Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Динаміка макроекономічних пропорцій та оцінка стану виробництва суспільного продукту в кризових умовах

За час існування України як незалежної держави в економіці країни відбулося масштабне та системне поглиблення кризових явищ. Так, ключовий макроеко номіч-ний показник — валовий внутрішній продукт (ВВП), що є найважливішим критерієм економічного і соціального розвитку країни, у 1997 р. становив лише 58,3% рівня 1991 p., а обсяги промислового виробництва зменшилися майже у 2 рази¹. У 1997 р. ВВП становив близько 92,5 млрд. грн., що в розрахунку на душу населен­ня становить 1824 грн. (у номінальному обчисленні цей показник був на 299 грн. більшим, ніж у 1996 p., проте реально він зменшився на 39 грн. або на 2,5 %).

Кризова стагнація економіки України зумовлена сукупною дією як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Основним зовнішнім фактором, що найбільше впливав на загос-

трення кризових явищ у 1992-1994 pp., є постійне зростання цін на енергоносії та інші матеріально-технічні ресурси, які завозились в Україну з країн СНД. Наслідком цього стало масштабне зростання цін на сировину та матеріали. Внутрішні фактори, пере­дусім, пов'язані із тим, що жодному з урядів незалежної України так і не вдалося за­провадити ефективні механізми державного регулювання, програмування і контролю процесів ринкового реформування; особливо це стосується структурної перебудови економіки та фінансово-кредитної сфери. Як наслідок, структурні зміни в економіці відбувалися, як правило, стихійно під деструктивним впливом гіперінфляції, зумовле­ної абсолютною "лібералізацією цін", що майже миттєво прийшла на зміну механізму жорсткого і всеосяжного державного контролю за процесами ціноутворення.

Деструктивний вплив інфляції на вітчизняну економіку, а також з'ясування її глибинних причин потребують ґрунтовного аналізу. На сьогодні більшість фахівців вважають, що негативний вплив інфляції¹ полягає у постійному підвищенні цін. Проте це не завжди так. Якби інфляція не спотворювала співвідношення між цінами і доходами, що об'єктивно склались у суспільному господарстві, а лише пропорцій­но їх підвищувала, то останнє практично не викликало б ніяких економічних і соці­альних потрясінь. Так, якщо у країні одночасно зростуть у тисячу разів всі ціни і до­ходи і при цьому (відповідно до втрати купівельної спроможності грошової одиниці) будуть проіндексовані основні та оборотні кошти підприємств, а також всі організо­вані заощадження населення, то у такій ситуації фактично нічого не зміниться. Така інфляційна модель не позначиться на господарській діяльності підприємств. Вироб­ництво товарів, яке раніше було вигідним, так і зостанеться прибутковим, збиткові ж підприємства будуть збитковими на тому самому рівні пропорційно до нового вста­новленого масштабу цін. Адже для нормальної роботи кожного ринкового госпо­дарства важливі не абсолютні номінальні обсяги витрат і прибутків, а, передусім, іс­нуючі реальні співвідношення між ними.

Ефективна господарська діяльність в умовах ринкової економіки неможлива без чітко налагодженого обліку та надійного економічного контролю за всіма скла­довими витрат, пов'язаних із виробництвом і реалізацією товарів (послуг). Немож­лива вона і без точної оцінки кінцевих результатів виробничої і комерційної діяльно­сті суб'єктів ринкових відносин (щонайменша помилка у розрахунках, особливо на макрорівні, досить відчутно дається Е-знаки).

Деструктивний вплив інфляції (а ще більше гіперінфляції) на економіку країни пов'язаний передусім із тим, що вона руйнує основні контрольні параметри, вартісні господарські пропорції і співвідношення, спотворює базу, на якій здійснюються роз­рахунки найважливіших макроекономічних показників. В умовах інфляції "мова цін", по суті, стає абсолютно хибною. Вона не віддзеркалює реальних вартісних співвід­ношень ринкової економіки, які випливають з природи потенційної обмеженості гос­подарських ресурсів, сил і засобів, що є у розпорядженні суспільства.

Інфляція штучно генерує і поглиблює нееквівалентний характер економічних відносин, робить їх дискримінаційними. Вона зумовлена, насамперед, активним і свідомо деструктивним втручанням в природні процеси грошового обігу заінтересо­ваних, корпоративно-згуртованих сил. За умов інфляції господарська діяльність

¹ За світовими стандартами втрата країною 25-30 % ВВП вважається національною катастрофою. 54

Інфляція (від лат. inflatio — роздмухування, розбухання) — процес знецінення реальної купі­вельної спроможності грошової одиниці, який відбувається внаслідок переповнення сфери обігу надлиш­ковою грошовою масою зверх реальної економічної потреби.

мшдщшвтюагаяшашйшшташииюитиа^^

стає схожою на "азартну гру", в якій виграш (тобто надприбуток) залежить не від ви­вірених економічних розрахунків і кваліфікованої' праці товаровиробника, а від слі­пого випадку, або від застосування у відносинах між ринковими партнерами шах­райської "крапленої карти". За таких обставин основною формою економічної діяльності, яка гарантовано приносить надприбуток, є торговельно-спекулятивне посередництво (що масштабно розростається на поживному грунті інфляційних то­варних та грошово-кредитних дефіцитів), а не ефективне виробництво.

З позиції антисуспільних корпоративно-корисливих інтересів безглуздою (і тому практично неможливою у своїй реалізації) є така інфляція, внаслідок якої грошові доходи всіх суб'єктів ринкових відносин зростали б одночасно і в однаковій пропор­ції, а в кінцевому результаті у цих суб'єктів пропорційно зростав би грошовий попит у відповідності до якого підвищувалися б і ціни на товари (послуги). Така інфляція не завдала б нікому економічних збитків, проте і не принесла б певним корпоратив­ним силам реальної користі.

Рушійною силою інфляції є виграш одних суб'єктів ринкових відносин (приватних осіб, корпоративних груп, соціальних класів, підприємств, галузей виробництва і сфер невиробничої діяльності, секторів економіки, форм власності, регіонів країни та ін.) за рахунок економічних збитків, від яких потерпають інші суб'єкти. Глибинну економічну основу інфляції становить нееквівалентний перерозподіл життєвих благ (товарів на­родного споживання, природних та фінансово-кредитних ресурсів, засобів виробницт­ва) від одних суб'єктів економічних відносин до інших (від трудящих до соціально па­разитуючих прошарків населення; від галузей матеріального виробництва до торгове­льних, банківських, страхових та інших посередницьких структур тощо).

Інфляція неминуче спрямована на однобічний, економічно дискримінаційний перерозподіл коштів на користь тих, хто тримає інфляційні важелі або найближче стоїть до джерел грошово-кредитної емісії. Останнє стосується тих, хто першим отримує емісійні гроші, що не мають реального товарного покриття. Адже для них реальна купівельна спроможність цих грошей на ринку знаходиться на попередньо­му рівні. За законом грошового обігу найбільше втрачають суб'єкти господарської діяльності, які змушені заробляти емісійні гроші в матеріальному виробництві, оскільки вони отримують їх в останню чергу, коли інфляційна спіраль вже розкру­чена і досягла максимуму. До того ж масовими можуть бути випадки, коли надхо­дження грошей до товаровиробників тривалий час штучно стримується за допомо­гою різних шахрайських операцій "тіньовиків".

Слід зазначити, що схема впливу інфляції на економіку і життєвий рівень насе­лення досить проста. Коли емісійна напруженість і темпи знецінення грошей дося­гають достатньо високого рівня, тобто коли населення починає реально відчувати знецінення грошей як важкий економічний тягар, тоді у всіх неминуче виникає сти­хійне бажання максимально зменшити розміри особистої каси. Всі починають яко­мога швидше збувати з рук знецінені гроші. Населення скорочує до мінімуму період між отриманням і витратою грошей. В цих умовах паперові гроші і гроші на депози­тах перестають бути засобом збереження реальної цінності; цю функцію починають виконувати окремі товари-еквіваленти або іноземна валюта. Останнє об'єктивно призводить або до звуження товарно-грошових відносин, або до їх "доларизації", або до поєднання цих двох явищ. У таких умовах особливого поширення набува­ють ринкові відносини, побудовані на натурально-бартерному обміні.

Інфляція повністю трансформує товарний оборот. Кількість торгових угод, пов'язаних з повільним обігом грошей, максимально зменшується, а кількість торго­во-посередницьких угод, за якими здійснюється швидкий спекулятивний перепро­даж, зростає. У відносини бартерного типу змушені вступати, передусім, виробни­ки, які першими відчувають нестачу знецінених обігових коштів, що значно ускладнює процес реалізації продукції виробничого призначення. Скорочуються обсяги надходження товарів на споживчий ринок від кінцевих виробників, товарний дефіцит зростає, зменшується пропозиція найбільш важливих життєвих благ. "Вільні ціни" ще стрімкіше зростають до межових позначок, коли вони стають недо­сяжними для переважної більшості суб'єктів ринкових відносин.

Під впливом надвисоких цін товарооборот різко звужується. Проте чим вищі темпи знецінення грошей, чим меншими стають фізичні обсяги обміну товарів, тим більше розширюється коло посередників, які збагачуються на перепродажу товарів.

Найбільше небажання виробляти на продаж спостерігається там, де оборот грошей в силу об'єктивних обставин (тривалого циклу виробництва) є надто повіль­ним. Це в першу чергу стосується сільського господарства, а також тих галузей, що мають тривалий цикл виробництва (передусім це такі галузі виробництва засобів виробництва, як суднобудування, важке машинобудування тощо). В умовах швид­кого знецінення грошей село першим починає зменшувати рівень товарності проду­кції, тобто обмежує обсяги виробництва на продаж, що підриває базу харчової про­мисловості і негативно впливає на рівень споживання населення (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Динаміка обсягів виробництва найважливіших продуктів харчування на душу населення в Україні у 1990-1997 pp., кг*

* Складено за даними: Статистичний щорічник України за 1995 рік. - К.: Техніка, 1996. - С. 204; Статистичний щорічник України за 1996 рік. - К.: Українська енциклопедія, 1997. - С.150.

Основним мотиваційним чинником розкручування інфляційної спіралі (за умови, коли відсутні соціальні потрясіння і природно-кліматичні катаклізми) є корпоративний інтерес тих соціальних сил, які найбільше заінтересовані в миттєвому перерозподілі загальнонаціональної власності та фінансових ресурсів країни на свою користь.

Практика свідчить, що ні економічно, ні соціально інфляція не може бути все­осяжною і безмежною. Тому цілком логічно постає питання: Які причини стали на перешкоді подальшої масштабної інфляції в Україні?

ііщияішшиїшятиіїниідмюятмию^

Як надзвичайно складне економічне явище інфляція не обмежується лише рамками грошового обігу. Товарний обіг не залежить від астрономічних цін, навіть якщо для розрахунків необхідні сотні тисяч і навіть мільйони грошових одиниць. В цих умовах з обігу лише зникають монети і купюри малої вартості. Реальна межа інфляції зумовлена таким станом економіки, коли додатковий випуск грошей (фіскальна або кредитна емісія) вже не додають емітенту та заінтересованим кор­поративним спільнотам ані прибутку, ані влади. Таким чином, невигідність подаль­шого знецінення національної грошової одиниці для емітента та інших заінтересо­ваних суб'єктів є природною внутрішньою економічною межею інфляції. Тому після досягнення відповідних економічних меж інфляційний процес може бути замінений (шляхом введення наджорстких заходів монетарного обмеження) на свій антипод — штучно створену хронічну нестачу грошових коштів для потреб сфери матеріально­го виробництва. Останнє явище має не менший деструктивний вплив на реальну економіку та соціальну сферу, ніж інфляція.

Аналіз монетарних заходів інфляційного обмеження, що були практично засто­совані починаючи із кінця 1995 р. з метою досягнення фінансової стабільності в Україні, проведений вітчизняними економістами, свідчить про їх надзвичайно нега­тивний вплив на функціонування реальної економіки. Так, Д. П. Богиня вважає, що за своєю суттю цей процес "насправді означає перехід деструктивних впливів ін­фляції з фінансово-кредитної сфери у сферу виробництва, причому вже не в інно­ваційний, а у виробничий процес. За п'ятивідсотковий рівень місячної інфляції Україна заплатила подальшим погіршенням структури валового внутрішнього про­дукту, збільшенням витрат виробництва та зростанням соціальної напруженості в суспільстві. Проте якщо соціальні наслідки монетарних заходів досягнення фінансо­вої стабілізації наочно проявляються протягом усіх останніх років, то виробничо-структурні та структурні аспекти цих наслідків у негативних своїх формах особливо загостряться в найближчій перспективі"¹.

Хвиля жорсткого монетарного знекровлення фінансових ресурсів підприємств, що прийшла на зміну галопуючої інфляції, надзвичайно загострила проблему роз­рахунків у народному господарстві. Платіжна криза на сьогодні набуває вкрай за­грозливих масштабів. Досить сказати, що кредиторська заборгованість підприємств України за останні три роки зросла у 3,3 раза і станом на 1 січня 1998 р. досягла 107,7 млрд. грн. (що становить 146,6 % обсягу промислової продукції за 1997 p., або 130,5 % ВВП)², а на 1 червня 1998 р. сягнула позначки у 116,8 млрд. грн., тобто зро­сла за п'ять місяців ще на 8,4%. Питома вага збиткових підприємств у 1997 р. збільшилася до 45 % проти 22 % у 1995 p., та 9,5 % у 1992 р.

Фінансова неспроможність вітчизняних товаровиробників стала потужним фак­тором згортання внутрішнього сукупного попиту на ринку засобів виробництва. При цьому обвальне падіння обсягів виробництва засобів виробництва відбувається за умов, коли цей вид продукції вкрай необхідний для потреб проведення структурної перебудови економіки України.

Богиня Д. П. До питання про деструктивний вплив інфляції на доходи та рівень життя населення // Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки. - Луцьк: Вид-во Волинського ун-ту, 1997. -С. 252.

² На 1 січня 1996 р. кредиторська заборгованість становила 32,7 млрд. грн.; на 1 січня 1997 р. — 76,8 млрд. грн.

За даними Держкомстату, більше, ніж удвічі, порівняно з початком 90-х років, у структурі промислової продукції знизилася частка продукції машинобудування та металообробки, що відіграє важливу роль у технічному оновленні матеріальної бази вітчизняної економіки. Значних втрат зазнали галузі найбільш прогресивних "технотронних" технологій. Так, у 1997 р. (у порівнянні з 1990 р.) втрати обсягів про­дукції у приладобудуванні перевищили 61 %, а в електротехнічній промисловості — 62%; виробництво металорізальних верстатів було нижчим у 17 разів, вантаж'них автомобілів — у 9, тракторів — більше ніж у 23 рази. Випуск верстатів із числовим програмним управлінням зменшився з 3,2 тис. шт. у 1990 р. майже до нульової по­значки у 1997 р. Якщо у 1990 р. в Україні було виготовлено 520 промислових робо­тів, то починаючи з 1994-1995 pp. їх виробництво практично повністю призупинено.

Жорстка антиінфляційна політика базується в основному на обмеженнях моне­тарного і фіскального характеру, які передбачають:

значне скорочення бюджетного дефіциту (його величина зменшилася з 13,8 % ВВП у 1992 р. до 6,7 % у 1997 p., а згідно з Указом Президента України від 8 серпня 1998 р. він вже у цьому році має бути скорочений до двох відсотків);

грошово-кредитні рестрикції (фактично внаслідок цього річні темпи приросту грошової бази знизилися з 466,2 % у 1994 р. до 44,9 % у 1997 p., а готівки в обігу — з 518 % у 1994 р. до 52,5 % у 1997 p.);

перехід до бюджетного кредитування шляхом емісії державних цінних паперів (сума їх розміщення зросла з 304 млн.грн. у 1995 р. до більш як 6,7 млрд.грн. у 1997 р.);

фінансування частини бюджетного дефіциту іноземними кредитами (якщо у 1993 р. вони з цією метою практично не використовувалися, то у 1996-1997 pp. по­чали покривати третину його потреб);

різке гальмування темпів знецінення валютного курсу національної грошової одиниці — з 5,3 % у 1996 р. до її штучної ревальвації у 1997 р.

Безумовно, реалізація зазначених заходів супроводжувалася різким уповіль­ненням темпів зростання грошових агрегатів і цін. Проте справжні кінцеві наслідки зазначених обмежень полягають у тривалій консервації диспропорцій, що виникли внаслідок гіперінфляції і пролонгують нееквівалентність відносин обміну між суб'єктами ринку, передусім між виробниками і посередниками.

Про масштабність диспропорцій (між темпами зростання оптових та споживчих цін; між темпами зростання цін виробників у різних сферах матеріального виробни­цтва; між рівнем акумульованої за п'ять років інфляції та рівнем реальної купівель­ної спроможності доходів більшості громадян; між рівнем зростання цін та обсягами прибутків підприємств; між реальними обсягами економіки (із врахуванням її "тіньової" складової) та грошовою масою, що забезпечує економічні потреби країни; між споживанням і нагромадженням тощо), що були накопичені у співвідношеннях основних соціально-економічних макропоказників у 1991-1997 pp., свідчать дані, наведені у табл. 3.2. та 3.3, рис. 3.1.

Аналіз специфічних особливостей функціонування вітчизняного виробництва в період економічної кризи, а також існуючих масштабів рівня диспропорцій, які внас­лідок впливу гіперінфляції утворились між найважливішими макроекономічними пока­зниками, дозволяють оцінити реальний деструктивний вплив інфляції на характерис­тики та складові життєвого рівня населення України.

^шешшишшшштившмдннмимюмиаминнмянниаиш^

Таблиця 3.2. Індекси основних соціально-економічних показників у 1990-1997 pp.,

% до попереднього року*

Таблиця 3.3. Індекси основних соціально-економічних показників у 1990-1998 pp.,

% до 1990 p.*

* Розраховано і складено за даними: Статистичний бюлетень за І півріччя 1998 року. - К.: Держ-комстат,1998. - С 3,159; Бюлетень Національного банку України. - К.: НБУ, 1998. - № 5. - С 20-23. " до 1991 р. *** до 1992 р.

* Розраховано і складено за даними:Статистичний бюлетень за І півріччя 1998 року. - К.: Держ-комстат, 1998. - С. 3; Бюлетень національного банку України. - К.: НБУ, 1998. - № 5. - С 20-23. ** червень 1998 р. до червня 1997 р. *** до грудня 1997 р.

Падіння обсягів

7 8 8 10 11 12 13

Рис. 3.1. Диспропорції у зміні основних соціально-економічних показників

у 1990-1997 pp.:

1 — оптові ціни; 2 — споживчі ціни; 3 — ціни по капіталовкладеннях (в розрахунку до 1991 p.); 4 — грошо­ві доходи населення; 5 — прибуток у народному господарстві; 6 — сільськогосподарська продукція; 7 — промислова продукція; 8— валовий внутрішній продукт; 9 —роздрібний товарооборот; 10 — товари на­родного споживання; 11—реальна заробітна плата; 12 —платні послуги населенню; 13 — капітальні вкладення.

2. Деструктивний вплив інфляції та інших кризових чинників на рівень життя населення

Рівень життя населення повною мірою віддзеркалює кризовий стан економіки України. Аналіз інфляційно зумовленої динаміки основних показників та характери­стик життєвого рівня свідчить про значне розширення деструктивного впливу ін­фляції на поглиблення негативних тенденцій у цій сфері. Так, у порівнянні з 1990 р. сьогодні суттєво погіршився режим відтворення населення, загострилися проблеми зайнятості, знизився рівень культурного розвитку, за вартісними оцінками рівень життя більшості населення досяг межі бідності, а колишня система соціального за­безпечення деградувала настільки, що потребує термінової заміни на гнучку і ефек­тивну систему адресної підтримки для забезпечення життєвих потреб населення.

Застосування в процесі дослідження широкого спектра показників життєвого рівня дозволяє не тільки проаналізувати основні тенденції їх зміни, а й оцінити най­характерніші прояви та закономірності цього процесу, його залежність від впливу макроекономічних, передусім, деструктивних інфляційних чинників. Зазначене сто­сується репрезентативного визначення інтегрального індексу зміни споживчих цін, динаміки грошових доходів населення і обсягів падіння виробництва життєвих благ та послуг. Все це сприяє усвідомленню взаємовпливу та взаємозалежності, які іс­нують між цими показниками, і у подальшому дозволяє зробити правильні висновки та сформулювати необхідні пропозиції щодо вдосконалення механізмів регулюван­ня життєвого рівня і поліпшення становища широких верств населення.

Аналіз свідчить, що найхарактернішою особливістю динаміки інтегрованих по­казників рівня життя, які віддзеркалюють досягнутий рівень реальних доходів насе­лення, є більш високі темпи їх скорочення відносно більшості макроекономічних по­казників, що характеризують економічний стан країни (див. табл. 3.2).

За останні п'ять років економічної стагнації не спостерігалося безпосередньої прямої залежності між загальними темпами зниження обсягів виробництва товарів та послуг і динамікою зменшення доходів, споживання та інших показників життєво­го рівня населення. Тобто рівень життя частини населення, яка отримувала низькі і середні доходи, знижувався більш високими темпами, ніж це було зумовлено чин­никами згортання обсягів економіки. Так, якщо у 1997 р. валовий внутрішній про­дукт порівняно із 1990 р. скоротився у 2,4 раза, то реальна середня заробітна плата в народному господарстві за цей період зменшилась у 3,6 раза. Останнє є свідчен­ням того, що деструктивний вплив інфляції проявляється у порушенні принципу со­ціальної справедливості в процесі розподілу первинних суспільних доходів та поси­ленні дискримінації робочої сили на ринку праці.

Номінальні доходи населення, доходи, які отримують найбільш чисельні соці­альні групи, а також сукупні грошові доходи на одну особу або на одного члена сім'ї у 1991-1997 pp. внаслідок інфляційного впливу зростали значно нижчими темпами, ніж за цей період зростали ціни на споживчі товари та послуги. Тому деструктивний вплив інфляції на життєвий рівень населення у цей період проявився, насамперед, у непропорційному зростанні цін на споживчі товари та послуги, а також у значному відставанні темпів зростання доходів населення від цін. Так, ціни і тарифи на спо­живчі товари та платні послуги зросли¹ у 181,2 тис. разів, у тому числі на продоволь-

¹ Без урахування деномінізації, що відбулася при введенні в обіг гривні.

чі товари — у 150,7; на непродовольчі товари — у 105,6; на платні послуги— у 141,5 тис. разів¹. Проте за умови зростання споживчих цін у 1990-1997 pp. більше ніж у 180 тис. разів, номінальні грошові доходи населення зросли лише у 43 тис. разів. Більш як чотирикратна різниця між цими показниками красномовно свідчить про реальні масштаби втрати населенням внаслідок гіперінфляції тієї бази доходів, що забезпечувала його життєдіяльність у недалекому минулому.

Особливо високе зростання цін і тарифів на споживчі товари і платні послуги спостерігалося у 1993 р. — 102,6 разів. Найбільш високим у 1993 р. (291 раз) було зростання цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, що пов'язано з природною монополією підприємств на ринку цих послуг. Незважаючи на деяке уповільнення, тенденція випереджаючого зростання цін і тарифів на послуги продовжувалася і в 1994-1997 pp. (рис. 3.2).

1997 р.

Рис. 3.2. Темпи зростання цін на споживчі товари та послуги, % до грудня попереднього періоду

Спроби компенсувати зростання споживчих цін за рахунок підвищення заробіт­ної плати, пенсій, стипендій та інших грошових доходів населення не дали належно­го ефекту, оскільки динаміка зростання їх постійно відставала внаслідок скорочення виробництва, платіжної кризи, бюджетного дефіциту, зростання рівня безробіття та неповної зайнятості. Все це справило негативний вплив на рівень реальних доходів населення України (рис. 3.3).

D номінальні грошові доходи

■ індекс споживчих цін Ш реальні грошові доходи

Починаючи з 1995 р. деструктивний вплив гіперінфляції, яка масштабно спот­ворила структуру реальних доходів населення, був пролонгований шляхом практи­чного застосування її антиподу, тобто впровадження штучно-монетарного пригні­чення інфляції шляхом реалізації політики жорсткого обмеження грошової маси, вкрай необхідної для фінансування економічної та соціальної сфери. Внаслідок цього виникло і набрало сили унікальне явище, яке за своїми масштабами до цього часу не має аналогів у світовій практиці: у 1995-1997 pp. в Україні утворилась вели­чезна заборгованість по нарахованих, але не виплачених грошових доходах грома­дян (зарплаті, пенсіях та інших соціальних виплатах населенню), яка в офіційних розрахунках реальних доходів населення не враховується.

За своєю суттю зазначене явище є жахливим феноменом сьогодення. Це еко­номічно руйнівне, соціально небезпечне, протиправне та політично дестабілізуюче явище. Аналіз свідчить, що протягом останніх років (починаючи з 1994 р.) відбуває­ться не лише абсолютне, а й відносне зростання обсягів заборгованості із заробіт­ної плати. Найбільше абсолютне зростання заборгованості по заробітній платі до 1994 р. відбулося у 1995 р. (у 16 разів), а відносно ВВП — у 1996 р. (у 4,7 раза). У 1997 р. обсяг заборгованості у порівнянні з 1994 р. зріс у 136,4 раза, а питома вага заборгованості у ВВП — у 17,7 раза (табл. 3.4).

Таблиця 3.4. Динаміка зростання питомої ваги заборгованості по заробітній платі

у ВВП у 1994-1997 pp.*

* Розраховано за даними Міністерства статистики та Міністерства фінансів України. ** Сукупна заборгованість по заробітній платі наведена відповідно станом на 01.01.95, 01.01.96, 01.01.97 та 01.01.98.

Рис. 3.3. Темпи зростання споживчих цін та грошових доходів населення, % до грудня