Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Початок нац. Відродження

Читайте также:
  1. Відродження Олімпійського руху та Олімпійських ігор
  2. Відродження української національної свідомості у першій половині 19ст. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
  3. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці ХVІII – початку ХХ ст.
  4. Епоха Відродження
  5. М. Хвильовий, як теоретик національно- культурного відродження.
  6. Модерністичний період національно-культурного відродження в Україні та його характеристики
  7. Напрями, ідеї та представники філософії європейського Відродження.
  8. Наслідки сталінського терору для української культури. «розстріляне відродження».
  9. Наука і освіта в період українського культурного відродження ХIХ ст.
  10. Національна культура в умовах сталінського тоталітаризму 1930-х рр. „Розстріляне відродження” в українській культурі.

«Руська трійця». На початку 30-х pp. XIX ст. серед української прогресивної студентської молоді Львова виник гурток «Руська трійця», куди ввійшли студенти богослов'я М, Шашкевич, I. Вагилевич та Я.Головацький. За своїм характером це був демократично-просвітительський гурток. Метою гуртка булакультурно-просвітницька діяльність, зокрема пропаганда української історії та мови.У 1834 р. гуртківці підготували історико-літературний збірник «Зоря». У цьому збірнику були матеріали проБогдана Хмельницького, С. Наливайка та рух опришків. Віденська поліція заборонила друкувати збірник. Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ національно-визвольної боротьби, робили упор на тому, що Б. Хмельницький вважав Волинську, Галицьку, Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України. Уперше в суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях у програмних документах цього гуртка було порушено питання про возз'єднання всіх українських етнічних земель.

33.. Романтизм – це, з одного боку, стійкі ознаки людської свідомості, а з іншого – доба, в яку ці якості стають головними в культурі. Переважні мистецький зацікавлення змінюються із сфери високого, благородного, класичного до сфери загальнозрозумілого, правдоподібного, простого і природного, до народних переказів, народної музики і поезії. Прокидається замилування до почуттів і переживань простих людей, до щоденного життя в природному середовищі, відмова від штучності урбанізованого середовища.

Вже просвітники почали збирати і публікувати народні балади, писати сентиментальні чутливі романи, Ж.Ж. Руссо, відійшов від просвітницької доктрини і оспівував “природну людину”.Українську етнографію започаткувала книжка Г. Калиновського “Опис весільних українських обрядів” (Петербург, 1776). Український романтизм, як і інших пригноблених слов’янських народів, став формою національно-культурного відродження: він проявився у реформуванні літературної мови, посиленні інтересу до національної історії та фольклору, тобто у принципі народності. П. Гулака-Артемовського “Твардовський”, “Рибалка” (переспіви з Міцкевича й Гете), вірші Л. Боровиковського, Є. Гребінки, М. Маркевича, А. Метлинського, М. Шашкевича. В. Забіли. Утверджуються жанри ліро-епічної поеми, балади, елегії, романтичного оповідання, історичного роману, історичної драми і трагедії. Поети-романтики часто пишуть у стилі народної пісні.

34. Кирило-Мефодіївське товариство та ідея словянської єдності.

У січні 1846 р. в Києві виникла таємна суспільно-політична організація – Кирило-Мефодіївське братство. Спочатку ця організація сформувалась навколо групи молодих людей, які разом зі студентами-товаришами відвідували лекції проф. Миколи Костомарова зі слов’янської міфології. Вивчення народної творчості українців та інших слов’янських народів наштовхнуло Костомарова на ідею слов’янської єдності. Організаторами Кирило-Мефодіївського братства стали представники інтелігенції: М. І.Костомаров, М. І.Гулак, В. М.Білозерський. Згодом до нього увійшли письменник Пантелеймон Куліш, студенти Київського університету О. В.Маркевич, О. О.Навроцький, Г. В.Андрузький, О. Д.Тулуб та інші. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т. Г.Шевченко. Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства була синтезом ідей трьох рухів: українського автономістичного, польського демократичного, російського декабристського в Україні. Братчики виробили програмні документи, до яких входили: «Статут і правила товариства», написані Білозерським, а також «Книга буття українського народу», або «Закон Божий», автором якої був Костомаров. В останньому документі розвивається ідея про те, що український народ завдяки своїй волелюбності та демократичності звільнить росіян від їхнього деспотизму, а поляків – від аристократизму. Програма Кирило-Мефодіївського братства вироблялась у гострих дискусіях. Це, насамперед, виходило з того, що П. Куліш наголошував на національному, М. Костомаров – на загальнолюдському і християнському, а Т. Шевченко – на соціальному елементі. Кожний з цих елементів знайшов своє відображення в «Книзі буття...». Основними завданнями, які ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського братства, були: ліквідація кріпацтва і скасування станів, поширення освіти серед народних мас, об’єднання всіх слов’янських народів в одну рівноправну федерацію, в якій кожний народ мав би свою державність. Українському народові відводилась провідна роль в організації всіх слов’ян на визвольну боротьбу. Центром всієї федерації мав стати Київ. У членів товариства були розбіжності щодо тактики, а саме: Костомаров і Куліш вважали шляхом практичного втілення в життя програми поступові реформи, а Шевченко і Гулак – збройне повстання та повалення самодержавства. Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити свої наміри, бо було розгромлене вже навесні 1847 р. за доносом студента Олексія Петрова. Членів товариства заарештували і після слідства заслали в різні місця, заборонивши повертатись на Україну і працювати на ниві народної освіти. Суворе покарання братчиків мало стати пересторогою для тих, хто б намагався піти далі їхнім шляхом. Шевченка віддали в солдати на 10 років. Проте ідеї братства глибоко ввійшли в світогляд тогочасної інтелігенції, створили грунт для наступних поколінь українських діячів. Це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства, цього українського відповідника національних організацій, що виникли по всій Європі (“Молода Італія”, “Молода Німеччина”, “Молода Польща” тощо), полягало в тому, що воно органічно поєднало національні та демократичні ідеї. Вироблена кирило-мефодіївцями ідея слов’янської єдності з центром у Києві протистояла концепції централізованої слов’янської імперії з центром у Петербурзі.

35. Шевченко Тарас Григорович (1814-1861 pp.) - Великий Кобзар, геніальний поет, художник і мислитель, який сягнув вершин української та світової культури. Народився майбутній великий поет України у сім'ї покріпачених селян. Рано зазнав лиха і горя, про що свідчать його автобіографічні твори. Наймитував і навчався грамоті у сільського дяка. У 1832 р. Т. Шевченко був відданий на навчання до Петербурга до художника В. Ширяева. У квітні 1838 р. друзі Т. Шевченка викупили його з кріпацтва, і незабаром він вступив до Академії мистецтв. У 1845 р. Т. Шевченко здобув звання художника і повернувся в Україну, жив і працював у Києві, брав активну участь у роботі Кирило-Мефодіївського братства. У 1847 р. його було заарештовано. За вірші, що закликали український народ до повстання проти царату, його віддали в солдати на 10 років і заслали до Оренбурга. У 1857 р. Т. Шевченко повернувся із заслання, а в 1861 р. він помер у Петербурзі. Титанічна сила національного феномену Т. Шевченка випромінюється далеко поза межі літератури й мистецтва. Йому належить виняткова роль у формуванні української національної ідеології. Надавши українській мові статусу літературної, Т. Шевченко тим самим заклав міцну основу модерної української літератури, а в ширшому значенні - і під українську національну ідентичність. Ще більшого значення набув політичний аспект його творчості. Пристрасна поезія не обмежувалась, як в інших українських романтиків, оплакуванням героїчного минулого, а пробуджувала національні почуття і давала бачення незалежного майбутнього. Основну вину за поневолення України Т. Шевченко перекладав на Росію та російських імператорів. Ще ніколи українські інтелектуали так не посилювали свої голоси протесту проти російського поневолення. Тим самим поезія Т. Шевченка різко відкидала конформістську модель «малоросійства», що ґрунтувалася на ідеї нероздільності Малої та Великої Русі та лояльності до імператора. Ненависть Т. Шевченка до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилася з його селянського походження, але своїм інтелектуальним зростанням він завдячував впливам українського дворянства. Кожна з верств українського суспільства знаходила в його поезії відбиття своїх інтересів. Шевченковий заклик до одночасного національного і соціального визволення та поєднання ідеї нації з найвищими гуманістичними ідеалами стали ідеологічним наріжним каменем українського національного руху.
36.Освіта і наука в Україні в 19 на початку 20 ст.

Освіта і наука в Україні в 19-20 ст.
В науці дедалі більше почали переважати новий спосіб організації наукових досліджень і колективний характер праці, пов’язані зі ство­ренням науково-дослідних лабораторій та інститутів з відповідною технічною базою для виконання виключно наукових робіт, відбувало­ся подальше зближення науки з виробництвом, стрімко прогресували технічні науки. Дещо повільніше розвивалися науки гуманітарні, що було пов’язано з більшою їх залежністю від верховної влади країн, зок­рема з існуванням у багатьох із них цензури. Створювалися переду­мови для виникнення й розвитку наукових шкіл. Першими можна вва­жати в хімії — школу Ю. Лібіха, в біології — Е. Фішера, у фізиці — А. Кундта (Німеччина) і Дж. Томсона (Англія)сновними центрами освіти, наукової думки й проведення на­укових досліджень на Україні були Харківський, Київський, Новоро­сійський, Львівський та Чернівецький університети, Ніжинський історико-філологічний інститут. Харківські ветеринарний і техноло­гічний інститути. Львівський і Київський політехнічні інститути, Новоолсксандрійський інститут сільського господарства і лісівництва, Катеринославське вище гірниче училище та ряд інших навчальних за­кладів.
Відомим ученим у галузі органічної хімії був професор Київського університету П. Алексєєв.

 

37.Утиски укр..мови та культури
1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.

1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.

1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.

1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може".

Консул Росії: Україну придумали австріяки, а українську мову - комуністи

1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.

1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.

1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути обрусіння".

1876 — Емський указ Олександра про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.

1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1884 — заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

1888 — указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.

1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

1911 — постанова VII-го дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 104 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав