Читайте также:
|
Мало що так вражає, як широка територіальна поширеність світів ісламу — від Марокко до Зулуського Архіпелагу, християнства — від Парагваю до Японії, та буддизму — від Шрі Ланки до Корейського півострова. Великі сакральні культури (а ми можемо сюди включити й "конфуціанство") втілювали концепції неосяжних спільнот. Але християнство, світ ісламу (Ummah Islam) і навіть Серединна імперія — яка, попри те, що ми думаємо про неї як про китайську, вважала себе не китайською, а центральною — здебільшого уявляли себе за посередництвом сакральної мови й тексту. Взяти хоча б іслам: коли мешканці Магвінданао зустрічалися в Мецці з берберами, то, не знаючи відповідних мов, не маючи змоги спілкуватися усно, вони тим не менше розуміли знаки, ідеограми один одного, тому що спільні для них сакральні тексти існували тільки на класичній арабській мові. В цьому смислі писемна арабська мова функціонувала подібно до китайської ієрогліфіки, організовуючи спільноту навколо знаків, не звуків. (Так нині продовжує стару традицію мова математики. Румуни не мають жодного поняття про те, як вимовляється по-таїландськи +, і навпаки, але всі вони розуміють значення цього знака.) Всі великі класичні суспільства мислили себе космоцентричними завдяки сакральній мові, зв’язаній з надземними силами. Відповідно, простір дії писемної латини, палі, арабської й китайської мов був, теоретично, необмеженим. (По суті, чим мертвішою була писемна мова — чим далі від розмовної — тим краще: всі, в принципі, мають доступ до чистої сфери знаків.)
Проте такі класичні спільноти, з’єднані сакральними мовами, відрізнялися від уявних спільнот сучасних націй. Однією з таких ключових відмінностей була впевненість старих спільнот в унікальній сакральності своїх мов, з чого випливало їхнє відношення до прийняття нових членів. Китайські мандарини схвально ставилися до варварів, які старанно училися вимальовувати ієрогліфи Серединної імперії. Ці варвари вже знаходилися на півдорозі до повного поглинення5. Напівцивілізована особа була набагато краща від варвара. Таке відношення, звичайно ж, було властиве не тільки китайцям і не обмежувалося стародавніми часами. Зверніть, скажімо, увагу на "політику щодо варварів", яку сформулював колумбійський ліберал початку дев’ятнадцятого століття Педро Фермін де Варгас:
З метою поширення сільського господарства необхідно іспанізувати наших індіанців. Їхня ледачість, тупість і байдужість до нормальних зусиль примушує думати, що вони походять зі звироднілої раси, яка занепадає пропорційно віддаленості від своїх першопочатків... було б дуже бажаним викорінити індіанців шляхом мішаних шлюбів із білими, звільнення від данини та інших податків і надання їм приватної власності на землю 6.
5 Звідси й незворушність, з якою приймали до Небесних Синів китаїзованих монголів і маньчжурів.
6 John Lynch. The Spanish-American Révolution, 1808-1826, p. 260. Виділено нами.
Вражає, як цей ліберал ще пропонує "викорінювати" своїх індіанців, "звільняючи їх від данини" й "надаючи їм приватну власність на землю", замість того, щоб винищувати їх за допомогою рушниць і бактерій, що незабаром почали здійснювати його наступники в Бразилії, Аргентині й Сполучених Штатах. Варто також відмітити, поруч із поблажливою жорстокістю, такий собі космічний оптимізм: в кінцевому підсумку, індіанцю доступне спасіння — він досягне його запліднившись білим, "цивілізованим" сім’ям і отримавши приватну власність, як усі. (Як відрізняється позиція Ферміна від точки зору пізніших європейських імперіалістів, які віддавали перевагу "справжнім" малайцям, гуркам і гауса над "полукровками", "напівосвіченими тубільцями", "чужаками" тощо).
Однак якщо німі сакральні мови були засобом, завдяки якому уявляли себе глобальні спільноти минулого, їх реальні втілення спиралися на ідею досить таки чужу для сучасної західної думки: невипадковістю знака. Ідеограми китайської, латинської або арабської мови являли собою еманацію реальності, а не сфабрикований навмання її образ. Нам знайома тривала дискусія щодо мови (латини чи розмовної), гідної меси. В ісламській традиції ще донедавна Коран у буквальному смислі був неперекладним (а отже й неперекладеним), адже істину Аллаха можна було осягти лише через незамінимі справжні знаки писемної арабської мови. Тут ще не існує ідеї світу, настільки відділеного від мови, щоб усі мови сприймалися рівнодалекими (а отже взаємозамінюваними) його знаками. В результаті, онтологічна дійсність стає доступною розумінню тільки завдяки єдиній привілейованій системі репрезентації: істинній мові церковної латини, арабської мови Корану або Екзаменаційної китайської 7.
7 Церковна грецька, судячи з усього, не досягла статусу Істинної мови. Є багато причин цієї "невдачі", але одним із ключових факторів було, безперечно, те, що грецька (на відміну від латини) залишилася живою народною мовою в більшій частині Східної Імперії. Цією ідеєю я завдячую Джудіт Геррін.
Як мови істини, вони наділені імпульсом, переважно чужим націоналізмові, імпульсом до навертання. Під навертанням я розумію не стільки визнання певних релігійних догматів, скільки алхімічне поглинення. Варвар стає членом "Серединної імперії", ріф — мусульманином, ілонго — християнином. Ціла природа людської істоти є сакрально піддатливою. (Порівняймо престиж цих давніх світових мов, які гордо височать над усіма розмовними, з фактично зігнорованими есперанто чи волапюк). Зрештою, саме ця здатність до навертання засобами сакральної мови й давала можливість "англійцеві" ставати папою римським 8, а "маньчжуру" — Сином Небес.
Утім, хоча сакральні мови й робили можливим уявлення таких спільнот, як християнство, дійсні масштаби і привабливість цих спільнот не можуть бути пояснені самим лише сакральним текстом: врешті-решт, його освічені читачі були крихітними острівцями серед безмежного океану загальної неписьменності 9. Щоб з’ясувати це повніше, необхідно звернути увагу на відносини освічених людей зі своїми суспільствами. Помилково було б розглядати цю верству в якості такої собі теологічної технократії. Мови, хранителями яких вони були, хоча й герметичні, проте не мали нічого спільного з незрозумілістю юридичного чи економічного жаргонів, цілком маргінальних для уявлень суспільства про реальність. Навпаки, освічені люди були радше адептами, стратегічно важливою верствою в космологічній ієрархії, яка увінчувалась божеством 10.
8 Нікола Брейкспір займав посаду папи римського між 1154 та 1159 pp. під іменем Адріана IV.
9 Марк Блок нагадує нам, що "більшість лордів і багато хто з вельможних баронів [в часи середньовіччя] правили, не вміючи особисто перевірити якийсь рахунок або звіт". Feudal Society, І, p. 81.
10 Це не означає, що неосвічені люди зовсім не читали. Замість слів, вони прочитували видимий світ. "В очах тих, хто був здатний до рефлексій, матеріальний світ являв собою не більше ніж певну маску, за якою й відбувалися всі по-справжньому важливі речі; він їм також здавався мовою, призначеною виражати знаками значно глибшу реальність". Ibid., p. 83.
Фундаментальні концепції щодо "соціальних груп" були скоріше організовані навколо центру й ієрархії, ніж навколо ідеї границь і горизонталі. Дивовижну владу папського престолу в часи його розквіту можна збагнути, лише прийнявши до уваги роль трансєвропейського духовенства, яке володіло письмовою латиною, та концепцію світу, яку поділяли практично всі й згідно з якою двомовна інтелігенція, будучи посередником між розмовною мовою й латиною, була тим самим посередником між землею й небесами. (Страх перед відлученням віддзеркалює цю космологію.)
І все ж таки, попри всю величність і могутність великих релігійно уявлених спільнот, їх неусвідомлена цілісність невпинно слабшала починаючи від пізнього середньовіччя. Серед причин цього занепаду я хотів би тут виділити лише дві, що мають пряме відношення до унікальної сакральності цих спільнот.
Першою були наслідки відкриття не-європейського світу, які переважно в Європі (але не тільки) "стрімко розширили культурні й географічні горизонти, а також, відповідно, уявлення про можливі форми людського життя" 11. Цей процес простежується вже цілком очевидно в найвидатнішій зі всіх європейських мандрівних книг. Зверніть увагу, з яким благоговінням наприкінці тринадцятого століття достойний венеціанський християнин Марко Поло змалював Кубла Хана12:
11 Erich Auerbach. Mimesis, p. 282.
12 Marco Polo. The Travels of Marco Polo, pp. 158-159. Виділено нами. Зауважте, що Євангеліє цілували, але не читали.
Великий хан, здобувши цю блискучу перемогу, тріумфально й помпезно повернувся до столиці Канбалу. Це сталося листопада місяця, і він перебував там впродовж лютого й березня місяців, під час останнього з яких відзначається наше свято Пасхи. Знаючи, що це одне з наших головних торжеств, він наказав усім християнам прийти до нього й принести їхню Книгу, в якій містяться чотири Євангелія. Після церемонії кількаразового кадіння фіміамом, він побожно поцілував її й те саме звелів зробити всім своїм присутнім вельможам. Він це звичайно практикував під час кожного з основних християнських свят, таких як Пасха і Різдво; так само він відзначав і сарацинські, єврейські та ідолопоклонницькі свята. Коли його запитали про мотиви такої поведінки, він відповів: "Є чотири великих пророки, перед якими благоговіють і схиляються різні категорії людства. Християни своїм божеством вважають Ісуса Христа; сарацини — Магомета; євреї — Мойсея; а ідолопоклонники — Согомомбархана, найвидатнішого зі своїх ідолів. Я ж поважаю й шаную їх усіх і закликаю собі на допомогу будь-кого, хто з них чотирьох є справді верховним у небесах". Але, судячи з того, як його величність ставився до них, було очевидно, що він вважає віру християн найістиннішою й найкращою...
В цьому уривку вражає не стільки незворушний релігійний релятивізм великого монгольського правителя (це все-таки релятивізм релігійний), скільки позиція й мова самого Марко Поло. Хоч він і писав для своїх таки європейських християн, йому навіть на думку не спало назвати Кубілая лицеміром чи ідолопоклонником. (Частково, безсумнівно, тому що "стосовно кількості підлеглих, масштабів території та суми прибутків він перевершує будь-кого з правителів, які були колись чи зараз є на світі") 13. А в несвідомому вживанні "нашого" (яке перетворюється в "їхню") і в змалюванні віри християн як "найістиннішої", а не просто "істинної", ми можемо помітити зерна територіалізації вірувань, що проросли пізніше в мові багатьох націоналістів ("наша" нація є "найкращою" — в антагоністичній, порівняльній манері).
Як показово контрастує з цим вступ до листа, написаного перським мандрівником "Рікою" до свого приятеля "Іббена" з Парижа в "1712 р."14:
Папа римський є найголовнішим із християн; він — старовинний ідол, перед яким зараз схиляються за звичкою. Колись він був грозою навіть для принців, бо міг усувати їх з такою ж легкістю, як наші величні султани позбавляють влади царів Імеретії чи Грузії. Але тепер його ніхто вже не боїться. Він себе вважає наступником одного з найперших християн, святого Петра, і це розкішна спадщина, адже багатства його незмірні, а під його контролем знаходиться велика країна.
Навмисна й вишукана підробка, здійснена католиком з вісімнадцятого сторіччя, віддзеркалює наївний реалізм його попередника з тринадцятого століття, але тепер уже "релятивізм" і "територіалізація" стають цілком усвідомленими і політичними за своїми намірами. Чи так вже й безпідставно вбачати парадоксальний розвиток цієї традиції в ототожненні аятолою Руголла Хомейні Великого Сатани не з єрессю чи навіть з демонічним персонажем (безбарвний Картер аж ніяк сюди не пасував), а з нацією?
Другою причиною був поступовий занепад самої сакральної мови. Пишучи про середньовічну Західну Європу, Блок зазначав, що "латина була не тільки мовою, якою здійснювалось навчання, але й єдиною мовою, яку вивчали взагалі" 15. (Це слово "єдиною" дуже ясно вказує на сакральність латини — жодна інша мова не вважалася вартою вивчення.) Але вже в шістнадцятому столітті все це почало швидко мінятися. Ми тут не зупинятимося на причинах цієї зміни: значення і вплив капіталістичного друкарства обговорюватиметься пізніше. Достатньо буде лише нагадати його масштаби й темпи. За оцінками Февра і Мартена, 77% книг, які вийшли друком до 1500 p., були ще написані латиною (що все-таки означає, що 23% були вже написані народними мовами)16. Якщо з 88 видань, надрукованих у Парижі в 1501 p., за винятком восьми, усі були латиномовні, то після 1575 р. більшість завжди належала франкомовним 17.
13 The Travels of Marco Polo, p. 152.
14 Henri de Montesquieu. Persian Letters, p. 81. "Lettres Persanes" з’явилися вперше у 1721 p.
15 Bloch. Feudal Society, I, p. 77. Виділено нами. 16 Lucien Febvre and Henri-Jean Martin. The Corning of the Book, pp. 248-249.
17 Ibid., p.321.
Незважаючи на тимчасове повернення латини в часи Контрреформації, її гегемонія була приреченою. І ми тут не говоримо лише про загальну популярність. Трохи пізніше, але з не менш карколомною швидкістю, латина перестала бути мовою вищого прошарку панєвропейської інтелігенції. В сімнадцятому сторіччі Гобс (1588-1678) був загальновизнаною на континенті постаттю, тому що писав на мові істини. З другого боку Шекспір (1564-1616), який творив розмовною мовою, був практично невідомий по той бік Ла-Маншу 18. І якби англійська не стала, двомастами роками пізніше, світовою імперською мовою, чи не залишався б він і надалі здебільшого незнаним поза Британськими островами? Тим часом, близькі їм сучасники з протилежного боку Ла-Маншу Декарт (1596-1650) і Паскаль (1623-1662) вели свою кореспонденцію переважно латиною; а от Вольтер (1694-1778) — практично повністю розмовною мовою 19. "Після 1640 p., коли все менше книжок виходило латиною й усе більше мовами розмовними, друкарство переставало бути міжнародним [sic] підприємництвом" 20. Одним словом, занепад латини став ознакою значно більшого процесу, в якому сакральні спільноти, об’єднані стародавніми сакральними мовами, поступово розколювалися, множилися й територіалізувалися.
18 Ibid, p. 330.
19 Ibid., pp. 331-332.
20 Ibid., pp. 232-233. Оригінальний французький текст є стриманіший та історично точніший: "Tandis que l’on Odite de moins en moins d’ouvrages en latin, et une proportion toujours plus grande de textes en langue nationale, le commerce du livre se morcelle en Europe". L’Apparition du Livre, p. 356.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 73 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |