Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Суб'єктивні юридичні права й обов'язки органів соціально­го захисту населення виражаються через їхні повноваження.

Третім компонентом змісту соціального забезпечення пра­вовідносин виступають реальні дії суб'єктів цих правовідносин. Суб'єктивне право і юридичний обов'язок — це те, що дозволе­но, або те, що слід вчинити. Вони приводяться в дію через фак­тичну поведінку учасників соціально-забезпечувальних право­відносин. Лише в результаті конкретних дій (подання заяви, прийняття рішення) і виникають правовідносини у сфері со­ціального забезпечення.

Правоздатність і дієздатність учасників соціально-забезпечувальних правовідносин

Для того щоб стати суб'єктом права, необхідна одна-єдина передумова — володіння правоздатністю, тобто можливістю мати права й обов'язки. Умовами володіння нею є автономне існування індивіда і наявність у нього свого імені та особистої індивідуальності. Правоздатність рівною мірою визнається за кожним незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, ре­лігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками або, іншими словами, за всіма фізичними особами визнається здатність мати права й обов'язки. Від неї не можна відмовитися, передати іншій особі, позбавити в судо­вому порядку чи обмежити законом або за рішенням якогось державного органу. Правоздатність — не кількісне вираження прав і обов'язків суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами й обов'язками, а здатність їх мати. Вік, психічний і фізичний стан громадянина не вплива­ють на його правоздатність.

Соціально-забезпечувальна правоздатність — це природний стан, невід'ємна властивість особи, що гарантується державою і яка дає їй можливість мати права і виконувати юридичні обо­в'язки у сфері соціального забезпечення.

Правоздатність виникає в людини у момент народження і припиняється у момент її смерті. Щодо правоздатності, то вона однакова як для громадян, так і для іноземців та осіб без гро­мадянства. Правовий статус людини не впливає на її можли­вості бути суб'єктом права.

Правоздатність — це не якесь суб'єктивне право, а мож­ливість бути носієм юридичних прав і обов'язків, які визна­чені об'єктивним правом. Здатність мати права й обов'язки не означає можливості їхньої одночасної реалізації. Користуван­ня ними залежить від конкретних життєвих обставин. Соціаль­не забезпечення враховує різноманітні соціальні випадки, в тому числі й вік. Наявність чи відсутність умов (підстав) для реалізації певного права не змінює суті правоздатності у сфері соціального забезпечення. Вона не може розглядатися як су­купність усіх прав і обов'язків, носієм яких є людина. Від іде­ологічних, економічних, політичних і соціальних факторів за­лежить обсяг прав і обов'язків особи, а не її правоздатність.

Правоздатністю наділені державні органи і юридичні особи. Державні органи здійснюють управлінську діяльність у сфері соціального забезпечення і наділені владними повноваження­ми, тобто компетенцією. Організації є правоздатними за наяв­ності в них статусу юридичної особи. Правоздатність юридич­ної особи виникає в момент її створення і припиняється в мо­мент внесення запису до Єдиного державного реєстру про ліквідацію юридичної особи.

Правоздатність означає, що особа є суб'єктом права. Таким чином, під суб'єктами права соціального забезпечення розумі­ють осіб, які мають соціально-забезпечувальну правоздатність. Це більш широке поняття, ніж суб'єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення. Для визнання фізичних осіб суб'єкта­ми правовідносин у сфері соціального забезпечення необхідна наявність у них дієздатності.

Дієздатність визнається за фізичними особами, які усвідом­люють значення своїх дій і можуть керувати ними. Це визначе­на законом можливість суб'єкта особисто вчиняти юридичні дії, тобто здатність особисто своїми діями вступати у правовідноси­ни, здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обо­в'язки. За визначенням цивілістів, це фактична здатність лю­дини вчиняти ті чи інші юридичні угоди, юридичні дії, які спрямовані на встановлення, зміну, припинення чи здійснення цивільних прав. Дієздатність і правоздатність перебувають у різних площинах. Різниця між ними така: 1) дієздатність вста­новлюється законом, а правоздатність є природною властиві­стю людини, що визнана державою; 2) дієздатність перебуває в динаміці, її зміст і обсяг з часом розширюються чи звужуються в передбачених законом випадках, а правоздатність перебуває у статиці, її зміст та обсяг не можна обмежити; 3) дієздатність прямо залежить від віку людини, а на правоздатність вік не впливає; 4) на дієздатність впливає стан здоров'я, а право­здатність від нього не залежить; 5) дієздатність пов'язана з фактичними правами й обов'язками конкретної людини, а пра­воздатність — з можливими правами й обов'язками потенцій­ного суб'єкта права.

Право соціального забезпечення оперує такими поняттями, як "загальна" та "спеціальна" дієздатність. Загальна або ци­вільна дієздатність фізичної особи регламентується цивільним законодавством. Цивільна дієздатність може бути повною, мінімальною, неповною та обмеженою. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров'я не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Недієздатність особи означає, що вона не може бути суб'єктом правовідносин. Зви­чайно, не всі положення цивільної дієздатності підходять для інших галузей права. Тому фахівцями права розроблені кон­цепції трудової, шлюбно-сімейної, соціально-забезпечувальної, процесуальної та інших видів дієздатності, основою яких є цивільна дієздатність.

Особа є повністю дієздатною при досягненні повноліття (18 років), тобто фізичної, психічної та соціальної зрілості. У праві соціального забезпечення повна дієздатність настає з 16 років і пов'язана з отриманням паспорта й трудо­вою дієздатністю. Якщо повна цивільна дієздатність настає раніше, то вона враховується нормами права соціального за­безпечення при вступі у відповідні відносини.

Визнання людини повністю недієздатною у праві соціально­го забезпечення неможливе. Визнання особи недієздатною не може вести автоматично до втрати трудової, соціально-забезпе­чувальної і шлюбно-сімейної дієздатності. У цих відносинах за особою мають бути залишені окремі елементи дієздатності. Стан громадянської смерті не припустимий у праві соціального за­безпечення. Та й на практиці працівники соціальних служб враховують побажання осіб, визнаних недієздатними, напри­клад, при наданні соціальних послуг, зверненні до них з про­ханням надати грошову чи натуральну допомогу, влаштуванні в інтернатну установу тощо. Не слід забувати, що недієздатні і є одним із контингентів осіб, яким держава зобов'язана нада­вати соціальне забезпечення. Звернення недієздатної особи до органу соціального забезпечення не може служити підставою для припинення розгляду її справи чи скасування рішення про надання конкретного виду соціального забезпечення. Разом з тим це не є перешкодою для залучення до справи опікуна, а при потребі має ініціюватися його призначення чи позбавлен­ня опікунських прав, якщо з'ясується, що діє він не в інтере­сах недієздатної особи.

Існує два види дієздатності: пов­на і часткова, що передбачається для окремих випадків. Соці­ально-забезпечувальна дієздатність, в основному, пов'язуєть­ся із зверненням до органу соціального захисту із заявою про призначення пенсії, надання грошової допомоги, пільг чи ком­пенсацій або соціальних послуг. Після позитивного вирішення справи виникає лише питання про те, кому конкретно у руки дати матеріальні цінності. З моменту вручення їх припиняють дію норми права соціального забезпечення, а їм на зміну при­ходять норми цивільного права, а з ними — цивільна діє­здатність. Безпосереднє отримання соціальних послуг не по­в'язане з наявністю дієздатності.

У змісті дієздатності у сфері соціального забезпечення виді­ляються такі здатності: 1) своїми діями набувати для себе пра­ва на окремі види соціального забезпечення; 2) власноручно здійснювати права і створювати для себе обов'язки в соціаль­ному забезпеченні; 3) самостійно виконувати обов'язки та відпо­відати у разі їх порушення. У соціальному забезпеченні не так уже й багато обов'язків покладається на фізичних осіб, і, в ос­новному, вони стосуються надання достовірної інформації. При недостатності дієздатності однієї особи вона доповнюється дієздатністю іншої особи.

Дієздатність у сфері соціального забезпечення — це здатність особи самостійно або за допомогою працівників органів соціаль­ного захисту населення чи законного представника здійснюва­ти права і виконувати обов'язки у сфері соціального забезпе­чення. Сприяння у здійсненні дієздатності — характерна риса соціально-забезпечувальної дієздатності.