Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Практична робота №3

Читайте также:
  1. II.ПРАКТИЧНА РОБОТА
  2. III.ПРАКТИЧНА РОБОТА
  3. III.ПРАКТИЧНА РОБОТА
  4. III.ПРАКТИЧНА РОБОТА
  5. X. Робота самодіяльних організацій засуджених.
  6. XV. Аналітична робота.
  7. Виховна та позакласна робота.
  8. Дипломна робота
  9. Емісійно-касова робота установ Національного банку України
  10. Завдання 1. Робота з клавіатурою

Тема:Надання першої долікарняної допомоги потерпілим

Мета роботи:

1. Вивчення типових ушкоджень у залежності від механізму травми.

2. Придбання практичних навичок із надання допомоги потерпілим при недостатньому чи раптово припиненому диханню.

3. Вивчення послідовності дій при наданні до­помоги потерпілим у залежності від харак­теру ушкоджень.

 

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

 

В сучасному техносоціальному середовищі зростає вплив на організм людини цілого комплексу шкідливих і не­безпечних чинників виробництва й побуту. До того ж у деяких технологічних процесах ще значне місце посідає ручна фізи­чна праця, яка може класифікуватись як дуже важка й напру­жена і супроводжуватись постійною небезпекою виникнення аварійної ситуації, що викликає розвиток "стресу очікування" як одного з видів психоемоційного напруження.

Указані чинники ставлять високі вимоги до організму людини, викликають надмірно високе функціональне напру­ження, яке може призвести до ушкодження чи швидкого про­гресування багатьох захворювань.

Враховуючи специфіку впливу на організм чинників техносоціального середовища стає надзвичайно актуальною проблема розробки методів і засобів, які б забезпечували ви­живання потерпілих в умовах надзвичайних ситуацій.

Практикою доведено, що чим раніше розпочати захо­ди по наданню невідкладної допомоги тим стає більшою ймо­вірність виживання потерпілих. З цією метою всі студенти по­винні пройти навчання з методів надання невідкладної допо­моги й отримати з цих питань відповідні практичні навички.

Під час допомоги потерпілим необхідно діяти в такому порядку:

1. Оцінити стан потерпілого;

2. Вибрати метод надання допомоги;

3. Ужити заходи по транспортуванню;

4. Викликати медичну допомогу.

Оцінюючи стан потерпілого перш за все необхідно звернути увагу на наявність: свідомості, дихання, його ритміч­ність, реакцію зіниць на світло і намагатись визначити його пульс.

Наявність дихання можна визначити, нахилившись до обличчя потерпілого. Якщо воно є, то вухом відчутні дихальні звуки, а шкірою буде відчуватись струмінь видихуваного пові­тря. У потерпілого може бути атональне дихання, яке передує повній зупинці. Воно проявляється у вигляді судомних диха­льних рухів з великою амплітудою, коротким вдихом і швид­ким повним видихом з частотою від двох до шести дихань на хвилину чи рідким поверхневим диханням.

Пульс у потерпілого визначають на судинах шиї, роз­ташувавши 2-3 пальці на боковій поверхні шиї або на перед­пліччі, чи в паховій області. Серцебиття можна прослухати безпосередньо вухом, приклавши його до лівої половини гру­дей.

Після зупинки серця у потерпілого виникає відсутність реакції звуження або розширення зіниць на світло. Цю реак­цію можна перевірити в освітленому приміщенні, прикривши очі потерпілого від світла долонею, а потім швидко її прибра­вши. Зіниці розширюються приблизно через 45 с після припи­нення мозкового кровообігу й досягають найбільшої величини приблизно через 105 с.

Якщо у потерпілого відсутні свідомість, дихання, пуль­сація судин тоді необхідно терміново приступити до прове­дення реанімаційних заходів. Легенево-серцева реанімація повинна бути направлена на відновлення функцій серця й ди­хання. Це досягається за допомогою штучної вентиляції ле­гень /ШВЛ/ і зовнішнього /непрямого/ масажу серця. У той же час один із присутніх, що знаходиться поруч зобов'язаний по­відомити про випадок для виклику медичної бригади.

 

ІІ. ХАРАКТЕР СУЧАСНОГО ТРАВМАТИЗМУ.

 

При правильній організації предметної діяльності, до­триманні технологічної й трудової дисципліни процес виконан­ня будь-яких робіт відбувається без аварій і катастроф. Однак при порушенні режимів експлуатації машин, механізмів, обла­днання чи технологічних процесів можуть виникати надзвичайні ситуації, наслідком яких є порушення цілості тканин і органів тіла людини або розладнання їх функцій. Порушення цілісності тканин і органів тіла під дією зовнішньо­го впливу називають травмою. Травми можуть спричинятися дією механічних, хімічних, термічних і специфічних чинників /

електричний струм, променева енергія й ін./

Травми можуть бути гострими й хронічними. Ті травми, що виникають раптово, називають нещасним випадком. При цьому у людини відразу виникають різної тяжкості порушення в тканинах і органах, а в тяжких випадках - травматичний шок чи навіть смерть.

Хронічні ушкодження організму - призводять до про­фесійних захворювань. Вони спричиняються слабкою дією шкідливих чинників, які постійно повторюються в часі вібрація, шум, підвищений тиск і ін.

Від сили і тривалості вплину травмуючого шкідливого чи небезпечного чинника й локалізації ушкодження залежить відповідна реакція організму. Вона може виражатись у великій утраті крові, запальних процесах, загибелі тканин чи цілих ор­ганів.

При механічних травмах пошкодження можуть бути відкритими /наприклад рани / або закритими/удари, струси, розтяжіння, переломи, вивихи, розриви внутрішніх органів, пошкодження мозку, серця, легенів, органів черевної порож­нини. При цьому завжди в тій чи іншій мірі пошкоджуються кровоносні судини, що супроводжується крововиливом у тка­нини, полості тіла чи кровотечею, яка при пораненні крупних судин може бути смертельною.

Термічні пошкодження викликаються впливом на тка­нини високих і низьких температур: перші викликають опіки, другі обмороження.

Хімічні пошкодження виникають від впливу на тканини кислот, лугів, отруйних речовин і викликають хімічні опіки.

Травми, що повторюються при аналогічних обставинах у деяких контингентів населення, в аналогічній виробничій, побутовій, спортивній чи воєнній діяльності називають трав­матизмом.

Розрізняють: травматизм виробничий, травматизм не зв'язаний з виробництвом, травматизм навмисний. Травматизм не зв'язаний з виробництвом, поділяється на травма­тизм, спричинений транспортом, отриманий при пішохідному русі, побутовий і спортивний. До навмисного травматизму відносяться воєнні /бойові /травми.

Виробничий травматизм. Умови і обставини праці, не­доліки техніки безпеки і охорони праці, неправильна організа­ція праці є або безпосередніми причинами, що викликають травму, або побічними, що знижують працездатність /наприклад недостатня освітленість, тісні умови й ін. / Травма­тизм може бути пов'язаний з психофізіологічним станом робі­тника /втома, хвороба/. Виробничі травми виникають внаслі­док пошкодження ручним інструментом, різними машинами, внаслідок обрушення предметів /обвали, засипання землею, падіння інструментів і ін. /. Серед пошкоджень на виробництві найбільше розповсюдження мають рани, синці опіки.

Транспортний травматизм. Основними причинами цього виду травматизму є недостатня підготовленість водіїв, недотримання правил дорожнього руху, несправний стан про­їзної частини доріг, дефекти сигналізації, алкоголізм і ін. При транспортному травматизмі переважають тяжкі ушкодження з високим відсотком смертності на місці події. Транспортний травматизм частіше всього дає поранення че­репа, таза, хребта, нижніх кінцівок, розриви внутрішніх орга­нів.

Побутовий травматизм. На долю цих ушкоджень при­падає значний відсоток /понад 60%/ загального числа травм. Більшість ушкоджень при побутових травмах відносяться до легких і лише біля 10% потерпілих госпіталізується. Більшість побутових, ушкоджень виникають при виконанні різноманітної домашньої роботи / приготування їжі, використання електро­приладів і ін. /, переважають ушкодження пальців і кистей.

Спортивний травматизм. Основні припини спортивних травм: недоліки в організації й методиці занять; відхилення в стані здоров'я /втома, хвороба/; відхилення в поведінці /грубість, неуважність і ін. / і несприятливі метеорологічні умо­ви; відсутність або недостатня страховка, і недоліки в облад­нанні майданчиків, ковзанок водних станцій, бігових доріжок і інших місць занять. Дефекти спортивного інвентарю також можуть призвести до різного роду ушкоджень. Характерними ушкодженнями при окремих видах спорту є: синці, розтяжіння зв'язок, переломи, рани, струс і ушиби мозку, обмороження й опіки.

Воєнний травматизм. Під час війни характер травми визначається видом зброї й умовами, в яких стримана травма. Воєнні травми в мирний час зв'язані з навчальними і стройо­вими заняттями і стройовою підготовкою, з доглядом за ма­шинами й ін. У всіх родах військ найбільший відсоток ушко­джень отримують при оволодінні матеріальною частиною й тренуванні молодого поповнення. Переважають незначні ушкодження /синці, розтяжіння, опіки й ін./.

Наслідки лікування травми, а в деяких випадках і жит­тя потерпілого залежать від правильного надання першої до­помоги. Перша допомога повинна обмежуватись тимчасовою зупинкою кровотечі, перев'язкою рани чи опіку, іммобілізацією перелому, прийняттям заходів для оживлення потерпілих у стані клінічної смерті, переносом і транспортуванням, їх до лікарняних закладів.

Для надання першої до лікарняної допомоги у вироб­ничих умовах повинні бути у відповідних місцях аптечки чи санітарні сумки.

 

III. ДОПОМОГА ПОТЕРПІЛИМ ІЗ НЕДОСТАТНІМ ЧИ РАПТОВО ПРИПИНЕНИМ ДИХАННЯМ.

При травматизмі бувають випадки, коли потерпілий утрачає свідомість. В цьому випадку необхідно перевірити наявність у нього дихання. Наявність визначається візуально по підніманню і опусканню грудної клітки під час самосійного вдиху й видиху потерпілим.

Нормальним вважають дихання, що характеризується чіткими і ритмічними підніманнями й опусканнями грудної кліт­ки. В такому стані потерпілий не потребує штучного дихання.

Порушеним вважають дихання, що характеризується нечітким чи неритмічним підняттям грудної клітки з рідкими, мовби хапаючими повітря, вдихами.

Перевірка стану потерпілого повинна відбуватись швидко-на протязі 15-20 с.

У випадках відсутності чи порушення дихання у потер­пілого необхідно негайно приступити до штучного дихання, метою якого є відновлення самостійного дихання.

Існують різні заходи по відновленню самостійного ди­хання у потерпілого. Вони поділяються на дві групи: штучне дихання за допомогою апаратів і ручне.

Штучне дихання апаратним способом здійснюють за допомогою спеціальних апаратів, які забезпечують вдування й виведення повітря з легенів через маску, надіту на лице поте­рпілого. Простішими з цих апаратів є: ручний портативний апарат РПА-1 і апарат ДП-10-02.

Короткий опис приладів. Основним вузлом апарата ДП-10-02 є дихальний мішок, об'єм якого в розправленому стані складає 1,5 л. Мішок має форму еліпсоїда, виготовлено­го зі стійкої гуми і пористого пружного вкладиша. Апарат обла­днаний рото розширювачем, повітроводом для попередження западання язика й масками різних розмірів для герметичного підключення приладу до потерпілого.

При стисненні мішка руками в ньому створюється над­лишковий тиск повітря. Під дією тиску відкривається клапан, що пропускає повітря з мішка в легені потерпілого через мас­ку і повітрявод. По закінченні стиснення мішок, в силу своєї пружності, розправляється і в ньому створюється розріджен­ня. Під дією атмосферного тиску відкривається всмоктуючий клапан і повітря надходить у мішок до повного його розши­рення. Повітря з легенів потерпілого виходить через клапан в атмосферу.

Аналогічним із принципу устрою є апарат РПА-1. Ос­новними частинами його є, замість мішка, гумовий гофрирований міх, що приводиться в дію рукою, і маска, яка щільно накладається на рот і ніс потерпілого. Коли стискується міх, відбувається нагнітання під деяким тиском атмосферного по­вітря в легені потерпілого в об'ємі від 0, 25 до 1, 5 л. Коли міх розтягують, в нього надходить чисте атмосферне повітря, а повітря з легенів, під дією еластичності грудної клітки, вільно виходить на зовні через спеціальний клапан.

Порядок виконання штучного дихання.

1. Звільнити потерпілого від стягуючої одежі - розстебнути комір, розв'язати галстук ослабити пояс.

2. Покласти потерпілого на спину на горизонтальну повер­хню - стіл чи підлогу.

3. Максимально запрокинути голову потерпілого так, щоб підборіддя опинилось на одній лінії із шиєю. Для цього під лопатки положити валок / можна скрутити одяг/. При цьому по­ложенні шиї язик відходить від входу в гортань, створюючи вільний прохід для повітря в легені. При такому положенні голови рот переважно розкривається. Коли рот потерпілого щільно стиснутий, розкрити його необхідно за допомогою роторозширювача.

4. Обстежити порожнину рота, і при наявності сторонніх предметів /кров, слизь і ін. / видалити їх. Для цього необхідно голову і плечі потерпілого повернути в бік, а потім, за допомо­гою носової хусточки, намотаної на вказівний палець, очисти­ти порожнину рота й горла, після цього надати голові початкове положення.

5. Підібрати за розміром повітрявод, ввести його і зафік­сувати ліпким пластиром.

6. Підібрати маску необхідного розміру, приєднати її до апарата і щільно притиснути до лиця потерпілого. Для герме­тичності шкіру в області накладання маски попередньо змастити вазеліном.

7. Подаючому допомогу однією рукою держати дихальний мішок чи гофрирований міх, а другою притиснути маску до лиця потерпілого.

8. Проводити штучне дихання шляхом ритмічного достат­ньо різкого стиснення мішка чи міха. Частота дихання для до­рослої людини повинна бути 14-16 разів за хвилину /тобто через 3-4 с/.

Ручні способи. У багатьох випадках апарата на місці пригоди може не бути, тоді штучне дихання/доводиться вико­нувати ручним способом. (Рис 1).

Серед існуючих ручних способів штучного дихання найбільш ефективним є спосіб "рот у рот", і "рот у ніс". Він по­лягає з тому, що подаючий допомогу вдихує повітря з своїх легенів в легені потерпілого через його рот або ніс. Цей спосіб більш легкий і виключає небезпеку пошкодження органів по­терпілого. Вдування повітря відбувається через марлю, носо­ву хустинку або іншу нещільну тканину, чи через спеціальну трубку.

Підготовка потерпілого для проведення штучного ди­хання відбувається таким чином, як описано вище.

Після підготовки необхідно:

1. Затиснути пальцями ніс потерпілого, зробити глибокий вдих, охватити ротом весь рот потерпілого / а у маленьких дітей і ніс/ і із силою видихнути повітря в рот потерпілого.

2. Відкинутись назад, звільнити рот і ніс потерпілого. В цей період грудна клітка потерпілого опускається й відбувається пасивний видих. Потім зробити новий вдих і видих у легені потерпілого. Періодичність дихальних циклів та, що і при ви­користанні апаратів.

Якщо неможливо відкрити рот потерпілого, внаслідок судорожного стиснення щелеп, штучне дихання роблять вду­ванням повітря через ніс, закривши рот потерпілого.

При проведенні штучного дихання, будь-яким спосо­бом контроль за надходженням повітря в легені потерпілого здійснюють візуально по розширенню грудної клітки при кож­ному вдуванні повітря. Якщо після вдування повітря грудна клітка потерпілого не розширюється, це свідчить про непрохі­дність дихальних шляхів. Необхідно ще раз перевірити прохі­дність дихальних шляхів і герметичність наложеної маски.

При появі у потерпілого перших слабких дихальних рухів слід пристосуватись до ритму його дихання. Штучне ди­хання необхідно проводити до відновлення глибокого ритміч­ного дихання у потерпілого.

Іноді одночасно зі штучним диханням необхідно робити закритий масаж серця. Це краще робити у двох, тому що ма­саж і штучне дихання необхідно чітко чергувати: після 4-5 на­давлювань на грудну клітку проводять одне вдування повітря в легені потерпілого.

Закритий масаж серця. Непрямий масаж серця під­тримує кровообіг як при зупиненому так і фібрилюючому сер­ці. Потерпілого кладуть на спину, піднявши його ноги на 50-70 ся для полегшення притоку крові до серця. Оголюють грудну клітку, розстібують пасок, /рис. 2/. Людина яка проводить зов­нішній масаж серця, розташовується збоку від потерпілого), визначає місце натискування /нижня половина грудини на два поперечних пальці вище мечовидного відростка/. На вказану ділянку грудини вздовж її осі розміщується долоня однієї руки, а на неї зверху під прямим кутом - долоня другої руки і почи­нає виконувати поштовхоподібні натискування на грудину ве­ртикально вниз із зміщенням її до хребта. Під час клінічної смерті людина втрачає м'язозий тонус і грудна клітка стає ду­же рухомою, це дозволяє при масажі зміщувати нижній кінець грудини на 3-4 см. Серце таким чином здавлюється і з його порожнин виливається кров у кровоносні судини.

Частота поштовхів складає 50 натискувань за хвилину. Тиск повинен проводитись тільки основою долоні. Кожні 3-4 хв. необхідно контролювати пульс. Руки під час поштовху за­бороняється згинати в ліктьових суглобах, вони повинні бути прямими. Щоб збільшити тиск на грудну клітку, під час по­штовху можна допомагати важкістю верхньої частини свого тулуба. Кожний поштовх повинен бути достатньо різким, але не дуже сильним, щоб не пошкодити грудину, ребра і внутрі­шні органи. Після кожного поштовху необхідно швидко роз­слабити руки, не віднімаючи їх від грудей, при цьому грудна клітка потерпілого розправиться і кров надійде в серце. При правильному масажі кровообіг відновлюється досить швидко, у потерпілого з'являється пульс і звужуються зіниці.

Масаж серця продовжують робити до відновлення пульсу й дихання чи до прибуття медичних працівників.

 

IV. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ПЕРШУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ ПОТЕРПІЛИМ.

 




Дата добавления: 2015-01-07; просмотров: 26 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав