|
Читайте также: |
Перш ніж давати відповідь на всі ці питання, варто було б коротко розглянути концепцію "нації" й запропонувати якусь робочу дефініцію. Досить часто теоретиків націоналізму збивали з пантелику, а то й відверто дратували наступні три парадокси: 1. Об’єктивна новочасність націй в очах істориків супроти їхньої суб’єктивної стародавності в очах націоналістів. 2. Формальна універсальність соціо-культурного концепту національності — в сучасному світі кожна особа може, здатна й повинна "мати" національність тією ж мірою, що й стать — супроти неуникненної специфічності конкретних її виявлень, до тієї міри, що "грецька" національність вже за визначенням є унікальною. 3. "Політична" сила націоналізму порівняно з його філософською убогістю і навіть непослідовністю. Інакше кажучи, на відміну від інших -ізмів, націоналізму не вдалося породити власних видатних мислителів, таких, як Гоббс, Токвіль, Маркс чи Вебер. Ця "порожнеча" з легкістю дає підстави космополітичним і полімовним інтелектуалам легковажити ним. Подібно до Гертруди Стайн при виді мосту Оукленд, можна поспішно зауважити: "що в ньому особливого?" Характерно, що навіть такий прихильний дослідник націоналізму, як Том Нейрн, все-таки писав: "Націоналізм" є патологією сучасної еволюційної історії, так само неуникною, як індивідуальний "невроз", з тією ж властивою йому двозначністю, з подібною схильністю до нападів божевілля, закорінених у дилемах безпорадності, перед якими стоїть більшість світу (щось на зразок інфантильності суспільств), і здебільшого невиліковних" 8.
Частково проблема полягає в тому, що ми підсвідомо схильні уявляти існування Націоналізму з великої літери (так само, як і Віку з великої літери) і слідом за тим класифікувати "його" як ідеологію взагалі. (Зазначимо: коли кожний має якийсь конкретний вік, Вік є тільки аналітичним виразом.) Гадаю, що справа виглядала б простіше, коли б ми трактували його в одному ряду з поняттями "кровної спорідненості" і "релігії", ніж "лібералізму" чи "фашизму".
Таким чином, в антропологічному смислі я пропоную наступне визначення нації: це уявлена політична спільнота — при тому уявлена як генетично обмежена і суверенна.
Вона уявлена тому, що представники навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості зі своїх співвітчизників, не зустрічатимуть і навіть не чутимуть нічого про них, і все ж в уяві кожного житиме образ їх співпричетності 9.
8 The Break-up of Britain, p. 359.
9 Порівн. Seton-Watson. Nations and States, p. 5: "Я можу лише сказати, що нація існує, коли значна кількість людей певної спільноти вважає, що формує націю, або ж поводять себе так, ніби вже її сформували". Можна витлумачити "вважають себе" як "уявляють себе."
Цю уявленість у властивій йому ввічливо-двозначній манері згадував Ренан, коли писав, що "Or l’essence d’une nation est que tous les individus aient beaucoup de choses en commun, et aussi que tous aient oublir bien des choses" (Суттю нації є те, що всі індивіди поділяють багато спільних речей, а також багато речей забувають) 10. Дещо прямолінійно подібну ж думку висловлює й Геллнер, проголошуючи що "націоналізм — це не пробудження націй до самоусвідомлення: він вигадує нації там, де їх ще не існує" 11. Недоліком, одначе, цього формулювання є те, що Геллнер, прагнучи показати, як облудно маскується націоналізм, прирівнює "вигадування" радше до "фабрикації" й "фальшивки", аніж до "уявлення" і "творення". В такий спосіб він припускає існування "справжніх" спільнот, які можна з успіхом протиставляти націям. Насправді ж, будь-яка спільнота, більша за первісне поселення з безпосередніми контактами між мешканцями (хоча, можливо, й вона), є уявленою. Спільноти потрібно розрізняти не за їхньою справжністю чи несправжністю, а за манерою уявлення. Яванські селяни завжди знали про свій зв’язок із людьми, яких ніколи не бачили, але ці узи уявлялися їм партикуляристично — як нескінченно продовжувана мережа кровної спорідненості й клієнтарності. Ще донедавна в яванській мові не було слова, яке виражало б абстрактне поняття "суспільство". Нині ми сприймаємо французьку аристократію ancien régime як окремий клас; але таке уявлення про неї виникло, безперечно, досить пізно 12.
10 Ernest Renan. "Qu’est-ce qu’une nation?" in OEuvres Complètes, 1, p. 892. Він додає: "tout citoyen français doit avoir oublié la Saint-Barthélémy, les massacres du Midi an XIII e siècle. Il n’y a pas en France dix familles qui puissent fournir la preuve d’une origine franque..." (багато хто з французів повинен був би вже забути про Варфоломіївську ніч, про різанину на французькому півдні в XIII ст. Ви не знайдете у Франції й десятка родин, які могли б аргументовано викласти історію походження франків...).
11 Ernest Gellner. Thought and Change, p. 169. Виділено нами.
12 Хобсбоум, так би мовити, "зафіксовує" її, стверджуючи, що в 1789 р. її кількість становила близько 400,000 при населенні в 23,000,000. (Див. його "The Age of Révolution", p. 78). Але чи хто уявляв собі подібний статистичний образ аристократії в дореволюційній Франції?
Звичайною відповіддю на питання "Хто такий Віконт де А?" було б не "представник аристократії", а "власник маєтку А", "дядько Барона де Б" або "підлеглий Герцога де В".
Нація уявляється обмеженою, бо навіть найбільша з них, налічуючи сотні мільйонів людей, має свої межі, нехай навіть і еластичні, поза якими знаходяться інші нації. Жодна нація не уявляє себе рівнозначною людству. Навіть найбільш месіяністичні націоналісти не мріють про той день, коли всі представники людської раси об’єднають свої нації в одну, подібно до того, як у певні епохи, скажімо, християни мріяли про повністю християнізовану планету.
Вона уявляється суверенною, бо сам концепт народився в епоху, коли Просвітництво й Революція руйнували легітимність боговстановленої й ієрархічної династичної держави. Досягаючи зрілості на тому етапі людської історії, коли навіть найпалкіші послідовники будь-якої з універсальних релігій неминуче зіштовхувалися з очевидним плюралізмом цих релігій і аломорфізмом між онтологічними претензіями й територіальним поширенням кожної віри, нації прагнули отримати свободу, якщо вже й підлягати Богу, то без посередників. Емблемою та символом цієї свободи стає суверенна держава.
Нарешті, вона уявляється спільнотою, адже, незважаючи на фактичну нерівність і експлуатацію, які там панують, нація завжди сприймається як глибоке й солідарне братерство. У кінцевому підсумку, саме це братерство й робило можливим протягом останніх двох сторіч для мільйонів людей не лише вбивати, але й охоче віддавати своє життя в ім’я таких обмежених уявлень.
Ці смерті раптово ставлять нас віч-на-віч перед центральною проблемою націоналізму: яким чином уявні цінності недавньої історії (яким ледве чи більше двох сторіч) продукують такі колосальні жертви? Мені здається, що відповідь на це питання треба шукати серед культурних коренів націоналізму.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 92 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |