Читайте также:
|
Залежно від змісту і спрямованості дій партнерів виділяють такі рівні спілкування:
1) конвенційний (від лат. соnvencionalis — відповідно до договору) — здійснюється відповідно до прийнятих правил,
Рис. 1. Взаємозв'язок етапів педагогічного спілкування
обмежений певними умовами, які заздалегідь визначені та прийняті. Потребує високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил;
2) примітивний — для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співрозмовник виявляється усього-на-всього предметом, потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — треба ним оволодіти, коли заважає — відштовхнути, знехтувати;
3 ) маніпулятивний — рівень спілкування, коли партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти;
4) стандартизований — спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок";
5) ігровий — спілкування відбувається в ігровій формі, що потребує від партнерів прояву творчості, добору таких прийомів, які допомагали б підтримувати запропонований тон;
6) діловий — передбачає організацію співрозмовника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів;
7) духовний — вищий рівень людського спілкування. При такому спілкуванні партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої поваги, шанобливості.
Також можна виділити і такі види спілкування:
1) вербальне — основним засобом є слово;
2) мануальне (від лат. manualis — ручний) — засобом спілкування є рухи рук (жести);
3) матеріальне — одна людина спілкується з іншою за допомогою певних матеріальних речей (іграшки, одяг, продукти харчування та ін.); цей вид спілкування опосередковано об'єднує багатьох людей різної статі та професій у своєрідних, часто безпосередньо не бачених партнерів;
4) технічне — радіо, кіно, телебачення, телефон тощо; тут технічні пристрої допомагають людям спілкуватися один з одним, а також із колективами, зближуючи між собою багатьох людей;
5) біоенергетичне — пов'язане із сприйняттям біоенергетичних полів партнерів безпосередньо або на відстані. Цей вид спілкування ще мало вивчений і приховує в собі багато загадок.
Названі види спілкування діють не завжди автономно. У багатьох випадках люди у процесі спілкування використовують одночасно різні види, тим самим збагачуючи своє спілкування.
Під час реалізації функцій спілкування виникає багато його видів, які класифікують за різними ознаками.
1. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом виокремлюють такі види спілкування:
— необхідне. Йдеться про міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність стає неможливою;
— бажане. Передбачає міжособистісні контакти, що сприяють успішному розв'язанню виробничих, виховних та інших завдань;
— нейтральне. За таких обставин міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню завдань;
— небажане. Міжособистісні контакти, які ускладнюють досягнення завдань спільної взаємодії.
2. За безпосередністю контактів розрізняють міжособистісне та масове спілкування. Йдеться про те, що учасниками спілкування можуть бути як конкретні індивіди, так і опосередковані групи людей.
Міжособистісне спілкування виявляється у безпосередніх контактах, які визначаються і регулюються усією системою суспільних відносин, умовами суспільного виробництва, інтересами людей і груп. Тому його ще називають прямим, безпосереднім спілкуванням на відміну від опосередкованого масового.
Масове спілкування є анонімним, спрямованим не на конкретного індивіда, а на маси людей, і здійснюється найчастіше за допомогою засобів масової комунікації. Одна з умов його — певна просторово-часова дистанція. Тому спілкування переважно одностороннє, оскільки людина може лише сприймати інформацію від інших генерацій, суспільств, епох, але не може їм її передавати.
3. За типом зв'язків між учасниками взаємодії виокремлюють монологічне і діалогічне спілкування.
Монологічне спілкування передбачає одностороннє спрямування інформації, коли один з учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, не відчуваючи при цьому необхідності в зворотному зв'язку з партнером. Найчастіше це відбувається за позиційної нерівноправності партнерів по спілкуванню, коли один із них є впливовою особою, наділеною активністю, усвідомлюваними цілями і правом їх реалізувати. Співрозмовника він сприймає як особу пасивну, що має цілі не настільки значущі, ніж його. За таких умов відбувається суб'єкт-об'єктне спілкування.
Діалогічне спілкування передбачає ставлення до іншої людини як до цінності, неповторної індивідуальності. Йдеться про взаємини індивідів як активних суб'єктів, коли кожний учасник ставиться до свого партнера не як до об'єкта, і, адресуючи йому інформацію, аналізуючи його мотиви, цілі, установки, сподівається на адекватну реакцію та ініціативу. Діалогічний вид спілкування допомагає людині відкрити відмінну від власної реальність, тобто реальність іншої людини, її почуттів, уявлень, думок, реальність навколишнього світу. Тому його часто називають гуманістичним спілкуванням, яке характеризують такі принципи (К. Роджерс):
— конгруентність (лат. congruentia — відповідність, узгодженість) партнерів по спілкуванню. Йдеться про відповідність соціального досвіду, його усвідомлення і засобів спілкування учасників взаємодії;
— довірливе сприймання особистості партнера. За таких умов неактуальним є оцінювання якостей і рис співрозмовника, оскільки домінує сприйняття його як певної цінності;
— сприймання іншого учасника взаємодії як рівного, який має право на власну точку зору і рішення. Йдеться не про фактичну рівність партнерів, особливо в ситуаціях, де виявляється різна соціальна позиція (вчитель — учень, лікар — пацієнт тощо), а про рівність людей у їх людській суті;
— проблемний, дискусійний характер спілкування. Це означає, що розмова має розгортатися на рівні позицій, а не на рівні догм;
— персоніфікований характер спілкування. Це розмова від імені власного “Я”: “Я так думаю”, “Я переконаний” та ін.
Гуманістичне спілкування є найприйнятнішим з огляду на продуктивність міжособистісних контактів.
Вітчизняна психологія розглядає діалог (розмову між двома або кількома особами) у таких площинах:
— первинна, родова форма людського спілкування, яка визначає повноцінність психічного розвитку особистості;
— провідна детермінанта розвитку особистості, що забезпечує функціонування механізму інтеріоризації, коли зовнішня первинна взаємодія переходить “всередину” людини, визначаючи цим її індивідуальну психологічну своєрідність;
— принцип і метод вивчення людини, які реалізуються шляхом реконструкції змісту внутрішніх смислових полів суб'єктів діалогічної взаємодії;
— комунікативний процес, що розгортається за своїми законами і внутрішньою динамікою;
— певний психофізичний стан, що функціонує в міжособистісному просторі людей, які спілкуються; цей стан є близьким до інфантильного переживання стану емоційного комфорту під час фізичного контакту матері й дитини;
— вищий рівень організації взаємин і спілкування між людьми, який органічно є близьким до первинної природи людської психіки, а тому — оптимальним для нормального психічного функціонування і особистісного розвитку людей, реалізації їх потреб, прагнень, намірів;
— найефективніший метод педагогічних, ідеологічних, інтимних, психокорекційних та інших впливів;
— творчий процес спільного пошуку істини, краси, гармонії.
Дві особистості у стані діалогу утворюють спільний психологічний простір, часову тривалість, єдину емоційну подію, коли вплив перестає існувати, поступившись місцем психологічній єдності суб'єктів, у якій розгортається творчий процес взаєморозкриття, виникають умови для саморозвитку. Отже, діалог є рівноправним суб'єкт-суб'єктним спілкуванням, яке має на меті взаємопізнання, а також самопізнання і саморозвиток його учасників.
Соціально-психологічний зміст діалогічного спілкування полягає в забезпеченні взаємодії, взаємозв'язку, взаємин, спільної діяльності людей, передаванні від покоління до покоління форм культури, норм, традицій, соціального досвіду. Важливими умовами його є повноцінність і принципова рівноправність учасників взаємодії, незалежно від їх віку, соціального статусу, рівня знань і досвіду. Діалогічність спілкування передбачає визнання за співрозмовником права на власну думку, позицію, яку він мусить обґрунтувати.
4. За тривалістю взаємодії розрізняють довготривале і короткочасне спілкування. Одні люди заздалегідь налаштовані на певну тривалість взаємодії, намагаючись не допустити того, щоб спілкування їх поглинуло. Інші — в кожному акті комунікації шукають можливості для розширення сфери контакту, продовжуючи спілкування. Коли схильні до короткочасного спілкування індивіди опиняються в ситуації, що вимагає тривалої взаємодії з одним або кількома співрозмовниками, вони відчувають себе некомфортно, не знають, чим заповнити паузи, швидко “виснажуються”. Подібне відбувається і з тими, хто схильний до довготривалих контактів: в ситуації жорстко регламентованої взаємодії їм доводиться постійно блокувати свою потребу в отриманні додаткової інформації від партнера по спілкуванню.
До особливої категорії належить конфліктне спілкування, яке характеризується зіткненням різних поглядів, інтересів і дій людей та груп. Спричинює його суперечність, що представляє найсуттєвіші потреби, прагнення, інтереси, цілі, статусно-рольові параметри учасників взаємодії. Небезпека такого спілкування полягає у наповненості негативними емоціями, стресами, переживаннями, розчаруваннями тощо. Психологічна його ціна надзвичайно висока. Під час конфлікту змінюється система відносин і цінностей, люди по-іншому починають сприймати реальність, вдаватись до не властивих їм дій. Щоб управляти конфліктною ситуацією, необхідно знати психологічний механізм конфліктів, враховувати, що у взаємодії завжди є джерела і причини для їх виникнення.
Стратегії конфліктного спілкування:
КонкуренціяСупроводжується суперництвом учасників спілкування, відкритою боротьбою за свої інтереси, протиборством. Обов'язково передбачає переможця і переможеного. Під час такого спілкування люди задовольняють власні інтереси на шкоду інтересам інших, змушуючи їхприймати саме своє рішення.
Уникання Супроводжується ухилянням, втечею, намаганням людини вийти із конфліктної ситуації, не розв'язуючи її, не поступаючись своїм, але і не наполягаючи на ньому. Людина не відстоює свої права, не співпрацює з партнером по взаємодії для виробленняпевного рішення.
Співробітництво. Вважається найпродуктивнішою стратегією, адже спрямоване на пошук рішення, котре б задовольняло інтереси обох сторін. Дотримуючись цієї позиції, індивід бере активну участь у розв'язанні конфлікту і захищає свої інтереси, але прагне при цьому співпрацювати з протилежною стороною. Порівняно з іншими стратегіями співробітництво вимагає тривалої роботи, оскільки необхідно спочатку “викласти” потреби, турботи та інтереси обох сторін, а потім — обговорити їх. За наявності часу і значущості проблеми ця стратегія є гарним способом вироблення взаємовигідного рішення.
Компроміс. Проблема врегульовується шляхом взаємних поступок: обидві сторонни поступаються чимось, що забезпечує спільне розв'язання проблеми.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 140 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |