Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Проблема буття та сущого в філософії. Концепції буття

Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покла­дені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного.

Пер­ший аспект проблеми буття: а) Що існує? – Світ. Всесвіт; б) Де існує? – Тут і скрізь, всюди; в) Як довго він існує (Коли)? – Тепер і завжди. Суть проблеми полягає в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, ста­нів, людських та інших істот.

Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу «тут» і «тепер» до питання про його ієну вання «скрізь» і «завжди». Звідси випливав другий аспект проб леми буття – питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті має бути така: існу­вання всього, що є, було і буде, є об'єктивною передумовою єд­ності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов'язаний з тим, що світ у цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.

Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний з по­няттями небуття, існування, простору, часу, матерії, станов­лення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осми­слення проблеми буття. Слова «буття», «є, існує» в минулому, сучасному і майбутньому існуванні належать до найбільш уживаних слів української, німецької, французької, англійської мов.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

-світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

- природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існу­ють, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;

- за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну ре­альність, дійсність, яка представляється свідомості і виражаєть­ся у дії конкретних індивідів та поколінь людей.

2, Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість»

Для розуміння природи особистості потрібно з'я­сувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній пси­хології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особис­тості, індивідуальності, суб'єкта.Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині за­датки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підва­лини створення особистості. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Особистість — це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. В ході свого становлення як особистості індивід посту­пово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетво­рення об'єктивної дійсності й самого себе.Розвиток особистості відбувається у конкретних суспіль­них умовах. Особистість завжди конкретно-історична, юна — продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона — очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкі сучасності.Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індиві­дуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особ­ливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у ри­сах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелекту­альних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяль­ності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.Поняття особистості тлумачиться неоднозначне — за­лежно від того, який підхід реалізується дослідником. Мож­на виділити якнайменше чотири аналітичних підходи - соціально-психологічний, індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані такими психологами, як Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, А. Г. Ковальов, О. М. Леонтьєв, Г. С. Костюк, Ф. Лерш, В. М. М'ясищев, А В. Петровський, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, В. М. Русалов та ін.

3. Етапи розвитку та загальна х-ка середньовічного світогляду та філософії

Якщо грецька філософія виросла на грунті античного рабовласницького суспільства, то філософія середньовіччя належить до епохи феодалізму /V-ХV ст.

. На відміну від грецької філософії, яка була зв'язана з язичницьким багатобожжям /політеїзмом/ філософська думка середніх віків грунтується на вірі в єдиного бога /монотеїзм/ В основі християнського монотеїзму лежать два важливі принципи: ідея божественного творення та ідея божественного одкровення. Обидві ці ідеї тісно пов'язані між собою і передбачають єдиного бога, вираженого в людській особі. Ідея творення лежить в основі середньовічної антології, а ідея одкровення сосновою теорії пізнання /через бога /. Звідси всебічна залежність середньовічної філософії від теології, а всіх середньовічних інститутів - від церкви. Середньовічне мислення за суттю є теоцентричне: реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а бог.

Згідно з християнським догматом, бог створив світ із нічого, створив актом своєї волі, внаслідок своєї всемогутності. У середньовічній філософії дійсним буттям може бути лише бог. Він вічний, незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. На відміну від бога, створений світ не володіє такою самостійністю, тому що існує не завдяки собі, а завдяки богові. Звідси мінливість світу, його плинність і несамостійність.Проблема пізнання. Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. Вивчення я денного писання привело до створення спеціального методу інтерпретації історичних текстів, який отримав назву герменевтика. Таким чином, знання про створений світ можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра. На питання, що таке людина, середньовічні філософи давали різні відповіді: одна з них - це біблейське визначення сутності людини як "образу і подоби божої, існували й інші визначення: людина - це розумна тварин.В середньовічній філософії людина не є органічною часточкою космосу - вона неначебто вирвана із космічного природного життя і поставлена над ним. Вона вища від космосу і повинна бути царем природи, але через своє гріхопадіння, яке властиве їй, людина не володіє собою і повністю залежить від милосердя бога. Двоїстість становища людини - найважливіша риса.середньовічної антропології. Але слід зазначити, що людина середньовічного суспільства є насамперед духовна. Вона усвідомлює себе не просто "греком", "громадянином", "рабом", а насамперед одухотвореною /такою, що має душу/ істотою.

4. Раціоналізм — філософський напрям, який визнає центральну роль в аналізі розуму, мислення.

Кордоцентризм - підстава української духовності. провідну роль у житті людини відіграють не розумово-раціональні сили,а її емоції, почуття. Мотивацією дії виступає не розум, а серце. Основою К. є живе і чутливе серце людини

Стоїцизм — напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя.