Читайте также:
|
Микола Григорович Хвильовий (Фітільов) народився 13 грудня 1893 р. в Тростянці на Харківщині (тепер Сумщина) в родині вчителів. Піом початкової школи вчився в гімназії, з якої виключили за револю-ційну пропаганду, одержав атестат екстериом. У 1916 р. мобілізоваиий до армії. Брав участь у Першій світовій війні, перейшов на бік револю-ції, став членом більшовицької партії. 3 1921 р. працював на заводах Харкова.
У 20-х роках виступив з поетичиими творами в періодиці, надру-кував поеми «Молодість» (1921) та «Досвітні симфошї» (1922). Великий розголос мала перша збірка новел «Сині етюди» (1923)- Романтичні новели засвідчили появу оригінального митця, з власним світобаченням. Згодом письмеш шк відчув, як деградують революційні завоювання. Про це він і пише в своїх творах. Все більшою тривогою проймаеться він за майбутне України, долю їі народу.
На основі аналізу й осмислення подій М. Хвильовий не бачить сил, які протистояли б імперському шовінізму. Заарештовано М. Ялового... Поїздка в голодуючі села Полтавщини... I вибір зроблено... 13 трав-ня 1933 р. письменник кінчае життя самогубством.
«Солонський Яр» — оповідання. В творі йдеться про боротьбу з бандитизмом, про те, яким лихом для народу, для бідноти Млинків і Со-ло!іського Яру було це породження відбудовного періоду.
В центрі твору голова сільради Савко Гордіенко, який гине від рук солоиських бандитів. До!іього вони вже вбили п'ятьох голів сільради. А цього разу ще й підпалили село. Це переповнило чашу терпіння млинчан, вони не витримали і посунули на бандитів: «Тіеї ж ночі вели-чезна заграва пожежі стояла над Солонським Яром».
«я (Романтика)» — героїко-романтичш новела.
В центрі твору чекіст, революціонер, який пострілом із маузера в запалі фанатизму вбивае свою матір. Письменник поступово й пере-коішиво показуе душевну трагедію людини, що вчинила найганебні-ший злочин проти найдорожчої людини і тому морально гине. Ком-проміс із совістю веде до виродження і руйнацїї особистості.
«кіт у чоботях» — новела.
В центрі твору - «товарищ Жучок», куховарка, а згодом секретар партосередку в підрозділі червоноармійців. Дівчина-боець у солдатсь-ких чоботах і грубому вбранні приваблива іншою красою: юна не зовсім уявляла комунізм, була малограмотною, бо гімназії не закінчува-ла, але самовіддано сповідувала це вчення, вивчала цитата і примушу-вала вивчати інших.
Той феномен «розстріляного відродження» заініцюював, теоретично обгрунтував й практично очолив М. Хвильовий. Долею, творчістю, ідейними злетами та падіннями він став напрочуд точним символом своєї доби. Тому, щоб окреслити духовну атмосферу 20-х років треба насамперед дослідити світоглядні пошуки М. Хвильового.
Одразу, здається, треба відповісти на таке питання: у чому причина тих карколомних метаморфоз ідеології, які демонстрував Хвильовий та його покоління (М.Куліш, Г. Косинка, В.Сосюра, Остап Вишня, Б.Антоненко-Давидович, О.Довженко, О.Шумський, М.Скрипник тощо). Розгадку ми маємо шукати в тому, що представники цього покоління були за своїм світосприйняттям послідовними модерністами, тобто осердям душі мали, з одного боку, валюнтаризм, а з іншого – національну романтику. Завдяки цій романтиці вони стали послідовними націоналістами, завдяки валюнтаризмові- фанатичними комуністами, а після розчарування в комуністичних ідеях дехто з них ступив на шлях інтернаціонального націоналізму, фашизму. Прагнення поєднати, злити дві протилежні світосприймальні концепції, стало причиною надзвичайно бурхливих духовних шукань цих митців, принципова неможливість такого поєднання призводила до почергового переважання в їхній свідомості то одного, то іншого.
Хвильовий відверто констатує, на його погляд парадоксальну ситуацію, що склалася у мистецькому житті в 1925 році: ніколи ще не було в українській літературі «такої безшабашної свистопляски, як за наших днів, за кілька років не написано жодної путньої книжки». Причиною катастрофічного занепаду мистецтва він вважав засилля в духовному житті “ республіки комун”, масовизму (“ просвіти ”, “ писаризму ”, “ енків ”). Причому одразу (вже в “ Камо грядеши?”) підкреслює, що має на увазі перед усім не його фізичних опонентів, а психологічний тип суспільства – “ безграмотне міщанство ”, “ темна наша батьківщина ”,
Мистецька творчість Хвильового розглядає мистецтво насамперед як силу волюнтаризму, а звідси й оцінка постаті митця. “ Митцем взагалі може бути лише яскрава особистість... Ви скажете нам, що це агітація за “ надлюдину ”? А ми вам відповідаємо: - а Ленін, а Маркс, а Ньютон, а... а...- хіба це звичайні люди? Чи, може, ви гадаєте, що вони нічим не відрізняються від просвітянина? Даремно! Історію, звичайно, роблять не вони – маса, не герої, а класи. Але б ми були матеріалістами, коли б побоялися ваших писемних закладів у ідеалізмі... Над людей нема, але є яскраві індивідуальності”. Тут ми бачимо й визнання ідеалізму, й обожнення волюнтаризму, зокрема культ надлюдини. Перехід до ідеалізму дозволив Хвильовому осмислити природу руху стилів, висунути циклічну теорію, яка є оригінальною трансформацією шпенглерівської. Вона будується на визнанні того, що мистецтво розвиваєься за своїми законами – об’єктивними, типологічними, а не вузько історичними, автономними, принципово надкласовими. У циклі мистецтва будь-якої нації взаємозаперечюються романтичний та реалістичний стилі – це замкнене коло законів художнього розвитку.
Кожна доба історії суспільства породжує адекватний її стиль. Нинішня доба – це доба боротьби зі “ старою психологією ”, у якій Хвильовий бачить джерело усіх сучасних бід в суспільстві.єдино прийнятним сьогодні стилем він вважає “ романтику вітаїзму ”- незламної, всепереборчої волі до життя. До середини 20-х років компартійні критики вже відкрито нав’язували монополію на стиль, активно розробляючи “ теорію абсолютного соціалістичного реалізму ”. Хвильовий резонно заперечив: проголошувати будь-який стиль абсолютним – догматика, насправді “ нічого нема вічного, крім того, за теорією циклів, зараз доба саме романтики ”(№ 4 с. 261).
Свідома ідеалістична настанова допомогла Хвильовому майже позбутися догматів “ марксистсько-пролетарської естетики” і практично у власному мистецькому ключі побачити головні риси мистецтва. З усіх цих теоретичних настанов Хвильовий вивів позитивну, дуже конкретну програму дій. За його циклічною теорією, ми молода нація, культура, яка стає нарешті на свій власний шлях розвитку..
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 228 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |