Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Гуманістична психологія

Максимальная ставка в размере 0,3 % установлена:

- по землям сельскохозяйственного назначения; землям в составе зон сельскохозяйственного использования в поселениях и используемых для сельскохозяйственного произ­водства;

- по землям, занятым жилищным фондом, объектами инженерной инфраструктуры жилищно-коммунального хозяйства;

- по землям, предоставленным для жилищного строительства, личного подсобного хозяйства, садоводства, огородничества или животноводства.

Для прочих категорий земель ставка налога — 1,5 %.

Представительным органам муниципальных образований предоставлено право устанавливать дифференцированные налоговые ставки в зависимости от категорий земель и (или) разрешенного использования земельного участка.

Сумма земельного налога за налоговый период рассчитывается как произведение налоговой базы и налоговой ставки, соответствующей категории земельного участка. Если отчетный период — квартал, сумма авансового платежа по истечении отчетного периода определяется как ¹/₄ суммы налога за налоговый период, рассчитанной исходя из кадастровой стоимости участка по состоянию на 1 января года, являющегося налоговым периодом.

Сумма земельного налога, подлежащая уплате в бюджет по итогам налогового периода, определяется как разница между суммой налога, являющейся произведением налоговой базы и налоговой ставки и суммой уплаченных авансовых платежей.

Налоговым периодом по земельному налогу является календарный год — период с 1 января по 31 декабря. Отчетными периодами для организаций и индивидуальных предпринимателей признаются I квартал, полугодие и 9 месяцев календарного года. Представительные органы муниципального образования при введении налога вправе не устанавливать отчетные периоды.

Налоговые декларации по земельному налогу представляются в налоговые инспекции, в которых налогоплательщик состоит на учете по месту нахождения земельных участков. Налогоплательщики обязаны подавать налоговые декларации не позднее 1 февраля года, следующего за истекшим налоговым периодом, а расчеты по авансовым платежам — не позднее последнего месяца, следующего за истекшим отчетным периодом. Сроки уплаты налога и авансовых платежей утверждаются нормативными актами местных органов власти. Срок уплаты налога не может быть установлен ранее 1 февраля года, следующего за истекшим налоговым периодом.

Гуманістична психологія

Основою гуманістичного напрямку є погляд на особистість людини як на цілісну, відкриту систему, здатну до самоорганізації й саморозвитку. Прихильники цього напрямку вважають, що поведінку людини слід розглядати як зовнішній прояв її внутрішнього світу. Тому поведінку людини можна зрозуміти, лише дивлячись на світ її очима. Не явище саме по собі, а уні­кальне сприйняття індивідом цього явища розглядається як справжня реальність. Нам часто буває важко зрозуміти дитину тільки тому, що ми сприймаємо її вкрай однобічно. Занадто багато непотрібних конфліктів між дорослими й дітьми вини­кає внаслідок нездатності проникнути у внутрішній світ дити­ни, подивитися на проблему її очима.

Основним компонентом структури особистості, за Роджерсом, є Я-концепція, що формується в процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем,насамперед соціальним.

Я-концепція - це динамічна система уявлень індивіда про себе, поєднана з їх оцінкою. Вивчення всього, пов'язаного з Я-концепцією, має важливе значення не тільки для розуміння людської поведінки, причин успіхів, невдач та інших життєвих проблем, але й для розв'язання завдань психокорекції.

Описову складову Я-концепції часто називають образом Я. Складову, пов'язану зі ставленням до себе чи окремих своїх якостей, називають самооцінкою або прийняттям себе. Проте виокремлення складових Я-концепції умовне. У реальному пси­хічному житті ці елементи утворюють єдине, практично неподі­льне ціле.

Формування Я-концепції проходить в онтогенезі тривалий і складний шлях під впливом різних зовнішніх впливів, яких зазнає індивід. Особливо важливими для нього є контакти із значущими інши­ми, які, по суті, і визначають уявлення індивіда про самого себе. Під терміном «значущі інші» розуміються люди, які є важливими або значущими для індивіда внаслідок того, що він відчуває їхню здатність безпосередньо впливати на його життя. У ранньому дитинстві найбільш значущими іншими в оточенні дитини є батьки, пізніше до них приєднуються вчи­телі й однолітки.

У процесі спільної діяльності і спілкування значущі інші можуть переконувати дитину як у тому, що саме її існування має велику цінність для оточення, так і в тому, що вона «істота нікому не потрібна», тобто сприяють формуванню в дитини як позитивних, так і негативних уявлень про себе, високої чи ни­зької самооцінки.

Самооцінка - це особистісне судження про власну цінність. Самооцінка може змінитися після досягнутого успіху або невдачі, тобто може залежати від ситуації. З окре­мих конкретних самооцінок і оцінок індивіда іншими людьми в онтогенезі будується самоповага. Самоповага - це цілісне відно­сно постійне почуттєве ставлення до себе, до своїх душевних процесів, особливостей, до своєї вмілості, тобто це ставлення до загального Я. У перші роки розвитку самоповага дуже зале­жить від зовнішніх оцінок, самооцінки та конкретних успіхів у тому чи іншому виді діяльності. У процесі онтогенезу розвива­ється певна автономія самоповаги, зменшується її залежність від окремих успіхів або невдач і від конкретних самооцінок. Збереження позитивної самоповаги всупереч власним вадам та недолікам - складова частина процесу, який оберігає цілісність особистості.

Для психологів і педагогів усе більш очевидним стає той факт, що самооцінка дитини, її ставлення до себе і сприйняття себе багато в чому визначають її поведінку і досягнення. Для того щоб дитина почувала себе щасливою, краще адаптувалася й переборювала труднощі, їй необхідно мати позитивне сприй­няття себе. Діти з негативною самооцінкою схильні майже в кожній справі знаходити нездоланні перешкоди. У них високий рівень тривожності, вони гірше пристосовуються до нової обста­новки, важко сходяться з однолітками, вчаться з явним напру­женням. Дані багатьох досліджень засвідчують, що труднощі в навчанні багатьох невстигаючих дітей є не наслідком їхньої ро­зумової чи фізичної неповноцінності, а, скоріше, результатом їхніх уявлень про себе як про нездатних до серйозного навчан­ня. Певно, можна сказати, що успіхи в школі, на роботі, у житті в цілому не менше залежать від уявлень людини про свої здіб­ності, ніж від самих цих здібностей. Ніщо так не сприяє успіху, як упевненість у ньому, і ніщо так не провіщає невдачу, як свідоме її очікування. На думку американського психолога Роберта Бернса, в основі таких відносин, що складаються між очі­куваннями й поведінкою, лежить механізм «пророцтва, що самореалізується».

Я-концепція діє як свого роду фільтр, який визначає харак­тер сприйняття людиною будь-якої ситуації. Проходячи крізь цей фільтр, ситуація осмислюється, набуває значення, що від­повідає уявленням людини про себе.

Образ і оцінка свого Я зумовлюють певну поведінку індиві­да, тому Я-концепцію ми можемо розглядати як сукупність настановлень індивіда, спрямованих на самого себе. Особли­вості Я-концепції як комплексу настановлень полягають лише в тому, що об'єктом у цьому випадку є сам носій. Завдяки цій самоспрямованості всі емоції й оцінки, пов'язані з образом Я, є дуже сильними і стійкими. Тому, якщо Я-концепція сформу­валася й виступає як активний початок, змінити її буває над­звичайно важко.

Берне у книзі «Я-концепція і виховання» говорить про те, що дорослі часто наївно вважають, що можна легко підвищити зани­жений рівень самооцінки дитини шляхом створення позитивних підкріплень. Керуючись цією думкою, вони щедро хвалять таку дитину. Однак немає жодної гаранти, що дитина сприймає все це саме так, як ми розраховуємо. її інтерпретація наших дій може виявитися несподівано негативною. Наприклад, вона може ска­зати собі: «Напевно, я зовсім нездатний, раз учитель увесь час намагається переконати мене в протилежному». Практично не існує такої дії, яку міг би почати вчитель, не побоюючись, що дитина з низькою самооцінкою не надасть їй негативної інтерп­ретації. Ось чому так важливо, щоб в особистості з раннього ди­тинства формувалося позитивне уявлення про себе.

У гуманістичній психології прийнято виділяти три основні настанови на сприйняття людиною себе:

• реальне Я - настановлення, пов'язані з уявленнями індиві­да про те, який він насправді;

• дзеркальне (соціальне) Я - настановлення, пов'язані з уяв­ленням індивіда про те, як його бачать інші;

• ідеальне Я - настановлення, пов'язані з уявленням індивіда про те, яким би він хотів стати.

Важливу роль у формуванні самооцінки відіграє зіставлен­ня образу реального Я з уявленнями про те, якою людина хоті­ла б бути, чи з тим, як її сприймають інші.

Як ми вже знаємо, позитивне ставлення до себе залежить від оцінок інших. Якщо ж виникає неузгодженість між потре­бою індивіда в позитивному ставленні до себе і тим, що він від­чуває насправді, то це приводить до виникнення внутрішнього психологічного конфлікту. На думку Роджерса, для подолання цієї невідповідності індивід використовує механізми психологі­чного захисту - перекручення або заперечення. Перший вико­ристовується для того, щоб змінити особистісну значущість пе­реживання, другий ніби усуває сам факт наявності переживан­ня. Роджерс особливо підкреслює перший механізм. Адже події оцінюються не об'єктивно самі по собі, значення їм надає обтяжений попереднім досвідом індивід, що турбується про збере­ження своєї позитивної Я-концепції. Оскільки індивід не може змінити самі події, потрібно змінити його сприйняття цих по­дій або їх інтерпретацію. На думку Роджерса, саме це є завдан­ням психотерапії: вона не знімає проблему, але дозволяє лю­дині, яка має психологічні труднощі, поглянути на себе по-но­вому й більш ефективно справитися з тією чи іншою ситуацією. Виходячи з цього положення, вважаємо важливим завданням практичного психолога формувати в клієнта нове по­зитивне ставлення до себе та інших людей, нове бачення про­блеми, новий тип мислення - більш гнучкий, широкий, оптимі­стичний, нефіксований шаблонами і стандартами.