Читайте также:
|
Вузлові питання теми:
1 2. 1. Посередник у суб’єктно-суб’єктній взаємодії – цілісне дидактичне утворення.
1 2.2. Суб’єктно-об’єктна взаємодія
Основні поняття теми: системний підхід, дидактична система, дидактичний цикл,елементи дидактичної системи, аспекти дидактики.
1 2.1. Посередник у суб’єктно-суб’єктній взаємодії – цілісне дидактичне утворення. Навчання – це шлях освіти, отже це процес руху учня, студента від незнання до знання. Цей рух здійснюється у формі органічного поєднання суб’єктно-суб’єктної та суб’єктно-об’єктної взаємодій.
Розглянемо суб’єктно-суб’єктну взаємодію. Як і будь-яка взаємодія, суб’єктно-суб’єктна здійснюється з участю посередника. Факт наявності посередника під час взаємодії видно на прикладі фізичної взаємодії. Земля і тіло, підняте над поверхнею землі взаємодіють через гравітаційне поле. Якби припустити, що такого поля немає, то тоді важко було б уявити, як Земля і тіло, що перебуває на деякій висоті над нею, могли між собою взаємодіяти. Інші види взаємодій теж не можуть обійтись без посередника, наприклад, взаємодія електричних зарядів, що розташовані на певній відстані один від одного.
Шукаючи відповідь на запитання: що собою являє посередник у суб’єктно-суб’єктній взаємодії, ми на перших порах можемо сказати, що це деяке ціле, цілісність, яка виконує цілком конкретну функцію. Оскільки нам невідомо, що собою являє посередник у суб’єктно-суб’єктній взаємодії, то здійснимо такий крок: так як це деяке ціле, то його можна розглядати як систему. Визначимо її функціонально-морфологічні компоненти і з’ясуємо властивості цієї системи, а вже знаючи властивості системи, визначимо і властивості об’єкта, яким є посередник суб’єктно-суб’єктної взаємодії
Отже ми будемо розглядати систему: «Посередник суб’єктно-суб’єктної взаємодії».
Рівень ієрархії: У цьому конкретному випадку рівень ієрархії системи визначається зв’язками субординації. Очевидно, що ця система не є фізичною, вона діє на свідомість, тобто на мислення, на пам’ять, на уяву суб’єкта навчання. Значить сама система посередника якось пов’язана з мисленням, з пам’яттю, з уявою, з відчуттями, із сприйманням тощо. Ми не можемо розкрити її фізичної чи психічної природи, але можемо дати її формальний опис.
Для вчителя навчання – процес цілеспрямований, тобто такий, який передбачає досягнення учнем певних цілей навчання. Очевидно, що система-посередник повинна здійснити перенесення цілі та дії від учителя до учня, а це означає, що сама система повинна у своєму складі мати такий компонент, який би транслював цю ціль і дію.
Вихід дії, який репрезентує вплив, що здійснює учитель на учня, переноситься за допомогою засобів навчання, отже посередник у своєму складі повинен мати і засоби навчання.
Функція системи-посередника: передавати дію, вплив учителя на учня такою, яку змоделював сам учитель.
Системоутворювальний чинник цієї системи пов’язаний із завданням досягнення конкретної цілі навчання, яку запланував учитель спільно з учнем. Отже, системоутворювальним чинником системи, яку ми розглядаємо, є ціль навчання.
Елементи системи-посередника: два елементи вже нам відомі: це – цілі навчання і засоби навчання. Однак має бути змістове наповнення цілеспрямованої дії, тобто досягнення цілі повинно бути побудоване на конкретному змісті, а цей зміст може бути розкрито лише з участю конкретних методів навчання і через певну форму організації навчання. Це означає, що елементами розглядуваної системи також є зміст навчання, методи та засоби навчання.
Цілком можливо, що крім названих елементів розглядуваної системи, є ще й інші. Однак поки що ми їх не бачимо. Ми вважаємо, що названі елементи якщо і не повністю, то в усякому разі майже повністю характеризують розглядувану нами систему «посередник»
Підсумовуючи сказане вище, зробимо такий висновок: система-посередник для здійснення дидактичної взаємодії складається з таких елементів: цілі, зміст, методи, засоби і форми організації навчання.
Аналіз показує, що розв’язуючи проблеми навчання, ми неодмінно торкаємося змісту і цілей навчання, методів, засобів і організаційних форм навчання, які між собою взаємозв’язані, одне друге зумовлюють, взаємодіють між собою, отже утворюють цілісну сукупність, яка складається з вище названих елементів. Ця сукупність і є дидактичною системою. ЇЇ ще можна було б назвати дидактично - методичною, оскільки вивчення будь-якої теми, будь-якого навчального матеріалу на стадії планування процесу навчання і його реалізації здійснюється з участю даної системи. Таким чином, дидактична система - це сукупність взаємопов’язаних елементів, якими є цілі навчання, зміст навчання, методи навчання, засоби і організаційні форми навчання. Її графічне зображення показано на рис.1.
Елемент “Цілі навчання” (I) розкриває суть проблеми “ Чому вчити?», тобто дає відповідь на це запитання. “Зміст навчання” (II), а це, як видно зі схеми, другий елемент системи, відповідає на запитання «Що вивчати?», він вирішує проблеми змісту навчання і визначається змістом освіти. Третій – “Методи навчання” (III), розкриває суть того, як можна досягти поставлених цілей навчання, тобто відповідає на запитання «Як вчити?». “Засоби навчання” (IV) – це четвертий елемент системи, він розкриває особливості педагогічного інструментарію і дає відповідь на запитання «За допомогою чого?», «Чим вчити?». Нарешті, п’ятий елемент системи, – “Форми організації навчання” (V), відповідає на запитання «, Де, коли вчити,у якій формі організовується навчання?».
Прямі лінії позначають одно- і двонаправлений зв’язок. Наприклад, зв’язок ІІ-ІІІ означає, що зміна такого елемента системи як «Зміст навчання» призведе до зміни елемента «Методи навчання», а зв’язок ІІІ-ІІ означає, що, навпаки: незалежна зміна елемента «Методи навчання» позначиться на елементі «Зміст навчання». Зв’язки I-II, I-III, I-IV, I-V-однонаправлені. Рівень ієрархії цієї системи визначається тим, що незалежно від предмета і змісту матеріалу, який вивчається, зв’язки між її елементами об’єктивно існують і природа їх визначається суттю самих елементів. Це означає, що дана система складає саме ядро теорії навчання.
Прикладом специфічної дидактичної системи є підручник. Його функція - бути навчальною книгою, тобто бути не тільки носієм того змісту, який учень має засвоїти, але й допомагати організовувати.
Структура системи-посередника: названі вище елементи взаємопов’язані, але цілі навчання є системоутворювальним елементом, тому зв’язок між цілями навчання і всіма іншими елементами є одностороннім, усі інші зв’язки, тобто зв’язки між усіма елементами системи за винятком цілей навчання є двосторонніми. Тому структуру системи-посередник для дидактичної взаємодії можна зобразити так, як показано на рисунку нижче
Рис. 1. Структура дидактичної системи.
Розглянемо ще один функціонально-морфологічний компонент цієї системи, а саме: емерджентну властивість. Нею є, як це зрозуміло з попереднього, здатність до педагогічної трансформації цілі навчання та дії вчителя на учня.
Таким чином, посередник у взаємодії «суб’єкт-суб’єкт» являє собою певне цілісне утворення, складовими якого є цілі навчання, зміст навчання, методи і засоби навчання та організаційні форми навчання. Між ними діють одно- та двосторонні зв’язки, які забезпечують єдність усіх складових цього утворення. Нарешті, воно має здатність повністю передавати дії учителя на учня і тим самим забезпечувати досягнення конкретної цілі навчання.
Створивши уявлення про посередника-дидактичну систему,розглянемо далі саму суб’єктно-суб’єктну взаємодію, використовуючи для цього нижче наведену схему. Вона виглядатиме так:
Рис.2. суб’єктно-суб’єктна взаємодія
| Учитель |
| Учень |
Вихід дії в напрямі до учня безпосередньо здійснюється засобами навчання і нічим іншим (на схемі елемент 4 – засоби навчання) і опосередковано через організаційну форму (елемент 5)
Але оскільки вчитель за своїми професійними функціями здійснює управління навчально-пізнавальною діяльністю учня, то йому необхідно мати інформацію про ступінь свого впливу, тобто про ступінь досягнення цілі навчання. Це означає, що на схемі повинна бути лінія, яка б зображала отримання цієї інформації. На схемі 2 це – лінія «Учень-Учитель» (В→А).
| А |
| В |
| С |
Як бачимо, дидактична суб’єктно-суб’єктна взаємодія являє собою замкнутий цикл (ми його називаємо дидактичним циклом), який складається з двох етапів: етап АВ (через базову дидактичну систему) і ВА – як зворотній зв’язок, що дає інформацію про ступінь прямого впливу.
Якщо узагальнити елементи 1-5 дидактичної системи на весь навчальний предмет, а потім і на все навчання, то базова дидактична система є очевидно тим об’єктом, який становить інтерес для дидактики як науки. Однак ця система є статичною. Для того, щоб запрацювали зв’язки між елементами системи, її необхідно включити в іншу систему, систему «учитель-учень». Зрозуміло, що такою системою є дидактичний цикл в узагальненому варіанті, бо в конкретно-змістовому варіанті ця система перетворюється в методичну.
При дидактичному циклі починають працювати усі зв’язки (на схемі вони позначаються лініями), а оскільки закони, закономірності – суть зв’язки, то виходить, що саме в дидактичному циклі виявляються закони і закономірності процесу навчання. Це означає, що вивчення предмета дидактики може бути здійснено через функціонування дидактичного циклу як системи.
Дидактична система відноситься до педагогічних систем. Оскільки педагогічна система - це організований об’єкт, з участю якого здійснюється управління процесом передачі і засвоєння того соціального досвіду, який на даний час нагромадило людство, то дидактична система разом із її дидактичним циклом - це організований об’єкт, за допомогою якого учитель забезпечує управління процесом передачі і засвоєння учнями системи знань про суспільство, природу, людину, і на цій основі здійснює розвиток у кожного з них пізнавальних сил, формування наукового світогляду, культури поведінки, позитивних людських якостей.
Однією з характерних ознак цієї системи є її функція, зокрема, функція управління педагогічним процесом. Учасниками цього процесу є учитель і учні. Як видно з визначення дидактичної системи учні і учитель не входять до її складу як елементи. Проте відомо, що кожна система живе в деякому середовищі, в оточенні інших систем, з якими вона пов’язана певними зв’язками. В деяких системах вони настільки міцні, що їх руйнування знищує і саму систему. Якщо учитель і учні не входять до системи як її елементи, то вони, як це випливає з означення дидактичної системи, обов’язково входять до складу її середовища, тобто для дидактичної системи наявність учителя й учнів, як складових середовища дидактичної системи, є обов’язковою. Зробимо деякі уточнення щодо них, як компонентів середовища дидактичної системи.
Мова йде не про учня взагалі, а про те, що під терміном “учень” розуміються навчальні характеристики учня, його здібності, задатки, інтереси, його навчальний досвід, його особливості мислення, пам’яті, уяви, тобто учень взаємодіє з усіма елементами дидактичної системи таким своїм боком, який дозволяє йому встановлювати зв’язки як з елементами системи, так і з усією системою(це видно на схемі 3, що показано на рис. 3).
Характеристиками такого компоненту середовища дидактичної системи як “учитель” є його педагогічний досвід, знання навчального матеріалу, знання закономірностей навчання, виховання і розвитку, знання всіх навчальних і психологічних характеристик учня, тобто усе те, що дозволяє йому взаємодіяти як з кожним елементом дидактичної системи, так і з усією системою. Маючи сильні зв’язки з усіма елементами, а то й з усією дидактичною системою, середовище істотно впливає на систему в цілому. Таким чином, у загальному випадку дидактичну систему складає і той дидактичний простір, через який учитель і учні взаємодіють між собою.
. Зв’язки дидактичної системи набувають нових якостей, коли вона сама є елементом системи вищого порядку, якою є взаємодія «учитель-учень». Лише ця обставина, а саме участь дидактичної системи у системі вищого порядку, створює умови для її життя, тобто для взаємодії її елементів і функціонування зв’язків. Дія учителя на учня (учнів) опосередковується саме дидактичною системою, всіма її елементами і нічим іншим. Але й кожен елемент дидактичної системи теж опосередковується учнем, а конкретніше, його задатками, здібностями, його тезаурусом, нахилами, інтересами та рівнем розумового розвитку. Зрозуміло, що результат дії вчителя на учня, опосередкований усіма елементами дидактичної системи та й навчальними характеристиками учня цікавить учителя, а тому він отримує інформацію про цей результат. Отриманий результат він порівнює із запланованим, передбачуваним і знову повторює, правда вже скореговану дію. Маємо, таким чином, нову, тепер вже динамічну дидактичну систему. Її назвемо дидактичним циклом (рис.2). У дидактиці можна виділити ще низку систем, а саме: цілей навчання, змісту навчання, методів навчання, систему засобів навчання, організаційних форм навчання, контролю та оцінювання знань учнів тощо. Дидактичний цикл, у якому замість елементів “учитель” і “учень” функціонують елементи “учителі”, “учні” до деякої міри зображає і розкриває суть процесу навчання.
1 1.2. Суб’єктно- об’єктна взаємодія. Є необхідність виокремити два види суб’єктно-об ’ єктної взаємодії:
учень (суб’єкт) – фрагмент змісту (об’єкт); учитель (суб’єкт)-учень(об ’ єкт). Розглянемо першу з них. У ній є два учасники: учень та об ’ єкт (фрагмент змісту). Якщо цю взаємодію розглядати на загальному рівні, то вона виглядатиме наступним чином.
Суб’єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики, пов’язаний з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Суб’єкт – це той, хто впливає, хто діє на об’єкт. Людина не є суб’єктом пізнання сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб’єктом тільки в процесі предметної діяльності і спілкування. Однак, суб’єкт здатний не лише відображати, а й формувати об’єкт пізнання, тобто він має активний і конструктивний характер поведінки. Індивід може виступати в статусі суб’єкта пізнання лише постільки, поскільки він оволодів створеним людством світом культури. З огляду на вище сказане дуже важливим є попередньо набутий досвід учня, його тезаурус, його пізнавальні можливості, його знання, уміння, навички, які мають хоча б якесь відношення до об’єкта вивчення.
Важливою проблемою є формування об’єкта пізнання, а для учня-об’єкта вивчення,яким є тіло, предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єктами стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб’єкта. Тобто об’єкт – це те, що виділено суб’єктом з об’єктивного взаємозв’язку природи і суспільства. Об’єкт пізнання – це лише та частина об’єктивної реальності, яка перебуває у взаємодії з суб’єктом. Об’єкт не є чимось раз і назавжди рівним собі, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання, оскільки змінюється, розширюючись та поглиблюючись та частина матеріального і духовного світу, яка включається в сферу діяльності суспільства і тим самим стає об’єктом інтересів суб’єкта.
Суб’єкт і об’єкт слід розглядати у діалектичному взаємозв’язку, у взаємодії, у єдності, де активною стороною є суб’єкт пізнання. Проте активність суб’єкта у пізнанні слід розуміти не в значенні розвитку, а в значенні творчого характеру їх відкриття та вираження мовою науки, у формуванні та розвитку форм, засобів та методів пізнавальної діяльності.
І об’єкт і суб’єкт формуються у процесі практичної діяльності і невіддільні одне від одного у своєму виникненні та функціонуванні. В цьому плані як без об’єкта не може бути суб’єкта, так і без суб’єкта не може бути об’єкта. Хоч об’єкт звичайно конструюється суб’єктом, його свідомістю, а існує об’єктивно, проте об’єктивна реальність не може стати об’єктом без активної діяльності суб’єкта.
Процес пізнання можливий лише при наявності взаємодії суб’єкта та об’єкта, в якій суб’єкт є носієм діяльності, а об’єкт – предметом, на який вона спрямована.
Якщо з погляду вище викладеного перейти тепер на рівень конкретного навчального предмета та на рівень конкретної предметної теми, то слід зауважити наступне. Перш за все, необхідно акцентувати увагу учнів не на конкретні знання, уміння, навички, компетенції та компетентності, які необхідно засвоїти, а на вивчення конкретного об’єкта вивчення. Саме він у першу чергу повинен потрапляти в поле зору учня. Далі наявний досвід учня, що має певне відношення до об’єкта вивчення, в тому числі і попередньо засвоєні знання, дозволяють до певної міри звузити і конкретизувати об’єкт вивчення.
Участь учня у формуванні об’єкта вивчення - важливий етап процесу навчання. Упродовж усього навчання учень весь час має тримати у своєму полі зору об’єкт вивчення, формувати на його основі гносеологічний образ, виділяти предмет вивчення і вже далі здійснюючи суб’єктно-об’єктну взаємодію наповнювати процес навчання новими знаннями про нього і про предмет вивчення, уміннями і навичками, компетенціями і компетентностями. Однак тут варто зупинитсь на наступному.
Під час навчання має місце три види взаємодії, кожна з яких створює свої характерні впливи на процес навчання: суб’єктно-суб’єктна взаємодія (учитель-учень, як суб’єкт навчання); суб’єктно-об’єктна взаємодія(учитель-учень, як об’єкт навчання); суб’єктно-об’єктна взаємодія(учень-об’єкт вивчення)
Характер перших взаємодії залежить від мети, поставленої учителем стосовно учня. Якщо він бачить в учневі об’єкт педагогічного впливу, то взаємодія матиме один механізм перебігу, якщо учитель має за мету перевести учня на рівень суб’єкта навчання, то механізм взаємодії буде зовсім іншим. У першому випадку вчитель сам конструює дидактичну систему, тобто розробляє всі елементи системи і застосовує її як інструмент педагогічного впливу. При цьому він знає, що найвищий результат такого застосування буде тоді, коли вся дидактична система, тобто всі її елементи будуть розроблені з врахуванням індивідуальних особливостей кожного з учнів, інакше кажучи, будуть гармонізованими стосовно цих особливостей.
У другому випадку, коли вчитель прагне перевести учня у статус суб’єкта навчання, механізм суб’єктно - суб’єктної взаємодії буде зумовлений тим, що учитель організовує суб’єктно – об’єктну взаємодію учня(третій вид взаємодії). Саме ця обставина дозволяє стверджувати, що обидва способи взаємодії “учитель-учень” відрізняються один від одного відсутністю чи наявністю суб’єктно-об’єктної взаємодії учня. Проте, і в першому, і в другому випадках об’єктом перетворення є досвід учня, а перетворення, як відомо, здійснюється через навчально - пізнавальну діяльність учнів. Однак у першому випадку взаємодії пізнавальна складова цієї діяльності практично виконується самим учителем, учневі залишається тільки запам’ятати, відтворити, а згодом застосувати знання у типових чи нетипових ситуаціях. Зовсім інший механізм суб’єктно-об’єктної взаємодії у другому випадку.
Як пишуть вітчизняні та зарубіжні дослідники цієї проблеми необхідною передумовою будь-якої взаємодії є деяка всезагальність тіл, що дає можливість забезпечити певний канал зв’язку. Завдяки цьому каналу, який виконує роль системоутворювального зв’язку в момент взаємодії, виникає деяка нова цілісність, нова система, яка може бути або дуже короткочасною, або дуже стабільною. При цьому в цьому каналі зв’язку взаємодіючі системи обов’язково ототожнюються, тоді як на полюсах створеної єдиної взаємодіючої системи залишається та область властивостей і параметрів вихідних взаємодіючих систем, які зберігають якісну специфіку цих систем.
Нижче поданий рисунок ілюструє наведену думку, А і В-об’єкти, які взаємодіють.
| А |
| В |
| А' С В' |
| С – область ототожнення взаємодіючих об’єктів |
| А' – В' – |
| полюси новоутворенної системи взаємодіючих об’єктів |
Рис.12. Взаємодія об’єктів
Для вивчення всіх типів взаємодії необхідно з’ясувати суть і природу
відображення під час взаємодії двох об’єктів, оскількитеоретична психологія стверджує, що знання тісно пов’язані саме з відображенням. Відображення є характерним результатом взаємодії. Відображення - це особлива (внутрішня) сторона, особливий результат взаємодії, це всезагальна властивість матерії, воно розглядається філософською думкою як один із атрибутів матерії.
У психологічній літературі зустрічається така точка зору, згідно якої відображення і є взаємодія, однак, більшість авторів відкидають її і вважають, що взаємодія є всезагальною формою взаємозв’язку явищ дійсності, що виражається в їх взаємній зміні, або в “обміні змінами”. Психологи вважають, що відображувальний об’єкт, тобто той, що відображає, відтворює своїми особливостями не безпосередньо особливості відображуваного об’єкта, а модифікує, перетворює відповідно своїй власній природі те “всезагальне”, яке притаманне системі як цілому.
Те,що відображає, сприймає не механічний відбиток (форму, образ, вид) відображуваного, а під його впливом як другої частини єдиного природного цілого, тільки развиває всередині себе відомі стани.
Джерелом образу є об’єкт відображення, саме відповідно йому і його відтворює зміст відображення, але причиною формування образу, способом його формування є взаємодія суб’єкта і об’єкта, бо саме під час взаємодії природа суб’єкта і об’єкта відтворюється одночасно і в однаковій мірі.
Оскільки за Г.Костюком навчання- це процес, який безпосередньо пов'язаний з управлінням, то розглянемо і його характерні риси. Відомо, що управління як кібернетичний (управлінський) процес відбувається на основі управлінського циклу, який за формою організації є цілим і може бути розглянутий як система. Схематично він виглядає так, як показано на рис.4. Кібернетичний цикл управління включає в себе формулювання цілей, розробку способів діяльності для досягнення запланованого результату та реалізацію цих способів, отримання інформації про ступінь досягнення цілей, здійснення корегуючого впливу. На схемі: І – висунення цілей діяльності; ІІ – розробка і реалізація способів діяльності, спрямованих на досягнення цілей діяльності; ІІІ – отримання інформації про ступінь досягнення цілей діяльності; IV – планування і здійснення коригуючого впливу.
Зрозуміло, що сам процес суб’єктно-об’єктної взаємодії включає всі етапи зазначеного циклу. Початок взаємодії пов’язаний із постановкою суб’єктом діяльності низки запитань, адресуючи їх об’єкту вивчення.
|
Рис.13. Управлінський цикл
Суб’єкт, визначаючи ціль діяльності у формі образу передбачуваного результату, визначає тим самим загальну спрямованість дій, адже ціль - це осмислений майбутній результат. Визначивши ціль діяльності, суб’єкт формує в уяві разом з тим й очікувану відповідь, майбутній конкретний результат. І йде робота з уточнення образу цього результату. Як пише відомий дослідник проблеми образу у психології С.Смирнов “…будь-який пізнавальний акт, що розглядається як реальна дія, вимагає, як і всяка дія, вихідних уявлень про той результат, до якого вона має призвести, і про ті умови, в яких вона протікатиме. Звідси випливає, що у функціональному плані будь-який пізнавальний акт починається не з впливу стимула, а з деякої пізнавальної гіпотези стосовно характеру об’єкта, що виступає як джерело здійснюваної стимуляції[11].
Суб’єкт, сформувавши образ майбутнього результату, керується ним у своїх діях, оскільки образ має здатність впливати на матеріальну організацію суб’єкта, викликати відповідні рухи органів тіла, а через них знову впливати на предмети оточуючого світу».
Вихідним і початковим моментом у створенні образу є конкретна задача, конкретне запитання. Наприклад, виводячи формулу Герона для визначення площі трикутника, можна створити уявлення про спосіб визначення площі трикутника на основі його сторін. Учням неважко збагнути, що чим більші сторони трикутника, тим більша і площа трикутника. Отже, можна зробити припущення, що у формулу входить або сума сторін трикутника, або їх добуток, або одне і друге разом. Задача полягає в тому, щоб знайти, в яких співвідношеннях вони до неї входять. Образ майбутнього результату не має конкретних рис, він окреслює тільки його контури, але цього достатньо, щоб образ визначив напрям і поле діяльності з його отримання. У системі, якою є суб’єктно-об’єктна взаємодія, системоуторювальним чинником є саме образ.
Наступним кроком, як це видно з циклу управління, у суб’єкт-об’єктній взаємодії(а йдеться саме про два види суб’єктно-об’єктноїї взаємодії) є розробка та реалізація способів діяльності з перетворення об’єкта взаємодії, щоб отримати відповідь на сформульовані запитання чи вирішити поставлену проблему. Тут під способом діяльності ми розуміємо схему дій, своєрідну модель діяльності, яка адекватна змісту діяльності.
В ідеальному варіанті всі кроки циклу мав би здійснювати учень самостійно: сам поставив і сформулював задачу (ціль діяльності), сам її розв’язав, перевірив, оцінив. Але, навіть якщо він і спроможний це зробити, то час навчання іде так швидко, що учитель не завжди наважується все доручити учневі. Однак, своєрідний ідеал здійснення продуктивного навчання а, звідси, і формування розумової самостійності учнів ми бачимо саме таким.
Як видно з попереднього, для правильної побудови процесу навчання вчитель у першу чергу повинен здійснити оцінку розумових можливостей учня, його теоретичної підготовки до засвоєння нового матеріалу, визначити всі елементи дидактичної системи, врахувавши при цьому рівень розумового розвитку учня, наявний рівень знань, умінь і навичок, його індивідуально-типологічні якості, далі привести в дію цю дидактичну систему, запропонувати учневі ряд завдань, відповідь на які дасть можливість оцінити ступінь досягнення цілі навчання, сформувати і реалізувати корекційний вплив.
Для характеристики обох видів взаємодій важливо встановити суть і природу суб’єкта навчання, поняття, яке сьогодні ввійшло в теорію і практику педагогіки дуже міцно. Суб’єктом навчання може виступати як окремо взятий учень, так і група, чи навіть весь клас. Однак при цьому має бути виконана така умова, що кожен суб’єкт навчання має виконувати свою діяльність. Вивчення цієї діяльності педагогікою як наукою і як навчальною дисципліною переслідує дві мети: наукову і навчально-методичну. Перша: це дуже важливий і складний процес і знання його закономірностей є необхідним для розвитку педагогічної теорії і практики; друга – щоб успішно навчати учнів вчитися, учителеві самому потрібно бути добре обізнаним із цією діяльністю суб’єкта навчання. Таким чином, сучасна педагогіка розглядає навчання як спільну діяльність учителя та суб’єктів навчання. Суб’єкт навчання (учень, група, клас) має ту характерну рису, за якої він самостійно формулює мету,цілі і завдання в конкретній навчальній ситуації, сам розробляє спосіб діяльності, спрямований на досягнення сформульованих цілей навчання, здійснює практичну реалізацію цього способу, отримує інформацію щодо ступеня досягнення цілей навчання, порівнює з тим ступенем, який був запланованим, оцінює міру розсіяння результатів, тобто міру відповідності отриманих результатів результатам запланованим, здійснює корекцію і результатів, і цілей навчання. Такі дії суб’єкта навчання цілком вписуються у логіку навчально-пізнавальної діяльності учнів. Отже учіння – це діяльність суб’єкта навчання.
За формою свого протікання навчання – процес, який відбувається як взаємодія “учитель-учень”, тобто як суб’єктно - суб’єктна взаємодія. Однією з характерних особливостей суб’єктно - суб’єктної взаємодії є те, що вона відбувається у просторі дидактичної системи (рис.3). Це означає, що всі дії учителя пов’язані безпосередньо з елементами дидактичної системи і їх зв’язками. Крім того, вчителя завжди цікавить результат цих дій і він, в силу своїх функцій, повинен організовувати процедуру отримання інформації про цей результат(зворотний зв'язок). Оскільки результат цих дій видно не відразу, то і дія-реакція (отримання інформації) як правило відстрочена у часі. Усе вище викладене створює основу для конкретного розгляду навчання. Сам же процес навчання розглядається нами як взаємопов’язана сукупність різних видів взаємодії. Як випливає з попереднього, дидактична суб’єктно-суб’єктна взаємодія має форму замкнутого циклу (ми його називаємо дидактичним циклом), він складається з двох етапів: АВ (через базову дидактичну систему) і ВА – як зворотний зв’язок, що дає інформацію про ступінь прямого впливу учителя на учня(рис.4).
Якщо узагальнити всі елементи дидактичної системи на навчальний предмет, а потім і на весь процес навчання, то базова дидактична система є, очевидно, тим об’єктом, який становить інтерес для всієї дидактики як науки. Однак ця система є статичною. Для того, щоб запрацювали зв’язки між елементами системи, її необхідно включити в систему вищого рівня ієрархії, систему «учитель-учень». Зрозуміло, що такою системою є дидактичний цикл в узагальненому варіанті, бо в конкретно-змістовому варіанті він перетворюється в методичну систему.
У дидактичному циклі починають працювати всі зв’язки (на схемі вони позначаються лініями), а оскільки закони і закономірності – суть зв’язки, то виходить, що саме в дидактичному циклі виявляються всі закони і закономірності процесу навчання.
Це означає, що можливе і таке розуміння об’єкта і предмета дидактики: об’єктом дидактики як педагогічної науки є дидактичний цикл як система, а її предметом- закономірності і механізми функціонування цієї системи.
У базовій дидактичній системі визначальним і системоутворювальним елементом є цілі навчання, а її фундаментом, основою- зміст навчання як її елемент. Оскільки зміст навчання може бути визначений на основі змісту освіти, то об’єкт дидактики включає в себе не лише зміст навчання, але й увесь процес навчання, тобто весь дидактичний цикл як штучно організовану системну цілісність, що бере участь у засвоєнні цього змісту.
Перевірте свої знання:
1.Назвіть учасників суб’єктно-суб’єктної взаємодії.
Можливі відповіді:
Учитель(викладач) так ні
Учень (студент) так ні
Дидактична система так ні Клас (Група) так ні
2. Чиє елементами дидактичної системи?
учень(викладач) так ні
учитель(студент) так ні
технологія навчання так ні
цілі навчання так ні
зміст навчання так ні
методи навчання так ні
засоби навчання так ні
організаційні форми так ні
історія дидактичної системи так ні
3.Чи відповідають на нижчевказані запитання елементи дидактичної системи?
Для чого вивчати? так ні
Чому навчати? так ні
Що вивчати? так ні
Як навчати? так ні
За допомогою чого вчити? так ні
Яка форма організації навчання? так ні
Кого вчити? так ні
Хто вчить? так ні
4.Чим визначається рівень ієрархії дидактичної системи?
Внутрішніми зв’язками системи так ні
Зовнішніми зв’язками системи так ні
зв’язка субординації так ні
зв’язками координації так ні
Середовищем дидактичної системи так ні
5.Що є системоутворювальним чинником дидактичної системи?
Цілі навчання так ні
Зміст навчання так ні
Методи навчання так ні
Технології навчання так ні
6.Чи є елементами дидактичного циклу?
Цілі навчання так ні
Зміст навчання так ні
Методи навчання так ні
Технології навчання так ні
Учень(студент) так ні
Учитель(викладач) так ні
Дидактична система так ні
7.Що означає лінія зв’язку «Учень(студент) - Учитель(виклада)?» в дидактичному циклі?
Можливі відповіді:
Отримання інформації так ні
Корекцію дій так ні
Корекцію цілей навчання так ні
Зворотний зв’язок так ні
8.Назвіть односторонні зв’язки в дидактичній системі:
цілі навчання-зміст навчання так ні
методи навчання-засоби навчання так ні
цілі навчання—форми організації так ні
зміст навчання-методи навчання так ні
9.Чи можна назвати дидактичний цикл управлінським?
так ні
10.З яких елементів складається управлінський цикл?
визначення цілей діяльності так ні
розробка способів діяльності та їх використання для
досягнення ціленй діяльності так ні
отримання інформації про ступінь досягнення цілі діяльності
так ні
здійснення корекції так ні
оцінювання ступеня досягнення цілей діяльності так ні
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 91 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |