Читайте также:
|
Абстракціонізм – течія в образотворчому мистецтві. Виникла в 10-х рр. XX ст. Серед засновників А-В. Кандінський, К. Малевич, Р. Делоне. Головне в творчому методі А. – пошук нетрадиційних форм в передачі реальної дійсності. Їх полотна являють собою хаотичний набір кольорових плям, абстрактних ліній, геометричних форм та об’ємів.
Авангардизм – умовна назва ряду модерністських течій і напрямів в мистецтвіXX ст., наприклад, футуризм, дадаїзм, кубізм, сюрреалізм, експресіонізм, електронна музика та ін. В основі їх творчого методу – повне оновлення художніх форм та виразних засобів. В післявоєнний період (50-60 рр.) виник неоавангардизм, який втілився в “новому романі”, театрі абсурду, поп-арті.
Авгієві стайні – в грецькій міфології стайні царя Еліди Авгія, які не чистили від гною ЗО років. Геракл вичистив А. с. за день, пустивши через них воду двох річок. Метафорично – бруд, велике безладдя, занедбані справи.
Авгури – колегія жерців в античному світі, які спостерігаючи блискавки та інші явища природи, польоти і поведінку птахів, угадували волю богів і провіщали майбутнє. Освічені римляни вже в І ст. до н.е. висміювали ворожбу авгурів, які за словами Ціцерона, глузливо перезиралися один з одним, ошукуючи віруючих. Звідси вислів “усміх авгура” – характеристика тих, хто вводить в оману, вдаючи, що їм відомі незбагненні для інших таємниці.
Аврора – римська богиня світанку (у давніх греків Еос).
Автохтони – корінні жителі певної території, країни.
Агіографія – вид церковно-історичної літератури, т.зв. описи “житія святих”.
Агностицизм – філософське вчення, що заперечує можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності.
Акведук – міст з лотком або трубою, яким пропускають водовід через перешкоди.
Аккультурація (від лат. - освіта, розвиток) – процес взаємовпливу, як правило, різких за рівнем розвитку культур. Термін виник у 30-х роках XX ст. в США і використовується при розгляді розмаїття процесів асиміляції та етнічної консолідації.
Александрійський музей, Мусейон – один з головних наукових і культурних центрів античного світу. Заснований в Александрії (Єгипет) на поч. ІІІ ст. до н.е. В нього входила Александрійська бібліотека, вища школа, обсерваторія, анатомічний театр і ряд інших наукових установ. У 272-273 рр. А. М. було зруйновано римським імператором Авреліаном.
Альтаміра – печера в Іспанії, де в 70-х рр. ХІХ ст. було відкрито багатокольорові наскельні зображення тварин. Відкриття в А. поклали початок вивченню печерного живопису палеоліту.
Альтернативні культури – культури, що протистоять традиційній домінуючій у суспільстві культурі, в якості більш перспективної альтернативи. До числа альтернативних входить більша частина молодіжних субкультур.
Ампір – стиль пізнього класицизму в західно-євро-пейській архітектурі й мистецтві. Виник в часи імперії Наполеона у Франції на поч. ХІХ ст. А. властиві строгі монументальні форми, звернення до давньоримських та давньоєгипетських традицій.
Амур, Купідон – у римській міфології божество кохання, що відповідає грецькому Еросові.
Амфітеатр – давньоримська будівля для видовищ, круг-
лої або еліптичної форми з ареною посередині, навколо якої уступами розташовані місця для глядачів.
Анімалістичний жанр – зображення тварин у живописі, скульптурі, графіці. Відомий з часів пізнього палеоліту. Як самостійний жанр сформувався в XVII ст. у Франції та Голландії.
Анімізм – віра в існування душі та духів, що нібито управляють усім матеріальним світом. А. є складовим елементом усіх сучасних релігій.
Антей – син Посейдона і Геї, велетень, найвродливіший наймогутніший поміж гігантами. Був нездоланний, доки торкався матері-Землі, від якої черпав нової сили. Жив у Лівії, змушував мандрівників боротись з ним. А. здолав Геракл: відірвав його від землі і задушив. Образ А. є символом наснаги й сили, що її дає людині зв’язок з рідною землею.
Антропогенез – процес історично-еволюційного формування фізичного типу людини та початків його трудової діяльності.
Антропоморфний – людиноподібний.
Антропоцентризм – філософсько-релігійний погляд, за яким людина є центром і найвищою метою всесвіту.
Анфілада – ряд суміжних кімнат або колон, розташованих по одній лінії.
Апокрифичний – фальшивий, несправжній, невірогідний, малоймовірний.
Аполлон – у грецькій міфології бог скотарства й землеробства, пізніше – покровитель мистецтв, бог лікування, мудрості.
Апсида – півкруглий або гранований у плані виступ будівлі, що здебільшого має власне перекриття.
Артефакт (від лат. - штучно створене) – будь-який штучно створений об’єкт (напр., створені людьми предмети побуту, техніка, одяг, художні твори та інше).
Асиміляція культурна – механічне засвоєння нових цінностей, поглинання (повне чи часткове) однієї культури іншою. Процесам культурної асиміляції сприяють завоювання, поневолення, цілеспрямована культурна політика, змішані шлюби.
Аскетизм – моральний принцип, що полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального та релігійного ідеалу.
Аспекти культури (від лат. погляд, вид) – точки зору, з яких розглядається культура. В культурології виокремлюють п’ять аспектів культури: 1) генетичний; 2) гносеологічний; 3) аксіологічний; 4) нормативний; 5) соціологічний.
Атлант – 1) У грецькій міфології титан-велетень, що за наказом Зевса тримав на своїх плечах небосхил, приймав участь у боротьбі титанів проти богів; 2) В архітектурі – опора у вигляді чоловічої постаті, що підтримує перекриття будівлі, портик, балкон, тощо. Був поширений в архітектурі античних часів та у XVII – на поч. XX ст.
Атлантида – міфічний острів. Платон у діалогах “Крітій” і “Тімей” повідомляє, що А. нібито була квітучою державою, якою правили могутні володарі. За велінням Зевса її мешканці за надмірну гордість були затоплені Атлантичним океаном. Суперечки про те, чи існувала А. і де її слід шукати, почалися ще за античних часів і не завершились по цей день.
Афродіта – у грецькій міфології богиня кохання та вроди. Римляни ототожнювали її з Венерою.
Базиліка – витягнута прямокутна в плані споруда, розділена уздовж колонами на 3-5 частин-нефів. Середній неф вищий за бокові, закінчується напівкруглим виступом – апсидою. У формі базиліки будували християнські храми.
Барельєф – скульптурний твір, в якому опукле зображення виступає над плоскою поверхнею менш як на половину його об’єму.
Бароко – стиль в архітектурі та мистецтві XVI - сер. XVIII ст. Для Б. характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. В архітектурі це виявилося в контрастах об’ємів з скульптурними оздобами, світлотіньовими і кольоровими ефектами (споруди Л. Берніні, В. В. Растреллі, Д. В. Ухтомського). Живопис Б. відзначається складними композиційно-пластичними прийомами, тонкою розробкою колориту (картини Я. Тінторетто, Ш. Леб-
рена, П. П. Рубенса, А. Ван-Дейка).
Біхевіоризм – поведінка людини, механічна реакція у відповідь на зовнішні подразнення
Буколіка – загальна назва двох родів античної пастушої поезії, успадкована і новою літературою, в якій оспівуються принади сільського життя на лоні природи. Різновидності буколічної поезії – ідилія, еклога, в нові часи – пастораль.
Гедонізм – філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя.
Генезис – походження, виникнення
Глобальні проблеми – сучасні проблеми цивілізації, від вирішення яких залежить виживання людства (напр., попередження світової термоядерної війни, регулювання стрімкого зростання населення, боротьба з катастрофічним забрудненням оточуючого середовища та інше).
Гносеологія – вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання
Гомогенний – однорідний.
Дадаїзм – формалістична течія в літературі і образотворчому мистецтві Західної Європи 10-20-х рр.XX cт. Твори дадаїстів в літературі – набір звуків, уривки слів, у живопису – хаотичне переплетення ліній, кольорових плям. Д. виник у роки першої світової війни у Швейцарії (Т. Туара, Р. Гюльзенбек), згодом поширився у Франції (А. Бретон, Ж. Кокто), Німеччині (Р. Гаусман, Г. Грос).
Декор – система, сукупність декоративних елементів,
прикрас.
Деметра – в грецькій міфології спочатку богиня родючості і хліборобства, пізніше покровителька шлюбу та родинного життя. У римлян Д. ототожнювали з Цецерою.
Демос – вільне повноправне населення у рабовласницьких державах Стародавньої Греції, складалося з ремісників і дрібних землеробів і протистояло аристократії – евпатридам. Поняття «Д» згодом почало вживатися в значенні “народ”.
Динаміка культури – зміна культури, опис культури в русі, ті засоби, механізми та процеси, що ведуть до трансформації культури.
Диптих – 1) У давніх греків – вкрита воском дощечка для письма. 2) Дві картини, пов’язані одним задумом.
Дифірамб – 1) Урочиста хорова пісня у Стародавній Греції на честь богів і героїв. Пізніше – літературна форма, близька до оди, гімну. 2) В переносному значенні – перебільшена похвала.
Діадема – 1) головна пов’язка у давньогрецьких жерців; прикраса для голови у князів і царів за середньовіччя – символ влади. 2) Жіноча дорогоцінна прикраса для голови у вигляді невеликої відкритої корони.
Діахронічний підхід до аналізу культури – дослідницький підхід, головною вимогою якого є викладення явищ, фактів, подій у хронологічній послідовності.
Дольмени – стародавні поховальні споруди з кількох великих кам’яних брил і плит, поставлених вертикально і перекритих зверху горизонтальною плитою. Д. належать до енеоліту, бронзового і частково залізного віків. Поширені в приморських областях Європи, Півн. Африки, Індії, на Чорноморському узбережжі Кавказу та в Криму.
Егіда – у давньогрецькій міфології щит Зевса. “Під егі-дою” – під захистом, під покровительством.
Ейкумена (Ойкумена) – за уявленням давніх греків – населена територія землі з Елладою в центрі. 2) Сукупність
населених людиною областей землі.
Екзогамія – за первісного ладу звичай, за яким заборонялися шлюби між людьми однієї родової групи, фратрії. Протилежне – ендогамія.
Еклектизм, ектектика – 1) Філософська течія, що виникла у ІІ ст. до н.е на базі механічного поєднання матеріалістичних поглядів з ідеалістичними.
2) В архітектурі та образотворчому мистецтві – механічне єднання різнорідних художніх елементів.
Експресіонізм – одна з течій в літературі і мистецтві XX ст. Суб’єктивний світ художника Е. проголосив єдиною реальністю, а вираження його – головною метою мистецтва. Суб’єктивно-ідеалістичні настанови Е., хвороблива напруженість емоцій, почуття приреченості вели до ірраціональності, викривлення зовнішнього світу. Поширеним явищем Е. став у Німеччині після першої світової війни.
Еллада – в давнину спочатку назва невеликої території у Фессалії, батьківщині еллінів, пізніше – Середньої Греції, а приблизно з VII ст. до н.е. – всієї Греції.
Еллінізм – період в історії Сх. Середземномор’я, Передньої Азії і Причорномор'я з часу завоювання Олександра Македонського (IV ст. до н.е.) до 30-х р.р. н.е. Для елліністичних держав, які утворилися в той час (монархія Птолемеїв, царство Селевкідів, Македонія та інші), було характерне поєднання елементів давньосхідної монархії з елементами грецького полісу. Культура Е. була синтезом давньогрецької і східної культур.
Ерехтейон – храм Афіни і Посейдона на акрополі в Афінах, пам’ятка давньогрецької архітектури. Збудований в 421-406 рр. до н.е.
Ескулап – лат. назва грец. бога лікування Асклепія, культ якого був перенесений в Рим. Переносно, найчастіше іронічно – лікар, медик.
Етруски – давні племена, які в І тис. до н.е. населяли
півн.-зах. Апенінського півострова. Питання про походження й мову Е. не з’ясовано. Переважну більшість мовних пам’яток Е. становлять короткі написи власних назв. Е. письмо лягло в основу латинського алфавіту. В VII-VI ст. до н.е. населяли Серед. та Півд. Італію, о. Корсика. В V-III ст. до н.е. підкорені Римом, в I-му ст.до н.е. остаточно зійшли з історичної арени.
Євангеліє – ранньохристиянські твори, що оповідають про земне життя Ісуса Христа. Частина Біблії.
Єзуїти – члени католицького чернечого ордену “Товариство Ісуса”, заснованого в 1534 р. для зміцнення папської влади і боротьби проти Реформації, які не гребували ніякими засобами для досягнення мети.
Єресь – релігійне вчення, що заперечує догмати та організаційні форми пануючої церкви. Переносно – відступ від панівних, загально прийнятих поглядів, правил, положень. Інколи – те, що позбавлене здорового глузду, дурниця.
Жанр – тип мистецького й літературного твору (роман, повість, поема тощо).
Зевс – в давньогрецькій міфології верховний бог, володар богів і людей. Римляни ототожнювали Зевса з Юпітером.
Зооморфізм – у давніх релігіях зображення богів в образі тварин. Передувало антропоморфізмові, а іноді і супроводило його.
Ігровий напрямок у дослідженнях культури – напрям, в основі якого лежить тлумачення гри як головного феномену людського буття та джерела культури (И. Хейзінга, X. Ортега-і-Гассет, Г. Гадамер).
Ідеаціональний тип культури – тип культури, основою якого є Абсолют, принцип надчуттєвості та надрозумності Бога як єдиної реальності й цінності. Поняття введене П. Сорокіним (“Криза нашого часу”), який відносить до цього типу культур європейську культуру середньовіччя, культуру брахманської Індії, грецьку культуру (ХІІІ - кінець ХІ ст. до н.е).
Ідеографія – один з типів письма, знаки якого (ідеограми) передають певні поняття або ідею даної мови.
Ікар – у давньогрецькій міфології син Дедала, який нібито злетів на крилах з пір’я, скріпленого воском, і наблизився до Сонця, через що віск розтопився, і крила розпались. Ікар впав в море і загинув.
Імпресіонізм – напрям в мистецтві останньої чверті XIX - поч. XX ст., представники якого прагнули найбільш природно відобразити реальний світ (художники Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега, К. Мане; скульптори О. Роден, М. Россо; композитори М. Равель, П. Дюк).
Інквізиція – в католицькій церкві особливий церковний суд для боротьби з єресями, що існував в XIII-XIX ст. Судочинство велося таємно, єретиків звичайно спалювали. В XVI-XVII ст. І. – головна зброя Контрреформації.
Інкультурація – входження в культуру; процес, в ході якого індивід засвоює традиційні способи мислення і діяльності, характерні для культури, до якої він належить.
Інтер’єр – 1) внутрішній простір будівлі. 2) жанр образотворчого мистецтва; відіграє значну роль в картинах на побутові та історичні теми.
Іудаїзм – монотеїстична релігія з культом бога Яхве, що склалася наприкінці ІІ - на початку І тис. до н.е. Основні положення І. викладені в Талмуді.
Капітель – верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається балка або архітрав.
Капітолій – один із семи пагорбів, на яких був розташований Стародівній Рим.
Кватроченто – італійська назва XV ст., періоду розквіту культури і мистецтва Італії епохи раннього Відродження (Брунеллескі, Донателло, Мазаччо, Перуджино).
Кібела – “мати богів” у Фрігії в Малій Азії, що уособлювала щорічне відродження природи і родючості. Культ К. був поширений у всьому античному світі.
Кіч, кітч (від нім. – халтура, дешева, позбавлена смаку річ). Частіша масової культури, що характеризується примітивізмом, непрофесійністю, натуралізмом, відсутністю смаку.
Код культури – сукупність знаків, символів, смислів, що містить у собі будь-який предмет культурної діяльності людини.
Колегіум – закриті середні навчальні заклади в XVI-XVIII ст. в Західній Європі. К. були і в Україні.
Колона – вертикальна опора, що підтримує балку, антаблемент або п’яту арки, має базу, стовбур, капітель.
Колос – мідна статуя давньогрецького бога сонця Геліоса, встановлена в гавані о. Родос в 280 р. до н. е. Одне з восьми чудес світу.
Контент-аналіз – метод виявлення та оцінки специфічних характеристик носіїв інформації, текстів. У культурології за допомогою машинної обробки на великих масивах текстів з’ясовується частота використання певного поняття протягом
тривалого часу, що дозволяє виявити тенденції розвитку теми.
Контркультура – напрямок розвитку сучасної культури, що протистоїть традиційній, офіційній культурі; форма протесту проти культури “батьків”, що отримала поширення серед частики американської молоді в 60-х – на початку 70-х рр. Для класичної контркультури притаманна відмова від домінуючої системи соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів, стандартів і стереотипів масової культури, способу життя, в основі якого респектабельність, престиж, матеріальний успіх.
Концептуалізм – напрям в середньовічній схоластичній філософії, представники якого доводили, що загальні поняття не існують поза розумом пізнаючого суб’єкта, а є особливими формами пізнання дійсності (Абеляр “Розумію, щоб вірити”).
Кредо – в католицькій церкві – символ віри; переконання.
Крос-культурний аналіз – порівняльний метод дослідження. Виник у класичному еволюціонізмі, згідно з яким всі суспільства і культури проходять одні й ті ж стадії прогресивного розвитку. Спирається на положення про існування універсальних культурних моделей (патерн). Крос-культурні аналітики притримуються точки зору, що, по-перше, неможливо зрозуміти культуру, не порівнюючи її з іншою, і, по-друге, будь-які теорії та гіпотези повинні бути перевірені. Використовували цей метод Е. Тайлор, Дж. Мердок, А. Кребер.
Кубізм – модерністська течія в західноєвропейському мистецтві початкуXX ст., в якій реальний світ зображується у вигляді геометричних форм (П. Пікассо, Ж. Брак).
Культура – відкрита категорія, що охоплює зміст суспільної життєдіяльності людей. Під культурою розуміють організовану сукупність матеріальних об’єктів, ідей, образів; технології їх виготовлення та оперування ними; стійкий зв’язок між людьми та спосіб їх регулювання; ціннісні критерії, що притаманні суспільству. Створене людьми штучне середовище існування та самореалізації, джерело регулювання соціальної взаємодії та поведінки.
Культура – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії, а також процес творення цих цінностей, їх споживання та розподілу.
Культура як організм – культурологічна школа, яка розглядає суспільство і культуру як організм, в якому соціальні інститути ототожнюються з органами і частинами тіла, а соціокультурні процеси – фізіологічними процесами. Значення цієїкультурологічної школи полягає в тому, що вона дозволила зрозуміти культуру як цілісну систему. Головні представники: Англія – Г. Спенсер (1820-1903); Німеччина – В.Ф. Освальд (1853-1932).
Культурна еволюція Леслі Уайта – концепція американського культу рантрополога, приклад сучасного матеріалістичного підходу до дослідження культури Л. Уайт (1900-1975) розглядав культуру як специфічний “термодинамічний” механізм акумуляції, збереження, передачі та перетворення енергії суспільства. Він доводив, що використання енергії було універсальною мірою культурної еволюції, відтворивши це формулою “Енергія → Технологія → Культура”, де під енергією слід розуміти сукупність багатств, природних ресурсів та факторів, людської енергії. Матеріально-технічна культура – основа культури, яка визначає і духовний, і інтелектуальний, і соціальний рівні.
Культурний шок – поняття, введене в науковий обіг американським антропологом Ф. Боком для означення реакції людини, що опинилася в незнайомому культурному середовищі. Культурний шок з’являється тоді, коли знайомі психологічні фактори, які допомогли людині функціонувати в суспільстві, зникають, і на їх місці з’являються маловідомі, незрозумілі. Це конфлікт двох культур на рівні індивідуальної свідомості.
Культурні універсалії – норми, цінності, правила, традиції, аспекти культури, що носять загальний характер, присутні на всіх етапах розвитку людства, не залежать від географічного місця, істеричного устрою суспільства
Культурно - історична школа – напрямок західної етнографії, археології, антропології поч. XX ст., що виник як альтернатива еволюціонізму. Його прибічники (Л. Фробеніус, Ф. Гребнер) вважали, що кожне явище культури виникає один раз в одному місці, а потім поширюється із одного центра. Відповідно до концепції, вся історія зводиться до переміщення і нашарування “культурних кіл”, відірваних від конкретних творців культури.
Культурологія – інтегративна галузь знань, що з’яви-лась на перетині культур філософії, культур психології, культурної та соціальної антропологи, етнології, соціології культури, історії та теології культури. Культурологія – методологічна основа, що об’єднує все розмаїття аспектів вивчення культури в цілісну систему. Культурологічне дослідження спрямоване на емпіричний опис культури, порівняльний аналіз культур, міжкультурну комунікацію, вивчення витоків загального і специфічного в культурі.
Куртуазний – витончено ввічливий, люб’язний. К-а література – художні твори придворно-лицарської європейської літератури XII-XIV ст., представлені у Франції лірикою трубадурів і труверів, миннезингерами – у Німеччині, в яких освітлювалась любов до дами, честь.
Лета – за давньогрецькою міфологією річка забуття в “підземному царстві”.
Лірика – один з основних родів художньої літератури (поряд з епосом і драмою), в якому виявляється емоційне ставлення автора або його героя до об’єкта зображення. Л. буває громадсько-політичною, філософською, інтимною, пейзажною та ін.
Магія – обряди, пов’язані з чаклунством, віщуванням, вірою в уміння людини викликати надприродні явища, впливати на людей. М. виникла в первісному суспільстві і стала складовою частиною релігійних вірувань.
Мадонна – у католицькій релігії назва Богородиці, а також її зображень в образотворчому мистецтві.
Майоліка – вироби декоративно-ужиткового мистецтва з кольорової випаленої глини, вкриті поливою. Назва М. по-
ходить від о. Майорка в Середземному морі.
Манускрипт – давні та середньовічні рукописи на папі-
русі, пергаменті або папері.
Маньєризм – течія в образотворчому мистецтві Зах. Європи XVI ст., для якої характерні гострі колористичні дисонанси, ускладненість поз і композицій, деформація пропорцій (Б. Челліні, А. Бронзино).
Маргінальний (від лат. край, межа) – такий, що перебуває на межі (соціальної групи, інтелектуального або психічного стану, стилю та ін.). Поняття культурної маргінальності використовується для означення становища людини на межі різних типів культур, яке виникає в результаті змін у її нормативно-ціннісній системі під впливом міжкультурних контактів, зміни соціального статусу, способу життя тощо. Термін введений у науку американським соціологом Р. Парком. Використовувався для означення соціально-психологічних наслідків неповної адаптації мігрантів із сільської місцевості для умов міського способу життя. З часом до маргінальної культури почали відносити різноманітні “культурні гібриди”.
Мариніст – художник для творчості якого характерне зображення морських краєвидів.
Масова культура – термін, введений М.Горк-гаймером у праці 1941 р. “Мистецтво і масова культура”,для означення такої властивості культури XX ст., як масове поширення культурних явищ та цінностей, зумовлене науково-технічною революцією, урбанізацією,руйнуваннямлокальних спільнот, розмиванням територіальних та соціальних кордонів, розвитком систем інформації та комунікації. Масова культура зорієнтована на “середню людину”, характеризується розважальністю, сентиментальністю, натуралізмом, культом успіху та сильної особистості. З одного боку, формується з урахуванням набутих масовою свідомістю соціокультурних стереотипів, а з іншого – сама здатна впливати на масову свідомість.
Матеріальна культура – поняття, що включає: 1) культуру праці та матеріального виробництва; 2) культуру побуту; 3) культуру топоса (місця проживання); 4) культуруставлення до власного тіла тощо. Термін, введений В. Осборном, який охоплював поняттям матеріальної культури всі матеріальні предмети, створені людиною, а також винаходи та технології. Поділ культури на матеріальну та духовну досить умовний, адже будь-який артефакт є складним поєднанням матеріальних і духовних елементів культури.
Мегаліти – давні споруди, складені з одного або багатьох блоків неотесаного або грубо оббитого каменю. До М. належать дольмени, кромлехи, менгіри та ін. М. виникли в
період енеоліту і пов’язуються з поховальним культом.
Мем (від грец. – пам’ять) – одиниця інформації, що культурно успадковується, аналог біологічного гена. Ввів поняття “мем” у книзі “Егоїстичний ген” (1975) Р. Давкій для означення “когнітивно-поведінкового зразка, що передається від однієї людини до іншої шляхом спілкування”. Прикладами мемів можуть служити технології, фрази, мелодії, крилаті вислови, фасони одягу тощо. Феномен нема зумовлюється
здатністю і прагненням людини до наслідування, імітації.
Менестрель – професійний поет і музикант у феодальній Франції і Англії в XII-XVIII ст., що були на службі у сеньйора; з XIV ст. М. називали також мандрівних музикантів.
Менталітет (від лат. – розумовий, духовний) – світовідчуття, світосприйняття; образ, спосіб мислення особистості або суспільної групи; глибинний
Менталітет (від лат. – розумовий, духовний) – світовідчуття, світосприйняття; образ, спосіб мислення особистості або суспільної групи; глибинний психологічний рівень колективної та індивідуальної свідомості. Формується під впливом традицій, соціальних інститутів, середовища існування людини. Об'єднує ціннісні форми свідомості (мораль, релігія, філософія тощо) із світом несвідомих психічних станів, визначає цілісний спосіб життя людини.
Месія – в ряді релігійних учень (передусім в християнстві та іудаїзмі) спаситель, що буде посланий богом на землю для знищення зла і встановлення царства небесного.
Метод (від грец. – шлях дослідження, теорія, вчення) – спосіб досягнення мети, сукупність дій, прийомів, спрямованих на досягнення бажаного результату; сукупність прийомів та операцій практичного або теоретичного освоєння (пізнання) дійсності.
Меценат – римський політичний діяч І ст. до н.е., який уславився покровительством поетам та художникам. Переносно – багатий покровитель наук і мистецтв.
Миннезингери – німецькі поети-співці з цехових ремісників XIV-XVI ст. М. писали спочатку твори на релігійні сюжети, в XVI ст. з’явились світські теми.
Мімезис (від грец. – наслідування, відтворення) – спосіб, тип творчості, що полягає в наслідуванні природи. Термін “мімезис” введений Аристотелем. Найчастіше використовується щодо художньої творчості, спрощено тлумачиться як точне відтворення зовнішнього вигляду людей і предметів.
Мітра – давньоіранський і ведичній міфології бог сонця, чистоти, правди. Культ М. був поширений в Малій Азії, а з І ст. до н. е. в Римській імперії.
Міф (від грец. – переказ, сказання) – за формою є оповіддю про виникнення та розвиток світобудови, про діяння богів та героїв; за суттю – чуттєво-образним, художньо-метафоричним уявленням про світ, його структуру, закони, сенс. Спосіб світовідчуття, що інтерпретує універсум як одухотворений. Міфологічна свідомість притаманна людині протягом всієї історії. Сучасна людина створює міфи, життєво узагальнюючи явища сучасного життя.
Міфологема – свідоме запозичення міфологічних мотивів і перенесення їх у світ сучасної художньої культури.
Модернізм – загальна назва течій в мистецтві і літературі ХХ ст., що виникають як своєрідна та художньо-естетична реакція на поглиблення духовної кризи суспільства. М. об’єднує самостійні течії і напрямки мистецтва: імпресіонізм, кубізм, абстракціонізм, футуризм, імажинізм тощо.
Моральна культура – система нормативних відносин між людьми, що склалась історично В основі моральної культури лежать освячені традицією фіксовані норми відносин.
Морфологія (від грец. – форма, вчення) культури – розділ культурології, що вивчає типові форми та структури культури. В межах морфології культури з'ясовуються джерела, чинники та стадії розвитку культур.
Народна культура – непрофесійна, анонімна, колективна культура. Включає міфи, легенди, сказання, епос, казки, пісні, танці.
Натуралізм – система певних естетичних поглядів і метод у мистецтві і літературі, що вимагають фотографічно точного копіювання окремих явищ життя, ігноруючи заради зовнішньої правдоподібності художне узагальнення,типізацію
Натюрморт – жанр образотворчого мистецтва (переважно живопису).Твори із зображенням предметів побуту, кві
тів, фруктів тощо.
Неоміфологізм – спосіб осмислення травмуючої дійсності на основі принципу антропоморфності міфологічного світосприймання в природі та суспільстві.
Ноосфера (від грец. - дух та небо) – все, що створене розумом людини; сфера діяльності людського розуму та техніки; сфера взаємодії природи і людини, в якій розумова діяльність стає головним визначальним фактором розвитку. Поняття введене в науку П.Т. де Карденом та Е. Леруа. Значний внесок у вчення про ноосферу вніс В.І. Вернадський (1863-1945).
Ода – у давніх греків урочистий вірш для хору, потім – хвалебна пісня на честь видатної події, особи.
Одеон – у Стародавній Греції кругле приміщення для музичних вистав і змагань.
Онтологія культури – концепція буття культури; вчення про її сутність та фундаментальні принципи.
Ордер – один з видів архітектурної композиції, що складається з вертикальних несучих частин – підпор у вигляді колон, стовпів або пілястрів і горизонтальних частин – антаблемента. В класичній архітектурі розрізняють, доричний, іонічний, корінфський, тосканський, композитний О.
Осьовий час – термін, введений в науковий обіг Карлом Ясперсом (“Зміст та призначення істерії) для означення того історичного періоду (від 800 до 200 рр. до н.е.), коли відбулося духовне становлення культур, які складають сьогодні дихотомію “Схід-Захід”. На думку К. Ясперса, в цей час відбулося становлення історії людства як світової історії, до “основного часу” мала місце лише історія локальних культур. В цю епоху були розроблені основні категорії, якими ми мислимо до сьогоднішнього дня, закладені основи світових релігій, які я сьогодні визначаю і ь життя людей. На всіх напрямах завершувався перехід до універсальності.
Патріархат (від грец. - батько та влада) – тип культури, що характеризується домінуючим становищем чоловіка в господарстві, суспільстві, сім'ї. Виникає на заключному етапі зламу первіснообщинного ладу в зв'язку з переходом до осілого способу та розвитком господарської діяльності (скотарство, землеробство, обробка металів).
Петрогліфи – стародавні зображення на скелях,стінах печер, каменях.
Піктографія – одна з найбільш ранніх форм писемності через зображення предметів, подій спрощеними знаками, схемами, малюнками.
Пілястр – плоский, схожий на колону, виступ на верхній частині стовпа, стіни. П. має базу, стовбур, капітель, іноді канелюри.
Постмодернізм – напрямок сучасної культури і культурології, який сформувався в 70-80-х роках XX ст., коли була усвідомлена обмеженість раціоналізму і того, що результати культурного прогресу г оставили під загрозу знищення час і простір; культури. Е. Гідденс обґрунтував появу постмодернізму “втомою від прогресу”. Характерні риси постмодернізму: принцип “подвійного кодування”, який полягає в одночасному зверненні до маси та еліти; стильовий плюралізм, гедонізм; звернення до гротескних типів художньої образності. Постмодернізм виступає з якості парадигми інтелектуальної і художньої трансформації духовного світу сучасної людини. Визнаними художніми методами постмодернізму є компіляція та цитування культурних взірців, колаж.
Прикладна культурологія – розділ культурології, результати дослідження якого спрямовані на вирішення практичних проблем культури.
Професійна культура – характеристика професійних якостей спеціаліста. Елементами професійної культури є освіта, професійний досвід, кваліфікація працівника. Рівень професійної культури є важливим показником розвитку суспільства.
Релігійна культура – складова загальної культурної системи, породжена релігійними потребами людей і покликана задовольняти ці потреби. Елементи релігійної культури: мораль, релігійна філософія, політика, культове мистецтво, науково-просвітницька діяльність.
Ренесанс – епоха в розвитку культури країн Західної і Центральної Європи, перехідна від середньовічної до культури Нового часу.
Ритор – оратор, а також учитель красномовства у Стародавній Греції та Стародавньому Римі.
Рококо, Рокайль – стиль у західноєвропейському, мистецтві І-ої пол. XVIII ст. Виник у Франції в період кризи абсолютизму. В архітектурі основними ознаками Р. є вигнуті лінії, що нагадують обриси раковини, сплетіння різьблених і ліпних орнаментів, завитки, використання дзеркал і живописних панно. В живописі Р. проявився в декоративності, зверненні до фантастики, міфологічної і пасторальної тематики; у скульптурі – в декоративних рельєфах, статуях, статуетках з теракоти, фарфору. Для Р. в музиці характерні збагачення мелодичної лінії мелізмами, легкість фактури.
Романський стиль – художній стиль у країнах Західної, Центр. і частково Сх. Європи, що панував у X-XII ст. Найповніше виявився в архітектурі. Споруди визначалися важкими формами і масивністю (замки, міські оборонні мури і башти, монастирські комплекси фортечного характеру). Серед споруд Р.с. – собор у Вормсі XII-XIII ст., Німеччина), костьол св. Яна у Познані (бл. 1200-1512, Польща).
Романтизм – художній метод, що склався в кін. XVIII - на поч. XIX ст. і поширився як напрям у літературі і мистецтві Європи, а також США. Прихильники Р. виступали проти раціоналістичних догм класицизму, вдавалися до збереження незвичайних явищ і обставин, виняткових героїв, наділених сильним характером і пристрастями. Найбільш видатними представниками Р. в літературі Дж.Байрон, Г. Гейне, в живописі – Е. Делакруа, К. Брюллов, І.Айвазовський, в музиці – Ф. Шуберт, Р. Шуман, В. Вагнер, Н.Паганіні.
Сакральний – священний і той, що стосується релігійного культу й ритуалу.
Світська культура – антонім поняття “релігійна культура”.
Секуляризація (від лат. - світський) – процес звільнення культури від монополії релігійної ідеології; послаблення ролі релігії в суспільному житті, зменшення її впливу на інші соціальні інститути – економіку, політику, освіту та ін. Процес секуляризації науки, мистецтва, моралі, освіти почався з епохи Реформації.
Символ (від грец - знак, прикмета) – в сучасній науці та філософії нерозгорнутий знак, узагальнення; образ, що репрезентує інші різноманітні образи, сенси, відносини. В своїй основі символ завжди має переносне значення. Символ - завжди конкретний, доступний нашому уявленню образ, який означає щось саме по собі нашій уяві недоступне (наприклад: сова – символ мудрості, голуб – символ миру і т.д.). Мова символів притаманна як науковому, так і художньому мисленню. Одна із найбільш символічних сфер культури – релігія.
Символізм – напрям у європейській літературі та мис-
тецтві кін. XIX - поч. XX ст. Представники С. уявляли світ як непізнаванну “вищу реальність”, відобразити яку можна тільки приблизно, символічно. Основоположниками С. були франц. письменники П.Верлен, А.Рембо. В Росії, починаючи з 90-х р.р. XIX ст., виразниками С. були різні за спрямуванням письменники: К. Бальмонт, О. Блок та інші.
Симулякр – ключове поняття постмодерністської есте-
тики, яке замінило художній образ; знак відсутності дійснос-ті, правдоподібна подоба, симуляція, що не має за собою реальності.
Синкретизм (від грец. – з’єднання, об’єднання) – злитість, неподільність, що характеризують початковий, нерозвинутий стан чого-небудь. Синкретизм є характерним для первісного періоду розвитку культури Структурна антропологія метод дослідження “примітивних” культур із метою знаходження способів розуміння логіки і символіки, що виявляються в закономірностях та семах носіїв даної культури. Ідеї структурної антропології представлені в працях К. Леві-Стросса, Ж Дерріди, Ж. Лакана, М. Фуко та ін.
Синкретичний – нерорзчленований, злитий.
Сікстинська капела – пам’ятка італ. мистецтва і архітектури у Ватикані епохи Відродження. Збудована у 1473-1481 р.р., освячена в 1483 р. папою Сікстом IV, за ім’ям якого названа. Стіни капели розписував С. Ботічеллі. В 1508-1512 рр. Мікеланджело прикрасив розписом стелю, а пізніше вівтарну стіну (“Страшний суд”). Нині – музей.
Софії храм – пам’ятка візантійської архітектури. Споруджена в 532-537 рр. у Константинополі (тепер Стам-бул). Тринефна базиліка з куполом (діаметр 31,4 м). Складна система напівкуполів. У XV ст. турки перетворили храм на мечеть, у XVI-XVIII ст. прибудували 4 мінарета.
Спіритизм – містична віра в потойбічне життя “душ” померлих і можливість спілкуватися з ними за допомогою спеціальних ритуалів.
Спірітуалізм – духовність.
Станкове мистецтво – термін, яким позначаються твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер. В живописі – це картина, портрет, пейзаж, натюрморт; у скульптурі – статуя, бюст, композиція, рельєф; у графіці – рисунок, акварель, естамп. Назва походить від слова “станок” (мольберт, скульптурний станок), на якому викому виконують художній твір.
Стела – вертикальна кам’яна плита (надгробна, меморіальна) з написом, рельєфним або живописним зображенням.
Субкультура – підпорядкована, неосновна культура; часткова культурна підсистема в середині системи базової культури суспільства.
Супрематизм – мистецький напрям в авангардизмі. Засновником його був російський художник К. Мелевич. С. зводиться до комбінування зафарбованих геометричних фігур або різних об’ємних форм.
Сфумато – у живописі пом’якшення обрисів постатей та предметів, яке дає можливість передати повітря, що їх оточує. Прийом С. був теоретично обґрунтований і запроваджений Леонардо да Вінчі.
Схід і Захід – парна категорія, яка виражає дихотомію цілого всесвітньої культури в ряді смислових антиномій: демократія – деспотизм: аскеза – містика, раціональність -інтуїтивізм, динамізм – стабільність, модернізація традиційність, індивідуалізм – колективізм тощо.
Сюрреалізм – один з напрямів авангардизму в художній культурі ХХ ст. Термін “сюрреалізм” запровадив Г.Апполінер. Естетична концепція С. являє собою суперечливе поєднання ідеалістичного та суб’єктивістського філософського вчень, серед яких основне місце належить інтуітивізму й фрейдизму. Поширення С. набув в образотворчому мистецтві. Один з найхарактерніших представників С. – С.Далі. Виникнення С. в кіно пов’язане з діяльністю франц. “Авангарду”(фільми режисерів Л.Бюнюеля, Ж.Дюлака).
Театр абсурду – один з виявів модернізму в театральному мистецтві. Виник в 40-50-х рр. XX ст. у Франції. Вистави Т.а. безсюжетні, слово і сценічна дія фрагментарні. Це гранично суб’єктивний, часто фізіологічний за характером театр, споріднений з театром жорстокості, фільмами жахів. Серед драматургів – С. Беккет, Е. Іонеско, Ж. Жене.
Темпера – фарби для живопису, в яких сполучною речовиною є сік рослин, яйце або жовток.
Теракота – вид кераміки. Вироби з неглазурованої випаленої кольорової пористої глини.
Терми – давньоримські громадські лазні, до складу яких
входили приміщення для спортивних вправ, зал для зборів, приміщення для відпочинку.
Типологія культур – науковий метод, основу якого становлять систематизація періодів (ступенів) розвитку культури за найзагальнішими рисами, властивостями, а також розрізнення культур за найсуттєвішими ознаками. Виділяються такі типології культур: синхронна, діахронна, структурна, за методом “ідеальних типів”.
Тотемізм – одна з первісних форм релігійних вірувань, за якою нібито існує надприродний зв’язок між даною родовою групою людей і певним видом тварин, рослин, тим чи іншим предметом або явищем природи.
Традиційне суспільство – суспільство, культура якого орієнтована на сакральні ідеї, на культ предків, на домінування ірраціональних цінностей.
Тривіум – три гуманітарні науки: граматика, риторика і діалектика, що становили в середні віки І-й і головний цикл “семи вільних мистецтв”; вивчались в університетах, в єзуїтських колегіумах тощо.
Триптих – твір живопису, графіки, скульптури тощо, складається з трьох частин, об’єднаних спільною темою. Середня частина Т. переважно більша за розміром, найвизначніша за змістом. Т. називають і літературний або музичний твір з 3 частин.
Троя, Іліон – стародавнє місто на північно-західному узбережжі Малої Азії, в II-III тис. до н.е. – значний політичний центр. Була відома за грецьким епосом; залишки Т. знайдено в 70-х р.р. XIX ст. під час розкопок Т. Шлімана.
Трубадури – провансальські поети-співці (XI-XIII ст.). Вишукана лірика Т., що відзначається складністю строфіки і метрики, оспівувала лицарське кохання, радощі життя (Д. Рюдель, П. Відаль, Б.де Борн та ін.).
Трувери – франц. поети-співці XII-XIII ст., часто автори і виконавці пісень, драматичних творів. Поезія Т., пов’язана з народною творчістю, зазнала впливу трубадурів. Найвідоміші Т.: автори куртуазних романів Кретьєн де Труа, Жан Бодель, Марія Французька (усі XII ст.).
Упир, Вампір – у народних повір’ях слов’ян – мрець (труп злого чарівника або відьми), який вночі встає з могили, бродить в образі вовка й висмоктує з людей кров. Переносно
– кровопивець.
Фабула – хронологічно послідовний розвиток подій у художньому творі – nбез часових і просторових зміщень, авторських відступів і т.д.
Фетишизм – одна з ранніх форм релігійних вірувань, поклоніння предметам неживої природи, фетишам. Культ предметів і явищ природи існує, зокрема, в християнстві – у вигляді культу хреста, ікон, мощей, в ісламі – поклоніння “чорному каменю” в Мецці тощо. Переносно – сліпе поклоніння чомусь, обожнювання.
Філософський камінь – за середньовіччя в алхімії фантастична речовина, нібито здатна перетворювати звичайні метали на благородні, зцілювати всі хвороби, повертати молодість. Переносно – символ пошуків чогось неіснуючого.
Фіміам – запашна речовина для обкурювання, ладан. Переносно – захоплена похвала.
Фовізм – одна з течій у французькому живописі поч. ХХ ст. У творах фовістів (А. Матісс, А. Марке, А. Дероен) зображення людей і предметів, мотивів природи набирало спрощеного, умовного декоративно-площинного характеру, відзначалося інтенсивністю колірних сполучень, експресією композиційно-пластичного вирішення.
Фреска – техніка живопису фарбами (водяними або на вапняному молоці) на свіжій штукатурці; твір, виконаний цією технікою. Ф. відома з II тис. до н.е. Мистецтво Ф. розквітло за доби Відродження в Італії. В Київській Русі Ф. відома з Х ст.
Функціоналізм – напрям у дослідженнях культури, який отримав поширення в першій половині XX с г Мав на меті з'ясування того, як саме функціонують складові частини культури відносно одна одної та цілого. Засновником школи вважається британський науковець Б Малиновський (1884-1942). Вважав, що кожна культура є єдиною системою, котра гармонійно функціонує і в якій будь-який елемент виконує життєво важливу для всієї системи функцію. Функція тлумачилась Б. Малиновським у контексті задоволення потреб життєдіяльності, звідси різноманітність культур пояснювалася відмінністю засобів задоволення людських потреб.
Християнство – одна з основних світових релігій (поряд з ісламом і буддизмом). Виникло в І ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії як релігія рабів і поневолених мас. В Х. виділилося 3 напрями: католицизм, православ’я, протестантизм.
Целібат – обов’язкова безшлюбність духівництва. Запроваджений в католицизмі в ХІ ст. у православ’ї, обо-в’язковий для чернецтва.
Чернецтво – частина духівництва, яка на відміну від ін.-ших служителів культу (т.з. білого духівництва) дає обітницю присвятити себе виключно служінню Богові, вести аскетичний спосіб життя. Для Ч. є обов’язкова безшлюбність. Велике поширення набуло в християнстві (католицизмі та православ’ї).
Четьї мінеї – церковно-релігійні збірники, які містять “житія святих”, перекази і повчання, складені за порядком днів кожного місяця.
Чуттєвий тип культури – термін, введений в науковий обіг П. Сорокіним для означення такого культурного типу, в якому головна увага його носіїв звернена до чуттєвого світу, домінують матеріалізм і прагматизм. Героями чуттєвого типу культури є робітники, фермери, домогосподарки та ін. Його мета – релаксація, зняття психологічної напруги, а стиль натуралістичний, позбавлений будь-якого символізму. Чуттєвий тип культури почав формуватись в ХVІ ст., а досяг кульмінації в XX ст.
Шаман – в адміністративних релігіях жрець, який під час виконання ритуалу (т.з. камлання) доводить себе до нестями і тоді нібито спілкується з духами, що говорять його устами.
Юнона – у римській міфології богиня шлюбу, охоронниця жінок і материнства; дружина Юпітера. У грецькій міфології – Гера.
Ядро культури – основа, серцевина культурної системи, що характеризується єдністю головних рис її складових елементів. Ядро культури є неантагоністичною, стабільною цілісністю провідних ціннісних орієнтацій, від ієрархії яких залежить його специфіка. Отримує вираження у феноменах культури, у типі організації, у способі життя та ментальності носіїв культури. Забезпечує стійкість і стабільність конкретних типів культури.
Язичництво – прийнятий у християнському богослов’ї і частково в історичній літературі термін для позначення дохристиянських і нехристиянських, головним чином політеїстичних, релігій. Боги Я. уособлювали сили природи, поряд з ними вшановувалися демони, духи тощо. Я. витіснили монотеїстичні релігії.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 110 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |