Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ВВЕДЕНИЕ ЛЕКАРСТВЕННЫХ СРЕДСТВ В ГЛАЗА, НОС, УШИ

У 1918 році вийшла в світ робота Шпенглера «Захід Європи». У ній Шпенглер відмовляється від гегелівського логіцизму, від прагнення звести весь культурно-історичний процес до однієї стрижньової логіки, пронизливої всю історію і що знаходить своє завершення в якійсь вищій крапці. Для Шпенглера немає єдиної світової культури (як аналога гегелівської абсолютної ідеї). Є лише різні культури, кожна з яких має власну долю: «...У «людства» немає... ніякої ідеї, ніякого плану (...) Замість безрадісної картини лінійної всесвітньої історії... я бачу справжній спектакль безлічі могутніх культур, що з первісною силою розквітають з лона материнського ландшафту, до якого кожна з них строго прив'язана всім ходом свого існування, що чеканять на своєму матеріалі — людстві — власну форму і що мають кожна власну ідею, власні пристрасті, власне життя, хвилювання, відчуття, власну смерть».

Але і власна «ідея» кожної культури, про яку говорить Шпенглер, зовсім не аналогічна ідеї в гегелівському її розумінні. Якщо у Гегеля первинною була логіка, то у Шпенглера первинною є ірраціональна душа культури, що не зводиться ні до якої логіки. Логіка ж, як, втім, і мистецтво, наука, політика завжди вторинні по відношенню до цієї душі. Культура в шпенглерівському розумінні — це символічно виражена смислова цілісність (система), в якій природно (і різноманітними способами) реалізує себе відповідна душа.

Шпенглеровский термін «душу культури» яскравий і в той же час точний вираз тієї обставини, що суть культури не зводиться до розуму. У кожної культури є своя власна «душа», що реалізовується в безлічі індивідуальних життів. Душа кожної культури унікальна і не може бути до кінця виражена раціональними засобами. Тому так важко вникнути у внутрішній світ людей іншої культури, зрозуміти природу їх символів, відчуттів, вірувань: «...Каждой великій культурі властива таємна мова світовідчуття, цілком зрозуміла лише тому, чия душа цілковито належить цій культурі».

Шпенглер виділяє декілька («аполлонічний», «магічний», «фаустовський») типів душі, що лежать відповідно в основі грецької, середньовічної арабської і європейської культури. Для Шпенглера всі культури рівноправні в тому сенсі, що кожна з них унікальна і не може бути засуджена із зовнішньої позиції, з позиції іншої культури. «Феномен інших культур говорить на іншій мові. Для інших людей існують інші істини. Для мислителя мають силу або все з них або жодна з них».

Роботи Шпенглера відкрили цілий напрям в культурології, пов'язаний з виявленням смислової своєрідності інших культур. Сконцентрувавши свою увагу не на «логіці», а на «душі» культури, Шпенглер зумів точно помітити своєрідність європейського світовідчуття, образом якого може слугувати душа Фауста — бунтівна, прагнуча подолати мир своєю волею. Цей душевно-смисловий тип і лежить в основі європейської культури: «Фаустовська душа, чиє буття є подолання видимості, чиє відчуття — самота, чия туга — нескінченність...». Тоді як «в картині античної душі відсутній елемент волі», «погляду фаустовської людини весь світ видається сукупним рухом до якоїсь мети. (...) Жити означає для нього боротися, долати, добиватися».

За Шпенглером, кожна культура має не тільки своє мистецтво, але своє власне природознавство і навіть свою унікальну природу, бо природа сприймається людиною через культуру. «Кожній культурі властивий вже цілком індивідуальний спосіб бачення і пізнання світу як природи, або (…) – у кожної є своя власна, своєрідна природа, який в такому самому вигляді не може володіти жодна людина іншого складу».

Отже, в основі кожної культури лежить душа, а культура — це символічне тіло, життєве втілення цієї душі. Але ж все живе вмирає. Жива істота народжується, щоб реалізувати свої душевні сили, які потім згасають із старістю і відходять у небуття разом із смертю. Така доля всіх культур, які народжуються в цей світ з таємничого хаосу душевного життя. Шпенглер не пояснює витоки і причини цього народження, та зате подальша доля культури намальована їм зі всією можливою виразністю. «Кожна культура проходить вікові ступені окремої людини. У кожної є своє дитинство, своя юність, своя змужнілість і старість». «Культура вмирає, коли ця душа здійснила вже повну суму своїх можливостей у вигляді народів, мов, віровчень, мистецтв, держав, наук...».

Тобто смерть культури є вичерпання її душі, коли її сенси вже не надихають людей, звернених тепер не до здійснення культурних цінностей, а до утилітарних цілей і впорядкування життя. Цей період Шпенглер пов'язує з настанням епохи цивілізації. «Як тільки мета досягнута, й... уся повнота внутрішніх можливостей завершена і здійснена зовні, культура раптово заклякає, вона відмирає, її кров згущується, сили надломлюються — вона стає цивілізацією».

Культура жива, поки вона зберігає глибоко інтимний, сокровенний зв'язок з людською душею. Душа культури живе не сама по собі, а лише в душах людей, що живуть сенсами і цінностями даної культури. «Скороминуща будь-яка думка, будь-яка віра, будь-яка наука, варто тільки загаснути розуму, який з необхідністю відчував світи своїх «вічних істин» як істинні».

Якщо культура перестає притягати і надихати людські душі, вона приречена. З цих позицій Шпенглер бачить небезпеку, яку несе з собою цивілізація. Немає нічого поганого в практичному впорядкуванні життя, але коли воно поглинає людину цілком, то на культуру вже не залишається душевних сил, «вогонь душі згасає». Шпенглер нічого не має проти зручностей і досягнень цивілізації, але він попереджає: «Культура і цивілізація — це живе тіло душевності і її мумія».

Таким чином, Шпенглер був одним першим, хто відчув трагедію культури в чужому їй світі цивілізації, і він перший виразив її у формах теоретичної думки. Тому шпенглеровский «Захід Європи» став не тільки подією культурології, але і подією європейської культури.

81 Культурні регіони за класифікацією ЮНЕСКО. Загальна їх характеристика.

Тропикоафриканский культурный регион.

Арабо-мусульманский культурный регион.

Индийский культурный регион.

Дальневосточный культурный регион.

Европейский культурный регион.

Культурный регион - это единство этничных и национальных духовных характеристик, проявляющих себя в сходстве традиций, стойкости генетических и контактных культурных связей, близости религиозно-философских и этико-эстетических мировоззренческих принципов.

В современной культурологии ( по классификации ЮНЕСКО) существует следующая классификация культурных регионов:

В свою очередь каждый из них имеет свою внутреннюю структуру. Например, в границах европейского культурного региона можно выделить культуры романских, германских, славянских, угро-финских и других народов. Славянский культурный регион можно дробить далее: западнославянский культурный регион, восточнославянский культурный регион (культура украинцев, русских, белорусов), южнославянский культурный регион.

Все культурные регионы имеют свои особенности. Их специфика определяется влиянием разнообразных факторов, роль и значение которых изменяются в процессе становления культуры. Такими факторами являются: природно-биологический фактор (своеобразие процессов адаптации человека как биологического вида к природным условиям и его борьба за выживание); географический фактор акцентирует внимание на роли ландшафта климатических условий; этнический фактор связан со спецификой формирования этносов.

ВВЕДЕНИЕ ЛЕКАРСТВЕННЫХ СРЕДСТВ В ГЛАЗА, НОС, УШИ