Читайте также:
|
Довгий час в міжнародному праві існувала лише міжнародно-правова відповідальність [4, с. 10-18]. Індивіди ні за яких умов не є і не можуть бути суб″єктами міжнародного права [37, с. 149]. При цьому сама можливість індивіда бути суб’єктом відповідальності за порушення норм міжнародного права заперечувалася. Першою спробою порушити цю неписану норму був Версальський договір 1919 р., статті якого передбачали право притягати до відповідальності осіб, звинувачених за порушення законів та звичаїв війни. Союзні держави вимагали суду над 901 особою, але Німеччина відмовилась виконати цю вимогу. Фактично лише 13 осіб були притягнені до кримінальної відповідальності, з них 6 – виправдані. Суд мав відбутись і над Кайзером Вільгельмом для чого було створено спеціальний трибунал, який по суті був першим міжнародним судом. Та він так і не відбувся, а ідея кримінальної відповідальності фізичних осіб за порушення норм міжнародного права залишилася нереалізованою.
Прискоренню утвердження ідеї про міжнародну правосуб″єктність індивіда сприяла необхідність засудження лідерів нацистів за вчинені злочини [54, с. 244] і вирішальну роль у визнанні кримінальної юрисдикції над особою у міжнародному праві відіграв Нюрнберзький міжнародний військовий трибунал. Парадигма відповідальності зрушилась від національних процесів до міжнародних та від колективних до індивідуальних. На думку Трибуналу, «міжнародне право покладає обов’язки як на індивідів, так і на держави. Злочини проти міжнародного права скоюють люди, а не абстрактні одиниці, і тільки покаранням індивідів, які чинять такі злочини, можна реалізувати положення міжнародного права» [3, с. 118].
11 грудня 1946 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у своїй резолюції 95(1) підтвердила принципи міжнародного права, визнані Статутом Нюрнберзького трибуналу і його вироком. Крім того, Генеральна Асамблея ООН запропонувала Комісії міжнародного права розглянути проекти, що мали на меті формулювання Нюрнберзьких принципів, а також доручила їй розробити проект Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства. 12 грудня 1950 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла сформульовані Комісією міжнародного права принципи 29 липня 1950 року.
Відповідно до Принципу І цього документу кожна особа, яка вчинила будь-яке діяння, що визнається відповідно до норм міжнародного права злочином, несе за нього відповідальність і підлягає покаранню. Саме закріплення на міжнародному рівні принципу індивідуальної кримінальної відповідальності є тим моментом, коли остаточно було визнано можливість особи відповідати за порушення норм міжнародного права. Даний принцип є центральним у системі загальних принципів міжнародного кримінального права і відображає фундаментальне досягнення сучасної кримінально-правової доктрини й правозастосовної практики, що визнали за необхідне відобразити в Римському статуті держави-учасники. Даний принцип закріплюється в пункті 2 статті 25 Римського статуту й встановлює, що «особа, що вчинила злочин, підпадає під юрисдикцію суду, несе індивідуальну відповідальність та підлягає покаранню відповідно до Статуту». Крім того, зміст принципу індивідуальної кримінальної відповідальності розширюється вказівкою в пункті 3 статті 25 Римського статуту на види й форми співучасті в злочині. Іншими словами, даний принцип відображає те, що кримінальна відповідальність носить суто індивідуальний характер, тобто може покладати тільки на особу, що скоїла злочинне діяння, передбачене Римським статутом, або була спільником у здійсненні подібного злочину.
Діюче міжнародне право не встановлює визначення поняття кримінальної відповідальності фізичних осіб чи якихось його аналогів. Існуюче в міжнародному праві поняття «міжнародно-протиправне діяння» не може застосовуватися до фізичних осіб. Оскільки навіть Комісія міжнародного права, яка сформулювала це визначення відносить його тільки до діянь держави.
Що ж стосується самого терміна «відповідальність», то його було запозичено з англійської політико-філософської літератури XVIII ст. для визначення обов’язків поведінки суб’єкта в майбутньому і негативних наслідків за його поведінку в минулому [33, с. 45]. Відповідальність поділяється на декілька видів. Ми зосередимо свою увагу на юридичній відповідальності, яку розуміють як негативні наслідки, які повинна перетерпіти особа, що порушила положення правової норми [24, с. 599]. Одним із підвидів юридичної відповідальності є кримінальна.
В теорії кримінального права поняття кримінальної відповідальності є надзвичайно дискусійним [11, с. 34-38].
Достатньо обґрунтованою в цьому плані є позиція П. А. Вороб’я, який вважає, що кримінальна відповідальність – це юридичний обов’язок особи, яка порушила певні кримінально–правові норми, із цього обов’язку випливають важливі юридичні наслідки – засудження, покарання, судимість [22, с. 136].
На думку деяких авторів [1, с. 151], встановлення відповідальності винних фізичних осіб згідно із нормами міжнародного права, часто вступає в суперечність із волею держави-правопорушника і є порушенням принципу суверенітету держави [9, с. 17]. З приводу цього, інші автори вважають, що кримінальна відповідальність фізичних осіб за порушення норм міжнародного права має два аспекти: з одного боку, це форма політичної відповідальності держави, яка виявляється в обмеженні її суверенітету, з іншого – кримінальна відповідальність конкретних фізичних осіб, яка випливає з норм міжнародного права [18, с. 151]. У будь якому випадку, політичний елемент є досить важливим для цього виду відповідальності [6, с. 26].
Що ж стосується особливостей відповідальності за порушення норм гуманітарного права, то можна виділити такі:
1) Відповідальність настає в результаті порушення норм міжнародного гуманітарного права. Як відомо, міжнародне гуманітарне право– система договірних і звичаєвих міжнародно-правових норм, що застосовуються як у міжнародних, так і у внутрішніх збройних конфліктах, встановлюють взаємні права та обов’язки суб’єктів міжнародного права щодо заборони або обмеження застосування певних засобів і методів ведення збройної боротьби, та забезпечують захист учасників і жертв збройного конфлікту. Звідси випливає особлива сфера його застосування − війни, міжнародні і неміжнародні збройні конфлікти. Застосування цієї галузі норм лише під час воєн та збройних конфліктів викликає певні особливості. Так, під час збройних конфліктів як правило запроваджується особливий режим – воєнний стан, який характеризується значним обмеженням прав та свобод людини, в тому числі базових. За таких умов, права особи стають особливо уразливі. Єдиною галуззю міжнародного права, яке повинно забезпечити особами мінімум прав і свобод, а також створити ефективний механізм їх захисту є міжнародне гуманітарне право. Саме тому, порушення його норм у ситуації збройного конфлікту призводить до особливо тяжких наслідків, та позбавляє мирне населення та інших жертв війни навіть того мінімального захисту.
2) Суб’єктом злочину завжди виступає комбатант. Іноді суб’єктом можуть виступати вищі посадові особи держави. Згідно з нормами міжнародного гуманітарного права учасників збройних конфліктів поділяють на дві основні групи: комбатанти на некомбатанти. Належність учасника збройного конфлікту до тієї чи іншої групи визначає його правовий статус, що надає йому певні права та обов’язки. Вперше коло осіб, що мають право брати участь у збройних діях, було окреслено у ІV Гаазькій конвенції 1907 року, що визнавала такими загони добровольців, а також мешканців незахопленої території, які добровільно беруться до зброї для боротьби з ворогом, що наступає, але не встигають утворити організовані збройні формування [15, с. 335].
Згідно з Додатковим протоколом І 1977 року, «особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях» (ст. 43, п. 2). Інакше кажучи, комбатанти мають право воювати. Це означає, що дозволено застосовувати силу і навіть убивати, і вони при цьому не несуть персональної відповідальності за свої дії, якщо б такі мали місце, коли б вони вчиняли як звичайні громадяни. До комбатантів відносять: 1) особовий склад збройних сил; (До цієї групи належать усі особи, що входять до складу збройних сил сторони конфлікту: кадрові військові, добровольці, члени ополчення. Міліція, поліція та інші воєнізовані організації можуть бути прирівняні до збройних сил за умови, що сторона, яка ввела їх до складу збройних сил, оголосить про це всім іншим сторонам конфлікту. При невиконанні такої умови членів особового складу цих сил розглядатимуть як цивільних осіб.); 2) населення не окупованої території, яке стихійно береться за зброю при наближенні ворога; 3) учасників руху опору, партизани. До комбатантів у даному випадку можна віднести осіб, що наділені владою, і можуть віддавати накази іншим комбатантам.
Крім комбатантів, обов’язок дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права покладається на інших осіб, що можуть віддавати їм безпосередні накази (як правило вищі посадові особи держави). Так, наприклад за законодавством Білорусії, України, Росії, США та більшості інших держав головнокомандувачем Збройних Сил є глава держави. Саме до їх повноважень належить оголошення війни. Він здійснює загальне керівництво армією тощо. Тому зрозуміло, що він також зобов’язаний дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, а у випадку їх порушення може бути притягнутий до відповідальності. Теж саме стосується і інших осіб, що не входять у склад збройних сил, але будучи державними службовцями є наділені повноваженнями віддавати накази комбатантам.
Таким чином, під відповідальністю фізичних осіб за порушення норм міжнародного гуманітарного права – це визначена нормами міжнародного права специфічна форма реалізації повноважень міжнародного співтовариства у сфері правосуддя щодо комбатантів та прирівняних до них осіб, які обвинувачуються у порушенні норм гуманітарного права, яка встановлює юридичний обов’язок винних вимушено зазнати осуду, а також передбачених нормами міжнародного права обмежень особистого, майнового або іншого характеру визначених обвинувальним вироком, які покладаються на винного органами міжнародної кримінальної юстиції чи окремої держави.
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 265 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |