Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Философия позитивизма: этапы развития

Винятки та обмеження в майнових правах автора. Перелік ви­падків правомірного вільного використання творів (винятків) перед­бачений ст. 444 ЦК та статтями 21-25 Закону і носить вичерпний ха­рактер. Усі зазначені у нормах винятки встановлені з врахуванням інтересів суспільства і мають певну інформаційну, соціальну, загаль­нокультурну або освітню мету. До них належать наступні:

1) використання цитат з опублікованих творів з полемічною, кри­тичною, науковою або інформаційною метою в обсязі, виправданому цією метою;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звуко- та відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

3) відтворення у пресі, публічне виконання і публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей і публічно сповіщених творів з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань, коли таке використання прямо не заборонено автором;

4) відтворення та доведення творів до відома публіки за допомо­гою засобів фотографії, кінематографії, ефірного та кабельного мов­лення з метою висвітлення поточних подій в обсязі, виправданому ін­формаційною метою;

5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних пуб­ліці виставках, аукціонах, ярмарках, колекціях, для висвітлення зазна­чених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях;

6) публічне сповіщення та відтворення у періодичних виданнях публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подіб­них творів з інформаційною метою;

7) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

8) відтворення творів для судового і адміністративного провад­ження в обсязі, виправданому цією метою;

9) публічне виконання музичних творів під час офіційних, релігій­них, ритуальних церемоній;

10) відтворення репрографічним способом (тобто способом фото­копіювання і подібними йому, виключаючи запис в електронній фор­мі) некомерційними бібліотеками та архівами одного примірника статей, уривків з письмових творів та невеликих творів за запитами фізичних осіб з метою їх освіти, навчання, приватного дослідження;

11) відтворення репрографічним способом некомерційними біб­ліотеками та архівами з метою збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника, якщо одержання такого примірника іншим шляхом неможливе;

12) відтворення уривків з опублікованих творів з метою навчання;

13) відтворення навчальними закладами репрографічним спосо­бом опублікованих статей, невеликих творів або уривків з письмових творів для аудиторних занять;

14) використання комп'ютерних програм у вигляді:

- внесення змін до комп'ютерної програми (модифікація) з метою забезпечення її функціонування на конкретних технічних засобах особи-користувача;

- використання відповідно до призначення програми;

- виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з особою, яка має авторське право;

- виготовлення однієї копії комп'ютерної програми для архівних цілей або для заміни втраченого, знищеного або непридатного право­мірно придбаного оригіналу;

- декомпілювання комп'ютерної програми, тобто перетворення її з об'єктного коду у вихідний текст з метою досягнення її здатності до взаємодії з іншими комп'ютерними програмами, Інформація, одер­жана в результаті декомпіляції, не може використовуватися для роз­роблення схожої комп'ютерної програми;

- вивчення, дослідження програми у процесі її завантаження, по­казу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять з метою визна­чення ідей і принципів її роботи;

15) відтворення правомірно оприлюднених творів в особистих цілях для кола сім'ї, крім творів архітектури у формі будівель і спо­руд, комп'ютерних програм, репрографічного відтворення книг, нот­них текстів, творів образотворчого мистецтва,

Обмеження (певне звуження обсягу майнового права) полягає у тому, що особа, яка має авторське право, не може заборонити вказане у законі використання, але вправі вимагати за нього виплати винаго­роди. Так, обмеженням прав є встановлена ч. 2 ст, 25 Закону можли­вість вільно, без згоди автора, відтворювати у домашніх умовах ви­ключно в особистих цілях твори, зафіксовані у фонограмах, відеогра­мах та їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники. Ця винагорода включається в ціну обладнання та матеріальних но­сіїв, за допомогою яких можливо здійснити відтворення твору вик­лючно в домашніх умовах. Відрахування авторської винагороди у ви­гляді певних відсотків від вартості зазначених товарів провадиться виробниками та імпортерами відповідного обладнання і матеріаль­них носіїв організаціям колективного управління, уповноваженим Міністерством освіти і науки на збирання і розподіл зазначених коштів. Далі ці кошти розподіляються між суб'єктами авторського права, виконавцями, виробниками фонограм та відеограм. Частиною 7 ст. 42 Закону визначено відсотки, за якими організації колективного управління мають розподіляти отримані кошти між правоволодільцями, якщо спеціальними угодами між ними не передбачений інший по­рядок. Так, автори вправі отримати 50 відсотків, виконавці - 25 від­сотків, а виробники фонограм чи відеограм - 25 відсотків отриманих відрахувань. Розмір відрахувань, що мають сплачуватися виробника­ми та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, встановлено по­становою КМУ від 27 червня 2003 р. № 992.

Винятки та обмеження майнових суміжних прав. Правомірне використання об'єктів суміжних прав без згоди правовласників та без виплати їм винагороди, тобто винятки у виключних правах, допус­каються тільки у випадках, встановлених законом. Ці винятки аналогічні виняткам та обмеженням майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів і можуть мати місце у разі:

1) використання коротких уривків з фонограм, відеограм, програм мовлення з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою у обсязі, виправданому цією метою;

2) доведення фонограм, відеограм до відома публіки з метою освіт­лення поточних подій у обсязі, що виправдовується інформаційною метою;

3) відтворення фонограм, відеограм, програм мовлення для вико­ристання в адміністративному та судовому провадженні у обсязі, що виправдовується цією метою;

4) публічного виконання фонограм, демонстрування відеограм під час офіційних, релігійних церемоній та похоронів,

Обмеження майнових суміжних прав допускаються законом та­кож тільки у визначених випадках і означають звуження виключного права до можливості одержувати винагороду за певне використання об'єкта, але без права забороняти таке. Обмеження встановлені щодо використання фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, а також програм мовлення з учбовою або науково-дослідницькою ме­тою у обсязі, який виправдовує дану мету, за умови виплати справед­ливої винагороди суб'єктам суміжних прав з урахуванням кількості відтворених примірників. Проте відтворені таким чином примірники не можуть бути експортовані за межі України.

Як обмеження майнового права допускається без згоди виконав­ців, виробників фонограми і відеограми, але за умови виплати їм ви­нагороди, відтворення у домашніх умовах в особистих цілях фоног­рам, відеограм, зафіксованих у них виконань, та їх примірників, Виплата винагороди здійснюється у формі відрахувань від вартості обладнання і матеріальних носіїв, призначених для відтворення у до­машніх умовах. Порядок відрахування цих платежів правовласникам було розкрито вище.

Ще одне обмеження щодо використання фонограм та відеограм, опублікованих з комерційною метою, встановлено ст. 43 Закону. Воно поширюється на випадки публічного виконання та публічного спо­віщення таких комерційних фонограм та відеограм, які дозволяються без згоди суб'єктів суміжних прав, але з виплатою їм винагороди за­лежно від тривалості кожного використання та розміру одержаних від цього доходів. Розмір, порядок отримання та розподіл цієї винагороди між правовласниками регулюється постановою КМУ від 18 січня 2003 р. № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за вико­ристання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати».

Важливими принципами застосування винятків та обмежень май­нових прав є обов'язкове додержання особистих немайнових прав суб'єктів суміжних прав₅ а також недопущення завдання шкоди нормальній експлуатації виконань, фонограм, відеограм і програм мов­лення.

Философия позитивизма: этапы развития

Просмотров: 4455

Позитивизм (от лат. positivus - «положительный»).

Главный вопрос - взаимоотношения философии и науки. Главный тезис - подлинное (положительное) знание может быть получено только специальными науками. Первая историческая форма позитивизма появилась в 30-40-х гг. XIX в. как антитеза традиционной метафизике - учению о всеобщих принципах бытия, знание о которых не может быть дано в чувственном опыте.

Огюст Конт (1798- 1857) - основатель позитивитизма и социологии:

1) продолжил традиции Просвещения: наука способна к бесконечному развитию;

2) дал классификацию наук, разработанных энциклопедистами.

Утверждал, что попытки приспособить «метафизическую» проблематику к науке обречены, наука не нуждается в философии, а должна опираться на себя.

«Новая философия» должна решительно порвать со старой, метафизической («революция в философии»), ее главная задача - обобщение научных данных, полученных в частных, специальных науках. Вторая форма позитивизма (рубеж XIX-XX вв.) – немецкий философ Рихард Авенариус (1843-1896) и австрийский физик и философ Эрнст Мах (1838-1916).

Основные течения - Махизм и эмпириокритицизм. Махисты отказывались от внешнего источника знания (в противовес «вещи в себе» И. Канта) и возрождали традиции Д. Беркли и Д. Юма.

Главная задача философии позитивизма - в создании теории научного познания. Рассматривали научные понятия в качестве знака (теория иероглифов) для экономного описания элементов опыта – ощущений.

Третья форма - 10-20-х гг. XX в. - Неопозитивизм (или аналитическая). Несколько направлений.

Логический позитивизм, или эмпиризм, - Мориц Шлик (1882-1936), Рудольф Карнап (1891 - 1970) и др.

В центре - проблема эмпирической осмысленности научных утверждений: философия не является ни теорией познания, ни содержательной наукой о какой-либо реальности. Это род деятельности по анализу естественных и искусственных языков, Принцип логического позитивизма - верификация (от лат. - «истинный» и «делать»): эмпирическое подтверждение теории науки путем сопоставления с наблюдаемыми объектами, чувственными данными, экспериментом. Научные выводы, не подтвержденные опытом, не имеют познавательного значения, являются некорректными. Суждение о факте называется протоколом или протокольным предложением.

Ограниченность верификации – универсальные законы науки несводимы к совокупности протокольных предложений. Сам принцип проверяемости не мог быть исчерпаем простой суммой какого-либо опыта. Сторонники лингвистического анализа, другого направления неопозитивизма, Джордж Эдуард Мур (1873-1958) и Людвиг Витгенштейн (1889-1951) отказались от верификационной теории значения и подобных тезисов.

Четвертая форма позитивизма - Постпозитивизм - отход от многих принципиальных положений позитивизма.

Карл Поппер (1902- 1988): философские проблемы не сводятся к анализу языка. Главная задача в философии состоит в демаркации - разграничении научного и ненаучного знания. Метод демаркации основан на принципе фальсификации - опровержимости любого утверждения, относящегося к науке. Если теория не может быть опровергнута, она относится не к науке, а к религии.

55. Философия возрождения (обзор)

Эпоха Возрождения - переход от Средневековья к Новому времени (XIV-XVII вв.)

Средневековая философия оформила принцип абсолютной личности - Бога; земная жизнь человека - подготовка к загробной под руководством церкви. Переход к городскому образу жизни, развитие промышленности выявляют значимость человека, его творческую активность.

В новых воззрениях - преемственность от среднепоковья и античности.

Возрождение античного наследия (Н. Кузанский, М, Фичино, Леонардо да Винчи, Микеланджело, Дж. Бруно).

Вершина античной философии - Неоплатонизм; единое благо - мировой Ум - мировая Душа - Космос.

В средневековой философии это трансформировалось в: Бог-Отец - Христос - Святой Дух - все сущее. Сдвиг в сторону субъекта - абсолютной личности. В эпоху Возрождения - еще шаг в эту сторону - к атропоцентризму: в центре мироздания - человек. Теоцентризм сохраняется.

Однако интересует человек: его природа, самоценность, творчество, красота и самоутверждение. Образуются два центра, совместить которые не удается.

Однако цельность философских систем интересует меньше, чем человек.

Философы эпохи Возрождения максимально использовали античный и средневековый неоплатонизм: от первого - эстетическое внимание к телесному, природному; от второго - понимание человека как одухотворенной личности (антропологический неоплатонизм).

Человек - творец и художник - «перенимает» творческую функцию Бога. Творения реализует в телесном, в совершенном единении его с духовным. Совершенство - это красота.

Эстетическое - доминирующий аспект философии эпохи Возрождения, но без утраты духовного. В искусстве сюжеты из Библии, но воплощение - через изображение реальных людей, автопортреты. К знанию Библии добавляется энциклопедическая образованность. Красота должна быть математически строгой. Математика оформляет субъективное (показатель: выработана геометрическая концепция линейной перспективы - объективного порядка зрительного восприятия).

Гуманизм. Этика нарождавшейся энергичной буржуазии. Антропоцентризм - переворот в мировоззрении. Как проявление - противостояние схоластике, ее критика, осмеяние. Право на поиск истины, критика догматизма. Основной вопрос – благородство человека. Оно - в доблести духа (не в родовитости, не в богатстве), которую человек сам в состоянии довести до совершенства через науку, искусство, труд.

Тот, кто трудится, имеет право на богатство. Защита частного интереса, индивидуализм.

Утилитаризм - цель жизни и добродетель - польза. Личные интересы согласовываются с чужими, принося другим пользу и радость, что невозможно без дружбы и любви.

Ориентация гуманизма на свободомыслие, справедливое общество с республиканским строем.

Реальных исторических перспектив не было.