Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Культурна політика Центральної Ради УНР.

Читайте также:
  1. Quot;політика дешевих грошей".
  2. А) Культурная жизнь СССР 1945-1953 гг.
  3. А). політика регулювання економіки державою; Б). світові економічні кризи; В) інтеграція УРСР в ЄЕС.
  4. Антиінфляційна політика держави
  5. Антимонопольна політика держави
  6. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
  7. Антиукраїнська політика російського царизму. Суспільно політичний та національний рух на Наддніпрянщині в другій половині ХІХ ст.
  8. Валютна політика в Україні
  9. Валютна політика України. Основні напрями лібералізації валютного ринку та посилення внутрішньої стабільності гривні
  10. Верхний палеолит Европы: культурная дифференциация и памятники.

. Важливою і невід'ємною частиною державотворчої політики УЦР було питання культурно-освітнього будівництва в Україні. Потреба в цій роботі, як першочерговій, диктувалася тим, що на 1917 р. загальний освітній рівень українського народу був дуже низький, а неписьменність серед населення становила близько 70%. У деяких регіонах цей показник сягав навіть понад 80%. Зрозуміло, що таке становище було зумовлено існуючим буржуазно-поміщицьким суспільно-політичним устроєм, який був зацікавлений у тому, щоб тримати народ у темряві безграмотності й покорі. На це була націлена й діюча система освіти, у якій мали змогу навчатися діти переважно панівних класів. Сам же процес навчання грунтувався на мовах й культурних надбаннях інших народів (росіян, поляків, євреїв, німців), ігнорував вивчення і подальший розвиток національно-культурних досягнень українського народу. Тому з весни 1917 р. спочатку на громадських засадах, а потім і законодавче Центральна Рада добилась розширення мережі україномовних освітніх закладів, розпочинаючи зі створення початкових шкіл, а за ними гімназій, різних училищ і вищих закладів.Упродовж року свого існування, у досить складних соціально-економічних умовах, в умовах громадянської війни та збройного протистояння різних політичних сил, Центральна Рада на культурно-освітнянській ниві зробила дуже багато. Так, упродовж літа — осені 1917 р. під керівництвом Центральної Ради було відкрито 5,4 тис. українських шкіл, понад 100 гімназій, запроваджено україномовне викладання у десятках медичних, агрономічних, технічних училищ і шкіл. У системі вищої освіти почали діяти новостворені народні університети у Києві, Миколаєві, Харкові, Одесі. Науково-педагогічна академія та технічний інститут у Києві, ряд українських факультетів і кафедр в існуючих вузах, які водночас охоплювали навчальним процесом понад 5 тис. студентів.У освітянській роботі активну участь брали товариства «Просвіта» (понад 2 тис. осередків), за їх допомогою у містах і селах створювались хати-читальні, бібліотеки, гуртки по ліквідації неписьменності, серед населення поширювалась навчальна й художня літератураброшури з працями О. Білоусенка, Б. Грінченка, М. Драгоманова, І. Огієнка, С. Єфремова, С. Русової, М. Міхновського, Є. Чикаленка, в яких розглядалася проблема побудови Української держави, її соціально-економічного й політичного устрою.

42 .Національно-культурна політика гетьмана П. Скоропадського.

. Консервативна соціальна політика, що настроїла проти Скоропадського основну частину суспільства, диктувалася як його класовим походженням та оточенням, так і цілковитою залежністю від кайзерівської військової адміністрації, котра дивилася на Україну тільки як на джерело продовольчого постачання. Однак у сфері національно-культурної політики гетьман мав свободу дій.Скоропадський робив спроби, й далеко не завжди безуспішні, українізувати державний апарат, який майже повністю складався з колишніх царських чиновників — «українофобів». У всіх установах і військових частинах було створено курси українознавства.При всілякому сприянні гетьмана міністр народної освіти та мистецтва М. Василенко розпочав українізацію загальноосвітньої школи. Зустрічаючи опір у педагогів і батьківських комітетів, він пішов обхідним шляхом: замість того щоб українізувати російські гімназії, засновував поряд з ними українські. Восени 1918 р. існувало вже близько 150 українських гімназій, у тому числі сільських. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови та літератури, а також історії та географії України в усіх середніх школах.Поряд з існуючими університетами засновувалися нові — українські (перші —у Києві та Кам'янці-Подільському). У Київському, Харківському й Одеському російськомовних університетах почали працювати кафедри української мови, літератури, історії і права.У листопаді 1918 р. відкрилася Українська Академія наук. Наказом Скоропадського були призначені перші 12 академіків: по історико-філологічному відділу — Д. Багалій, А. Кримський, М. Петров, С. Смаль-Стоцький; по фізико-математичному — В. Вернадський, М. Кащенко, С. Тимошенко, П. Тутківський; по відділу соціальних наук — М. Туган-Барановський, О. Левицький, В. Косинський, Ф. Тарановський.Гетьман не шкодував коштів на культурні заклади. У серпні 1918 р. було організовано Національну бібліотеку, в котрій збиралися всі пам'ятки духовного життя українського народу — як рукописні, так і друковані. Засновувались Національний архів України, Національна галерея мистецтв, Історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Сакса-ганського, «Молодий театр» Л. Курбаса тощо.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 195 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав