розглядатись не тільки з тієї точки зо­ру, що він являє собою відтворення фізичного існування індивідів. Це насамперед певний спосіб життєдіяльності, певна модель життя населення. Тобто, якою є жит­тєдіяльність індивідів, такими є і вони самі.

На інтегрованому рівні спосіб життя виступає найбільш узагальненою формою соціально-економічної поведінки населення, яка в системі їхньої життєдіяльності ха­рактеризує основний вектор цілеспрямованих зусиль суспільства. При цьому об'єктивні умови життя людей мають розглядатися лише як зовнішнє середовище, оскільки на цьому рівні категорія "спосіб життя" населення країни являє собою сукупну характеристику, яка містить всі характерні форми і прояви життєдіяльності людей, що найбільш повно визначають найхарактерніші особливості існуючої моделі суспі­льного розвитку.

На другому, локально-диференційованому рівні, категорія "спосіб життя" уза­гальнює конкретні цільові життєві установки окремо взятої особи. Вона віддзерка­лює певні способи дії людини, що мають місце в процесі безпосередньої реалізації тих установок, якими характеризується її персоніфікована мотиваційна поведінка при досягненні поставленої мети. Останнє стосується, насамперед, тих шляхів і за­собів, які суб'єкт свідомо обирає і практично застосовує з метою досягнення певного особистого життєвого рівня, забезпечення якого він цілком свідомо вважає для себе конче необхідним.

Слід наголосити на тому, що лише за умови розгляду категорії "спосіб життя" у нерозривній системній єдності двох зазначених рівнів існує можливість дати най­повнішу і всебічну її характеристику. Це пояснюється тим, що при однорівневому розгляді зазначеної категорії у першому випадку втрачається така особливо важли­ва складова, як життєдіяльність людини, а у другому недооцінюється вплив соці­ального середовища на свідомість і поведінку окремої особи. Тому найбільш пра­вильним науковим підходом є розгляд категорії "спосіб життя" як сукупності форм і проявів життєдіяльності людей у їх нерозривному зв'язку з умовами об'єктивної дій­сності, що на неї впливають у межах певного часового виміру.

Під життєдіяльністю населення В. Артемов і Г. Гвоздев розуміють "систему ви­дів діяльності, спрямованих на задоволення життєвих потреб, забезпечення функ­ціонування організму (...або людини, або соціального організму — суспільства чи його складової частини)..."¹. До цього необхідно додати, що життєдіяльність охоп­лює різні сфери, а не лише ті, що пов'язані із матеріальним життям людей та забез­печенням їх фізичних потреб. Тому вона синтезує всю різноманітність форм і спо­собів діяльності населення у сфері праці, споживання, суспільно-економічних, політичних, ідеологічних, духовних, національних, релігійних, сімейно-побутових та інших відносин. Спосіб життя як спонукальний мотие і спосіб життєдіяльності люди­ни у різних сферах праці, а також у побуті, дозвіллі тощо є своєрідним вираженням особистості, основним критерієм її розвитку.

Наведене розуміння сутності категорії "спосіб життя" зумовлюється характером існуючої суспільно-економічної формації, відповідним способом виробництва, домі­нуючими формами власності на засоби виробництва, загальними соціально-еконо­мічними умовами життя в країні. Цілком зрозуміло, що від життєвих умов залежить діяльність і мотиваційна поведінка людини у сферах трудової, підприємницької, сус­пільно-політичної діяльності та культурного розвитку суспільства. Від того, на кого працює людина (на себе, державу, персоніфікованого або асоційованого робото­давця), залежить її ставлення до праці, тобто наскільки сумлінно і ефективно вона працює. У соціальній і духовній області це накладає свій характерний відбиток на суспільно-політичну діяльність людини, її світогляд, рівень свідомості тощо. Ось чому будь-який суспільно-економічний та політичний устрій зумовлює свій особли­вий спосіб життя, соціально-економічної поведінки людей.

Спосіб життя як сукупність різноманітних видів і форм життєдіяльності людей у поєднанні з поняттям "рівень життя" визначає більш системно інтегроване поняття — "становище" населення країни. Ця категорія або оцінює загальне становище, в якому перебуває населення країни в цілому, або характеризує становище окремої профе­сійної групи, соціального страту чи суспільного класу (робітничого, середнього, селян­ства тощо), яке визначається умовами праці і життєдіяльності у самому широкому ро­зумінні цих понять і умовами споживання, характером і повнотою задоволення зростаючих потреб населення, що забезпечують відтворення життєдіяльності людини і у кінцевому рахунку формують рівень її життя.

У контексті цільової спрямованості дослідження досить важливим є з'ясування питання щодо ієрархічної підпорядкованості категорій у системі, що розглядається. Передусім це стосується характеру взаємозв'язку таких категорій, як "рівень життя" і "добробут". Щодо вихідних умов розгляду цього питання необхідно зазначити, що на сучасному етапі в науковій практиці найбільш поширеними є два підходи.

Згідно з першим, "рівень життя" і "добробут" — рівнозначні поняття. Так, В. Рай-цин, ототожнюючи поняття "рівень життя" і "добробут", вважає, що "умови життя лю­дей найбільш повно свідчать про їх життєвий рівень або рівень добробуту".

Переважна більшість економістів дотримується нині іншого підходу, згідно з яким категорія "добробут" вважається за своїм системним статусом вищою, ніж ка­тегорія "рівень життя". Так, С. Гасанов, ставлячи категорію "добробут" у системній ієрархії вище, ніж категорію "рівень життя", фактично зводить останню лише до ма­теріального споживання. Він пропонує уникати "вузького споживацького трактуван­ня добробуту, його ототожнення з рівнем життя, матеріальним споживанням тощо". Ще більш категоричною з цього приводу є позиція Н. Рімашевської і Л. Онікова. Во­ни вважають, що категорія "добробут" є синтезуючим поняттям, яке узагальнює такі поняття, як "умови", "рівень", "спосіб" і "якість" життя.

Взагалі, немає ніяхої необхідності доводити, що категорія "рівень життя" за своїм системним статусом є більш загальним поняттям, ніж добробут. Як провідна

Артемов В. А, Гвоздев Г. П. Бюджет и баланс времени в исследованиях уровня жизни // Опыт социального исследования уровня жизни: методические аспекты: Сб. науч. трудов. - Новосибирск, 1986. - С. 136.

¹ Райцин В. Я. Модели планирования уровня жизни. - М.: Экономика, 1987. - С. 6.

² Гасанов С. Социализм: труд, потребности, благосостояние. - К.: Вища шк., 1988. - С. 125.

³ Римашевская Н. М., Оников Л. А. Народное благосостояние: тенденции и нормативы. - М.: Нау­
ка, 1991.-С. 12-13.

характеристика існування населення (людини), категорія "рівень життя" може вва­жатись станом "добробуту" лише тоді, коли його сукупні параметри досягають таких кількісних і якісних рівневих значень, які відповідають стандартам життя, що вкла­даються у зміст цього поняття. Безперечно, альтернативою поняттю "добробут" є такий полярно протилежний стан життєвого рівня, який може бути визнаний як "бідність" або "злидні". Тому цілком логічно, цю категорія "рівень життя" за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж "добробут", оскільки, крім останнього, може включати до свого складу і його антиподи — такі рівневі прояви життя людини, як "малозабезпеченість", "бідність", "злидні".

Чим же можна пояснити, що зазначений підхід названих авторів отримав у ми­нулому в наукових колах абсолютне поширення і до того ж на цей час фактично він по суті ще не переглянутий?

Найбільш характерною особливістю, яка була притаманна розвитку наукових досліджень категорії "рівень життя" у соціалістичний період, було існування ідео­логічно заданої вихідної установки, що суттєво впливала на кінцеві результати наукового аналізу. Зазначена установка полягала у тому, що на етапі соціалізму (тим більше "розвинутого") рівень життя населення обов'язково повинен визна­чатися лише таким станом соціально-економічної сфери, який за своїми якісними характеристиками мав відповідати стану "добробуту". Іншими словами, вихідні положення, на яких базувався аналіз рівня життя населення, містили певне "табу", а саме: під впливом дії "основного економічного закону соціалізму" рівень життя та умови забезпечення життєдіяльності радянських людей ні за яких обставин не могли визнаватись як бідність або злидні, та ще й у масштабах, які носять масо­вий характер.

Якщо ж малозабезпеченість у суспільстві і траплялась, то вона повинна була трактуватись лише як нетипове і виключно локальне явище. Так, Г. Саркісян ствер­джував, що, виражаючи необхідність задоволення розумних потреб всіх членів сус­пільства, закон невпинного зростання народного добробуту потребує підтримки пе­вних співвідношень у рівні життя членів суспільства. В умовах соціалізму суспільно необхідний мінімальний рівень задоволення потреб гарантується суспільством шляхом здійснення як загальних заходів підвищення рівня життя, так і спеціальних заходів, спрямованих на підвищення рівня життя менш забезпечених верств насе­лення. Наявність у соціалістичному суспільстві груп, забезпечених нижче цього мі­німуму, свідчить про недостатню послідовність здійснення вимог закону невпинного зростання народного добробуту¹.

Проте, незважаючи на "дію об'єктивного основного економічного закону соціа­лізму", явище бідності було досить поширеним у період командно-бюрократичної системи, в тому числі на її завершальному етапі. За оцінками фахівців Інституту народонаселення і соціальних проблем АН СРСР, в колишньому СРСР питома вага людей, що жили за межею малозабезпеченості в 1990 p., досягала 20-25 %².

Визначаючи місце категорії "рівень життя" в системі соціально-економічних від­носин, не можна погодитися з позицією співробітників ЦЕМІ АН СРСР Н. Можиної,

Саркисян Г. С. Народное благосостояние в СССР. - м.: Экономика, 1983. - С. 20. Римашевская Н. М. Прожиточный минимум // Аргументы и факты. - 1990. - № 14. - С. 2.

Н. Рабкіної, Н. Рімашевської, які зводять категорію "рівень життя" виключно до її ма­теріальної складової і вважають, що це поняття пов'язане лише зі сферою спожи­вання матеріальних благ та послуг, а сам "рівень життя — це тільки кількісний пока­зник, який не має якісного змісту, або у крайньому разі є поняттям, підпорядкованим категорії "якість життя"¹.

Спростовуючи наведені твердження, необхідно зазначити, що категорія "рівень життя" в широкому соціально-економічному розумінні є синтезуючим поняттям, що містить у собі всі сторони і основні компоненти життєдіяльності (тобто існування і самореалізації) людини, до яких належать умови життя, рівень задоволення потреб людини у різноманітних сферах їх проявів, а також показники і параметри, якими визначається підсумкова якість розвитку самої людини, тобто інтегральний рівень якості її життя. Характеристику рівня якості життя найбільш повно виражають такі конгломератні показники життєвого рівня, як стан здоров'я, тривалість життя, освіт­ньо-кваліфікаційний потенціал людини, рівень культурно-інтелектуального та гро­мадянського розвитку особи, ступінь забезпечення суспільно-політичних свобод та рівень надійності правових гарантій громадян.

Так традиційно склалось, що в процесі аналізу категорія "життєвий рівень" пере­важно розглядалася лише у її вузькому, тобто фактично економічному прояві. Саме тому поза межами об'єкта досліджень залишались такі важливі аспекти життєдіяль­ності, як оцінка участі особи в суспільно-політичному житті, характеристика соціально­го оточення, існуючий рівень політичних свобод, гарантій і прав, а також рівень надій­ності правової захищеності людини. Проте останнє не означає, що ці надзвичайно важливі складові життєвого рівня населення не повинні враховуватись у процесі до­слідження зазначеної категорії. Необхідно також зазначити, що наведені складові ви­значення життєвого рівня не можуть бути об'єктом дослідження економічної науки. Вони повинні окремо аналізуватись політологами, соціологами та юристами.

З точки зору реалізації цілей економічного розвитку, слід виділити дві найхарак­терніші особливості, притаманні економічному змісту категорії "рівень життя" насе­лення. По-перше, вона визначає загальний ступінь досягнутого життєвого рівня і вирішальним чином формує його кількісні і якісні складові компоненти. Тобто у кож­ний певний момент досягнутому рівню життя відповідає левна структура предметів споживання та послуг, що забезпечують задоволення існуючих потреб. По-друге, до­сягнутий рівень життя населення характеризує відповідну економічну диференціацію суспільних верств населення за рівнем доходів та заощаджень, умовами житлової та станом майнової забезпеченості, іншими показниками життя, а також за рівнем повно­ти задоволення зростаючих матеріальних та духовних потреб.

Під поняттям "умови життя" слід розуміти безпосередньо пов'язані з характерис­тикою життєвого рівня об'єктивні обставини, що впливають на життєдіяльність на-

¹ Можина Н. А., Рабкина Н. £., Римашевская Н. М. Благосостояние, распределительные отношения и проблемы оптимального планирования уровня жизни социалистического общества // Экономика и мат. методы. - 1980. - Т. 16, вып. 3. - С. 418-434. Аналогічної думки дотримуються О. Біттер і Ю. Губені, які вважають, що 'рівень життя є рівнем споживання" і є значно вужчим поняттям у порівнянні із "якістю життя", оскільки воно не враховує всі сторони людського існування і самореалізації особистості. Див.: Біттер О., Губені Ю. Рівень життя сільських жителів у дзеркалі статистики та одного соціологічного опитування // Економіка України. - 1998. - № 6. - С 72.

ш«———————И—