Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Форми власності в агропромисловому комплексі України

Библиотеки GLEW (The OpenGL ExtensionWranglerLibrary) и GLEE (The OpenGL EasyExtensionlibrary) созданы для облегчения работы с расширениями и различными версиями OpenGL. Это особенно актуально для программистов в Windows, так как заголовочные и библиотечные файлы, поставляемые с VisualStudio, находятся на уровне версии OpenGL 1.1.

OpenGL имеет только набор геометрических примитивов (точки, линии, многоугольники) из которых создаются все трёхмерные объекты. Порой подобный уровень детализации не всегда удобен при создании сцен. Поэтому поверх OpenGL были созданы более высокоуровневые библиотеки, такие как OpenInventor и VTK. Данные библиотеки позволяют оперировать более сложными трёхмерными объектами, что облегчает и ускоряет создание трёхмерной сцены.

GLM (OpenGL Mathematics) — вспомогательная библиотека, предоставляющая программистам на C++ классы и функции для выполнения математических операций. Одной из характеристик GLM является то, что реализация основана на спецификации GLSL (OpenGLShadingLanguage).

Приватна власність на землю і майно — основа розвитку підприємництва на селі

Форми власності в агропромисловому комплексі України

Особливості господарювання на власних і орендованих землях

Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств, організація внутрішньогосподарських відносин

Організаційні та правові аспекти відносин орендарів і орендодавців

Форми власності в агропромисловому комплексі України

Власність складається з сукупності еко­номічних, правових, політичних, соціальних і психологічних відносин. В агропромисло­вому комплексі тривалий час основою вироб­ничих відносин була суспільна власність — державна і колгоспно-кооперативна. З пере­ходом до ринкових відносин формується приватна власність на землю та інші засоби виробництва. З цією метою власність держав­них і колгоспно-кооперативних підприємств була приватизована і трансформована в приватну власність їхніх працівників. Це створило умови для вільного володіння, ко­ристування і розпорядження власністю ко­лишніх підприємств безпосередньо в інтере­сах нових власників.

У сільському господарстві відповідно до Закону України «Про форми власності на землю» встановлено три рівноправні форми власності на землю: державна, колективна, приватна.

Як відомо, державна власність належить народу, всьому суспільству, а колективна — певному колективу. Колективна власність відрізняється від державної меншим рівнем усуспільнення. При цій власності працівник не має прямого інтересу до майна і землі. Нині в державних і колективних сільськогосподарських підприємствах кожен працюючий може приватизува­ти майно і землю. У цьому разі колективна власність трансформу­ється в приватну власність цих громадян. Як засвідчує світовий до­свід та невелика практика роботи господарств в Україні, при прива­тній власності виникнення, зміни і призупинення правовідносин власності пов’язані з наявністю визначених юридичних фактів. Не­обхідність правового регулювання цих питань спричинена вимогами захисту власника, свого права влас­ності, тобто забезпечення гарантій захисту економічних інтересів власників.

Первинним способом виникнення права власності та його прид­бання є матеріальне виробництво, господарська діяльність. Праця людини — основа створення і примноження її власності. Зако­нодавства практично всіх західних країн додержуються принципу римського права, відповідно до якого результати роботи вважаються «об’єднаними» із землею і належать власнику землі. Власність кож­ного громадянина на землю та майно має бути юридично оформле­на. Права власності на землю і права приватної власності гаранту­ються Конституцією України.

Приватна власність сприяє кращому збереженню і використанню землі та інших засобів виробництва. У господарствах, що засновані на приватній власності, вища відповідальність, мотивація, актив­ність працівників, ефективніше використовуються капітальні вкла­дення, інвестиції, кредити і позики. У таких господарствах вищий рівень інтенсивності та ефективності виробництва, окупність капі­талу, у тому числі вартість землі.

Отже, на селі основним суб’єктом аграрних відносин має ста­ти товаровиробник-власник.

Зміна форм власності й, відповідно, господарювання є основним напрямом аграрної реформи. Затвердивши нові відносини власнос­ті, можна перейти до реальної зміни виробничих відносин в сільсь­кому господарстві. Формування виробничих відносин на основі при­ватної власності найбільш повно відповідає сутності товарно- грошових відносин та інтересам сільгосптоваровиробників.

Правовою основою утвердження нових форм власності в Україні є чинне законодавство. Воно сприяє реформуванню АПК, створенню форм господарювання підприємницької спрямованості.

Характерною ознакою державного сільськогосподарського під­приємства є те, що воно володіє, користується і розпоряджається майном за своїм розсудом, веде виробництво на принципах пов­ного господарського розрахунку, забезпечує розвиток виробництва і матеріальне стимулювання працівників. Основна мета діяльнос­ті — одержання максимального прибутку, досягнення високої окупності авансованого капіталу. Це не суперечить вимогам рин­ку, а діяльність цих господарств також повинна мати підприєм­ницький характер, особливо відносно реалізації вільної від держ­замовлень продукції. Державне підприємство несе повну відпові­дальність за раціональне використання земель і всього виробничо­го потенціалу.

Колективна власність є на підприємствах, що працюють в умовах кооперування, на добровільному співробітництві товаровиробників- власників. Такі агроформування самостійні, функціонують на прин­ципах підприємництва і самоуправління. При цьому колективні підприємства — це юридичні особи, що діють на підставі статуту. Втручання держави та інших органів у господарську та іншу діяль­ність підприємств не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Нові форми власності, особливо приватної, затверджуються від­повідно до вимог Законів України «Про власність», «Про форми власності на землю», «Про підприємства в Україні», «Про підпри­ємництво», «Про господарські товариства», «Про селянське (фер­мерське) господарство», Постанов Верховної Ради України «Про земельну реформу», «Про оренду землі», «Про прискорення зе­мельної реформи і приватизації землі», Земельного та Цивільного кодексів України, Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогос­подарського виробництва», «Про порядок паювання земель, пере­даних в колективну власність сільськогосподарським підприєм­ствам і організаціям».

Основна причина реформування державної та колгоспно-коопе­ративної власності полягає у відсутності зацікавленості праців­ників у результатах своєї праці. Колективні та державні інтереси не збігалися з інтересами робітників, які не мали відношення ні до власності на землю і майно, ні до одержаної продукції та при­бутків.

Водночас вітчизняний і закордонний досвід переконливо засвід­чує високу ефективність сільськогосподарського виробництва, яке ґрунтується на приватній власності. Це і визначило необхідність формування дійсного власника, який вільно володіє землею та ін­шими засобами виробництва, визначає форму господарювання і розпорядження результатами своєї праці. Досвід підтверджується особистими підсобними та фермерськими (селянськими) господар­ствами. В особистих підсобних господарствах населення земля пере­буває в постійному користуванні, а одержаною продукцією власник розпоряджається на власний розсуд. Останніми роками цілеспря­мовано підтримувалися такі підсобні господарства. Внаслідок цього збільшилися розміри землекористування, а отже, і виробництво продукції.

Як засвідчує аналіз, сьогодні основна частка виробництва про­дукції (57,4 %) припадає на особисті підсобні господарства населен­ня. При цьому їм належить лише 14,6 % площі сільськогосподар­ських угідь. Без додаткових капітальних вкладень такі господар­ства більш успішно стримують падіння виробництва, ніж суспільний сектор.

Відповідно до Земельного Кодексу України ці господарства мо­жуть мати площу до 2 га. Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. передбачає подальшу підтримку особистих підсобних гос­подарств населення. З цією метою площа може бути розширена за рахунок частини землі, що відповідає земельному паю. Не ство­рюючи юридичної особи, працівник колективного підприємства має право одержати земельний пай для збільшення особистого підсобного господарства. Громадяни можуть викупати ту частину одержаної в користування землі, яка перевищує безоплатно при­ватизовану, за ціною, що відповідає грошовій оцінці, а не кон’юнктурі ринку.

Вже нині особисті підсобні господарства населення виробляють майже 66 % продукції тваринництва. Передбачено, що за рахунок земель запасу і резерву поблизу населених пунктів мають створю­ватися суспільні пасовища для випасу тварин сільських жителів. Особисті підсобні господарства стабілізують виробництво, стриму­ють його падіння, підтримують життєвий рівень населення, забез­печують йому хоч і невеликий, але додатковий до заробітної плати та пенсій дохід. Такі господарства можуть використовувати 15 — 20 % землі.

Нині в Україні функціонує понад 40 тис. селянських (фер­мерських) господарств. У загальному обсязі виробництва сільсько­господарської продукції їхня частка поки що невелика — близько 3,1 %. Відомо, що ефективність роботи фермерських господарств значно залежить від їхніх розмірів. За розрахунками найраціональ- ніший розмір фермерських господарств має становити 300 — 400 га, тоді як тепер він дорівнює лише 56 га. Передбачається збільшення оптимальних розмірів за рахунок кооперації та оренди земельних ділянок (паїв). При цьому оренді земельних ділянок належить тіль­ки 6,1 %. Фермер може орендувати земельні ділянки і земельні паї в одного або кількох власників єдиним масивом.

Отже, створюються сталі тривалі умови для організації ефек­тивного фермерського виробництва на площах, які забезпечують раціональне використання техніки, робочої сили і капіталу.

Введення податкових канікул для фермерів дає їм можливість працювати відкрито і повністю показувати реальні обсяги одержа­ної продукції та економічні результати діяльності.

Основні напрями формування приватної власності на землю і майно такі:

► паювання землі та майна колективної власності між членами колективу, враховуючи пенсіонерів підприємства, без виділення зе­мель у натурі (на місцевості). Кожному члену колективу відповідно­го підприємства видається сертифікат на право приватизації влас­ності на земельну частку (пай);

► визнання земельної частки (паю), майнової частки власністю члена колективу з усіма правами їх використання і розпоря­дження;

► визнання права вільного виходу кожного члена з колективно­го підприємства зі своєю земельною та майновою часткою (паєм); видача державного акта на земельну ділянку та виділення майна в натурі у разі виходу зі складу господарства;

► створення різних господарських формувань на основі приват­ної власності на земельну та майнову частку (пай) — індивідуаль­них, колективних на принципах кооперації власників;

► утвердження права передавати земельну ділянку в оренду в розмірі частки (паю), майна в розмірі частки (паю) основних фон­дів;

► розвиток фермерських господарств на принципах раціональної концентрації та спеціалізації, що ґрунтуються як на приватній влас­ності, так і на орендованих земельних ділянках і майні;

► розвиток особистих підсобних господарств населення на осно­ві розширення виробництва за рахунок власності на земельний пай.

Такий різносторонній порядок утвердження приватної власнос­ті сприяє також розвитку індивідуального виробництва, добровіль­ному об’єднанню власників для збереження цілісності великих то­варних господарств. Може бути досягнута висока ефективність і конкурентоспроможність нових виробничих структур, заснованих на приватній власності, орендних відносинах, колективних фор­мах організації праці, розвитку фермерських господарств, оптимального розміру з достатньою концентрацією і спеціалізацією ви­робництва.

Формування приватної власності на землю та майно в Украї­ні дасть змогу завершити реформування в напрямі створення різноманітних і рівноправних форм господарювання в поєднанні з колективною та індивідуальною організацією пра­ці.