Читайте также:
|
Los retos planteados por Federico Velázquez de Castro González incluyen:
1.- “Profundizar en la línea de compromiso socio ambiental” pues muchas personas, incluidos los maestros, pueden llamarse o considerarse ambientalistas, pero en su actuar diario, demuestran lo contrario. Por lo que resulta difícil darle continuidad a los proyectos que se inician en la escuela, o meramente se realizan acciones con fines o miras económicas, y no por estar realmente convencidos de estar ayudando al planeta.
2.- Así mismo otro reto es que la educación ambiental este realmente presente dentro de la escuela no solo “formalmente”: porque cuando se realizan actividades consideradas ambientales, únicamente nos enfocamos a separar basura, plantar arboles, realizar jardines verticales, formulación de campañas de limpieza, entre otros, no se hacen explicitos los propósitos fundamentales, que son el porqué (concientizar) o investigar y estar mas informado sobre el problema o la tematica ambiental. También hay que lograr que se adquieran y se apropien estas estrategias para la vida cotidiana.
3.- El ultimo reto es “Una educación ambiental para la sociedad” no solamente para los niños y maestros, sino para los adultos, las empresas, los sindicatos, etc., que son los que más contaminan, no los niños, y lo que ellos ven en el mundo real. De nada va a servir que los alumnos separen la basura si los adultos (empresas y gobiernos) tiran todo en barrancas o entierran todo en terrenos sanitarios, en vez de separar la basura en los camiones y darles un tratamiento adecuado.
Para concluir reconocemos que como docentes debemos ser agentes activos del cuidado ambiental, sin embargo no podemos dejar de pensar de manera realista y objetiva tanto en las limitaciones que tenemos como en los alcances que se pretenden lograr. No hay que darse por vencidos hay que ser constantes y estar conscientes de que mucho falta por hacer y que de alguna manera podremos tener un impacto positivo con nuestro actuar docente diario.
Психологія маркетингу у міждисциплінарному зв’язку
План
1. Економічна психологія: генезис, предмет, об’єкт, завдання.
2. Міждисциплінарний зв’язок економіко-психологічних наук.
3. Психологія маркетингу: суть, мета, завдання.
Економічна психологія: генезис, предмет, об’єкт, завдання.
Економічна психологія в широкому розумінні є психологією суб’єкта господарських відносин, яким може бути одна людина, нація, організація чи держава.
Як самостійна галузь знання, ця наукова дисципліна стала формуватися в першій третині ХХ століття, а в середині його остаточно підтвердила свою окремішність завдяки працям американського вченого Дж. Катони, який, вивчаючи відносини між психологією та економікою, запропонував перший проект емпіричного дослідження психологічних аспектів економічної поведінки (1951 рік).
Її джерела можна відшукати ще у працях таких економістів, як сформовано теорію раціональної “економічної людини”.
А. Сміт (1723 – 1790 роки), який вважається засновником економіки як самостійної науки; А. Маршалл (1842 – 1924 роки), який створив мікроекономічну теорію;
Дж. Кейнс (1883 – 1946 роки) – автор теорії макроекономіки.
Одним з перших помітив, що модель „економічної людини” стає анахронізмом, Т. Веблен (1857 – 1929 роки). Він вважав, що головним мотивом економічної поведінки людей є прагнення підвищити соціальний статус, а це стимулює технічний прогрес.
В зв’язку з цим Т. Веблен наголошував на необхідності дослідження людської природи, яка визначається, по-перше, психічним складом: інстинктами – цілями людської поведінки, що формуються в культурному контексті і передаються з покоління у покоління.
По-друге, культурно-обумовленим характером – інститутами, засобами досягнення цілей.
Отже, Т. Веблен вважав за необхідне у процесі дослідження економічної реальності звернутися до методів психології.
До психологічних та етичних проблем ринкового господарювання увагу науковців привернули ще у XVIII столітті представники німецької історичної школи економічної теорії: їхня модель “економічної людини” відрізнялась від класичної моделі А. Сміта. Критикуючи ідею “природної людини” А. Сміта, Б. Гільдебрандт і К. Кніс пропонували розглядати в якості об’єкта для аналізу в економіці народ як національно та історично визначене, об’єднане державою ціле. На думку Б. Гільдебрандта, окрема людина “як єство суспільне, є, перш за все, продуктом цивілізації та історії. Її потреби, освіта і ставлення до матеріальних цінностей, як і до людей, ніколи не залишаються однаковими, а географічно та історично безперервно змінюються і розвиваються разом зі всією освіченістю людини” [5, с. 76]. Отже, “економічній людині” історичної школи притаманні численні соціокультурні стереотипи, нав’язані зовнішнім середовищем. І тільки в цій якості вона може проявляти себе в господарській діяльності.
Вплив сучасної психології на модель „економічної людини” простежується наприкінці ХІХ – початку ХХ століть у працях інституціоналістів, які досліджували роль корпорацій, профспілок, політичних партій в узгодженні економічних дій індивідів. Послідовник Т. Веблена Д. Коммонс (1862 – 1945 роки) запровадив поняття “діючого” колективного інституту як регулятора колективних дій людей, котрий знімає антагонізм між ними [51, с. 19 – 25].
Потреба переходу в дослідженні економічної реальності на рівень психології була обумовлена вступом розвинених країн в епоху постіндустріального суспільства. Зросло значення особистості в різних сферах економіки – виробництві, розподілі, обміні, управлінні. Індивід отримав матеріальну, інформаційну, енергетичну та інші можливості радикально впливати на результати діяльності організації та інших соціально-економічних систем як позитивно, так і негативно. Крім того, постіндустріальне суспільство змінило сферу споживання, поставивши за мету економіки задоволення потреб не стільки груп населення, скільки окремої особистості, індивідуума. В цих умовах моделі, розроблені в рамках класичної економічної теорії, виявилися неадекватними. Цілком зрозуміло, що коли постає завдання досліджувати такі дії людини і суспільства, як вибір рішення в економічній ситуації, а діюча особа – індивідуум, то необхідно звертатися до сфери спеціальних наук про людину, в першу чергу до психології.
Отже, економічна психологія започатковувалась як прикладна наука. Її завданням було дослідити причини невідповідності поведінки “економічної людини” економічній практиці. Хоча перші праці з економічної психології з’явилися ще наприкінці ХІХ століття (Г. Мюнстерберг), широкого визнання сформульовані в них ідеї не здобули. 1902 року французький соціопсихолог Г. Тард написав двотомник “Економічна психологія”, який теж не був належно оцінений.
Пізніше, в 1940-і роки, увагу наукової громадськості привернули роботи Дж. Катони. Вивчаючи поведінку споживача, він став одним з найяскравіших представників маркетингової гілки економічної психології. В 1970-ті роки створюється Міжнародна асоціація з досліджень у галузі економічної психології. Західні психологи активно вивчають економічну реальність, про що свідчить не тільки велика кількість досліджень з цієї тематики, але й заснування журналу “Економічна психологія”. Започатковуються й окремі галузі економічної психології, зокрема вікова економічна психологія, психологія споживача та інші.
У вітчизняній науці перші роботи з проблем економічної психології з’явились у 1980 – 1990 роках. В них досліджувалися засоби підвищення ефективності господарського механізму. Тематика економічної психології пов’язувалася з людським фактором у виробництві та проблемами управління, а сама економічна психологія розглядалась як наука про психологічні умови ефективного господарювання. Йшлося про необхідність використання керівниками психологічних знань для активізації людського фактора. Саме тому економічна психологія розвивається певний час у рамках промислової психології і психології управління [27; 28]. Проте уже тоді з’являються праці, в яких обгрунтовується необхідність виділити економічну психологію в окрему галузь науки. Так, А. Кітов наголошує, що економіка і психологія – це галузі знань, які вивчають один і той самий об’єкт – людину. Економічна наука досліджує відносини людей в суспільстві стосовно “речей” і не приділяє уваги впливові суб’єктивних факторів на економічні відносини. Психологічна ж наука цілком зосереджується на людині, суб’єктивних аспектах суспільних відносин, абстрагуючись від конкретного економічного контексту. Значно глибше відображає економічне життя суспільства економічна психологія, яка об’єднує зусилля економічної і психологічної наук.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 145 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |