Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 5. МАРКЕТИНГ БІРЖОВИХ ПОСЛУГ

1. Пайові пінні папери, за якими емітент не бере зобов'я­зань із повернення грошових засобів, інвестованих у його діяльність, аяе які свідчать щю участь у статутному фонді та наділяють їхніх власників правом на участь в управлінні вироб-нинтвом і отримання частки майка при ліквідації емітента.

2. Боргові цінні папери, за якими емітент несе відповідальність повернути у призначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, або які не наділяють Їхніх власників правом участі в управлінні підпряємсгеои.

3. Похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими інстру­ментами чи правами щодо них.

Відповідно Закону в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

- акціїї;

- облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання республіки;

- ощадні сертифікати;

- векселі;

- приватизаційні папери.

Національний ринок цінних паперів охоплює випуск та обіг акцій, облігацій державних (республіканських і місцевих) позик, державних казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів І векселів, а також приватизаційних цінних паперів —за своєю економічною природою вони є фіктивним капіталом першого порядку. На практиці фондові біржі застосовують фіктивний капітал другого і третього порядків, депозитні сві­доцтва й варанти, сертифікати інвестиційних фондів та компа­ній, опціони і ф'ючерси.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю до статутного фонду акціо­нерного товариства.

Видаються такі види акцій: Іменні, на пред'явника, без­платні, привілейовані й прості. У деяких країнах Заходу акції на пред'явника становлять 90% від усієї кількості акцій. Це пов'язано із запровадженням сучасних технологій обігу цінних паперів, зокрема електронного, коли набагато ефективніше здійснювати операції саме з акціями на пред'явника.

Безплатні акції випускають з метою розподілу їх серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, що вже їм належать.

Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма від­сотками від усього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержан­ня дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї частки капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управлінні товариством, якщо це не передбачене статутом. Щорічний прибуток за привілейованими акціями нараховуєть­ся, як правило, за твердим процентом, що зафіксований на бланку акції. Коли ж за якийсь окремий рік обсяг чистого доходу не дає змоги виплатити дивіденди в такому розмірі, то дивіденди за такими акціями можуть виплачуватися із резерв­ного фонду.

Друге місце як об'єкт торгівлі на фондових біржах посі­дають облігації. Облігація — це цінний папір, який посвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов 'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк із виплатою процента. Облігації різняться від акцій головним чином тим, що їхній власник не е членом акціонерного товариства. а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів. Обліга­ції можуть бути іменними та на пред'явника, перебувати у вільному обігу та з обмеженнями. Крім того. розрізняють процентні та безпроцентні облігації, Прибуток за процентних облігацій виплачусться відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається влас­никові після її погашення. Прибуток із безпроцентних облігацій не виплачується. Власникові такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.

Казначейські зобов'язання — це вид цінних паперів на пред'явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власни­ком грошових засобів до бюджету й дають право на отриман­ня фінансового доходу. Можуть бути випущені такі види каз­начейських зобов'язань — довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від одного до п'яти років), коротко­строкові (до одного року).

Рішення про випуск довго- та середньострокових казна­чейських зобов'язань приймається урядом.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Сертифікати можуть придбати як грома­дяни, так і підприємці. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді процента, розмір якого визна­чається банком. Банки видають сертифікати строкові та до за­питання, іменні та на пред'явника.

Вексель — це письмове абстрактне й безспірне зобов'язан­ня позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Векселі є двох видів — прос­ті й пере казні. Простий вексель — це письмове зобов'язання, яке позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей після настання строку. Переказний вексель є письмо­вим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або кому він укаже визначеної суми грошей після настання стро­ку, Цей вексель набуває сили зобов'язання лише після того, як позичальник акцептує його. Порядок випуску та обігу вексе­лів визначається урядом.

Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цін­них паперів. Вони надаються лише громадянам. Найхарактер­нішою особливістю випуску приватизаційних паперів в Україні є те, що вони є виключно Іменними. Зазначені цінні папери підтверджують право їхніх власників на безкоштовне одержан­ня в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду. Приватизаційні папери можуть бути використані лише в період приватизації. Використання приватизаційних паперів здійснюється виключно за допомогою їхнього обміну на акції та інші документи, що підтверджують право власності на частку державного майна, розмір якої дорівнює розмірові номінальної вартості приватизаційного паперу. Зазначені папери не підля­гають вільному обігу. За ними не виплачуються ні дивіденди, ні які-небудь інші доходи. Їх неможливо також використовувати як засіб платежу чи забезпечення зобов'язань.

Крім вищезгаданих цінних паперів, досить поширеним об'єктом торгівлі на фондовому ринку є також депозитні сві­доцтва та варанти.

Депозитне свідоцтво — це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків, та має право на одержання ди­відендів, а також на частку активів цієї корпорації у разі її лік­відації. Депозитні свідоцтва забезпечують доступ корпорацій на іноземні фондові ринки.

Інвестиційні сертифікати — це цінні папери, що випуска­ються виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Номінальна вартість одного ін­вестиційного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, яка належить засновникам. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів продаються за грошові засоби, а закритих — за грошові засоби та приватизаційні цінні папе­ри. Фонди мають право здійснювати загальну емісію на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру Їхній статутних фондів. Власник інвестиційних сертифікатів не має корпоративних прав.

3. СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ПОСЛУГ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

На ринку цінних паперів можуть здійснюватися такі види професійної діяльності:

— торгівля цінними паперами — здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів за умови їх поставки новому власнику на під­ставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок із метою перепродажу третім особам.(дилерська діяльність);

— депозитарна діяльність — діяльність із надання послуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власно­сті на цінні папери, а також обслуговування угод із цінни­ми паперами;

— розрахунково-клірингова діяльність — діяльність із ви­значення взаємних зобов'язань щодо угод із цінними паперами та розрахунків за ними;

— діяльність з управління цінними паперами — діяльність, що здійснюється від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом визначеного терміну щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

— діяльність із ведення реєстру власників іменних цін­них паперів — збір, фіксація, обробка, зберігання та надан­ня даних, що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів щодо іменних цінних паперів, їхніх емітентів та власників;

— діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів — надання послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод із цінними паперами на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними та фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій).

Враховуючи вищесказане, слід зазначити, що основними учасниками фондового ринку є:

— емітенти цінних паперів — юридичні, а у випадках, передбачених законодавством, фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери й гарантують виконати обов'язки, які випливають із умов їхнього випуску. Цінні папери випус­каються з метою залучення фінансових ресурсів для свого роз­витку. Емітентом цінних паперів можуть бути також держава в особі своїх органів та органи місцевого самоврядування, які можуть випускати цінні папери для задоволення потреб у фі­нансуванні видатків відповідних бюджетів і певних проектів;

— інвестори — фізичні та юридичні особи, в тому числі інституиіональні інвестори, пенсійні й поштові фонди, страхо­ві компанії, торгові та фінансові будинки, трастові компанії. інвестиційні фонди тощо, які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери з метою одержання доходу або при­росту ринкової вартості цінних паперів;

— посередники — юридичні особи — підприємства, банківські, фінансово-кредитні установи, інвестиційні компанії, ді­яльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емітен­тів та інвесторів. Посередники для здійснення своєї діяльності можуть об'єднуватися в добровільні об'єднання, в тому числі й фондові біржі;

— держава, яка за допомогою прийняття законодавчих актів і створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування та захисту його учасників.

Учасники фондового ринку можуть на добровільних засадах об'єднуватися у саморегульовані організації, які отримують статус саморегульованих за умови державної реєстрації.

(доповнення) Функції ринку цінних паперів.

Найбільш повно суть ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи функції, яки ним виконуються в економіці. До них відносяться:

- мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень та заощаджень шляхом продажу цінних паперів посередниками на первинному та вторинному ринках;

- кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом придбання їхніх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку;

- концентрація операцій з цінними паперами, встановлення цін на них, що відбивають рівень попиту та пропозиції, а також формування фіктивного капіталу;

- забезпечення публічності цінних паперів.

- залучає вільні грошові капітали і нагромадження на первинний ринок.

Залучені ринком цінних паперів засоби використовуються для купівлі нових цінних паперів уряду та корпорацій на первинному ринку, тим самим їх покупці якби надають кредит під заставу облігацій та інших грошових боргових зобов’язань або фінансують приватні підприємства та державу, отримуючи в обмін акції або безстрокові облігації. При фінансуванні або кредитуванні приватних компаній відбувається формування прав власності на дійсний та позичковий капітал. Виконуючи цю функцію ринок цінних паперів сприяє концентрації та централізації капіталу.

Мобілізація довгострокових капіталів на ринку акцій і облігацій обмежуються двома головними факторами. По-перше, в окремі періоди зменшується доля зовнішніх заємних коштів в загальному капіталі корпорацій в результаті використання самофінансування для здійснення своєї діяльності. Дія цього фактора підсилюється інфляцією. По-друге, існує конкуренція між емісією цінних паперів та отриманням банківської позики, яка дешевше в обслуговуванні однак, не дивлячись на декотре зменшення ролі ринку акцій як джерела фінансування корпорацій, вони все ж звертаються до їх послуг в двох основних випадках:

а) коли альтернативні можливості залучення грошей вичерпані;

б) для фінансування компаній, які засновані в молодих перспективних галузях виробництва.

Емітенти використовують ринок цінних паперів не тільки в якості посередника при мобілізації грошових коштів. Оскільки однією з передумов отримання ними кредитів та позик є сприятлива ситуація руху цінних паперів (ринкового курсу, дивідендів, загального прибутку на акції та ін.), то емітенти прагнуть підтримувати курс цінних паперів на високому рівні різними методами, навіть вдаючись до їх скуповування.

Питання о ролі Ринку цінних паперів є одним з ключових у розумінні взаємозв’язку грошових та виробничих факторів у розвитку економіки, так як власність на засоби виробництва є основою способу виробництва. Відносини, які виникають з приводу емісії та розміщення, а також купівлі-продажу цінних паперів, опосередковують рух позичкового капіталу, відбивають процес виробництва та привласнення додаткової вартості. Цінні папери виступають своєрідним товаром, який не маючи вартості (за виключенням праці, яка була витрачена на їх виготовлення, перевезення і т.д.), має споживчу вартість, яка є правом на отримання витраченої частини прибутку, яка за сучасних умов складає приблизно половину його маси.

Таким чином, аналіз змін, які виникають у функціонуванні ринку цінних паперів показує, що він зберігає свою сутність в якості важливого елемента економіки, який обслуговує процес мобілізації, концентрації та перерозподілу грошових капіталів. Ринок цінних паперів виступає в якості посередника між грошовими та функціонуючими капіталами і впливає на процес інвестування, який є однією з рушійних сил економічного розвитку.

2.1. Учасники ринку цінних паперів.

Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити 4 категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об’єднанні під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.

Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.

Залежно від значення, яке має ринок цінних паперів в економіці, його можна поділити на два види: первинний і вторинний.

Первинний ринок – це ринок, на якому розміщуються вперше випущені папери. Тут відбуваються мобілізація грошових коштів акціонерними товариствами та запозичення їх державою. Продаж цінних паперів може бути прямим і опосередкованим.

Прямий продаж – це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів.

Опосередкований продаж – це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора.

Вторинний ринок – це ринок, на якому продаються і купуються випущені раніше цінні папери. Тут відбуваються зміна власника цих паперів. З погляду організації вторинний ринок поділяється на централізований і децентралізований.

Формою централізованого ринку цінних паперів є фондова біржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не всі, а лише ті, що допущені до обігу біржовими комітетами.

Децентралізований ринок – це ринок, на якому обертаються як допущені, так і недопущені до обігу на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складається із значної кількості брокерсько-дилерських фірм, розкиданих по всій території.

Отже сучасний ринок цінних паперів складається з біржового обігу, а також позабіржового обігу. У свою чергу позабіржовий обіг ділиться на організований та неорганізований. Організований обіг перебуває під контролем саморегульованих органів, членами яких є посередники цих ринків (в основному – це брокери).

Позабіржовий та біржовий ринки певною мірою протистоять один одному, проте водночас взаємно доповнюють один одного, як правило, охоплює лише нові випуски цінних паперів і головним чином розміщення облігацій торговельно-промислових корпорацій. Навпаки, на біржі котуються старі випуски цінних паперів, переважно акції торговельно-промислових корпорацій. Якщо через позабіржовий обіг здійснюються в основному фінансування і відтворювання процесу, то на біржі за допомогою скуповування акцій відбувається контроль над корпораціями та фірмами, йде формування контролю та його перерозподіл між різними фінансовими групами. Біржа здійснює також відповідну частину фінансування, також відповідну через дрібного та середнього вкладника. На позабіржовому ринку посередники є одночасно і брокерами і дилерами.

Дилери купують цінні папери за свій рахунок у вигляді запасу, а потім працюють з урахуванням ринкової ситуації.

Брокер – це торговий посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи від них винагороду.

Важливим елементом біржового ринку є фондова біржа. “Фондова біржа – це організація, яка створена для забезпечення вигідних умов вільної купівлі-продажу цінних паперів по ринкових цінах на регулярній та впорядкованій основі”. “Класична біржа – це аукціон, де торгівля проходить за допомогою обліку усними інструкціями між трейдерами (представниками брокерських фірм в торговій зоні біржі)”. Ключовим поняттям є ліквідність (здатність ринку поглинути визначену кількість цінних паперів при даній зміні ціни на ці папери). Задача біржі – підтримувати ліквідність, щоб торгівля відбувалася без збоїв (збої можуть викликати напік серед інвесторів, що є небезпечним явищем для економіки в цілому). Ліквідність тим вище чим більше учасників купівлі-продажу. Для роботи на фондовій біржі інвестиційний дилер та брокер повинні зареєструватися. Потім вони повинні купити “місце” для своїх трейдерів. “Місце” – цінний актив фірми, який купується або у самої біржі або у інших біржових фірм. Управління, розробка та здійснення політики біржі здійснюється керівним органом кожної біржі – правлінням або радою губернаторів (до складу входять президент, обізнані брокери, які стають губернаторами біржі на визнаний час). Для допомоги головному органу в роботі створюються різні комітети, які займаються більш вузькими сферами діяльності біржі. Кількість комітетів на кожній біржі буває різна. Як правило, біржі являють собою безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного податку.

Особливе місце на фондовій біржі займає операція “лістинг”. Акції нового випуску проходять підписку у інвестиційних дилерів, потім вони реалізуються між ними. Тільки після того, як акції були розпродані дилерами і отримані докази їх задовільного розміщення, акції попадають в список котирування (“лист”) одної чи декількох бірж. Процедура включення акцій в цей список називається лістингом. Лістинг має багато переваг: престиж у інвесторів; кращі умови для кредитування емітента, чиї акції попали в список; полегшення облігаційного фінансування в майбутньому (лістинг робить для компанії більш практичним випуск нових конвертованих облігацій); полегшує злиття та поглинання компаній; полегшує спостереження акціонерами за угодами та котируваннями; підвищує зацікавленість робітників купувати акції своїх підприємств; краща інформативність о компаніях, які є в списку; можливість застави. Аналізуючи все вище перераховане можна зробити висновок, що фондова біржа це найважливіша складова частина ринку цінних паперів.

Після того, як підписано контракт, необхідно, щоб інформація, якою володіють безпосередні виконавці, була перевірена і надійшла до клієнтів, а потім відбулася оплата цінних паперів покупцем і подання їх продавцем. Підтвердженням і розрахунками по контрактам з цінними паперами займаються спеціальні організації – клірингові корпорації. Крім того, ряд установ, що називаються депозитаріями, здійснюють зберігання цінних паперів, облік їх власників. Зараз у багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою створені централізовані депозитарії.

Тема 5. МАРКЕТИНГ БІРЖОВИХ ПОСЛУГ

1.СУТНІСТЬ ТА РОЗВИТОК БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ.

2.СПЕЦИФІКА БІРЖОВИХ ПОСЛУГ ТА БІРЖОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ.

3.УЧАСНИКИ ФОНДОВОГО РИНКУ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА.

1.СУТНІСТЬ ТА РОЗВИТОК БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ.

Етимологічне поняття біржа походить від грецького byrza (сумка, гаманець), німецького borse і голландського blurs за місцем її першої появи в XV ст. в м.Брюгге (Нідерланди), а також від фламандського купецького прізвища Van der Burse, біля будинку в м. Брюгге, де відбувалися збори купців і банкірів з різних країн для обміну торговою інформацією, купівлі іноземних векселів й інших торгових операцій без пред'явлення конкретного предмета купівлі-продажу. Три шкіряні мішки (гаманці) були зображені на родовому гербі, який був прикріплений на воротах будинку Ван дер Бюржей. Назва "біржа" прижилось і розповсюдилось по всій континентальній Європі. Лише Англія, а потім й інші англомовні країни назвали і досі іменують торговий інститут Stosk Exchange.

Традиційно слово "біржа" вживається для позначення трьох понять: збори, де в одному місці продають і купують; місце, де проводяться такі збори; сукупність угод, що укладаються при цьому. Якщо поєднати все назване, вийде, що біржа - це певним чином організований ринок. Особливість його в тому, що він завжди оптовий, а предметом торгівлі є замінимі цінності із заздалегідь певними характеристиками, які відсутні в місці продажу: сировина і готова продукція, цінні папери, послуги, робоча сила і т.д. Для біржового ринку характерне також те, що ділові угоди тут завжди укладаються публічно, у заздалегідь встановлений час і в певному місці, що дає змогу всім бажаючим взяти участь у таких торгах.
Біржа - старий торговий інститут, її виникнення іноді пов'язують також з давньоримськими collegine mercantorium (збори, де торгують). Однак, якщо ці збори, де торгували, і були прототипом біржі, то досить віддаленим. Справжня біржова організація могла виникнути лише з розвитком торгівлі, зародженням великих торгових центрів, появою численного купецького стану. Час виникнення у Західній Європі організацій купецтва, близьких за своїми функціями до бірж, - XII- XIII ст. Саме в цей період середньовічна торгівля набуває достовірно міжнародного характеру. Найбільшими її центрами стають міста Північної Італії, Південної Франції, Фландрії. В умовах, коли сполучення між містами були ускладнені, а мандрівників, тим паче купців, чекали численні небезпеки, величезне значення в розподілі товарних потоків відігравали ярмарки. Саме з розвитком ярмарків тісно пов'язане виникнення численних фінансових і торгових інститутів, в тому числі бірж.

На ринках торгівля велася регулярно, але на відміну від біржі товар продавався реальний, а покупці одночасно були і споживачами товару. Однак на ярмарках реальний товар не був присутнім, торгівля велася за зразками, оптовими партіями, і товар придбавали торгові посередники. Крім того, ярмарки організовувалися лише декілька разів на рік. Як правило, ринок сприяв торговому обороту обмеженої кількості районів, а ярмарок - розвитку міжнародного торгового обороту.

Надалі, з розвитком промисловості, виникла необхідність у постійному оптовому ринку, який поєднував між собою господарські області (регіони), що розвивалися. Такий ринок склався в XVI ст. у ході розвитку торгівлі між Іспанією і Нідерландами у формі біржі.

Перші класичні біржі виникли в Італії (Венеція, Генуя, Флоренція), де на основі міжнародної мануфактури зростала зовнішня торгівля, а також у великих торгових містах інших країн. Першою міжнародною біржею, яка відповідала новому рівню розвитку продуктивних сил, вважається біржа в Антверпені, де здійснювалися операції з цінними паперами (купівлею-продажем боргових зобов'язань урядів Голландії, Англії, Португалії, Іспанії і Франції). Із захопленням і пограбуванням Іспанією Антверпена та припиненням платежів за позичками іспанськими і французькими королями, Антверпенська біржа до кінця XVI ст. прийшла в занепад. За зразком Антверпенської біржі були створені Ліонська (1545), Лондонська Королівська (1566) й інші біржі, які були в основному товарними і валютними (вексельними). У 1602 році була організована Амстердамська біржа, що відігравала в XVII ст. головну роль у міжнародній торгівлі, на ній вперше предметом біржових угод стали щойно випущені акції перших акціонерних компаній.

На них почали котируватися не тільки облігації державних позик, але й акції Голландської і Британської Ост-Індської, а пізніше і Вест-Індської торгової компанії, а також виникла торгівля колоніальними товарами. У XVIII ст. на Амстердамській біржі котирувалися цінні папери 44 найменувань (акції та облігації).

Амстердамська біржа була універсальною. Тут відбувалася торгівля хлібом, сіллю, рибою, прянощами, лісом, грошима, облігаціями, акціями та іншими товарами. В той час остаточно визначилося поняття біржової гри: на підвищення, коли купувалися акції з метою збуту їх через деякий час за більш високою ціною, і на пониження, коли акції продавалися з розрахунку на їх майбутню купівлю за нижчою ціною. Розвиток строкових операцій поступово сформував певні біржові звичаї компенсаційних операцій: виконання всіх строкових операціях призначалося на заздалегідь встановлені дні, що давало змогу при незначній кількості готівки, яка була в обігу, значно розширити оборот біржової торгівлі. Безліч відвідувачів, які прагнули швидкого збагачення, спонукали до того, що організатори біржі в Амстердамі у XVII ст. спорудили першу в історії спеціальну будівлю для біржі. Таким чином, з'явився атрибут сучасної біржі - біржовий зал.
До кінця XVII - початку XVIII ст. естафету нідерландських бірж підхопила Лондонська біржа, яка виникла у 1570 p., розквіт якої пов'язаний із заснуванням знаменитої торгової Компанії Південних морів. Успішна діяльність цієї компанії викликала справжню акціонерну лихоманку, так зване грюндерство ("засновництво"): виникали і знаходили численних передплатників акціонерні товариства на зразок товариства для винаходу вічного двигуна, для торгівлі "деякими товарами" і т.п. Засновники таких товариств з часом зникали, прихопивши, зрозуміло, гроші вкладників, що не заважало успішній діяльності інших шахраїв. Це викликало активну законодавчу діяльність і появу акціонерного законодавства, спрямованого переважно на захист інтересів акціонерів.

Одним із результатів боротьби з грюндерством і біржовою спекуляцією акціями, яка не контролювалася, була реорганізація Лондонської біржі. Вона реформувалася в закриту корпорацію, доступну лише для незначної кількості солідних комерсантів.

Схожі обставини передували організаційній перебудові біржової діяльності і на найбільшій біржі XVIII -XIX ст. - Паризькій. Після краху грандіозної афери, пов'язаної з ім'ям Джона Ло, у 1724 р. уряд офіційно затверджує вексельно-фондову Паризьку біржу. Паризька біржа на відміну від Лондонської являла собою інший тип біржової організації: біржі-установи. Як і на Лондонської біржі, тут діяла закрита маклерська корпорація, що монопольне здійснювала всі посередницькі операції.
Найбільшою фондовою біржею в XIX ст. нарівні з Лондонською і Паризькою була біржа у Франкфурті-на-Майні, створення і розквіт якої пов'язаний з прізвищем Ротшильдів.

До кінця XIX ст. поступово змінюється характер цінних паперів, що знаходилися в обігу на фондових біржах. Якщо спочатку об'єктами біржових угод були практично будь-які види цінних паперів, в тому числі векселі, акції, облігації, то з розвитком банків функції обслуговування короткострокового кредиту переходять до банків, що здійснюють операції з векселями і власне банківські операції своїх клієнтів. На біржах короткостроковий кредит відіграє дещо скромну роль і обмежується ломбардною операцією, призначеною для кредитування спекулятивних строкових угод. Головними об'єктами угод на фондових біржах з кінця XIX ст. і до нинішнього часу стають акції й облігації (боргові зобов'язання держави, органів місцевого самоврядування, великих банків й інших комерційних організацій).

Ті товарні біржі, що виникли в XVI ст., не відігравали такої помітної ролі, як фондові. Розквіт товарних бірж, що спеціалізувалися на певних видах товарів, наступив у кінці XIX ст. Він був нерозривно пов'язаний із розвитком сільськогосподарського виробництва. Найбільші товарні біржі спеціалізувалися на торгівлі зерном, цукром, какао і т.п. Ця сільськогосподарська продукція (сировина) найбільшою мірою придатна для біржової торгівлі: внаслідок об'єктивних факторів (короткочасний період виробництва і постійний попит) вирівнювання цін на неї ускладнене. Сільськогосподарські продукти добре вписуються в систему біржової торгівлі за стандартами: без пред'явлення зразка, на основі його відповідного найменування - стандарту. До цих пір ці об'єкти є основним предметом угод на товарних біржах.

Американська торгова біржа пройшла декілька етапів розвитку - від операцій з реальними товарами до строкових контрактів і ф'ючерсних угод, що передбачають сплату грошової суми за товар через певний строк і за ціною, обумовленою в контракті. На частку реальної поставки товару припадає біля 1% обороту товарних бірж. Тому ф'ючерсні угоди не тільки визначають ціну на той чи інший товар, а й страхують виробників від непередбачених коливань ринкової кон'юнктури.

Поява в Росії біржі, як і багатьох інших раніше невідомих населенню країни торгових інститутів, пов'язана з ім'ям Петра Великого. У 1721 р. ним була заснована в Санкт-Петербурзі перша російська біржа, яка згодом стала однією з найбільших у Європі. Приміщення біржі, яке було побудоване урядом, Олександр І передав петербурзькому купецтву. До початку XX ст. в Росії активно функціонувало близько півсотні товарних, а також ряд фондових бірж (самостійних фондових відділів товарних бірж) загальноєвропейського значення. За масштабами біржової торгівлі Росія ніскільки не поступалася найбільш розвиненим європейським державам (у Німеччині до початку XX ст. нараховувалося близько 20 бірж, у Франції – 70).

Інститут біржової торгівлі розвивався в Росії в рамках самостійних громадських організацій підприємців. Контроль держави за їх діяльністю здійснювався у формі концесійної (дозвільної) системи установ бірж. В Росії не було загального правового регулювання біржової діяльності. Біржі здійснювали операції на основі своїх статутів і ділових звичаїв, які формувалися в повсякденній торговій практиці, що зводилися біржовими комітетами до правил біржової торгівлі. Це був період, коли держава покладалася на авторитет і професіоналізм самих комерсантів. Причому деякі біржі з успіхом справлялися з покладеними на них державою контрольними функціями. Наприклад, Санкт-Петербурзька фондова біржа здійснювала серед іншого обов'язковий попередній контроль за фондовими (інвестиційними) паперами, що випускалися на всіх інших російських біржах.

Біржі були органічно вплетені в розгалужену систему суспільного саморегулювання економічних відносин. Поряд з іншими громадськими торговими інститутами, зокрема, ярмарками, торговими і торгово-промисловими палатами, купецькими зборами, спілками промисловців - російські біржі виконували необхідні функції у сфері балансування попиту і пропозиції, ціноутворення, налагодження міцних міжрегіональних і міжнародних торгових зв'язків, контролю за емісією і обігом цінних паперів.