Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх соціально-політичні наслідки.

Матеріалісти: Дідро, Гольбах, Ламетрі (XVIII ст). "у світі немає нічого, крім матерії, що рухається" (спільне з матеріалістами.)

Вихідна засада марксистської онтології полягає в принциповому розмежуванні матерії та свідомості: матерія є все, що існує незалежно від свідомості. Буття ототожнене виключно з матерією. На такий підхід опозиція: буття – первинне, свідомість – похідне – стає центральним принципом філософії, критерієм оцінки кожної філософської системи. Особливість марксистської філософії полягає в тому, що цей принцип уперше послідовно застосовано у сфері найскладнішої взаємодії матеріальних та ідеальних явищ – житті людини та суспільства.

Матеріалістична діалектика як "учення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення" тотожна теорії пізнання та логіці, оскільки закони мислення й закони об'єктивного світу збігаються за своїм змістом. Категорії матеріалістичної діалектики воднораз мають онтологічний зміст і виконують гносеологічні функції як сходинки пізнання світу.

Вихідний принцип матеріалістичного розуміння буття – протиставлення, з одного боку, матерії, природи, буття, фізичного, об'єктивного, а з іншого – свідомості, духу, мислення, психічного, суб'єктивного. Ф. Енґельс формулює у зв'язку з цим " основне питання філософії ": що є первісним, тобто справжньою першоосновою світу – свідомість чи буття, духовне чи матеріальне?

Із самої постановки "основного питання філософії" випливає, що свідомість, духовне, виключені зі сфери буття. Натомість ототожнено буття та матеріальність. За таким підходом, свідомість уже "твердо і беззастережно" розглядають як атрибут, властивість високоорганізованої матерії. Звідси випливає зміст принципу матеріалістичної єдності світу: "дійсна єдність світу полягає в його матеріальності".

Марксизм підкреслював, що єдина властивість матерії, з визнанням якої пов'язаний діалектичний матеріалізм, – це властивість бути об'єктивною реальністю, існувати поза свідомістю, бути первинною щодо свідомості.

До універсальних властивостей матерії марксизм зараховує її нестворюваність і незнищенність, вічність існування в часі та нескінченність у просторі, невичерпність її структури. Наголошує, що матерії завжди притаманні рух і змінюваність, саморозвиток, перет­ворення одних форм в інші.

Маркс: "ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній".

Одним із найважливіших здобутків своєї філософії марксизм вважав поширення принципів діалектичного матеріалізму на сферу соціальних явищ, "добудовування марксизму вгорі" і, отже, створення принципово нової форми матеріалізму – історичного матеріалізму. Під суспільним буттям історичний матеріалізм вважав "матеріальні взаємини", тобто незалежні від волі та бажань людей "виробничі відносини", в які люди входять у процесі виробництва потрібних їм для життя матеріальних благ. Ці взаємини, виражені насамперед у власності на засоби виробництва, становлять "матеріальну основу, реальну базу суспільства". Отже, суть марксистського підходу до онтологічної проблематики може бути висловлена формулою: буття є матерією в усій якісній невичерпності структурних рівнів її руху.

Проблеми, які виникають, не можуть бути розв’язані простим підставленням елементарної формули "матерія – первинна, свідомість – вторинна" щоразу, коли постають проблеми буття людини у світі.

Тому в ХХ ст. онтологія на Заході відроджується як важлива і навіть центральна частина філософського знання саме як філософія людського буття, спрямована на вияв принципів породження, проекту­вання, конструювання предметностей свідомості.

Марксизм розглядає пізнання як більш або менш адекватне відображення дійсності свідомістю людини. Таке розуміння пізнання вписується в рамки класичного як “точного” віддзеркалювання предметів і процесів природи розумом людини. Отож, пізнання є взаємодія суб’єкта з об’єктом. А основу цієївзаємодіїстановить принцип відображення. Отже, пізнання – це процес відображення об’єкта суб’єктом. Л юдське пізнання – всесильне (гносеологічний оптимізм). Пізнання – це діалектичний процес, результатом якого є істина. Тут істина  це такий зміст наших знань, який відповідає дійсності.

Марксистська фiлософiя, вбачала у вартостях соцiальнi сутностi –“об’єктивні суспільні відносини“, що мають класову природу i є засобом утвердження в суспiльствi того чи іншого класу. Якщо йти за Марксом, то рiч стає товаром (набуває вартостi) лише як "певне суспiльне вiдношення людей". Так кожну річ роблять цінністю акумульовані в ній суспільні взаємини.

Тоталiтарна радянська система розробила норми i стандарти взаємин – соцiалiстичний спосіб життя. Спосiб життя визначав собою як змiст вартостей, так i форму їх функцiонування. Згiдно з iдеологiєю марксизму, дiя соцiальних законiв вiдповiдає iнтересам пролетаря, тому все, що не збiгається з цими iнтере­сами, є оманою, є аморальним i має бути вiдкинутим. Тоталiтарне радянське суспiльство в такий спосiб витворило двоїсту систему вартостей: з одного боку, людина мала рахуватися з набором офiцiйно задекларованих iдеологiчних норм, насправдi ж керувалася принципом "гуртове – чортове" i не вважала за аморальне красти державну власнiсть принципів функціонування єдиного планетарного комплексу “суспільство-природа”, а основним аспектом цього процесу є натуралізація техніки, соціальної структури та потреб сучасної цивілізації.