Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розрізняють чотири стадії НАСГ.

І стадія означає розвиток перицелюлярного, перисинусоїдального, фокального чи екстенсивного фіброзу 3-ї зони з відсутністю портального та мостоподібного типів фіброзу.

ІІ стадія — це розвиток перицелюлярного, перисинусоїдального, фокального чи екстенсивного фіброзу 3-ї зони з фокальним або екстенсивним портальним фіброзом.

ІІІ стадія — розвиток мостоподібних септ у 3-й зоні та вираженого портального фіброзу.

ІV стадія — об’єднання трьох зон септами, заміщення портальних трактів полями фіброзу та септами, поширений мостоподібний фіброз із циротичною перебудовою печінкової тканини.

Клініка

У більшості пацієнтів клінічні симптоми, характерні для захворювань печінки, відсутні. Найчастіше виявляють невизначений дискомфорт, відчуття тяжкості, ниючий біль у правій підреберній ділянці, прояви астенічного, диспепсичного синдромів. При дрібнокраплинному стеатозі можливий розвиток епізодів непритомності, артеріальної гіпотензії, що може бути зумовлено впливом гіперпродукції фактора некрозу пухлин-α. При огляді у 75% хворих на НАСГ виявляють гепатомегалію, збільшення селезінки — у 10–25%; жовтяницю, асцит, «печінкові знаки» виявляють рідко; підвищений індекс маси тіла.

Діагностика

Серед біохімічних маркерів найчастіше виявляють підвищення активності АСТ (у 2–8 разів) та АЛТ (у 2–10 разів порівняно з нормою) у сироватці крові. Гіпербілірубінемію (у межах 30–60 мкмоль/л) виявляють у 12–17% випадків, значно частіше вміст білірубіну зберігається в межах норми. Активність лужної фосфатази (ЛФ) та γ-глутамілтрансферази (ГГГТ) підвищена у 40–70% пацієнтів. Рідко спостерігають порушення білоксинтезуючої функції печінки. При дрібнокраплинному стеатогепатиті можливе зниження протромбінового індексу (ПТІ), хоча, як правило, при НАСГ, за умов інсулінорезистентності, є зростання ПТІ у межах 17–25% від належних.

Маркери мезенхімально-запального синдрому: гіпер-γ-глобулінемія, підвищення тимолової проби. Маркери порушення вуглеводного обміну та відносної інсулінової недостатністі: гіперглікемія натще, порушення толерантності до глюкози, гіперінсулінемія, підвищення вмісту в крові С-пептиду, підвищення HbA1c, зменшення співвідношення глюкоза/інсулін.

Ознаки гіпер- та дисліпідемії: підвищення вмісту загальних ліпідів, загального холестеролу, триацилгліцеролів, вмісту ліпопротеїнів низької та дуже низької густини, зниженням вмісту ліпопротеїнів високої густини.

Підвищення вмісту лептину в крові та насичення трансферину залізом у хворих на НАСГ позитивно корелюють з вираженістю фіброзу печінки.

УЗД ознаки стеатозу печінки: гепатомегалія, гіперехогенність («яскравість») паренхіми внаслідок дифузної жирової інфільтрації, дрібно- чи середньозернисте ущільнення, дорзальне затухання ультразвукового сигналу. При проведенні комп’ютерної чи магнітно-резонансної томографії виявляють ділянки паренхіми печінки з низьким коефіцієнтом поглинання.

За даними радіонуклідного сканування з колоїдом сірки з ^99mТс можна визначити вогнищевий стеатоз за зниженим накопиченням ізотопу.

Гістологічні зміни в печінці об’єднують ознаки жирової дистрофії гепатоцитів і лобулярного стеатонекрозу. У більшості випадків виявляють макровезикулярний стеатоз, переважно в третій зоні (центролобулярно), що характеризується наявністю великих поодиноких ліпідних крапель, «пустих» вакуолей у цитоплазмі гепатоцитів із зсувом ядра до периферії клітини. При мікровезикулярному стеатозі в гепатоцитах виявляють безліч дрібних ліпідних крапель, ядро розташовується в центрі клітини. Виявляють також гепатоцити у стані балонної дистрофії. З різною частотою виявляють гіалінові тільця Меллорі, ультраструктура яких схожа з такою при алкогольному стеатогепатиті. Фокальні центролобулярні некрози частіше виникають при мікровезикулярному стеатозі. Запальний інфільтрат містить лімфоцити та нейтрофільні гранулоцити. Фіброз характеризується раннім перицелюлярним, перисинусоїдальним («колагенізація, що повзе») та перивенулярним поширенням у третій зоні. При прогресуванні процесу виявляють приєднання до вищезазначених ознак портального, перипортального та септального типів фіброзу. Іноді НАСГ супроводжується накопиченням заліза в печінці, його вміст у 50% корелює із стадією фіброзу печінки.

Лікування У виборі лікувального підходу враховують наявність фонових захворювань та факторів ризику.

1. Дієта та режим фізичної активності, спрямовані на поступове та помірне схуднення (на 9-28 % маси тіла). Дієта має бути збагачена продуктами з високим вмістом ліпотропних речовин (домашній сир, вівсяна, гречана і пшеничні каші, дріжджі). Вміст тваринних білків не повинен перевищувати 100-120 г на добу; обмежується кількість жирів тваринного походження.
2. За наявності ілеоєюнального анастомозу – метронідазол 1-1,5 г на 3 прийоми протягом 7-10 днів.
3. Препарати урсодезоксихолєвої кислоти, есенціальні фосфоліпіди, адеметіонин, альфа-ліпоєва кислота.
4. Корекція дисліпідемії, гіперглікемії, інсулінорезистентності.

ТОКСИЧНИЙ (МЕДИКАМЕНТОЗНИЙ) ГЕПАТИТ – запальне захворювання печінки, обумовлене токсичною дією медикаментозних препаратів, або їх метаболітів, або реакцією ідіосинкразії до препарату чи його метаболіту.

Патогенез Гепатотоксини прямої дії (парацетамол, саліцилати, метотрексат, 6-меркаптопурин, тетрациклін у високих дозах) призводять до розвитку фокального некрозу гепатоцитів. Шляхом інтерференції цитотоксичного та холестетичного впливу зумовлена дія на печінку анаболічних стероїдних гормонів, аміназіну, хлорпромазину).
За рахунок алергічних реакцій по типу гіперчутливості сповільненого типу викликають медикаментозний гепатит протидіабетичні препарати (хлорпропамід, букарбан), транквілізатори, фторотан, оксацилін. В процесі біотрансформації лікарських засобів в печінці можуть утворюватись токсичні метаболіти, здатні пошкоджувати гепатоцити і викликати хронічний гепатит.

Клініка Абдомінально-больовий синдром, диспепсія, гепатомегалія без спленомегалії, гіперглобулінемія, цитоліз, часто паренхіматозна жовтяниця. При аутоімунному варіанті медикаментозного гепатиту запальний процес у печінці швидко зникає після відміни гепатотропних препаратів. Продовження прийому ліків призводить до прогресування гепатиту у фіброз або цироз печінки, розвитку печінкової недостатності, наявності аутоантитіл ANA, LKM1.

Морфологічно: дистрофія гепатоцитів, виражена інфільтрація портальних трактів із порушенням межової пластинки й розвитком пери портальних некрозів. Можуть розвиватися мостовині та мультилобулярні некрози, характерні плямисті некрози всередині часточок. Запальний інфільтрат тканини складається з лімфоцитів, плазматичних клітин, макрофагів, еозинофілів. Іноді в портальних трактах утворюються фолікули зі скупчень лімфоїдних клітин.

Лікування

1. Відміна препарату, що призвів до патології в печінці
2. Виключення шкідливих звичок (паління, прийом алкоголю), важких фізичних навантажень.
3. Гепатопротектори: гепабене, карсил, гепатофальк, силібор, антраль, аргінін глутамат, силімарин.
4. Урсодезоксихолєва кислота (урсофальк, урсосан)
5. Дезінтоксикаційна терапія (L-аргінін, глюкоза, лактулоза, препарати незамінних та напівнезамінних амінокислот).

Профілактика

1. уникати поліпрагмазії;
2. не призначати медикаменти, на які раніше відмічалася реакція;
3. за наявності хронічних захворювань печінки не призначати лікарські засоби з встановленою гепатотоксичністю;
4. проводити тести на індивідуальну чутливість.

Диференційний діагноз між хронічним гепатитом та цирозом печінки

АЛКОГОЛЬНА ХВОРОБА ПЕЧІНКИ (АХП) – це сукупність нозологічних форм, обумовлених токсичною дією етанолу на печінку, і включає алкогольний стеатоз, стеатогепатит, цироз печінки.

Основними механізмами алкогольного ураження печінки є:

- ушкодження мембран печінкових клітин зі зниженням вмісту в них фосфатидилхоліну, порушення ультраструктури мітохондрій, зменшення забезпечення киснем і продукції енергії, необхідних для нормальної життєдіяльності клітини;

- метаболічні порушення, зокрема окисно-відновних процесів (оксидативний стрес);

- порушення імунних реакцій, запалення, активація процесів фіброгенезу, особливо в третій зоні, підвищення колагеногенезу, стимуляція канцерогенезу;

- зростання ступеня ендотоксемії, що стимулює процеси фібротизації печінки.

Фактори ризику розвитку АХП: доза і тривалість вживання алкоголю, генетична cхильність, жіноча стать, дефіцит харчування, інфікованість вірусами гепатиту В і С.

Морфологічними проявами АХП є гідропічна і балонна дистрофія, утворення тілець Меллорі, центролобулярних некрозів гепатоцитів із подальшою інфільтрацією їх поліморфноядерними лейкоцитами.