Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Характеристика небезпечних гыдролоічних явищ-підтоплення

Небезпечне гідрологічне явище - подія гідрологічного походження або результат гідрологічних процесів, що виникають під дією різних природних, гідродинамічних факторів або їх комбінацій, які справляють або можуть справити дію ураження на людей, сільськогосподарських тварин і рослин, об'єкти економіки і довкілля.

Підвищення рівня ґрунтових вод. Одним з негативних явищ являється підвищення ґрунтових вод та підтоплення внаслідок цього значних територій. Розвиток цього процесу на міських територіях залежить від низки причин і факторів: втрати води із водоносних комунікацій, неорганізований поверхневий стік, ліквідація або погіршення фільтраційних властивостей ґрунтів природних дренажних систем (ярів, балок, русел невеликих річок тощо), зменшення випаровування у зв’язку з асфальтуванням. Однією з найважливіших причин підтоплення земель є гідротехнічне будівництво, яке призвело до перерозподілу річкового стоку та перекриття природних шляхів дренування ґрунтових вод.

Основною причиною підтоплення сільськогосподарських угідь стало будівництво зрошувальних мереж при несвоєчасному введенні дренажних споруд Підвищення рівня ґрунтових вод призводить до таких негативних наслідків, як забруднення підземних вод, підвищення вологості і погіршення санітарного стану територій, засолення і заболочування ґрунтів, вимокання зелених насаджень, зниження урожайності сільгоспугідь, деформація будівель і споруд, виникнення таких процесів, як зсуви, просадки, обвали.

96. літосферні -землетруси; обвали гірських порід; зсуви, просідання і ерозія грунту; селеві потоки; карстоутворення.

На Землі немає цілком однакових вулканів. Кожен з них має свої особливості. В той же час багато вулканів мають деякі спільні риси їхньої діяльності та будови. Наприклад, є вулкани які характеризуються спокійним характером вивержень, є вулкани яким властиві вибухові виверження (вони ще називаються експлозивними виверженнями) і є вулкани проміжного типу.

Наземні вулкани за характером вивержень поділяються на наступні основні типи.

Вулкани гавайського типу. Назву отримали від Гавайських островів. Це вулкани, яким властиві спокійні виверження дуже рідкої базальтової лави без сильних вибухів і без виділення великої кількості пари та газів. У зв’язку з невисокою густиною лави, інколи спостерігається її фонтанування. Лава після викиду на поверхню вільно розтікається у вигляді покривів і потоків, які нашаровуються один на інший. Дані вулкани схожі на величезні щити з пологими схилами, тому їх ще називають щитовими. Типовими прикладами таких вулканів є вулкани Гавайських островів (Мауна-Лоа).

Вулкани ісландського типу. Назву отримали від однойменного острова. Вулкани даного типу також характеризуються спокійними виверженнями базальтової лави але виверження відбуваються не через один якійсь кратер, а вздовж тріщин в земній корі. Тому дані вулкани ще отримали назву тріщинних. Виверження цих вулканів характеризуються дуже великими об’ємами лав – до десятків кубічних кілометрів. Площі розтікання лав досягають сотень квадратних кілометрів. Характерною особливістю цих вулканів є слабке фонтанування лави, в результаті чого над тріщинами утворюються своєрідні вогняні завіси. Поступово виверження вздовж всієї тріщини припиняється і зосереджується в окремих жерлах над тріщиною.

Вулкани вульканського типу. Назва походить від острову-вулкану Вулькано, який є найбільш південнішім у групі Ліпарських островів. Вулканам даного типу також властиві вибухові виверження але лави цих вулканів густі, в’язкі і швидко твердіють в жерлі, утворюючі своєрідні пробки у верхній його частині.

Вулкани везувіанського типу. Назва походить від вулкану Везувію, який знаходиться в 11 км на схід від міста Неаполю. Виверження вулканів даного типу супроводжуються дуже потужними вибухами із викидом в атмосферу на висоту в декілька кілометрів в’язкої магми, насиченої газами. При цьому, у повітрі з магми утворюється пірокластичний матеріал (вулканічний попіл, пісок, лапілі), який разом із гарячими газами і водяною парою утворює величезні хмари. Під дією гравітації пірокластичний матеріал випадає з хмар і засипає навколишню територію безперервним шаром. Товщина цього шару може досягати десятків метрів. Магма, яка не була викинута у повітря виливається на поверхню у вигляді коротких лавових потоків. До вулканів даного типу відносяться Везувій і Етна в Італії, вулкани на Камчатці і Курильських островах (ім. Богдана Хмельницького та ін.).

Вулкани пелейського типу. Назва походить від вулкану Мон-Пеле що знаходиться на о. Мартініка в Карибському морі. Виверження вулканів даного типу також супроводжуються потужними вибухами з викидом в атмосферу вулканічних бомб, попелу і газів. Лава в’язка і утворює пробки в жерлі. Основною особливістю цих вулканів є виникнення розпечених газо-попелових лавин, які рухаються з величезною швидкістю вниз по схилах вулкану, спалюючи і знищуючі все на своєму шляху.

Вулкани бандайсанського типу. Назва походить від вулкану Бандай-Сан в Японії. Ці вулкани також є вибуховими але їх особливістю є вибухи надзвичайної сили в результаті яких верхня частина вулканічного конусу руйнується або взагалі зноситься і в атмосферу викидається колосальна кількість пірокластичного матеріалу. Наприклад, у 1888 р. при виверженні вулкану Бандай-Сан була знесена вершина конусу вулкану об’ємом близько 1,3 км³, а при виверженні вулкану Катмай на Алясці у 1912 р. було викинуто в атмосферу близько 20 км³ вулканічного матеріалу.

Підводні вулкани викидають продукти вивержень нижче рівня Світового океану, тому майже весь вулканічний матеріал зосереджується на незначній відстані від кратерів таких вулканів. Вони мають конічну форму і круті схили. Висота підводних вулканів може досягати 5 км і навіть більше. Вже виявлено декілька тисяч підводних вулканів висотою не менше 1000 м. Інколи підводні вулкани можуть підніматися над водою, утворюючі нові острови, а потім знову зникати.

Кальдери. Термін “кальдера” виник при характеристиці величезного заглиблення на місці вулкану на о. Пальма в групі Канарських островів. Це заглиблення називається La Caldera (від португальського Caldera – котел), має діаметр близько 5 км і оточене скелями висотою до 1000 м. У сучасному розумінні кальдера – це циркоподібна западина на місці вулкану, яка має круті стінки і більш-менш рівне дно. Кальдери досягають дуже великих розмірів. Наприклад, діаметр кальдери Аніакчак на Алясці досягає 10 км. Кальдера в межах вулкану Мауна-Лоа (о. Гавайї) має 6 км у довжину і 3 км в ширину.

97 Землетруси - це сильні коливання земної кори внаслідок переміщення і зіткнення тектонічних плит, що виникають у результаті вибухів у глибині землі, розламів шарів земної кори, активної вулканічної діяльності. Ділянка підземного удару викликає пружні коливання (сейс­мічні хвилі), що поширюються землею у всіх напрямках. Ділянку землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називають центром, а розташовану над нею ділянку на поверхні землі – епіцентром землетрусу.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні. Це зони: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська. У сейсмічному відношенні найнебезпечнішими областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим.

Правила безпеки під час землетрусу:

- важливо зберігати спокій; при перших поштовхах (до 20 с) слід покинути висотні споруди (якщо ви перебуваєте не вище другого поверху) і триматися подалі від них;

- якщо цього не зроблено, то в багатоповерховому будинку безпечніше
перечекати поштовх, не поспішати до ліфтів чи сходових майданчиків - вони
обвалюються найчастіше;

- в приміщенні слід зайняти безпечне місце (де мінімальна загроза обвалу перекриття): це отвори капітальних внутрішніх стін, кути, утворені ними; можна заховатися під балками каркасу, несучими колонами, біля внутрішньої капітальної стіни.

- небезпечні місця у будинку - кутові кімнати, зовнішні стіни і вікна, біля важких високих предметів у кімнаті;

- після припинення поштовхів слід вийти на вулицю у безпечне місце, щоб уникнути падіння уламків;

- перебуваючи в машині, слід зупинитися подалі від високих будинків чи естакад.

Зсуви ґрунту - це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу внаслідок порушення рівноваги. Виникають на схилах під кутом більше 20 град, в будь-яку пору року. Основна причина зсувів - ослаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання опадами та підземними водами, систематичні поштовхи, нерозумна господарська діяльність людини.

Осередки зсувів в Україні зафіксовані на правобережжі Дніпра, Чорноморському узбережжі, Закарпатті та Чернівецькій області.

Селеві потоки - це паводки з великою кількістю грунту, каміння, уламків гірських порід (до 75% об'єму потоку). Виникають в басейнах невеликих гірських річок внаслідок злив, танення снігів, зсувів, проривів гірських озер, землетрусів. В Україні селеві потоки трапляються в Карпатах та Криму.

У Криму вони поширюються на 9% території, у Закарпатській області - на 40%; в Івано-Франківській - на 33%; в Чернівецькій - на 15%. Близько 30 міст, селищ та сільських населених пунктів в Криму, Закарпатській, Івано-Фран­ківській, Чернівецькій та Львівській областях піддані впливу селе­вих потоків.

Небезпека селів не тільки в їх руйнівній силі, але й у раптовому їх виникненні. У Карпатах найчастіше утворюються водокам'яні селеві потоки порівняно невеликої потужності (сили).

- почувши попередження про селевий потік або зсув, які насуваються, якомога швидше залишити приміщення і вийти в безпечне місце;

- витягувати людей, які потрапили в потік, використовуючи дошки, палки, канати, мотузки та інші засоби;

- виводити людей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю;

- після зсуву переконатись, чи відсутній витік газу і загроза пожежі.

98 гідросферні -повені, паводки, підтоплення; снігові лавини, шторми на воді, зміна рівня ґрунтових вод, зміна складу води.

Повені — це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб і гребель. Повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Майже кожен рік затоплюються низинні поліські території між річками Західний Буг, Стохід і Прип'ять, що стримує розвиток регіону. Суттєво збільшує збитки від повеней вирубка лісів, які утримують воду на схилах гір. Катастрофічні повені на Закарпатті в 1988-89 роках стали найбільшими надзвичайними ситуаціями в Україні після Чорнобиля. Неконтрольоване вирубування лісів знизило інфільтраційні властивості ґрунту (здатність утримувати вологу) в 3,5 рази, а інтенсивність змивання ґрунту збільшилась в 15 разів, що викликає ще одне стихійне лихо - селеві потоки. Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на узбережжі Чорного та Азовського морів.

Правила безпеки під час повені:

- отримавши попередження про затоплення, слід негайно перейти на височину, попередньо вимкнувши газ, воду, електроенергію;

- при повільній повені слід перенести майно в безпечне місце - на горища, дахи будівель;

- при стрімкій повені слід залишити місце затоплення, скориставшись човном, катером, колодою, бочкою, автомобільною камерою;

- опинившись у воді, скинути важкий одяг, скористатись плавзасобами і чекати допомоги.

Снігові лавини - це зміщення снігових мас під дією гравітації на схилах гір, коли сили зчеплення шарів снігу переходять певну межу. Виникають від перевантаження схилу через значні опади снігу (особливо під час відлиги).

В Україні снігові лавини поширені в гірських районах Карпат та Криму.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при повені:

- отримавши попередження про затоплення, необхідно терміново вийти в безпечне місце — на достатньо високий пагорб, височину (попередньо відключивши воду, газ, електроприлади);

- якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в безпечне місце, а самому зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель;

- для того щоб залишити місця затоплення, можна скористатися човнами, катерами та всім тим, що здатне утримати людину на воді (колоди, бочки, автомобільні камери тощо);

- коли людина опинилася у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття, скористатись плаваючими поблизу засобами й чекати допомоги.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при снігових лавинах:

> почувши шум снігової лавини, що наближається, негайно заховайтесь за скелю, дерево, ляжте на землю, захистіть руками голову, притисніть коліна до живота, орієнтуючи своє тіло за рухом лавини, і дихайте через одяг;

> при захопленні сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вверх, рухи як при плаванні); якщо це не вдається, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот — людина задихається);

> вирушаючи в гори, необхідно мати при собі мобільні телефони, а також лавинні мотузки яскравого кольору; мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки мотузці людину, яка потрапила в снігову лавину, могли знайти.

99.
3. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище
Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в ат­мосферу радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгостро­кове радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.
На підприємствах атомної енергетики відбулися такі значні аварії:
• 1957рік — аварія в Уїндскейлі (Північна Англія) на заводі по виробниц­тву-плутонію (зона радіоактивного забруднення становила 500кв.км);
• 1957рік — вибух сховища радіоактивних відходів біля Челябінська, СРСР (радіаційне забруднення переважно стронцієм-90 території, на якій мешкало 0,5 млн осіб);
• 1961 рік — аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі, США (в реакторі стався вибух);
• 1979 рік — аварія на АЕС «Тримайл-Айленд» у Гарисберзі, США (стало­ся зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що при­звело до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони).
Однак найбільшою за масштаба­ми забруднення навколишнього се­редовища є аварія, яка сталася 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Внаслідок грубих порушень правил експлуа­тації та помилкових дій 1986 рік став для людства роком вступу в епоху ядерної біди
За оцінками спеціалістів, відбулись викиди 50 мегакюрі небезпеч­них ізотопів і 50 мегакюрі хімічно інертних радіоактивних газів. Сумарне радіоактивне забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних ре­човин від вибуху декількох десятків таких атомних бомб, які були ски­нуті над Хіросімою. Внаслідок цього викиду були забруднені води, ґрун­ти, рослини, дороги на десятки й сотні кілометрів. Під радіоактивне ураження потрапили території України, Білорусі, Росії, де зараз про­живає 5 млн осіб.
Стан здоров'я населення в умовах довгострокової дії малих доз Іонізуючого випромінювання. Одним з наслідків аварії на Чорнобильській станції є довгострокове опромінення малими дозами іонізуючого випромінювання за рахунок надходження в організм радіоактивних речовин, які містяться в про­дуктах харчування та воді. При впливі малих доз іонізуючого випромінювання відбу­вається поступовий розвиток патологічних процесів.
Проблема оцінки довгострокового впливу на організм малих доз радіоактивно­го випромінювання належить до найбільш актуальних.

4. Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням на­вколишнього середовища виникають на підприємствах *хімічної; * на­фтопереробної, *целюлозно-паперової і *харчової промисловості, *водопровідних і очисних спорудах, а також при * транспортуванні силь­нодіючих отруйних речовин.

Джерела хімічних аварій викиди та витоки небезпечних хімічних речовин загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводожується забрудненням навколишнього середовища аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантаж
Безпосередніми причинами цих аварій є: > порушення правил безпе­ки й транспортування, > недотримання техніки безпеки, > вихід з ладу агрегатів, > механізмів, > трубопроводів, к ушкодження ємностей тощо.
До числа небезпечних для здоров'я людини газоподібних сполук, які забруднюють атмосферу при хімічних аваріях та катастрофах, можна віднести: С1₂, НС1, HF, HCN, SO₃, SO₂, CS₂, CO, СО₂, NH₃, COC1₃, оксиди азоту та інші.
Сильнодіючі отруйні речовини можуть бути елементами технологічного про­цесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень та інші) і можуть утворюватись при пожежах на об'єктах народного господарства (чадний газ, оксиди азоту та сірки, хлористий водень).
На території України знаходиться 877хімічно небезпечних об'єктів та 287 000 об'єктів використовують у своєму виробництві сильнодіючі отруйні речовини або їх похідні (у 140 містах та 46 населених пунктах). Нарощення хімічного вироб­ництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які станов­лять небезпеку для навколишнього середовища і людей.

100. Аварії на транспорті

Небезпечні події на транспорті. Транспортні аварії поділяються на аварії на:

1. 1. Залізничному транспорті (товарних поїздів, пасажирських поїздів, поїздів метрополітену).

2. 2. Автомобільному транспорті.

3. 3. Судах (пасажирських, вантажних).

4. 4. Авіаційному транспорті (авіаційні катастрофи в аеропортах і населених пунктах та поза ними).

5. 5. Транспорті з викидом (загрозою викиду) сільнодіючих отруйних речовин (СДОР), радіоактивних речовин (РР) і біологічно-небезпечних речовин (БНР).

6. 6. Міському транспорті.

7. 7. Транспорті в які потрапили керівники держави та народні депутати.

Залізнична аварія - аварія на залізниці, яка призводить до загибелі людей чи отримання ними тілесних ушкоджень, псування однієї чи декількох одиниць рухомого складу аж до вилучення його із обігу і (чи) спричинила повне припинення руху на час, що перевищує нормативний. Аварія потягу - зіткнення пасажирського або вантажного потягу з іншим потягом чи іншою перешкодою, сходження з рейок рухомого складу потягу, що призводить до загибелі людей чи отримання тілесних ушкоджень людей, пошкодження рухомого складу аж до вилучення його з обігу, а також якщо цілковита перерва руху на окремій дільниці перевищує нормативний час усунення наслідків зіткнення чи сходження рухомого складу. Аварії на автомобільному транспорті. Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - подія, що сталася під час руху транспортного засобу та призвела до загибелі чи поранення людей або до матеріальних збитків. Аварія на судах (пасажирських, вантажних) - аварія морського (річкового) об'єкта, внаслідок якої він затонув або сталося його повне конструктивне зруйнування.

Вибухи та їх наслідки — пожежі, виникають на об'єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню. Раніше при пожежах виділявся переважно чадний газ. Але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної, соляної й мурашиної кислот, метанолу, формальдегіду та інших високотоксичних речовин.

Пожежі — це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.

Під час пожеж вигорає родючий шар ґрунту, який утворювався протягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних — відбувається заболоченість лісових земель.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі — лісові і степові.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав 'яного покрову, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3-1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум 'я — 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С.

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правого, з низових і характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум 'я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год, залишаючи деколи цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум 'я розповсюджується зі швидкістю 5-8 км/год, охоплює весь ліс від ґрунтового шару до верхівок дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,1 -0,5 м/хв, виділяється велика кількість диму і утворюються прогари (пустоти, які вигоріли). Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром ґрунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20-30 км/год.

Основними заходами боротьби з лісовими низовими пожежами є:

• засипання вогню землею;

• заливання водою (хімікатами);

• створення мінералізованих протипожежних смуг;

• пуск зустрічного вогню.

86.

Джерелами (носіями) небезпек є природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об'єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об'єктів (приклад: куля вбиває тварину або людину, але не пробиває кам'яну стіну). Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається повною. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативним наслідкам існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину. Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації - за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву тощо. Найбільш вдалою є класифікація небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. До четвертої групи віднесено три підгрупи: природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища. Природні джерела небезпеки - це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин). ^Техногенні джерела небезпеки - це передусім небезпеки, пов'язані з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного), транспортних засобів, горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурах та тиску, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання. Джерелами техногенних небезпек є всі небезпеки, пов'язані з впливом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Наприклад, виведена людьми порода собак - бультер'єр, яка небезпечна не тільки для чужих людей, а навіть для свого господаря, виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії. До соціальних джерел небезпек віднесено небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем людей. Це такі явища, як бродяжництво, проституція, п'янство, алкоголізм, злочинність, тощо. Першоджерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан; погані умови проживання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті. ^Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни. Але більшість джерел небезпек мають комбінований характер: природно-техногенні небезпеки - смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель та інші явища, спричинені людською діяльністю; природно-соціальні небезпеки - химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та ін.; соціально-техногенні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія. Проте наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов'язково повинна бути спричинена якась шкода чи пошкодження. До цього може призвести конкретний вражаючий фактор. ^Вражаючий фактор - це чинник життєвого середовища, який за певних умов завдає шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводить до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори поділяються на: фізичні, в тому числі енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електромагнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що рухаються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, призводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), біологічні (тварини, рослини, мікроорганізми), соціальні (збуджений натовп людей) та психофізіологічні. Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі й небезпечні. Шкідливі -цечинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання. Небезпечні -чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті. За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на: фізичні, хімічні, біологічні та психо-фізіологічні.

87.

Традиційна техніка безпеки грунтується на категоричному імперативі – забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій. Як показує практика, така концепція неадекватна законам технічної сфери. Вимога абсолютної безпеки, приваблива своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити нульовий ризик у діючих системах неможливо.Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику, сутність якої у прагненні до такої безпеки, яку приймає суспільство у даний період часу. Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня. Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

Управління ризиком. Основне питання теорії й практики безпеки «Як підвищити рівень безпеки»? Очевидно, що для цієї мети кошти можна витрачати за трьома напрямами:

а) удосконалювання технічних систем та об’єктів;

б) підготовка персоналу;

в) ліквідація наслідків.

Апріорно важко визначити співвідношення інвестицій по кожному напряму. Необхідний спеціальний аналіз із використанням конкретних даних та умов. Висновки можуть бути при цьому досить непередба­чу­ваними.Для того щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровад­ження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.Перехід до ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки технічної сфери. До технічних, організаційних, адміністративних додаються економічні методи керування ризиком. До останніх відноситься: страхування, грошова компенсація ушкод­ження, платежі за ризик тощо. Спеціалісти вважають доцільним у законодавчому порядку запровадити квоти на ризик.Для розрахунку ризику необхідні обгрунтовані дані. Гостра потреба в даних у нинішній час визнана у всьому світі на національному та міжнародному рівні.Необхідна чітко аргументована розробка бази і банків даних та їх реалізація в умовах підприємства, регіону.В основі керування ризиком лежить методика порівняння видатків та вигод, які отримують від зменшення ризику.

88.

Курс «Безпека життєдіяльності» призначений не тільки для ви­вчення різних видів небезпек, визначення ступеня ризику, наслід­ків впливу небезпечних і шкідливих факторів на здоров'я людини, уміння грамотно діяти у складних умовах, надзвичайних ситуаціях, але передусім, розуміння сенсу життя самої людини, її природи і призначення, з'ясування основних закономірностей життєвих про­цесів. Це необхідно для забезпечення умов стійкого комфортного існування. Лейтмотивом дисципліни «БЖД» є людина, її здоров'я, життя та діяльність. Тому необхідно знати ці основні поняття без­пеки життєдіяльності, оскільки ще Р. Декарт говорив: «визначайте значення слів, і ви позбавите людство безлічі оман».

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить по­нятійний апарат наук, які вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі пе­редусім як суб'єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних проце­сів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні харак­теристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціо­нальний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської поведінки здебільшого ірраціональні і незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як еле­мент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особистості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належ­ність до людського роду — вищої сходинки живої природи на на­шій планеті. Вона є найрозумнішою істотою на Землі і тому несе відповідальність за свої вчинки та дії.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що з погляду біології принципо­вої різниці між людиною і тваринним світом немає.

Але людина — вища сходинка розвитку живої природи. Це по­няття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знахо­дять свій вияв у терміні «Homo sapiens» — «людина розумна». Лю­дина як біологічний вид має:3- характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки, пристосовані до праці, тощо);4-високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;4-свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;5- мислення та мову, які з'явились в результаті трудової суспіль­ної діяльності.Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколиш­ньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тварин­ному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми людьми, за­глиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідом­лення сенсу власного буття у світі.Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу — соціального.Зміст і характер людського життя визначається способом людсь­кої діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей.Таким чином, ми підходимо до людини з трьома різними вимі­рюваннями її суті: фізіологічним, психічним і соціальним. Під пси­хічним уявляється внутрішній духовний світ людини — її воля, пере­живання, пам'ять, характер, темперамент тощо.Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологіч­не, природне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціальну істоту на ім'я Людина.Отже, Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психіч­ного і соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісно­го ступеня — особистості.Особистість — це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.Головною підсумковою властивістю особистості виступає світо­гляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

89.

Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і психіку.
Психіка-цевластивістьнервової системи.Нервова система - це сукупність структур в організмі, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегетативну. Центральна нервова система керує відносинами людини із зовнішнім світом. Вона включає: спинний мозок, великі півкулі головного мозку, які зв'язані з проміжним мозком, середній мозок, задній мозок, довгастий мозок, мозочок. Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх органів.
Встановлено, що функція лівої півкулі - оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок, тоді як функція правої півкулі - це оперування образами, орієнтування у просторі, розпізнавання музичних тонів, ідентифікація складних предметів, продукування сновидінь.
У людей з ушкодженою лівою півкульою головного мозку порушується мова, страждає або відсутня логіка в судженнях.При порушенні цілісності правої півкулі різко збіднюється емоційна сторона життєдіяльності. Якщо порушена лобна частина головного мозку, то страждає рухальний механізм мови, регуляції форм поведінки, мислення. Якщо уражена височна частина головного мозку, то порушується сприйняття слухових, смакових якостей, аналіз і синтез звуків, пам'ять.
Домінуючим у процесі формування особистості є розвиток лівопівкульних компонентів мислення. Правопівкульне, образно-творче мислення поступово пригнічується при вадах виховання і навчання, і талановиті діти стають звичайними «стандартними» дорослими.
На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція організму у відповідь на цю ситуацію - стрес.
Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів і пов'язана з центральною системою.

Атрибути — це невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров'я, мова, спрямованість).
Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі й чоловічі особливості. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні.
Вік — поняття, що характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії її життя. Відлік віку ведеться від народження до фізичної смерті. Можна виділити чотири підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.
Психологічний вік тісно пов'язаний з поняттям психологічного часу, а саме з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є, і так само — інших. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція — люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старшими вони стають, тим більше «молодшають», і лише біологічний вік нагадує про справжні роки.
Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 років (розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії).
Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини:
— рання зрілість (25-35 років) — включення до всіх сфер людської діяльності, соціальна та професійна адаптація, перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху;
— середня зрілість (35-45 років) — пошуки відповіді на основні запитання: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто? Переоцінка цілей і досягнень, криза середини життя — усвідомлення того, що не все реалізоване, цілі не досягнуті;
— пізня зрілість (45-60 років) — глибинне оновлення особистості, відбувається концентрація інтересів на собі, з'являється надмірна турбота про себе;
— в 50-60 років — спостерігається висока продуктивність, наявність другого піку творчості;
— похилий вік (60-70 років);
— старість (70-90 років);
— довгожитель (після 90 років).
Темперамент — це риса, яка визначає нашу індивідуальність.
Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Ці особливості проявляються в розумовій та практичній діяльності. У деяких видах діяльності від типу темпераменту ( холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) може залежати не тільки хід виконання, але й кінцевий результат.
У нормальних умовах темперамент має прояв лише в особливостях індивідуального стилю. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності суттєво посилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними і необхідна додаткова мобілізація організму, щоб впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами — подразниками.
Від типу темпераменту залежить як сама людина реалізує свої дії. Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впливає на швидкість відтворення і міцність запам'ятовування, рухливість розумових операцій, стійкість і переключення уваги тощо. На базі темпераменту в людини формуються її риси, якості, й багато в чому – життя.

90.

Емоції — це психічні процеси, що відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект — це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння.

^Власне емоції — це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.
Почуття — стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.
Настрій — найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.
Стрес — це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна — зростає ефективність діяльності, пасивна — ефективністьдіяльності різко зменшується. Емоційна урівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини, зменшує її схильність до небезпеки.
Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.

61.Проблема людства,як мирне співіснування.

Найнебезпечнішими для людства є:

1. Війни та гонка озброєнь в глобальному масштабі.

2. Економічні і політичні протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня.

3. Регіональні релігійні і військово-політичні конфлікти в Європі, Азії та Африці.

Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій та національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагав розвиток світового господарства, йшли шляхом створення велетенських наддержав - імперій. У таких державах можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок.

Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводила до виникнення спочатку міжплемінних, а потім міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішувались за допомогою воєн.

Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Націй, а після Другої світової - Організація Об'єднаних Націй. Проте, протистояння упродовж 1920 - 80-х років двох військово-політичних блоків (що отримало назву протистояння Сходу і Заходу) призвели до небаченої у світі гонки озброєнь і нарощування арсеналів зброї масового знищення, насамперед ядерної. Це поставило людську цивілізацію на грань фізичного самознищення, бо використання навіть частини ракетно-ядерного потенціалу двох наддержав того часу, СРСР і США, могло викликати ланцюг екологічних катастроф, що отримали назву "ядерної зими".

Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній або релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних конфліктів, що виникла на південних межах колишньої світової соціалістичної системи. Вона простягнулась від Південної Європи до Центральної і Південної Азії. Постійно спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом. У багатьох мусульманських країнах посилюються ісламський фундаменталізм, який становить суттєву загрозу для міжнародної стабільності.

Регіональні конфлікти часто породжують ще одну важливу сучасну проблему - міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, поїздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.

Вирішення проблеми регіональних конфліктів можливе лише при усуненні їх причин, які найчастіше полягають в існуванні тоталітарних режимів, національному, релігійному і соціальному гнобленні.

62. загальна проблема людства як Припинення озброення. Тільки у XX ст. у двох світових війнах і багатьох локальних конфліктах загинуло понад 100 млн. людей. У 1945 р. з'явилася ядерна зброя й виникла загроза знищення як окремих країн, так і цілих континентів. Сумарна потужність уже накопиченої у світі ядерної зброї більш ніж достатня для того, щоб декілька разів знищити все живе на Землі. у цих умовах ядерні держави були змушені розпочати процес ядерного роззброєння та скорочення звичайних озброєнь. У 1970 р. було підписано Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, за яким у світі може бути 5 ядерних держав — США, СРСР, Великобританія, Франція та Китай. Після розпаду СРСР у цьому списку залишилася Росія, а Україна, Білорусь і Казахстан заявили про свій без’ядерний статус. Проте у 1998 р. «ядерний клуб» поповнився ще двома країнами — Індія та Пакистан провели випробовування ядерної зброї. Оскільки між цими країнами давно існують територіальні претензії, то наявність у них ядерної зброї викликала занепокоєння світової громадськості. Розробки цієї зброї ведуться також в Ірані, Іраку, КНДР, ПАР, можливо, ядерна зброя створена в Ізраїлі. Після розпаду СРСР та соціалістичної системи припинилося протистояння двох світових систем, міжнародна напруженість стала меншою. Продовжують виконуватися домовленості між США та Росією про ліквідацію ракет середньої дальності, НАТО зобов'язалось не розміщувати ядерну зброю на території нових країн-членів цієї організації (Польщі, Чехії, Угорщини). Новий крок у зменшенні військової напруженості було зроблено європейськими країнами та США на саміті глав держав і урядів країн-членів ОБСЄ у Стамбулі в листопаді 1999 р. Тут була прийнята Хартія європейської безпеки XXI ст. Хартія — політичний документ, що визначає основні напрями діяльності ОБСЄ в XXI ст.: створення нової архітектури європейської безпеки; підтримка військово-політичного балансу на континенті; скорочення ядерних і звичайних озброєнь; дотримання державами-членами ОБСЄ прав людини; проведення ними демократичних перетворень. У ній також визначаються принципи й механізми проведення миротворчих операцій у конфліктних зонах. На саміті також оновлено Договір про військові сили в Європі, дія якого охоплює всю Європу від Атлантики до Уралу.

У наш час небезпека нової світової війни весь час підтримується існуванням значної кількості регіональних військово-політичних конфліктів, які виникають переважно на національному і релігійному ґрунті. Найбільш небезпечною є смуга конфліктів, що простягнулася від Балканського півострова (країни колишньої Югославії) через Кавказ (Грузія, Азербайджан, прилеглі території Росії) і Південно-Західну Азію (Палестина, проблема курдів, Афганістан) до Центральної (Таджикистан), Південної (Індія, Пакистан) Азії. Оскільки в азіатській частині цієї смуги переважають мусульманські країни, в яких посилюється ісламський фундаменталізм*, це становить загрозу для міжнародної стабільності.

63. Охорона навколишнього природного середовища -- це сукупність заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання й відтворення природних ресурсів і космічного простору в інтересах людей, на забезпечення екологічної рівноваги в природі й на поліпшення якості довкілля. Мається на увазі раціональна охорона атмосфери, надр, гідросфери, використання або знищення відходів, захист від шуму, іонізуючого опромінення, електромагнітних полів тощо.

Проблема охорони навколишнього природного середовища особливо загострилася через те, що підвищені масштаби господарської діяльності почали порушувати природну рівновагу. Зараз у сферу виробництва втягнуто практично всі види природних ресурсів суші й значну частину багатств Світового океану. Людство вже використовує приблизно 70 % земель, придатних для сільського господарства, 80--90 % природних кормових утіль, близько 50 % приросту деревини. Щорічно на одного жителя планети видобувається 24 т мінеральної сировини. Людина освоїла (експлуатує) й певною мірою змінила природні ландшафти на 56 % території, а на 1/5 частині суходолу (поселення, інженерні споруди, насадження лісів, рілля тощо) дуже змінила їх.

Природне середовище розглядається у двох аспектах: як джерело природних ресурсів та як умови життя й діяльності людей.

Проблему взаємодії природи й суспільства слід розглядати не тільки на глобальному (планетарному) рівні, а й на всіх інших: міждержавному, державному, міжрегіональному, регіональному та локальному. Екологічні проблеми всіх рівнів тісно взаємозв'язані і взаємозумовлені. Важливо враховувати також: розподіл антропогенних навантажень по території, основні ядра їх концентрації; склад, динаміку, ареали поширення й поєднання навантажень різних видів у межах тих чи тих регіонів; ареали зосередження населення, його чисельності в зоні діяння особливо небезпечних і шкідливих навантажень (за їх видами), їхніх соціально-демографічних наслідків; природні ландшафти, природні об'єкти і види, що зазнають найсильніших антропогенних навантажень, з урахуванням їхньої стійкості до цих діянь, здатності до самовідновлення; ступінь враженості природних систем тими чи тими діяннями та їх відновлюваності; ареали (регіони, зони) із різним ступенем кризової екологічної ситуації, а також ареали, які потребують допомоги й підтримки.

Забезпечення екологічних проблем вимагає вирішення трьох завдань: 1) оздоровлення довкілля й поліпшення його якості; 2) збереження природного середовища і охорона здоров'я людей; 3) запобігання шкідливому впливові господарської діяльності. Для вирішення екологічних проблем необхідні: розробка екологічних технологій, котрі забезпечували б стійкий соціально-економічний розвиток без деградації навколишнього середовища; розробка економічного й соціального механізму, який сприяв би вирішенню екологічних проблем; прийняття нових міжнародних угод щодо навколишнього середовища; екологічне виховання населення.

Екологічний аспект життєдіяльності передбачає: розгляд суспільства й природи як єдиної системи, перехід від принципу «реагування та усунення» до принципу «завбачення й відвернення», інфраструктура забезпечення (система моніторингу та контролю, централізовані системи очищення тощо).

Оцінка антропогенного впливу на довкілля має спиратися на чотири визначальні фактори: 1) вид і характер екологічної небезпеки, соціальних, природних та економічних наслідків, що їх криють у собі нинішній і перспективний розвиток антропогенного навантаження; 2) сформований характер екологічної ситуації, глибина її кризовості; 3) масштаби й динаміка розвитку екологічно небезпечних тенденцій, процесів і явищ; 4) фактори ризику, що викликають дальше загострення екологічної ситуації.

Глобальний перехід до сталого розвитку, декларований конференцією ООН з навколишнього середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992), -- об'єктивна необхідність, поступово усвідомлювана людством. Проте цей перехід не може здійснюватися одночасно, повсюдно і за однією схемою. Зростання економічних ресурсів і швидке технічне оновлення виробництва дадуть змогу розвиненим країнам вирішувати основні завдання пом'якшення гостроти соціальних конфліктів і оздоровлення економічної ситуації з наступною її оптимізацією. При переході до сталого розвитку на переважно інтенсивній економічній основі в Україні необхідно створити фінансове, матеріально-технічне, інтелектуальне і нормативно-правове забезпечення збалансованого розвитку і збереження сприятливого стану задоволення життєвих потреб нинішнього й майбутніх поколінь.

Охорона навколишнього середовища й раціональне використання природних ресурсів -- суспільно необхідна діяльність. Вона проводиться в інтересах суспільства, й тому витрати на неї так само необхідні, як і всі економічні витрати на соціальні цілі: культуру, освіту, охорону здоров'я, мистецтво.

64. Паливно-енергетична проблема Енергетична криза як одна з глобальних проблем сучасності свідчить, що розвиток цивілізації на Землі у XX ст. характеризувався стрімким ростом енергоспоживання. За оцінками, у 1945-1995 рр. населення планети використало 2/3 всього палива, добутого людством за час свого існування. Необхідність подолання відсталості країн, ще розвиваються, вимагає швидкого розвитку енергетики. Такі бурхливі темпи її розвитку породжують нові гострі проблеми.

На перший план виходить нестача енергетичних ресурсів. З одного боку, сумарні запаси викопних паливних ресурсів доволі великі й щороку стають відомими нові їх родовища. Крім того, сучасна технологія відкриває доступ до використання нетрадиційних видів енергії (вітрова, припливна, геотермальна тощо). З іншого боку, перехід до розробки складних за геологічними умовами родовищ викликає подорожчання добування енергоносіїв і робить використання більшої частини паливних ресурсів нерентабельним.

Особливо гостро постали проблеми, пов'язані з негативним впливом енергетики на стан навколишнього середовища. Масове використання нафти, газу, вугілля завдає шкоди природі та здоров'ю людини через викиди сажі» що містить важкі метали, двоокис сірки, оксид азоту та інші шкідливі речовини. Якщо тенденція збільшення споживання енергії й викидів двоокису вуглецю збережеться, то вже в найближчі роки середня температура на Землі зросте на 2°С, що призведе до глобальних катастрофічних наслідків.

Використання викопних видів органічного палива порушує баланс кисню в атмосфері, тому що при згоранні 1 т палива згорає 2,3 т кисню. Розширення витрат кисню на техногенні потреби, зменшення його відтворення через вирубування лісів веде до виникнення реальної загрози його нестачі на планеті.

Змінити негативні тенденції в енергетиці можливо при: 1) підвищенні ефективності використання енергії; 2) зменшенні шкідливих викидів в атмосферу за рахунок нових технологій очищення відпрацьованих газів; 3) зміні структури паливно-енергетичного балансу за рахунок альтернативної енергетики.

65. Сировинна проблема. Ця проблема виражає рівень забезпеченості сировинними ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей на планеті.

Найбільше вразливими ресурсами людства є відновлювані ресурси — вода, повітря, рослинний покрив і тваринний світ планети. Нині майже всі вони перебувають у стані, коли природні механізми відновлення й відтворення знаходяться на межі розладнання. Нові ж, які включають людську діяльність, за виразом В. І. Вернадського, творчою «геологічною» силою ще не стали.

Наслідки антропогенної дії на відновлювані ресурси жахливі. Нині під загрозою зникнення перебувають 10% рослин і 30% усіх тварин планети. Біомаса суходолу зменшилася на 7%, а її продуктивність — на 20%. Господарська діяльність у Світовому океані завдала значної шкоди його біологічним і мінеральним ресурсам. Інтенсивність життя у Світовому океані через забруднення впала на 30%. У розвинутих країнах зникло 31 млн. га лісів. Не краща ситуація складається із забрудненням прісних вод. Якщо біологічні потреби людини й тварин у воді становлять 10 т на 1 т живої тканини за рік, виробництва 1 т виробів із бавовни потрібно 200 т води, сталі — 250-270 т, паперу — 1000 т, синтетичного каучуку — 2500 т тощо.

Гостро постала проблема невідновлюваних природних ресурсів, до яких належать паливні, рудні й нерудні корисні копалини. Після 1950 р. попит на мінеральну сировину в усіх країнах світу зростав на 5% за рік, а подвоєння світового добування корисних копалин відбувалося в середньому за 15 років. Підраховано, що якби всі країни, що розвиваються, споживали мінеральну сировину на рівні США (в розрахунку на душу населення), то відомі нині запаси природного газу вичерпалися б через 5 років, нафти — через 4 роки, цинку — через 6 місяців, міді — через 9 років тощо.

Способи розв'язання сировинної проблеми: 1) зниження матеріалоємності продукції; 2) використання вторинних ресурсів (відходів виробництва); 3) створення безвідходного виробництва.

51.

Внаслідокдіїіонізуючоговипромінювання на організмлюдиниіонізованіживітканини, у першу чергу – вода протоплазмиклітин, їїіони, вступають у взаємодію з киснем тканин, створюючипероксидніз’єднання, щосамі є сильнимиокислювачами і призводять до змін і загибеліживихклітин, утворення “вільнихрадикалів” і через них до порушенняобміннихпроцесів, пригнобленняферментних і окремихфункціональних систем, тобтопорушенняжиттєдіяльностівсьогоорганізму.

Специфічністьдіїіонізуючоговипромінюванняполягає в тому, щоінтенсивністьхімічнихреакцій, індуційованихвільними радикалами, підвищується й у них втягуютьсябагатосотень і тисяч молекул, не порушенихопроміненням. Таким чином, ефектдіїіонізуючоговипромінюванняобумовлений не кількістюпоглиненоїенергіїоб’єктом, щоопромінюється, а формою, в якійцяенергіяпередається. Ніякийінший вид енергії (теплова, електрична та ін.), щопоглинаєтьсябіологічнимоб’єктом у тійсамійкількості, не призводить до такихзмін, якіспричиняєіонізуючевипромінювання.

52.

Чорно́бильськакатастро́фа — екологічно-соціальна катастрофа, спричиненавибухом і подальшимруйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильськоїатомноїелектростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території України (у той час — Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, реактор бувповністюзруйнований і в довкіллябуловикинутовеликукількістьрадіоактивнихречовин. Відбувсярадіоактивнийвикидпотужністю в 300 Хіросім.

Причини аварії:

Існуєпринаймні два різніпідходи до пояснення причини чорнобильськоїаварії, якіможнаназватиофіційними, а такождекількаальтернативнихверсійрізноїміривірогідності.

Спочаткупровину за катастрофу покладаливиключно, абомайжевиключно, на персонал. ТакупозиціюзайнялиДержавнакомісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власнерозслідування. МАГАТЕ у власномузвіті 1986 року також в ціломупідтрималоцю точку зору^[11]. Значначастинапублікацій у ЗМІ, у тому числі і недавніх, спираєтьсясаме на цюверсію. На неї ж спираютьсярізніхудожні і документальні твори.

Грубіпорушення правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом ЧАЕС, за цієюверсією, полягали в наступному:

· проведенняексперименту будь-якоюціною, незважаючи на зміну стану реактора;

· вивід з роботи справного технологічногозахисту, який просто зупинивби реактор ще до того як вінпотрапивби в небезпечний режим;

· замовчання масштабу аварії в першіднікерівництвом ЧАЕС.

Проте в подальші роки пояснення причин аваріїбулипереглянуті, у тому числі і в МАГАТЕ. Консультативнийкомітет з питаньядерноїбезпеки (INSAG) в 1993 роціопублікувавновийзвіт^[12], щоприділявбільшуувагусерйозним проблемам в конструкції реактора. У цьомузвітібагатовисновків, зроблених в 1986 році, буловизнанопомилковими.

У сучасномувикладі, причини аваріїтакі:

· реактор був неправильно спроектований і небезпечний;

· персонал не бувпроінформований про небезпеки;

· персонал допустив ряд помилок і ненавмисно порушив існуючіінструкції, частково через відсутністьінформації про небезпеки реактора;

· відключеннязахистуабо не вплинуло на розвитокаварії, або не суперечилонормативним документам.

Недосконалий реактор:

Реактор РБМК-1000 мав ряд конструктивнихнедоліків, які, на думку фахівців МАГАТЕ, стали головною причиною аварії. Вважаєтьсятакож, що через неправильнупідготовку до експерименту з «вибігу» генератора і помилкиоператорів, виниклиумови, в якихцінедолікипроявилися на максимальному рівні. Наголошується, зокрема, щопрограма не буланалежним чином погоджена і в ній не відводилосядостатньоїувагипитаннямядерноїбезпеки. Післяаваріїбулиприйняті заходи для усуненняцихнедоліківвданих реакторах на інших АЕС.

такізонирадіоактивнозабрудненихтериторій:

1)зона відчуження — цетериторія, з якої проведено евакуаціюнаселення в 1986 році (30 км відепіцентрувибуху);

2)зона безумовного (обов’язкового) відселення (50—60 км відепіцентрувибуху);

3)зона гарантованогодобровільноговідселення;

4)зона посиленогорадіоекологічного контролю.

53.

Протирадіаційнеукриття (ПРУ) – цезахиснаспоруда, яка забезпечуєзахист у ній людей відрадіоактивнихречовин і опромінення в зонах радіоактивногозабрудненнямісцевості, отруйних і сильнодіючихядучихречовин, біологічнихзасобів у краплинно-рідинномувигляді та світловогоопромінення ядерного вибуху, наслідків урагану.
Захиснівластивостіпротирадіаційнихукриттівоцінюютьсякоефіцієнтомзахисту, якийпоказує, у скількиразів доза радіації на відкритіймісцевості на висоті 1 м більшавіддозирадіації в укритті, тобтокоефіцієнтзахиступоказує, у скількиразів ПРУ послаблюєдіюрадіації, а відповідно і дозу опромінення людей.
Протирадіаційніукриттяможутьобладнуватисьнасамперед у підвальнихповерхахбудинків і споруд. Підвали в дерев'яниходноповерховихбудинкахослаблюють дозу радіації в 7 разів, а в житловиходноповерховихкам'яних (цегляних) будинках – у 40, у двоповерхових – у 100, середнячастинапідвалукількаповерховогокам'яногобудинку – у 800—1000 разів. При невисокихрівняхрадіації, а також для захистувідбактеріальнихзасобів, парівотруйних і сильнодіючихядучихречовинможнавикористовуватикам'яні (цегляні) абодерев'янібудівлі.
При виборі й підготовціукриттів для захистувідрадіоактивнихречовинслідвраховуватизахиснівластивостібудівельнихматеріалів та окремихконструкцій.
Здатністьбудівельногоматеріалуослаблюватипотікрадіоактивнихвипромінюваньхарактеризуєтьсящільністю і товщиною шару половинногоослабленняматеріалу, тобтопевноїтовщини шару матеріалу, при проходженні через якийінтенсивністьрадіоактивнихвипромінюваньзменшується у два рази. Величина шару половинного ослабленнярізнихбудівельнихматеріалів наведена в табл. 106.
За шаром половинного ослабленняматеріалуможнавизначитикоефіцієнтослаблення для будь-якоїтовщини, знаючи, щопотікрадіоактивнихвипромінювань буде зменшеновдвічістількиразів, скількишарів половинного ослаблення є в товщіматеріалу. Наприклад, стінабудинкуізсаманноїцеглимаєтовщину 28 см.
Коли стіниукриттяскладаються з кількохшаріврізнихматеріалів, то спочаткурозраховуютькоефіцієнтиослаблення для кожного шару матеріалу, а потімскладаютьїх і одержують величину сумарногокоефіцієнтаослабленняукриття.
Оцінюючизахиснівластивостібудинківтаукриттів, слідзвернутиувагу на тічастини, де можливепроникненнярадіоактивного пилу, небезпечниххімічнихречовин. Такими місцями в будинках є вікна, двері, вентиляційні отвори і продухи в цоколібудинку, пічні труби, димарі, топкові отвори. Небезпечним є потрапляннярадіоактивного пилу нагорища, боцезбільшить дозу опромінення людей, якіперебувають у будинку.

54.

Виділяється 4 класинебезпеки:
1. Надзвичайнотоксичні.
2. Високотоксичні.
3. Помірнотоксичні.
4. Малотоксичні.

55.

За здатністю до горінняподіляютьсяна:

- горючі – легко займаютьсявідджерелавогню та продовжуютьгорітипісляйоговилучення (аміл, акрилонітрил, гептил, аміак-газ, сірковуглець, оксиди азоту);