Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Біхевіористична психологія

В основі біхевіоризму лежить відкриття І.П.Павловим умовно­го рефлексу. Американський психолог Дж.Уотсон на основі до­сліджень Павлова зробив висновок, що свідомість не відіграє ніякої ролі в навчанні. На думку Уотсона, справжнім предме­том психологічного дослідження є поведінка людини від наро­дження до смерті. А в основу вивчення поведінки може бути покладена формула «стимул - реакція» («S - R»). Уотсон і його співробітники намагалися пояснити всі види поведінки як звички, набуті в результаті ефективного повторення певних дій у відповідь на зовнішні чи внутрішні подразники. Отже, вони запропонували теорію навчання методом спроб і помилок.

Для підтвердження своєї теорії Уотсон і його співробітники проводили спостереження за немовлятами у звичайних та екс­периментальних яслах. Піддаючи дітей впливу негативних і позитивних подразників і пов'язуючи їх дію з конкретними людьми чи предметами, дослідники незабаром констатували, що реакції страху, гніву або любові виникали в дітей, щойно вони бачили відповідних людей чи відповідні предмети.

Учені, які продовжили традиції Уотсона (необіхевіористи), прагнучи подолати механічний детермінізм традиційного біхе­віоризму, змушені були включити у свою теорію такі поняття, як «намір», «план», що допускають деяку суб'єктивність. Без цього вони не могли пояснити складніші форми поведінки, такі, як розв'язання творчих завдань або планування дій. Сучасні біхевіористичні погляди базуються на положенні про те, що людина - продукт і одночасно виробник навколишнього її середовища (А.Бандура). Тобто людина трактується як суб'єкт, що своїми діями змінює реальність. На думку сучасних пред­ставників біхевіористичного напрямку, основою поведінки є не механічна реакція, а цілеспрямована акція - усвідомлена дія. Між стимулом і реакцією знаходиться «система внутрішніх процесів», яка детермінує поведінку людини. На її основі су­б'єкт встановлює «смислові зв'язки», тобто вчиться. У резуль­таті навчання індивід створює «когнітивну карту» і з її допомо­гою визначає свою поведінку (Толмен). Тобто кожна поведінко-ва реакція людини базується на попередньому досвіді та генети­чному коді. А це означає, що за допомогою заохочення чи пока­рання можна сформувати певний стереотип поведінки (Б.Скіннер - «оперантне обумовлений»).

Наголосимо, що в центрі уваги поведінкового підходу і сьогодні залишається поведінка, яку можна спостерігати.

У поведінковій психокорекції психологи мають справу з про­блемами реальної поведінки клієнтів у реальному житті і не роз­глядають причини, що обумовлюють ці проблеми. Вони вважа­ють, що вся поведінка, як нормальна, так і аномальна, є наслід­ком того, набула людина поведінкові навички чи ні. Тому психо­логічні проблеми і труднощі особистості розглядаються як фор­ми неадаптованої поведінки. Отже, основна мета корекційного впливу - вироблення нової адаптивної поведінки, посилення, під­кріплення слабо представлених позитивних форм поведінки, а також подолання поведінки, яка стала дезадаптивною. Окремі цілі поведінкової психокорекції можуть містити в собі формування нових соціальних умінь (групи тренінгів умінь), оволодіння прийомами саморегуляції психоемоційних станів та поведінки, подолання шкідливих характерологічних чи поведі-нкових звичок, зниження страхів тощо.

Поведінкова психокорекція має характер навчання, а стосу­нки між психологом і клієнтом нагадують відносини вчителя з учнем, при провідній фіксованій ролі психолога.

Відповідно до теорії навчання виділяють два етапи: набуття (навчання) нової форми поведінки та її виконання (репетиція). Клієнт навчається нових емоційних і пізнавальних альтернатив поведінки, які треба прорепетирувати і випробувати всередині і поза межами корекційної ситуації.

У поведінковій психокорекції широко застосовуються при­йоми заохочення, рідше - покарання, ретельно контролюються результати корекції.

Докладніше про методи і прийоми корекційного впливу по­ведінкової терапії йтиметься в розділі «Методи корекції особис-тісних проблем і поведінки в дитячо-юнацькому віці».