Читайте также:
|
|
Якщо ми погоджуємося із тим, що людська свідомість є необхідною умовою виявлення буття, то для його більш повного розуміння ми звертаємося насамперед до науки, адже розуміючи певну необхідність позанаукових знань, урешті-решт ми звертаємося до науки тоді, коли хочемо з максимальним ступенем достовірності стверджувати про щось, що воно є або його немає. Інформація, якою володіє сучасна наука, майже безмежна; її досить важко звести до єдиної цілісної системи. Тому між конкретними науками та філософією існує проміжна пізнавальна ланка – наукова картина світу (НКС). НКС є інтегральним узагальненням досягнень багатьох наук на підставі деяких фундаментальних співвідношень, величин або перших (вихідних) предметних визначень сущого (у межах окремих наук або в межах науки загалом). Доволі часто роль підстави для інтеграції наукових знань відіграє еволюційний підхід, коли ми розглядаємо дійсність як процес руху від простих форм буття до найскладніших. Вирішальну роль в оформленні наукової картини світу відіграють фізика, астрономія, хімія, біологія, антропологія, наукознавство та філософія. Через складність та насиченість сучасних наукових знань поряд із загальною НКС існують також частво-наукові НКС, такі, наприклад, як хімічна НКС, фізична НКС та ін. Звернемося до найважливіших аспектів представлення буття у сучасній науковій картині світу.
По-перше, у сучасних наукових уявленнях буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді. Класичну науку надихало прагнення відкрити останні та остаточні закони світу, що надали б можливість змалювати його гармонійним, злагодженим, упорядкованим. Із погляду сучасної науки порядок і гармонія радше постають не як норма, а як частковий випадок у можливих станах світу. Отже, за даними сучасної науки, світ і буття є процесуальними за основною їх тенденцією; вони є нестійкими, несподіваними, такими, в яких поєднуються порядок і хаос, необхідність і випадковість, впорядкований рух із флуктуаціями та ін.
По-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв’язку «всього з усім». Цей зв'язок не просто з’єднує окремі явища буття, а й об’єднує їх таким чином, що зміни його окремих елементів впливають як на інші елементи, так і на стан буття загалом; сучасні фізика та астрономія схильні визнавати не тільки близьку дію речей та явищ, а й далеку, тобто взаємодію дуже віддалених явищ та речей між собою.
По-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівнево-ієрархізована будова проявів буття, де розрізняють мікро-, макро- та мегапроцеси. Мікропроцеси – це процеси субатомарного (під-атомного) рівня, макро-процеси – це рівень окремих космічних тіл та присутніх на них речей і процесів, мега-процеси – це рівень галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики. Сучасна фізика намагається створити теорію так званої «великого об’єднання», яка б дала змогу пов’язати всі ці рівні єдиними закономірностями, але наразі такої теорії не існує. У практичній діяльності слід враховувати, що сили, які діють у мікро- та мегасвітах, набагато перевершують сили макропроцесів. Тому, наприклад, дуже небезпечними постають ядерні випробування та експерименти, атомна енергетика і т.ін.
По-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себе ще й еволюційно, що межує з оціночними підходами. Так, за наявності у Всесвіті безмежної кількості зірок планетні системи в ньому є порівняно рідким явищем. Серед відомих нам планет органічні процеси розвинені лише на Землі. Лише тут ми реально стикаємося із розмаїттям рослинного і тваринного життя, з реально зафіксованими проявами свідомості. Це дає нам можливість оцінювати процеси Всесвіту за шкалою «вище-нижче», «краще-гірше» (хоча ці оцінки відносні, а переконливої теорії еволюції сьогодні просто не існує). Сучасна наука має підстави стверджувати, що нижчі форми світових процесів, з одного боку, постають ґрунтом для вищих, а з іншого, входять до вищих як їх складові елементи. Водночас еволюцію не можна пояснити, виходячи з локальних умов розвитку процесів взаємодії природних умов та життя. Той факт, що за інформаційними потужностями мозок людини майже безмежний, вказує на те, що еволюція детермінована не лише конкретними умовами, а й потенціями світового цілого. Отже, еволюційний процес рухається у напрямі проявів глибинних характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сущого є більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі.
Нарешті, у зв'язку з усім зазначеним буття у сучасній науковій картині світу набуває характеристик суперечливої єдності процесів ентропії (хаосу, невпорядкованості) та самоорганізації. З одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншого, через невпорядкованість і мінливість відбувається рух у напрямі гнучкіших і складніших форм самоорганізації. Обидва названі процеси мимоволі наводять нас на думку про існування єдиного інформаційного поля Всесвіту: взаємодія та взаємний перехід всіх процесів та явищ Всесвіту, відомих сучасній науці, змушує припустити й вихідну їх єдність. А це можливе лише за припущенням того, що будь-які дії відбиваються не лише на найближчих умовах, а й змінюють стан світового цілого. Отже, буття є складноорганізованою, ієрархічно побудованою та енергійно самоконцентрованою системою, що маніфестує себе явищем світу. Суперечливість цієї системи виявляється у тому, що вона є єдиною і множинною, перервною і неперервною, скінченною та нескінченною, такою, що в з’явленнях набуває форм просторово-часових співвідношень.
Звичайно, завершують усю будову наукової картини світу філософські розвідки та узагальнення. Серед них дуже важливе значення має фіксація двох відомих нам і принципово відмінних статусів буттєвих процесів: матеріальне (або матеріально-чуттєве) та духовне буття. Матеріальне буття характеризується множинністю, подільністю, просторовістю, наявністю маси, опору матеріалу та силових взаємодій. Духовне буття позапросторове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто відкрите для себе самого, ідеальне, цілісне, динамічне. Саме тому, що філософія розглядає буття не лише у його матеріальних проявах, не можна задовольнитися тими ознаками (або критеріями) справжнього буття, які виробила наука: з позиції науки до справді існуючого можна відносити лише те, що є спостережуваним (прямо чи опосередковано), чуттєво доступним, а, значить те, що має просторово-часові характеристики. Якщо ж ми будемо розглядати такі явища, як ідеалізовані еталонні утворення нашого інтелекту, то з позиції науки їх не можна визнати реально існуючими, оскільки вони не підлягають змінам у просторі й часі, а до того ж не мають і субстратних виявлень, тобто не передбачають матеріалу, із якого вони утворені. Тому у ХХ ст. побачила світ ціла низка творів та концепцій, у яких цілком серйозно обгрунтовувалось, що ні свідомості у її власній якості, ні її специфічних утворень просто не існує. Для сучасної філософії, як вже зазначалося, буття постає найпершою, фундаментальною характеристикою відношення мислення до будь-чого; іншими словами, буття існує лише за умов, якщо людська свідомість продукує деякі моделі, образи, еталонні виміри дійсності, через приведенні у контакт із якими те, що потрапляє у поле нашого сприйняття або мислення, може набути статусу «Це є». Тобто для філософії критерієм справжнього існування якраз і буде наявність у нашому досвіді тих складових (або елементів), які би дозволили впевнено стверджувати «Це є». І тому нам повинно бути зрозумілим, чому для давнього грека богиня полювання Артеміда справді була, але не було і не могло бути, наприклад, генетичного коду або бактерій. Стає ясним також і те, чому окремі люди наполягають на тому, що не існує і не може існувати справжнього кохання, доброти, відвертості та ін.
Але за всіх відмінностей між матеріальними та духовними (ідеальними) процесами буття все ж постає як єдине та взаємопов’язане. Реальну єдність матеріального й духовного ми спостерігаємо в людському бутті та людській життєдіяльності. Філософія здавна усвідомлює природу людини як єдність матеріального й духовного. Отже, принаймні в людині та людській діяльності ми бачимо принципову спорідненість матерії і духу, ідей та справи, теорії і практики. Система людської життєдіяльності складається із взаємодії зазначених видів буття, із взаємодії, в якій кожному з цих видів належать своє місце, свої особливі риси, де виконуються певні особливі функції. Серед сфер людської життєдіяльності, в яких яскраво виявляє себе єдність матеріального та духовного, важливе значення мають пізнання, культуротворення, розвиток суспільного життя та цивілізації, що їх ми розглянемо в подальших розділах.
Роблячи висновки з розглянутого питання, позначимо ті філософські позиції, що утворилися на основі розуміння вихідних характеристик буття (що певною мірою перегукуються із основними світоглядно-філософськими позиціями, розглянутими нами у першому розділі):
• монізм – розуміння буття як єдиного у своїй основі; або: існує лише одне-єдине начало буття;
• дуалізм – визнання двох коренів буття – матеріального та духовного – рівноправними і самостійними; інколи в якості двох начал буття подають енергію та масу, атоми та порожнечу, розум та гомеомерії та ін.;
• плюралізм – розуміння основ буття множинними; інколи тут фігурує якась (певна) кількість світових начал, наприклад, п’ять світових стихій або безліч атомів чи монад, що певним чином взаємодіють між собою;
• субстанціалізм – визнання того, що за поверхнею усіх явищ та процесів дійсності лежить їх єдина глибинна сутність або основа, що й позначається поняттям субстанції;
• реїзм – позиція, яка справжнім буттям визнає тільки речі, а відношення, взаємодії між ними – явищами похідними та другорядними;
• кондукціонізм – позиція, протилежна реїзмові, оскільки стверджує відношення первинною силою світу, а речі набувають рис та виявлень вже в залежності від того, в які відношення вони вступають між собою;
• організм (або організмизм) – позиція, згідно з якою будова світу подібна до організму, тобто внутрішньо пов'язана так, що окремі елементи не мають у ній самостійного значення, а весь в цілому він діє як дещо єдине та доцільне;
• механіцизм – позиція, згідно з якою елементи світобудови пов'язані суто зовнішньо, тобто механічно;
• динамізм (діалектизм) – коли світ визнається рухливим, змінним, динамічним, а його окремі явища чи стани розуміються як відносні та тимчасові;
• статичність – позиція, згідно якої світ розглядається як у своїй основі незмінний, собі тотожний, однорідний.
Як бачимо, філософія та наука разом дають нам досить багату картину того, що називається буттям і що осмислюється як його форми та прояви. Уся окреслена гама понять, позицій, аспектів буття підводить нас, врешті, до прояснення змісту основних категорій онтології та метафізики. Такими є: – 1) Реальність – (від латинського «реаліс» – речовий) – це все те, що здатне діяти, сприймати або змінювати дію. Характеристика реальності застосовується, як правило, безвідносно до часу, тобто реальність – це не лише наявне зараз, а й те, що було, відбулось або ж має реальну тенденцію до появи; у цьому сенсі реальним постає як минуле, так і майбутнє. Реальність характеризує також як фізичні, так і ментальні процеси, а останні саме тою мірою, якою вони здатні проявлятися у впливах на вже наявну та наочну реальність. 2) Дійсність – від поняття дії, акту (в останньому варіанті інколи використовують термін «актуалізм»); ця категорія позначає актуальну реальність, тобто те, що діє тут і зараз. Проте ми можемо казати і про колишню дійсність, але саме як про ту, що була дійсністю та втратила свою актуальність, постала тепер недійсною. Категорія дійсності часто протиставляється можливості як тому, що має певні засади для переходу у дійсність, та проте поки що залишається лише у відношенні до останньої. Можливість позначається як: а) абстрактна (логічна) – така, що просто не суперечить станам дійсності; б) конкретна – така, що окреслюється через умови для свого здійснення; в) реальна – така, для якої вже наявні хоча б частково означені вище умови. 3) Існування – категорія, що передбачає виявлення певних явищ та процесів дійсності через сукупність їх зв’язків із іншими явищами та процесами. Існувати – значить перебувати у зв’язках із явищами, умовами, засадами буття. 4) Суще – категорія, що подає буття у його конкретному, наявному виявленні. 5) Сутність – те, що робить суще цілісним, відмінним від іншої речі або явища, це є стала характеристика певного сущого, що зберігає себе у процесах змін; через сутність явища постають як буттєво необхідні, тобто як певні одиниці цілісного буття. 6) Необхідність – такий характер процесів, що випливає із сутності певних явищ, зумовлюється сутністю; в такому разі випадковість постає зовнішнім перехрещенням цілої низки необхідностей. 7) Причина та наслідок – причиною називають такі явища або процеси, що постають джерелом, вихідним пунктом певних дій, а наслідком – прояв результатів означених дій на інших явищах. Існує ще ціла низка філософських категорій, що використовуються для більш докладних окреслень певних сторін буття (наявне буття, в-собі-буття, буття-для-іншого, для-себе-буття та ін.), проте, оскільки вони не використовуються за межами спеціальних досліджень, ми обмежимося лише найбільш відомими та вживаними, тобто тими, що вже були окреслені.
ЛЕКЦІЯ СОЦІОЛОГІЯ МЕДИЦИНИ ТА ЗДОРОВ’Я
ПЛАН
1.Предмет соціології медицини.
2.Поняття “здоров’я” та “хвороба”.
3.Медицина як професія.
4. Соціальні відносини в медичній галузі.
5.Система відносин лікар — пацієнт — медична сестра.
6.Соціальна організація медичної допомоги.
7.Тенденції розвитку системи охорони здоров’я в Україні.
1.Соціологія здоров’я як галузь соціології бере свій початок від західних досліджень70-80-х років минулого століття,що ставили за мету отримати комплексну характеристику здоров’я населення. Вивчалися такі важливі параметри способу життя, як вжиток алкоголю, куріння, фізична активність, оптимізація живлення, боротьба з надлишковою вагою тіла тощо. Окрім традиційних показників(демографічних, захворюваності і фізичного розвитку), що не розглядали здоров’я як соціальний феномен, почалося вивчення соціальних характеристик здоров’я. Зрозуміти і визначити здоров'я неможливо у відриві від конкретного середовища, в якому живе людина, у відриві від різних сфер проявів його життєдіяльності, поза зв'язком з цілями і призначеннями людини. Недивно, що такий складний феномен є об'єктом дослідження ряду наук і наукових напрямів.
Медична демографія вивчає здоров'я з точки зору стану, динаміки і структури народонаселення. Вона формувалася на стику теоретичної медицини, соціальної гігієни і демографії.
Соціологія медицини розкриває взаємодію медицини як соціального явища з суспільством, з різними соціальними інститутами. Система суспільних стосунків між медициною і суспільством і складає об'єкт цієї науки.
Специфікою соціально-економічни х досліджень здоров'я є вивчення взаємозв'язків здоров'я і чинників рівня життя. Обов'язковий елемент такого роду досліджень — побудова різних звідних індексів, що враховують кількісні і якісні сторони здоров'я. Кінцева мета — регулятивне управління станом здоров'я через дію на соціально-економічні параметри способу життя, усунення або ослабіння «шкідливих» і зміцнення «корисних» для здоров'я чинників.
Філософи досліджують феномен здоров'я і хвороби з метою прояснити в них сферу людської свободи, сферу відповідального (особистого) вибору певного типа буття людини.
Соціологи ж вивчають суспільне здоров'я з метою дослідження механізмів його соціальної обумовленості і його місця в системі соціокультурних цінностей, регулюючих ставлення людини до здоров'я. Досліджуються рівень вираження потреби в здоров'ї, установки і мотиви турботи про здоров'я, природа і механізми соціально-культурних чинників, що впливають на здоров'я. Особливий інтерес представляють чинники ризиків здоров’я, визначення «норми» здоров'я і механізми підтримки його рівня.
Індекс людського розвитку, прийнятий ООН, враховує три основні компоненти: дохід, освіта, здоров'я. В сучасних умовах зростає значення здоров'я як пріоритетної соціальної цінності. Здоров’я - це провідний показник життєздатності, рівня соціального благополуччя.
Як відомо, стан здоров'я людей залежить від багатьох чинників. За класифікацією американського вченого Роббінса, фактори, що впливають на здоров'я, можна розділити на чотири великі групи: спосіб життя (51—52% впливу); стан навколишнього середовища (20—21%); біологічні чинники (19—20%); обсяг і якість медичної допомоги (8—9%) Ця статистика свідчить про перевагу саме суспільних впливів на здоров'я і є підтвердженням думки про відповідальність суспільства та держави за здоров'я, наявність протиріччя між декларованим і реальним правом людей на здоров'я.
Більшістю спеціалістів здоров'я визначається не тільки як медико-біологічна, а й як соціальна категорія. Згідно з біомедичною моделлю, здоров'я — це відсутність біологічних аномалій, відхилень у фізіологічному розвитку людини, а хвороби пояснюються патологічними процесами у функціонуванні тілесної структури.
Провідною особливістю соціомедичної моделі є визнання детермінації здоров'я-хвороби зовнішніми стосовно організму соціальними факторами, які впливають на фізіологію людини опосередковано, через її психологію, через свідомість та емоційний стан, через механізми стресу
Проте, здоров'я є не тільки «продуктом життєдіяльності суспільства», а й має зворотний вплив на суспільні процеси, загальний стан суспільного організму. «Від нього та його рівня значно залежать економічні ресурси, фізичний, духовний і моральний потенціал суспільства» Тому можливо виокремлення та аналіз таких його складових як політичне, економічне, правове, моральне здоров'я тощо
Відоме визначення здоров'я у Статуті (конституції) ВООЗ як стану повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише відсутності хвороб чи фізичних вад. Сучасна наука розглядає поняття фізичного, психічного, соціального, духовного здоров'я.
Фізичне здоров'я характеризує природний стан організму людини, який забезпечує функціонування всіх його органів і систем, оптимальне пристосування до умов довкілля. Психічне здоров'я - стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних виявів, забезпеченням регуляції поведінки індивіда адекватно умовам навколишнього середовища.
Соціальне здоров'я визначається як стан оптимальної можливості індивіда ефективно виконувати свої ролі і завдання, для яких він був соціалізований. Важливими показниками соціального здоров'я є ставлення індивіда до своїх соціальних ролей, ступінь задоволеності характером своєї життєдіяльності, «можливість повноцінно працювати, відпочивати, словом, виконувати властиві людині функції, вільно, радісно жити»
Соціальний і психологічний аспекти здоров'я розглядають як єдиний соціально-психологічний аспект здоров'я, що визначає гармонійний процес розвитку внутрішнього світу людини (узгодженість із самою собою — розумію, сприймаю, контролюю, люблю) і взаємовідносини з оточуючими, адаптацію у соціумі. Соціальне здоров'я нерозривно пов'язане з духовним здоров'ям особистості, її спрямованістю, ціннісними орієнтаціями, ставленням до життя. Всі складові здоров'я невід'ємні, внутрішньо взаємопов'язані.
Згідно чинного законодавства України охорона здоров'я є пріоритетним напрямом у діяльності суспільства і держави. Проте, кожна окрема людина і народ у цілому повинні мати не тільки конституційне, а й реальне право на охорону здоров'я, відповідальність за нього лежить на суспільстві і державі. Суспільство і держава відповідають перед сучасними майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечення пріоритетності охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
2.В сучасних умовах зростає значення здоров'я як пріоритетної соціальної цінності. З точки зору сучасних гуманістичних ідеалів, здоров'я розглядається не тільки як важливий суспільний та індивідуальний ресурс, а й як провідний показник життєздатності, рівня соціального благополуччя, гармонійності розвитку людини та суспільства. Як відомо, індекс людського розвитку, прийнятий ООН, враховує три основні компоненти: дохід, освіта, здоров'я.
В українському суспільстві, як і в інших сучасних демократичних державах міжнародної спільноти, життя та здоров'я людей визнаються вищими соціальними цінностями. В останні роки спостерігаються певні зміни у законодавстві України в сфері охорони здоров'я у напрямі приведення до міжнародних правових норм, пріоритетів ВООЗ. Згідно чинного законодавства України охорона здоров'я є пріоритетним напрямом у діяльності суспільства.
Як відомо, стан здоров'я людей залежить від багатьох чинників. За класифікацією американського вченого Роббінса, фактори, що впливають на здоров'я, можна розділити на чотири великі групи: спосіб життя (51—52% впливу); стан навколишнього середовища (20—21%); біологічні чинники (19—20%); обсяг і якість медичної допомоги (8—9%) [14, с. 98]. Ця статистика свідчить про перевагу саме суспільних впливів на здоров'я і є підтвердженням думки про відповідальність суспільства та держави за здоров'я, наявність протиріччя між декларованим і реальним правом людей на здоров'я.
У більшості праць зарубіжних і вітчизняних науковців здоров'я визначається не тільки як медико-біологічна, а й як соціальна категорія. Розмежовують різні рівні прояву соціального: індивідуальний, груповий і загальносоціальний (соцієтальний).
Суспільна зумовленість здоров'я найбільш яскраво проявляється на рівні громадського здоров'я. Враховуючи, що це поняття у соціальній медицині використовується у кількох значеннях, слід підкреслити, що у даному разі йдеться про здоров'я населення або суспільний рівень здоров'я.
Згідно з біомедичною моделлю, здоров'я — це відсутність біологічних аномалій, відхилень у фізіологічному розвитку людини, а хвороби пояснюються патологічними процесами у функціонуванні тілесної структури.
Біомедична модель здоров'я виявила свою неспроможність передусім у зв'язку із змінами в структурі захворюваності.
За даними класифікації Дж.Паульса, в уявленнях людини про хвороби в історичному аспекті можна виділити три етапи:
1. Передаграрні патерни хвороб. В архаїчному суспільстві, до виникнення сталого сільського господарства переважали хвороби, що були зумовлені зовнішніми чинниками: травми, ушкодження тощо.
2. Аграрні патерни хвороб. Епідемічний тип патології: інфекційні та паразитарні захворювання.
3. Індустріальні патерни хвороб. Інфекційні хвороби, які становили основну причину смертності, в розвинутих країнах поступилися своїм місцем психосоматичним, хронічним, неепідемічним захворюванням (хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, психічні розлади тощо).
Наприклад, з початку XX ст. до 1980 року частка хронічних хворих збільшилася з 46% до більш ніж 80%. З точки зору сучасної медицини, хронічні хвороби є результатом довготривалого багатофакторного патогенного впливу, їх попередження та лікування потребує комплексного вивчення різноманітних чинників, підвищення особистої відповідальності людей до здоров'я.
По-друге, слід враховувати, що зміни у структурі захворюваності, а відповідно й актуалізація соціомедичної моделі здоров'я, були зумовлені комплексом причин, включаючи і вплив якісно нових соціальних чинників: підвищення життєвого рівня більшості соціальних груп, поліпшення соціально-гігієнічних і побутових умов, зміни у раціоні харчування, стилі життя людей у напрямі зменшення рухової активності, але збільшення психоемоційних навантажень, стресових ситуацій.
Становлення техногенної цивілізації супроводжувалось різким зростанням темпів соціального і науково-технічного розвитку, згубного антропогенного впливу на природнє середовище. Реальністю другої половини XX ст. стало виникнення і загострення протиріч між фізіологічними можливостями і ритмами людського організму, його адаптивними можливостями і вимогами ритму сучасної цивілізації. «Осмислення цих факторів спонукало деяких вчених до вельми песимістичних висновків про неминучу деградацію людства. Саме доказом даної тези є теорії «хвороб цивілізації» та «соціальної дезадаптації», які виникли у 50-ті роки. В цілому, вищеназвані процеси свідчать про інтенсифікацію впливів на життя та здоров'я людини соціальних чинників, нових реалій «соціально-штучного техногенного світу».
Провідною особливістю соціомедичної моделі є визнання детермінації здоров'я-хвороби зовнішніми стосовно організму соціальними факторами, які впливають на фізіологію людини опосередковано, через її психологію, через свідомість та емоційний стан, через механізми стресу. Тому вважається, що і суттєве поліпшення здоров'я істотно залежить від змін у способі життя людини, підвищення особистої відповідальності людей за здоров'я.
Сьогодні все більше науковців звертають увагу на необхідності становлення соціомедичної моделі здоров'я на основі холістичних підходів. Холістичний підхід до здоров'я, який був започаткований ще в античній медицині («Аюрведа», китайська медицина, Гіппократ та інш.), акцентує увагу на людині як єдиному цілому, врахуванні її спадковості, фізичних, емоційних, мислительних та духовних особливостей, стилю та умов життя, як природних, так і соціокультурних тощо.
З врахуванням цього соціомедичну модель здоров'я слід розглядати не як абсолютне заперечення попередньої моделі, а як її якісне збагачення на основі нових підходів, що виходять з розуміння цілісності, багаторівневості людини як біопсихосоціальної і духовної істоти.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 314 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |