основний тип восточнохристианского храму, що зложився у Візантії й успадкований архітектурою Древньої Русі. Являє собою квадратне в плані будівля, усередині якого два пересічні рукави, перекритих склепіннями, утворять хрест. У средокрестии (місці перетинання рукавів) перебувають чотири вертикальні опори, з’єднані арками. На них опирається купол, споруджений на циліндричному (рідше багатокутному) барабані. Переходом від арок до циліндричної підстави барабана служать вітрила (перекриття у формі ввігнутих трикутників, що нагадують за формою надуті вітром корабельні снасті) або тромпи (перекриття у формі сегмента конуса). Кутові простори між рукавами хреста перекриваються склепіннями або невеликими куполами. Хрестово-купольна система загалом зложилася у Візантії в 5 в.; остаточно сформувалася в 9–12 вв. У цей час, крім типових хрестово-купольних будівель, зводилися храми з куполом, що опирається на вісім колон, на дві стіни й два стовпи й т.д. Хрестово-купольні храми могли бути як одноглавими (з одним куполом; храм Покрова Богородиці на Нерли, 1165), так і многоглавими (25-главая Десятинна церква в Києві, 990-96; 13-главий храм Св. Софії Київської, 1037;
Центричність хрестово-купольного храму, сходження вгору його архітектурних обсягів зримо виражали символіку будівлі як втілення Божественного космосу. З 9 в. у Візантії, а пізніше на Русі була розроблена символіка троичности (трёхчастного розподілу) архітектурних форм і мальовничого оздоблення хрестово-купольного храму як по вертикалі, так і по горизонталі. У західній частині храму розташовувався нартекс (притвор, переддень), що символізує землю. За ним ішла основна, центральна частина – наос, або неф (лат. navis – корабель), приміщення для що моляться, символічно з’єднуюче небо й землю й уподібнене рятівному судну в гріховному життєвому морі. Третя, вівтарна частина – небо, місце перебування Бога. Так само чітко (на відміну від храмів-васильок) проводилося членування по вертикалі, якому строго відповідала система настінних розписів і мозаїчного оздоблення. Верхня зона – «небо» – містила в собі купола, склепіння верхнього рівня й конхи (напівкруглі перекриття) апсид; тут перебували зображення Христа, Богоматері й ангелів. Друга зона – вітрила (або тромпи) і верхні частини стін, на яких поміщали зображення ангелів й апостолів. І, нарешті, третя зона – більше низькі склепіння й нижні частини стін. На стовпах розташовували строгі фігури святих мучеників і воїнів – «стовпів церкви», що подають благий приклад і зміцнюють у вірі вартим рядом людей.
Собор Софії
Вершиною розвитку арочно-звідних структур є велична купольна базиліка собору Софії у Константинополі, побудована грецькими архітекторами Анфімієм із Трал та Ісидором з Мілету в 532-537 р. за часів правління Юстиніана. Це найбільш величне і найбільш відоме произведение візантійського зодчества.
Собор Софії був головною будівлею Візантійської імперії та придворним храмом імператора. Тут імператор виходив до народних мас в оточенні світи та духовенства. У створенні сильного емоційного враження архітектурі відводилося основне місце.
Купольна базиліка храму (додаток 2) ніби поєднувала у собі особливості структури видатних римських споруд - базиліки Констянтина та Пантеона. Однак загальні розміри собору Софії значно перевищують їх, а конструктивна основа значно відрізняється від прототипів.
У плані храм являє собою прямокутник зі сторонами 74.8 Х 69.7 м. Центральний простір формується чотирма масивними пілонами висотою 23 м, пов'язаних між собою підпружними арками та парусами, на які спирається центральний купол діаметром 31м. У цілях максимального облегшення конструкції ребра куполу та заповнення між ними викладалось зі спеціально виготовленої пемзової цегли на товстих шарах цементного розчину. Створена чітко спів діюча система купольного і під купольних просторів, що зливаються в однин великий простір головного нефу.
Інтер'єри відрізнялися багатством форм и обробки (додаток 3). Тут просторовість та повітряність поєднуються з гігантським масштабом. Однак не дивлячись на грандіозні розміри, архітектурні форми не подавляють людину.
Важливою особливістю інтер'єру є його тектонічна ясність, підкреслена обробкою та освітленням. Просторова, пластична та урівноважена конструкція - основа виразності. Система сферичних поверхонь - купол, паруса, півкупола та конхи ескедр - акцентовані мозаїчними зображеннями на золотому фону (додаток 4). Світове рішення композиції також підкреслювало значення сферичних форм, особливо куполу. Для цієї цілі слугують численні пройми, влаштовані в нижній частині куполу та пів куполів, а також наростаюча від периферії до центру інтенсивність світових потоків, яка досягає своєї кульмінації в достатньому освітленні під купольного простору з-під сфери через пройми у її основі. Освітлений купол ніби парирує нд усім інтер'єром, підкреслюючи його повітряність та просторовість.
Собор Софії в Константинополі значно вплинув на наступний розвиток архітектури. І хоча жодна будівля вже не досягала розмірів цього храму, його композиція була зразком, якому слідували протягом багатьох років.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 267 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |