Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії.

Читайте также:
  1. Головні правила проведення дискусії
  2. Горський В. С. Історія української філософії: Курс лекцій. – 3-тє видання. - К.: Наукова думка, 1997. - 286 с.
  3. Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.
  4. Завдання 36. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії: софісти, Сократ, Платон та Арістотель.
  5. Завершальний цикл розвитку античної філософії: школи, ідеї, представники
  6. Моральнота логічна проблематика філософії Сократа
  7. Нравственная проблематика и эстетическое своеобразие комедий Мольера
  8. Онтологічна природа права
  9. Основні підходи до тлумачення культури в новітній філософії: натуралізм, соціологізм, аксіологізм, семіотика.

Складна боротьба навколо доведення існування Бога та його природи органічно пов’язувалася з філософським питанням про відношення загального до одиничного. В історії філософії полеміка з цього питання відома як суперечка про “універсалії”, тобто про природу загальних родів і понять (universalia, або genera – загальні роди). Проблема полягала в тому, чи універсалії існують реально, чи ні. Вона була головною в ранній схоластиці, але продовжувала існувати і в період розквіту схоластики, а через пізню схоластику переходить у філософію Нового часу.

Реалізм: “універсалії” (загальні роди) існують реально, незалежно від людської думки і речей. Крайні реалісти дотримувалися вчення Платона про ідеї, за яким загальне – це ідеї, що існують до одиничних і поза ними. Помірковані реалісти виходили з учення Арістотеля про загальні роди, за яким загальне реально існує в речах, але в жодному разі не поза ними.

Номіналізм: “універсалії” не існують реально, незалежно від людини, вони є лише загальні назви, імена. Заперечуючи реальне існування універсалій, номіналісти вважали, що загальне існує лише після речей. Так, “людина взагалі” як родова спільність не існує, реально існують тільки окремі люди. Крайні номіналісти вважали загальне лише звуковою стороною слова. Більш помірковані також заперечували реальність загального в речах, але визнавали його як думки, поняття, імена (концептуалізм).

Ансельм Кентерберійський (реаліст). Пов’язував філософську істину, уосновлену на розумі з істиною Об’явлення, уосновленою на вірі за принципом підпорядкування мислення вірі. Святе Письмо виказує істину, але воно не пояснює, чому ця істина є істиною. Це вже справа раціонального знання, розуму, який є вільним, але в межах догматів. Загальне буття є думка й існує самобутньо як основа всього, а це і є Бог. До створення світу, речі одвічно існували в розумі Бога як ідеальні зразки, приклади, форми. Бог створив світ із нічого. Це і є онтологічний доказ існування Бога.

Близький до Платона Ансельм обстоює думку, що реальні тільки поняття (одиничні й загальні). Поняття добра, істини, справедливості існують реально й поза окремими вчинками та діями, але з ними порівнюються і відповідно до них оцінюються вчинки та дії. Це і є позиція реалізму.

Йоанн Росцелін (крайній номіналіст). Поза одиничними речами не існує нічого: немає кольору поза конкретним кольором, немає мудрості поза мудрою душею. Загальне не має жодної власної реальності, реально існують тільки “одиничні речі”. Загальне виявне у висловлюваннях про загальні роди, загальні поняття є лише слово.

З позиції крайнього номіналізму Росцелін трактує питання і про Трійцю, висуваючи тритеїстичну доктрину: якщо існують три божисті особи, то існує не один Бог (загальне), а три самостійні окремі боги (одиничне, індивідуальне).

П’єр Абеляр (поєлнував н. та р.). У питанні про відношення віри та розуму, віри й філософії в нього помітна раціоналістична тенденція. Займаючи помірковану позицію, Абеляр, слідом за Еріуґеною і всупереч Ансельму, вчив, що віра повинна базуватися на розумі, бо не можна вірити в те, що незрозуміле. Позиція поміркованого номіналізму: універсалії є в речах (не до і не після них).

Західна схоластика досягла свого апогею в ХІІІ ст. Поява університетів (Париж, Кельн, Оксфорд). Основний філософський авторитет – Арістотель.

Альберт Великий (арістотелізм, вчитель Тома Аквінського). Зміст філософії Альберта – учення Арістотеля, пристосоване для потреб християнської релігії. Поняття першого рушія він замінює поняттям нескінченної істоти, захищає безсмертя індивідуальної душі.

У XIV – XV ст. – у період пізньої схоластики – виділяється номіналізм.

Вільям Оккам (номіналіст, критик папства) Вищий духовний орган – сама громада віруючих та обраний нею собор. Верховний владика країни – світський володар, бо він уповноважений народом і служить його інтересам. Догмат про Трійцю та інші, на думку Оккама, є не тільки поза розумом, а й проти розуму. Якщо реалісти виходять із загального і з нього виводять індивідуальне, то Оккам вважає, що одиничне, і тільки воно, є реальним, а загальне – це те, що потребує пояснення (невигідна для церкви позиція). Не існує жодної субстанції самої по собі, будь-яка субстанція, коли б і де б не існувала, є лише індивідуальне. Як відбувається перехід у думці до загального – універсалій? Для пояснення цього переходу Оккам вводить поняття інтенції, тобто спрямованості думки на логічні та психологічні акти або знаки. У результаті інтенційного конституювання наш розум творить загальне.

Оккам розрізняє два види пізнання: інтуїтивне (досвідне пізнання) й абстрактне. Інтуїтивне пов’язується з досвідом. За ним іде абстрактне пізнання, або “знання про загальне”. Усі науки мають своїм джерелом знання одиничного, але трактують загальне.

На цій основі Оккам розвиває свою теорію науки. Він ділить науки на реальні та раціональні. Реальні науки розглядають поняття з позиції їх відношення до речей, а раціональні – з позиції їх відношення не до речей, а до інших понять.

 

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 60 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Класична | Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки. | Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-П. Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм". | Консервативні концепції суспільного розвитку України: П. Куліш, В. Липинський. | Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини. | Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури. | Л. Вітгенштайн та його місце у філософії XX ст. | Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст. | Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства. | Некласична парадигма науки. Критичний раціоналізм К. Поппера. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав