Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Індивідуалізація з у вищій школі

Перенос акцентів з технології шкільної роботи на формування творчої особистості учня обумовлює зміну характеру вузівського процесу й підходів до організації навчальної роботи, у центрі якої повинне бути професійне становлення особистості професіонал вчителя-професіонала.

Індивідуальний підхід є основою підготовки творчого вчителя. Індивідуалізація виступає процесуальною стороною навчального процесу. Особливістю вузівського навчання є сполучення індивідуального підходу з колективними й груповими формами навчальної роботи. Як свідчить вузівська практика недооцінка індивідуалізації вузівського навчання або її переоцінка, тобто виключення з технології його колективних і групових форм роботи, можуть негативно позначатися на рівні професіоналізму майбутніх педагогів.

Індивідуалізація навчання – це одна з тенденцій сучасного вузівського процесу, що входить до системи педагогічних дій по відношенню до кожного студента, спрямована на максимально доцільне врахування інтересів, можливостей, здібностей, ціннісних орієнтацій, установок особистості з метою її професійного становлення й творчого розвитку.

Без індивідуалізації вузівського процесу складно вирішувати питання підвищення рівня професіоналізму майбутніх фахівців.

Індивідуальний підхід – це форма спілкування викладача й студента, коли педагогічний вплив спрямований на надання допомоги майбутньому вчителеві у виявленні власної індивідуальності, розвиток здібностей й уміння в різних ситуаціях знаходити свій індивідуальний стиль діяльності. Індивідуальний підхід стимулює реалізацію потенційних можливостей студентів і сприятливо впливає на пізнавальну діяльність та їх професійне становлення. Головне правило індивідуального підходу полягає в тому, щоб включення студентів в активну діяльність забезпечувало б виявлення й розвиток їх здібностей і можливостей, закріплення професійно значимих якостей їх особистості.

Суть індивідуального підходу полягає в тому, щоб допомогти майбутньому педагогові розкрити і для самого себе, і для навколишніх те своє, особливе, що в ньому сховане. Пошук себе в обраній професійній сфері, формування педагогічних здатностей, оволодіння професією – сугубо індивідуальний процес. Викладач вузу виступає в ролі консультанта, активного помічника, але основна увага кожного студента повинна бути зосереджена на власних зусиллях, що забезпечують професійний ріст. Призначення індивідуального підходу полягає в тому, щоб допомогти майбутньому педагогові знайти себе в обраній професії, наблизитися до розуміння своїх професійних можливостей і здатностей, вчитися використовувати їх продуктивно й творчо в практичній діяльності.

Розходження між поняттями «індивідуалізація навчання» й «індивідуальний підхід до навчання» складається в створенні певної системи дій і відносин викладача до кожного студента. Якщо індивідуальний підхід припускає використання окремих методів, що дозволяють врахувати специфіку особливостей окремого студента, то індивідуалізація навчання – це цілеспрямована система вивчення, проектування особистості вчителя-професіонала і здійснення її формування в навчально-виховному процесі.

Іншими словами, індивідуалізація навчання припускає в першу чергу перенос акцентів з інформативної сторони на саму особистість. У центрі вузівського навчання повинна бути особистість студента, її інтелектуальний, духовний і моральний багаж, активна професійна позиція й творчий стиль діяльності, які повинен придбати кожен учень.

Індивідуалізація навчання передбачає врахування специфічних особливостей, що характеризують пізнавальну діяльність як основу розумового розвитку студентів:

· володіння процесом формування наукових знань і методами самостійної роботи, методами самої науки і, її впровадження в практику;

· розкриття процесу розвитку науки, її проблем і включення самих студентів у науковий пошук;

· постійне відновлення знань;

· професійна спрямованість навчальної інформації.

Доцільність вузівського навчання й результативність майбутньої професійної діяльності випускників педвузу можливі, якщо включити студентів у систему організаційних форм і методів навчальної роботи, що утворить єдиний дидактичний комплекс, що враховує їх індивідуальні особливості.

Індивідуальність – це все те одиничне й особливе, що властиве одній людині і відрізняє її від всіх інших. Формування індивідуальності – в одязі, вираженні особи, своєрідності міміки, темпі й жвавості рухів, зміні настрою, вираженні емоцій – повинне становити основу вузівської підготовки студентів. Але при цьому доцільно вчити студентів не тільки піклуватися про розвиток власної індивідуальності, але й озброїти їх умінням бачити індивідуальні особливості учнів, враховувати їх при організації навчальної роботи в школі.

Професійне становлення будь-якого фахівця, у тому числі і вчителя, припускає розвиток таких якостей, як любов до обраної справи, безмежна ретельність і терпіння, відповідальність і віра в успіх. За твердженням психологів, обов'язкова й неодмінна умова досягнення успіхів у професійній роботі, не залежно від загального й розумового потенціалу людини, складається в позитивній мотивації, зацікавленості, активному прагненні до досягнення професійних цілей.

Майбутній педагог ще в педвузі повинен усвідомити закономірність, що чим глибше людина проникає в обрану діяльність, що відповідає його індивідуальності, тим вище стають його вимоги до самого себе, до рівня власної професійної підготовки.

Усвідомлення цієї закономірності неможливо без індивідуалізації професійної підготовки на основі забезпечення єдності навчання, виховання й розвитку; сполучення колективних, групових й індивідуальних форм навчальної роботи; врахування нерівномірності професійного становлення студентів і диференціації навчально-пізнавальних завдань.

Індивідуалізація навчання немислима без реалізації двоаспектного цілепокладання. Майбутній педагог зобов'язаний з одного боку, засвоїти обсяг знань, що обкреслений навчальним планом і навчальними програмами обраного їм факультету, з іншого боку – реалізувати програму, мета якої полягає у формуванні індивідуального стилю діяльності професійного вигляду майбутнього вчителя.

При розробці програми індивідуального розвитку особистості студента необхідно особливу увагу приділити формуванню психологічної й педагогічної культури вчителя. Аналіз навчальних посібників з психолого-педагогічних дисциплін свідчить про те, що саме цій стороні в підготовці майбутніх учителів не приділяється належної уваги. В програми навчальних курсів необхідно включити навчальний матеріал, що розкриває специфічні особливості психологічної культури, до числа яких відносять:

· використання психологічних знань для вивчення особистості кожного школяра і його навчання, виховання, розвитку; здійснення індивідуального підходу, при якому сполучаються теоретичні знання з розвинутою інтуїцією – почуттєвим розумінням особистості вихованця, із практичними вміннями й навичками його вивчення до виховання;

· спирання на власні перцептивні і прогностичні здатності (педагогічне передбачення, педагогічна уява, прогнозування), формування й удосконалювання їх у процесі активної діяльності;

· самоаналіз власних позитивних і негативних якостей і властивостей і на цій основі – цілеспрямоване професійне самовиховання, тобто вироблення й закріплення професійно-моральних, духовних, інтелектуальних властивостей й якостей, що забезпечують результативність.

Психологічна культура визначає всередині мотиваційні фактори професійної діяльності вчителя, тобто моделювання майбутньої діяльності у своїй свідомості.

Педагогічна культура на відміну від психологічної культури припускає мистецтво піднесення поглядів і переконань, знань й умінь у практику вчительської праці, навчання й виховання. Студенти повинні чітко усвідомити, що педагогічна культура охоплює багато сторін їхньої професійно-педагогічної діяльності, а саме:

· знання по теорії виховання, навчання й розвитку особистості школярів;

педагогічні вміння й навички (інформаційні, мобілізаційні, розвиваючі, орієнтаційні, організаційні й ін.);

· широкий загальний і професійно-педагогічний кругозір, що забезпечує цілісне бачення досліджуваних явищ і процесів, культуру аналізу педагогічних фактів і явищ;

· прагнення до безперервного самовдосконалення, професійному росту;

· індивідуалізовану систему відносин у рамках етичної природи й вимог вчительської професії;

· високорозвинені комунікативні й організаторські здатності;

· потреба в педагогічній взаємодії, співробітництві й співтворчості в системі «вчитель – учень»;

· активну професійну позицію й творчий стиль діяльності;

· визначення свого соціального статусу в педагогічному колективі.

Формування психологічної й педагогічної культури визначається не тільки засвоєнням теоретичних основ, але й спеціальною систематичною роботою над вдосконаленням власного професійного вигляду, манери розмови, культури спілкування, прийомів, дій, педагогічних рішень. У ході навчальних занять варто піклуватися не тільки про те, щоб студенти засвоїли теоретичні знання, але й удосконалювали б індивідуальну культуру мови, жестів, манеру поведінки, своєрідну форму вираження емоцій, відпрацьовуючи на основі однакових вимог відповідно до норм професійної етики свій підхід до учнів.

Під час відпрацьовування індивідуального стилю діяльності й спілкування студентам важливо зрозуміти єдність форми й змісту педагогічної взаємодії й впливу, тому що розрив між формою й змістом професійних дій приводить до серйозних педагогічних помилок і прорахунків у педагогічній роботі. Рішення цих завдань неможливо без подальшої індивідуалізації вузівського навчання, що передбачає не тільки постановку загальних й індивідуальних цілей, удосконалювання змісту, але й впровадження в навчальний процес методів, що дозволяють врахувати колективну природу вчительської праці й своєрідність особистості кожного студента.

Індивідуалізація навчальної роботи допомагає студентам задуматися й переконатися в необхідності систематичного вдосконалювання власних професійних можливостей. Розвиток професійних якостей становить основу професійного росту студента. На цій основі в процесі повсякденної діяльності шліфується педагогічна техніка, професійна етика, навички взаємодії з однокурсниками, викладачами, а в наслідок і з учнями, закріплюється потреба у творчому виконанні професійних функцій.

Практикою доведено, що по-справжньому освічений вчитель – це той, котрий постійно відчуває потребу в нових знаннях і вміє їх поповнювати, розвиває здібності, вільно може розпоряджатися своїми інтелектуальними можливостями, прагненням й умінням займатися самовихованням. Головні фактори професійного становлення майбутнього вчителя це прагнення опанувати професією, розвити педагогічні здібності, наполегливість, працьовитість, організованість. Саме активізація цих внутрішніх сил у процесі навчальних занять стимулює цілеспрямованість роботи студентів над собою, дозволяє в мінімум часу одержати максимум знань, практичного досвіду й професійно-моральної досконалості.

Оскільки формування професійних якостей особистості відбувається нерівномірно, а самовиховання в більшості студентів досить пізно включається в активний процес удосконалювання професійного вигляду їх особистості, то цим можна пояснити не сформованість у майбутніх педагогів багатьох професійних рис, від наявності яких залежить рівень професіоналізму випускників педвузу і якість їх вчительської праці.

Одне з головних завдань індивідуалізації вузівського процесу полягає в тому, щоб виробити в студентів прагнення й уміння займатися самовихованням.

У професійному рості майбутніх педагогів грає наочний образ, позитивний приклад. У будь-якій професійній діяльності конкретний образ є основним, оскільки він відбиває професійну спрямованість і виконує в структурі особистості інформативну й управлінську роль. Ускладнення, інтеграція професійно-моральної моделі особистості перебуває в прямій залежності від рівня виразності в ній значимих образів, що виступають в ролі мотивів, тісно пов'язаних із професійними інтересами, установками, ціннісними орієнтаціями.

Дієвість еталонної моделі тим ефективніше, чим швидше перехід свідомості в самосвідомість студента на більше високий рівень розвитку, чим швидше процес соціалізації особистості, тобто включення студента в чітко керовану систему навчально-виховної роботи. При цьому більша роль належить особистості викладача вищої школи. Вузівський викладач виступає наочним образом, орієнтиром у професійному становленні студентів. Професійно-педагогічні й особистісні якості вузівського викладача ними сприймаються з точки зору його моральної позиції.

Таким чином, індивідуальний підхід до вузівського навчання забезпечить використання методів, що впливають на окрему особистість із урахуванням її особливостей і можливостей, створення умов, які сприяли б розвитку професійних якостей, придбанню необхідних знань й умінь, реалізації потреб та інтересів майбутніх педагогів.