Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ТЕМА 4 :МАРКЕТИНГ ПОСЛУГ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1. Характеристика межхозяйственного кредита, его преимущества и недостатки, особенности развития в Украине.

2. Межхозяйственный кредит и его развитие в Украине.

3. Ипотечный кредит: его становления и развитие в Украине.

4. Государственный кредит в Украине.

5. Развитие коммерческого кредита в современных условиях.

6. Потребительский кредит: суть, значения и развитие в условиях рыночной экономики.

ТЕМА 4:МАРКЕТИНГ ПОСЛУГ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1. СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА СЕГМЕНТУВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

3. СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ПОСЛУГ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

4. ОСОБЛИВОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ МАРКЕТИНГОВИХ СТРАТЕГІЙ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

1. СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА СЕГМЕНТУВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

Ринок цінних паперів — це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки продажу пінних паперів здійснюється мобі­лізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності. Ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком. Це пов'язано з тим, що цінні папери за своєю економічною суттю є відображенням певних фондів — матеріальних або грошових.

За економічною суттю ринок цінних паперів — це форма розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів у державі з метою повнішого забезпечення потреб економіки в ресурсах та Їхнього ефективного використання. Ринок цінних паперів — це продукт ринкової моделі економіки. В інших економічних системах ринок цінних паперів є фіскальним. Досвід розвитку сві­тової економіки підтверджує, що ринок цінних паперів — явище, що об'єктивно зумовлене функціонуванням фінансів як підсистеми економіки, важливого механізму управління нею, досягнення збалансованості в розвитку матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

З одного боку, ринок цінних паперів — це вигідна система розміщення вільних коштів юридичних і фізичних осіб із метою одержання доходу, тобто перетворення власних на­копичень у капітал, а з другого — ринок цінних паперів дає можливість задовольнити потребу в фінансових ресурсах підприємницьких структур для розширення своєї господар­ської діяльності. Крім того, ринок цінних паперів об'єктив­но створює механізм ефективного використання фінансо­вих ресурсів, оскільки розміщення паперів здійснюється на основі вільного вибору об'єкта вкладення з певними майно­вими гарантіями.

На ньому здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважуються попит і пропозиція. Через ринок цінних паперів аку­мулюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів.

Суб'єкти операцій на ринку цінних паперів — це емітен­ти цінних паперів, інвестори (покупці) та посередники при укладанні угод. У ролі емітентів виступають компанії, то­вариства, підприємства та держава в особі національного лряду і місцевих органів управління. Відповідно й ринок цінних паперів можна поділити на ринок цінних паперів, що випускаються юридичними особами, та ринок держав­них цінних паперів.

Покупцями цінних паперів є як індивідуальні, так і інституціональні інвестори *(це юридична особа). Наприклад, у США близько 47 млн американців є власниками акцій. На Нью-Йоркській фондовій біржі на індивідуальних інвесторів припадає 30 % усіх операцій Найкрупнішими інституціональними ін­весторами є пенсійні та ощадні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, банки, траст-компанії та інші фінансово-кредитні інститути. У цінні папери вкладають також кошти корпорації, холдінг-компанії, церкви, профспілки, університети й т д.

Посередники, які беруть участь в операціях з цінними паперами, поділяються на брокерів та дилерів. Брокер зводить продавця з покупцем, одержуючи за посередництво комісійні. Дилер купує цінні папери від свого імені та за. свій рахунок з метою їх перепродажу. У ролі посередників виступають як окремі особи, так і цілі фірми, інтегруючі у своїй роботі брокерські та ділерські операції, а також комерційні банки. Спеціалізовані посередницькі фірми не мають єдиної загальноприйнятої назви. Найчастіше їх на­зивають інвестиційними ділерами (банками, домами), біржовими, ділерськими фірмами.

Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з Міністерством фінансів (казначейством) він вирі­шує питання про доцільність випуску нових боргових зобов'язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінни­ми паперами на відкритому ринку, впливає на розмір ре­зервів комерційних банків і таким чином на стан кредиту та грошового обігу. Банк купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності ко­мерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків.

Різноманітні операції з цінними паперами здійснюють комерційні банки. Вони виконують роль інвесторів і купу­ють цінні папери для власного портфеля, беруть участь у первинному розповсюдженні нововипущених паперів серед покупців, виступають посередниками при перепродажу цін­них паперів, виконують операції з цінними паперами за дорученням клієнтів, видають позички під цінні папери. У ряді країн — США, Англії, Франції та деяких інших — банківське законодавство обмежує інвестиційну діяльність комерційних банків і забороняє їм використовувати ресур­си банку для інвестицій в акції та корпоративні облігації. У цих країнах портфель цінних паперів комерційних бан­ків складається головним чином з державних цінних папе­рів. Проте банки намагаються обминати цю заборону, вони створюють холдінг-компаніі, які вкладають капітали в акції та корпоративні облігації, надають кредити інвести­ційним банкам та посередникам фондової біржи під заставу цінних паперів і т. д.

За напрямками розміщення коштів від продажу цінних паперів їх можна умовно розподілити на кошти, що становлять кредитні ресурси, тобто кошти від продажу цінних паперів, які мають термін погашення, і кошти, використані на інвестиційні потреби. Основним об'єктом фондового ринку є цінні папери.

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносин позички, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавання прав, що зазначені в цих до­кументах, іншим особам.

Успішне становлення та розвиток ринку цінних паперів потребує дотримання відпрацьованих і перевірених світовою практикою принципів і стандартів. До їх числа належать:

— соціальна справедливість — забезпечення рівних можли­востей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальниківна ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних ви­явів, дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

— надійність захисту інвесторів — створення необхідних умов для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав;

— регуляційність — створення гнучкої та ефективної систе­ми регулювання фондового ринку;

— контрольованість — створення надійно працюючого механізму обліку й контролю, запобігання й профілактика зловживань і злочинності на ринку цінних паперів;

— ефективність — максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку з мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки;

— прозорість — забезпечення надання інвесторам пов­ної інформації щодо умов випуску та обігу цінних паперів на ринку;

— конкурентність — забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найвигідніше залучення тимчасово вільних фінансових ресурсів і встановлен­ня немонопольних цін на послуги фінансових посередників при контролі за дотриманням правил добросовісної конкурен­ції учасниками фондового ринку.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий і позабіржовий.

Первинний ринок — це ринок, на якому розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підпри­ємствами і запозичення коштів ними та державою.

Межі первинного ринку обмежуються фактично найпер­им актом купівлі-продажу того чи іншого цінного папера. На цій стадії емітент передає майнові права на свою влас­ність іншим особам, одержуючи, натомість, кошти для ін­вестицій.

Як правило, більшість цінних паперів згодом переходить від одного власника до іншого — відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать від ринку і, в свою чергу, впливають на його кон'юнктуру. Словом, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів — це прерогатива вторинногонного ринку.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На цеспрямовані державні законодавчі та нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емітента, підготовки проспекту

Розміщення цінних паперів на ринку може здійснюватися: 1) безпосередньо їх емітентом; 2) через посередників; 3) на аукціонах.

Вторинний ринок — це ринок, де продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників.

Головною метою вторинного ринку є забезпе­чення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найкращої торгівлі ними. Це, в свою чергу, дає можливість власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший термін при незначних варіаціях курсів і невисоких витратах щодо реалізації.

Біржовий ринок нерозривно пов'язаний із поняттям "фондова біржа", власне, ці терміни тотожні. Під обома ро­зуміють ринок із найвищим рівнем організації, що макси­мально сприяє підвищенню мобільності капіталу та форму­ванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, що пе­ребувають в обігу.

Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними папера­ми поза біржею. Найчастіше на цьому ринку відбувається пер­винне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об'єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. Позабіржовий ринок не є аль­тернативою, а доповнює й розширює біржовий ринок як на вторинному, так і на первинному рівнях.

Позабіржовий ринок являє собою мережу брокерських та ділерських фірм, які часто є членами біржі і пов'язані між собою та з найбільшими інституціональними інвестора­ми телефоном, телетайпом та телексом. Є й автоматизовані системи позабіржової торгівлі.

* Термін “вуличний ринок ” (торгівля з прилавку) зберігся з тих далеких часів, коли лондонські брокери укладали угоди просто па вулиці чи в кафе. Позабіржовий ринок ще називають децентралізова­ним на відміну від біржового — централізованого.

Здійснення операцій на позабіржовому ринку коштує дешевше, ніж на фондовій біржі, проте компанії, як пра­вило, прагнуть до того, щоб їх цінними паперами торгували на біржі. Обіг цінних паперів на біржі підвищує престиж компанії у інвесторів, полегшує купівлю-продаж паперів на ринку, тобто підвищує їх ліквідність, поліпшує умови кредитування під заставу цінних паперів.