Читайте также:
|
Воєнний злочин – це таке порушення права війни або міжнародного гуманітарного права, за здійснення яких конкретні особи несуть кримінальну відповідальність [10, с. 7].
Поняття «воєнний злочин» виникло відносно недавно − у другій половині ХІХ століття коли було прийнято Женевську конвенцію 1864 року та ряд інших документів, що регулювали порядок ведення воєнних дій. Однак перші обмеження на дії під час збройних конфліктів можна віднести ще до 3000 р. до н.е. в Єгипті. Існували такі обмеження і в інших народів, так у стародавньому Кита про них згадує Сунь Цзи (VI століття до н.е.) [34, с. 102]. В древній Греції такі правила мали силу закону [18, с. 14-18]. Більш чітко поняття воєнного злочину фігурує в індійському Кодексі Ману (200 р. до н. е.) [9, с. 49-50]. Згодом воно було запозичене Римським правом, а потім розповсюдилося серед інших народів [30, с. 44-45]. Першим прецедентом притягнення особи до відповідальності за вчинення воєнного злочину можна вважати згаданий нами суд над Петером фон Гагенбахом в Австрії у 1474 році, якого судили за звірства, допущені під час війни. Сам термін «воєнний злочин» вперше вживається в ст.44 та 47 Кодексу Лібера 1863 року [49, с. 5].
У 1945 році Статут Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі визначив воєнні злочини як порушення законів і звичаїв війни, що включають вбивства, жорстоке поводження або депортацію цивільного населення на окупованих територіях; вбивство або жорстоке поводження з військовополоненими; вбивство заручників; розкрадання державної або приватної власності; безглузде знищення населених пунктів; руйнування, що не зумовлені воєнною необхідністю (ст.6).
Женевські конвенції 1949 року, в яких було кодифіковано міжнародне гуманітарне право після Другої світової війни, окрім іншого, міститься першим в історії перелік «воєнних злочинів – серйозних порушень конвенцій». Причому кожна з чотирьох Женевських конвенцій подає власний перелік серйозних порушень. До них відносяться наступні дії: навмисне вбивство; катування і нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти; навмисне спричинення важких страждань або серйозного каліцтва; нанесення шкоди здоров’ю; незаконне знищення і привласнення майна, якщо воно не викликане воєнною необхідністю; примушування цивільної особи або військовополоненого служити в збройних силах держави противника; позбавлення права на неупереджене і нормальне судочинство; незаконна депортація, переміщення цивільних осіб, що перебувають під захистом; незаконний арешт цивільної особи, що перебувають під захистом; захоплення заручників. Додатковий протокол I 1977 року розширив захист, що надається Женевськими конвенціями під час міжнародних конфліктів, включивши в число серйозних порушень проведення певних медичних експериментів; перетворення цивільного населення, окремих цивільних осіб або демілітаризованих та безпечних зон в об’єкти нападу; здійснення нападу не вибіркового характеру, що зачіпає цивільне населення або цивільні об’єкти, коли відомо, що такий напад буде причиною великої кількості смертних випадків та поранень серед цивільних осіб; віроломне використання порушуючи емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та інших захисних та розпізнавальних знаків; переміщення окупуючою державою, частини її власного цивільного населення на окуповану територію або депортація чи переміщення всього або частини населення окупованої території; невиправдана затримка репатріації військовополонених або цивільних осіб; апартеїд; напад на історичні пам’ятники та ряд інших.
Не всі порушення Женевських конвенцій та Додаткових протоколів є воєнними злочинами. Лише найбільш важкі порушення цих документів відносяться до категорії злочинів. Як і міжнародне право, гуманітарне поділяє всі правопорушення на серйозні, які вважаються злочинами та є підставою кримінальної відповідальності та несерйозні, які тягнуть інші види юридичної відповідальності зокрема дисциплінарну. Однак, визначення поняття воєнного злочину в міжнародному договорі аж ніяк не є перешкодою для криміналізації інших несерйозних порушень норм гуманітарного права на національному рівні. Так, в Бельгії воєнним злочином вважається будь-яке порушення Женевських конвенцій та Додаткових протоколів вчинене під час збройного конфлікту [20, с. 67], а у військових статутах США воєнним злочином взагалі вважається будь-яке порушення норм міжнародного гуманітарного права в тому числі - законів та звичаїв ведення війни [21, с. 49].
Однак, довгий час норми про серйозні порушення норм гуманітарного права могли застосовуватися лише щодо міжнародних конфліктів і лише щодо дій, здійснених проти осіб, що знаходяться під захистом або в ході проведення воєнних операцій [18, с. 37-38].
Однією із проблем пов’язаних із визначеннями поняття воєнного злочину є проблема їх поділу на міжнародні злочини та злочини відповідальність за які наступає відповідно до національного законодавства. Якщо перелік перших визначається нормами міжнародного права, то других національним кримінальним законодавством конкретної держави. Договори в сфері міжнародного гуманітарного права передбачивши обов’язок держави імплементувати норми про кримінальну відповідальність за воєнні злочини в національне законодавство, не заборонили криміналізувати інші правопорушення, що можуть бути вчинені під час збройних конфліктів та віднести їх до воєнних злочинів. Саме таким чином, у національних кримінальних кодексах з’явилися нові склади злочинів, які вважаються воєнними. Деякі, держави розширили перелік дій які вважаються воєнними злочинами включивши до них взагалі всі порушення норм міжнародного гуманітарного права, а не тільки серйозні порушення, як це передбачено чинним міжнародним правом. Проте, відповідальність за них наступає відповідно до норм національного права конкретної держави, а за «міжнародні» воєнні злочини відповідно до норм міжнародного права.
На нашу думку, на сьогоднішній час можна виділити чотири ознаки воєнних злочинів:
1) Вчинення дій, що вважаються серйозними порушеннями норм міжнародного гуманітарного права. Як було сказано до них відносять грубі порушення чотирьох Женевських конвенцій 1949 року, Додаткових протоколів до них 1977 року, Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 років, Гаазької конвенція 1954 року, Протоколу про захист культурних цінностей під час воєнних конфліктів 1954 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976 року, ряду інших документів в сфері міжнародного гуманітарного права, а також грубі порушення законів та звичаїв ведення війни.
2) Об’єктом посягання є підзахисні особи (особи, що знаходяться під захистом), та їх права. Війна це завжди відносини між державами (чи іншими суб’єктами міжнародного права). Метою війни є знищення військового потенціалу держави-противника, його збройних сил, техніки, військових об’єктів, з метою досягнення певних політичних цілей [30, c. 113]. Об’єктом нападу не можуть особи та об’єкти, які не є військовими. Саме тому міжнародне гуманітарне право вводить особливе поняття підзахисні особи, для позначення того з метою захисту чиїх інтересів воно діє. Підзахисними особами є найбільш вразливими та беззахисними, їх захоплення чи знищення не приносить жодної воєнної переваги; тому такі дії вважаються воєнними злочинами.
3) Такі дії вчиняються комбатантами або особами, які можуть віддавати їм накази. Норми міжнародного гуманітарного права мають на меті врегулювати відносини між державами, з метою максимально захистити жертв війни. Таким чином, виконання їх приписів держави покладають на свої збройні сили та прирівняні до них формування, рухи опору, населення не окупованої території, що стихійно береться за зброю при наближенні ворога партизани тощо. Вважається, що такі особи, які отримали від держави право вести збройну боротьбу [17, c. 7] і в даному випадку виступають як представники держави. Саме на комбатантів покладається безпосередній обов’язок втілювати в життя положення норм міжнародного гуманітарного права, оскільки тільки вони мають законне право вести воєнні дії. Дане положення випливає із самого поняття комбатантів, однією з ознак яких вважається обов’язок дотримуватися законів та звичаїв ведення війни. Крім комбатантів, обов’язок дотримуватися гуманітарного права покладається на інших осіб, що можуть віддавати їм безпосередні накази. Так, наприклад за законодавством України, Росії, США та більшості інших держав головнокомандувачем збройних сил є глава держави. Саме до його повноважень належить оголошення війни або воєнного стану (з подальшим схваленням такого рішення парламентом). Він здійснює загальне керівництво збройними силами тощо. Тому зрозуміло, що він також зобов’язаний дотримуватися нори міжнародного гуманітарного права, а у випадку їх порушення може бути притягнутий до відповідальності, у тому числі міжнародної. Теж саме стосується й інших осіб, що не входять до складу збройних сил, але як державні службовці наділені повноваженнями віддавати накази комбатантам. У випадку, якщо серйозні порушення гуманітарного права вчиняються особами, які не мають права воювати, то вони у залежності від тяжкості злочину будуть нести кримінальну відповідальність за національним правом у загальному порядку, або ж кримінальну відповідальність за порушення норм міжнародного права, проте вже не за воєнні злочини, а в залежності від вчинених дій – за злочини проти людяності, геноцид або інші злочини.
4) Ці дії вчиняються під час збройного конфлікту, і є з ним пов’язаними. Як відомо, міжнародне гуманітарне право має на меті захист жертв збройних конфліктів. Як зазначалося, до них відносяться особи, які не приймають або через хворобу чи поранення перестали приймати участь у збройному конфлікті. Сфера дії міжнародного гуманітарного права обмежується збройним конфліктом (крім деяких норм, що діють і в мирний час, а також тих, що продовжують діяти ще протягом певного періоду після завершення збройного конфлікту). А оскільки, зрозуміло, що порушити норму права, можна лише в той момент коли вона діє, то порушення норм гуманітарного права може бути вчинене лише під час збройного конфлікту.
Як бачимо, сучасна практика виходить майже з ідентичних міркувань.
Визначивши ознаки, притаманні воєнним злочинам, можемо сформулювати їх поняття. Таким чином, воєнним злочиномвважається міжнародний злочин, що вчиняється комбатантом під час збройного конфлікту і полягає у масовому і серйозному порушенні норм міжнародного гуманітарного права та посягає на підзахисних осіб та їх права.
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 135 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |