Читайте также:
|
Выделяют следующие основные категории педагогики: образование, обучение, воспитание, педагогическая деятельность, педагогический процесс, педагогическое взаимодействие, педагогическая технология, педагогическая задача. В зависимости от исторического периода, той или иной теоретической концепции в эти понятия вкладывалось разное содержание.
Образование
Образование — это и процесс, и результат усвоения человеком опыта, накопленного обществом в ходе исторического развития. Цели образования заключаются во внесении желательных изменений в опыт, понимание (образ мышления) и поведение (образ жизни) учеников. Таким образом, в образовании объединяются обучение и воспитание, обеспечивающие готовность личности к выполнению социальных и профессиональных ролей.
Освоение системы ценностей, знаний, умений и навыков, соответствующих интересам индивида и общественным ожиданиям, накопление опыта эмоционально-волевого отношения к окружающему миру, к другим людям дают человеку возможность, с одной стороны, самосовершенствоваться, развивать свою психику и внутренний мир, а с другой — поддерживать взаимовыгодные отношения с социальной средой.
При этом главным является не объем знаний («обучен, но не образован»), а соединение знаний с личными качествами человека, умением самостоятельно знаниями распоряжаться. Все содержание образования наполнено познавательно-теоретическими, эстетическими, социальными, экономическими, политическими, гедонистическими, религиозными ценностями и отношениями. Под влиянием образования структура ценностей и отношений у человека изменяется. Это происходит в результате того, что человек усваивает критерии и пути выбора из широкого диапазона ситуаций и проблем, в том числе весьма отдаленных от его конкретного опыта, эмоционально для себя приемлемых. Складываются определенные нормы отношения к природе, людям и к самому себе.
Исторически первой формой образования, обеспечивающей сохранение и продолжение культурных завоеваний общества, является ученичество. Оно формирует основу для создания материальных и культурных ценностей, сбора, хранения, обработки и передачи информации, рациональной организации всех сфер производственной деятельности, бытового и культурного обслуживания, обеспечения обороноспособности государства. Без ученичества немыслимо ни освоение искусства: изобразительного, театрального, музыкального и т.п., ни развитие науки с обязательными для нее научными школами.
В зависимости от того, какие способности развиваются в процессе образования, принято различать образование общее и специальное (профессиональное). Общее образование обеспечивает человеку широкий кругозор и выводит его за границы узкой специальности. Багаж универсальных знаний помогает личности адаптироваться к новым ситуациям в науке и практике.
Образование, будучи социально обусловленной системой, включает в свою структуру: учебно-воспитательные учреждения, социальные общности (педагоги и обучающиеся) и учебный процесс как вид деятельности.
Обучение
Обучение — это целенаправленный процесс формирования и развития у людей знаний, навыков и умений с учетом требований современной жизни и деятельности. Обучение обеспечивает преемственность поколений, полноценное функционирование общества и соответствующий уровень развития личности. Главными механизмами освоения содержания в процессе обучения является целенаправленно организованная в специальных формах взаимодействия совместная деятельность детей и взрослых, их содержательное познавательное общение.
Способность обучаться принадлежит к числу фундаментальных свойств всех живых систем, а учитывая достижения кибернетики, можно говорить и об искусственных самообучающихся системах.
В качестве основной категории педагогики обучение рассматривается как:
• процесс целенаправленной передачи общественно-исторического опыта посредством организации усвоения учащимися научных знаний и способов деятельности. Процесс обучения имеет две составляющие: преподавание (деятельность учителя) и учение (деятельность ученика);
• совместная целенаправленная деятельность преподавателя и учащихся, в ходе которой осуществляется развитие учащегося, его образование и воспитание. По мере социального развития обучение становится отдельным, специфическим видом общественной деятельности, превращается в средство передачи социального опыта. В единстве деятельности «преподавание — учение» заключается основная функция обучения;
• педагогически обоснованные формы общения и взаимодействия преподавателя и учащихся, направленные на достижение целей образования. В элементарной форме отношение проявляется в конкретном взаимодействии учителя и ученика. В системе дидактических отношений ученик выступает как объект преподавания и как субъект учения. Управляющая роль в этом взаимодействии принадлежит учителю.
Обучение зависит от конкретных исторических условий. Различные эпохи и цивилизации оставляют свой отпечаток на его организации: отборе содержания материала для различных социальных групп, методах идеологической обработки и манипуляции сознанием. В условиях непрерывного образования прямое педагогическое руководство заменяется опосредованным, учение все более принимает форму самообразования. Содержательная и процессуальная стороны обучения находятся в единстве и влияют друг на друга. Объем и структура содержания образования должны соответствовать закономерностям и принципам обучения, условиям, в которых оно протекает, возможностям и особенностям формирующейся личности учащихся.
Основная функция обучения социальная: усвоение необходимых для жизни и деятельности знаний, умений, навыков. Второй функцией обучения является формирование мировоззрения. Оно формируется у детей и взрослых постепенно, по мере обобщения знаний, позволяющих судить об окружающем мире. Неразрывно связана с двумя предыдущими функция развития личности и самостоятельного мышления. Развитие человека есть количественный и качественный рост его физических, физиологических и психических характеристик, среди которых выделяются прежде всего интеллектуальные. Большое значение имеет и профориентационная функция. В процессе обучающего и производительного труда, приобретая конкретные знания и навыки в области той или иной профессиональной деятельности, формируется интерес к ней. Функция подготовки к непрерывному образованию ориентирует человека на активное участие в производстве и общественных отношениях, на постоянное совершенствование своей политехнической, профессиональной квалификации. Функция креативности нацеливает личность на непрерывное и разностороннее развитие.
Существуют различные системы организации обучения: индивидуальная, классно-урочная, лекционно-семинарская, предметно-курсовая и др. Каждая из них использует свои организационные формы обучения, способствуя созданию специфических условий обучения, воспитания и развития.
Воспитание
Воспитание — одно из тех многозначных понятий, которые существенно зависят от конкретных исторических условий развития общества. Воспитание рассматривают как общественное явление, особый вид деятельности, процесс, ценность, систему, воздействие, взаимодействие.
В широком педагогическом смысле воспитание — это относительно осмысленное и целенаправленное взращивание человека в соответствии со спецификой целей, групп и организаций, в которых оно реализуется. Как целенаправленный процесс, воспитание осуществляется системой учебно-воспитательных учреждений. Каждый проходит через воспитывающее воздействие общества, иначе он не станет человеком. Воспитание ведется по трем направлениям — культурам: физической, социально-психологической и духовкой. Вопрос о том, что должен освоить в этих культурах человек, решается каждый раз по-разному в зависимости от того, для жизни в какой социальной группе (сообществе) он готовится.
В социальном смысле слова воспитание отождествляют с социализацией, т.е. приспособлением человека к сложившейся в обществе системе социальных отношений через взаимодействие с группой и обществом в целом. Социально контролируемая социализация отличается от стихийной тем, что в ее основе лежит социальное действие, предполагающее субъективное осмысление возможных вариантов поведения людей, с которыми человек вступает во взаимодействие. Стихийная социализация — процесс непрерывный, в то время как воспитание — процесс дискретный, ибо осуществляется в определенное время определенными организациями. Социализация базируется на выдвигаемых различными социальными группами идеалах, иногда существенно противоречащих друг другу.
В рамках социализации решаются задачи:
• формирования социально приемлемых для общества установок в отношении других людей, семьи, народа, государства (социальные ценности, моральные, этические и правовые нормы) и сдерживания задатков, несовместимых с социальным идеалом;
• выработки позиции (мировоззренческой, социальной, политической) по отношению к многочисленным сообществам и социальным группам, окружающим человека.
В психологии воспитание выступает как условие психического развития человека, становления его личности, его индивидуальности.
В рамках индивидуализации решаются задачи:
• формирования благоприятного для самого человека способностей, позволяющих ему реализовать себя в жизни;
• гармонизации человека, развития как единого целого тела, души и духа.
Воспитание как социальный институт состоит из определенных элементов и имеет определенные функции в общественной жизни — как явные (осознаваемые и даже формулируемые обществом, социальными группами и индивидами), так и латентные (скрытые, неосознаваемые, неформулируемые).
Результаты и эффективность воспитания в современном обществе определяются не столько тем, как оно обеспечивает усвоение и воспроизводство человеком культурных ценностей и социального опыта, сколько подготовленностью членов общества к сознательной активности и самостоятельной творческой деятельности, позволяющей им ставить и решать задачи, не имеющие аналогов в опыте прошлых поколений. Важнейший результат воспитания — готовность и способность человека к самоизменению, самовоспитанию.
Год.
Навчальні питання:
1. Предмет, система та завдання навчальної дисципліни «Адвокатура України».
2. Історичні етапи розвитку адвокатури
2.1. Давньогрецька адвокатура.
2.2. Римська адвокатура.
2.3. Правова природа адвокатури у Середні віка.
2.4. Світова адвокатура у Новий час.
2.5. Виникнення і розвиток адвокатської інституції в Україні до XIXст.
2.6. Адвокатура в Російській імперії до 1917 р.
2.7. Адвокатура України у радянський період.
Навчальна мета лекції:
1) ознайомлення студентів з метою, структурою, завданнями, нормативно – правовим регулюванням навчальної дисципліни «Адвокатура України» та її зв’язком з іншими юридичними дисциплінами;
2) ознайомлення студентів з історією виникнення та розвитку інституту адвокатури в світі та в Україні.
Виховна мета лекції: ознайомлення студентів зі становленням самостійного статусу адвокатської професії, як різновиду юридичної діяльності, на підставі порівняльного аналізу правових та моральних вимог до адвоката у різні історичні періоди.
Розвивальна мета лекції: за допомогою вивчення історичних витоків становлення і розвитку адвокатської діяльності, спонукати студентів до наукового аналізу сучасного правового статусу адвоката в Україні.
Ключові слова: « логографи», «муфтії», « видаки», «послухи», «адвокат», «захисник», «представник», «повірений», «прокуратор», «присяжний-повірений».
Рекомендована література:
Міжнародно-правові акти:
Документи ООН:
1. Загальна декларація прав людини. Прийнята й проголошена резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948р.
2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966р., резолюція 2200 А (XXI). Ратифіковано Указом Президії Верховною Радою України РСР від 19 жовтня 1973р.№ 2148-VIII
3. Мінімальні стандарти правила поводження з в’язнями. Затверджені І Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводженням з в’язнями 30 серпня 1995 р. у Женеві. Схвалені Економічною і Соціальною Радою ООН, резолюцією 663 СІ(ХХІV) від 31 липня 1957р.
Основні положення про роль адвокатів. Прийняті VIIІ Конгресом ООН у серпні 1990р.
Документи Ради Європи:
1. Конвенція про захист прав і основних свобод людини. Рим, 4 листопада 1950р. Ратифікована Законом України від 17 липня 1997р. №475-97 ВР.
2. Перший протокол до Конвенції про захист і основних свобод людини, Париж 20 березня 1952р. Ратифікований Законом України від17 липня 1997р.№475-97 ВР.
Документи СНД:
1. Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини від 26 травня 1995р.
Нормативні акти:
1. Конституція України [Електронний ресурс]: закон України від 28.06.1996р. 254к/96-ВР із змін. від 06.10.2013р. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/254к/96-ВР.
2. Про адвокатуру та адвокатську діяльність [Електронний ресурс]: закон України від 05.07.2012 р. № 5076-17. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua - Назва з екрана.
3. Про деякі заходи щодо поліпшення рівня адвокатури [Електронний ресурс]. Затверджено Указ Президента України від 30 вересня 1999 р. № 1240/99 - Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua - Назва з екрана.
4. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції [Електронний ресурс]: закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВРіз змін., внес. згідно із Законами України: за станом на 09.02.2006, ВВР, 2006 N 3436-IV– Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua -Назва з екрана.
Спеціальна література:
1. Шкарупа В.К. Адвокатура України [Текст]: навч. посіб. / В.К. Шкарупа, О.В. Філонов, А.М. Титонов, Ю.Я. Кінаш; За ред.. В.К. Шкарупи. – К.: Знання, 2007. – С. 15 – 47.
2. Фіолевський Д.П. Адвокатура [Текст]: підруч. / Д.П. Фіолевський. – К.: Алерта; Прецедент, 2007. – 486 с.
3. Фурса С.Я. Адвокатура України [Текст]: навч. посіб. / С. Я. Фурса; за ред.. доктора юр. наук, професора С.Я Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. – Кн. 1. – С. 20 – 85.
4. Історія адвокатури. Правове становище адвокатури та адвокатська діяльність. Правила адвокатської етики [Текст]: посібник. (Матеріали до складання кваліфікаційних іспитів для отримання Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Випуск 2).: Науково-практична та навчальна література. — К.: Видавництво "Прецедент", 2008. — 216 c.
5. Наочний посібник (альбом схем) з навчальної дисципліни «Адвокатура України». О.А. Балтовський, О.В. Косаревська. – Одеса, ОДУВС, 2013.- 66 с.
Джерела Інтернет:
1. www.rada.kiev.ua (сайт Верховної Ради України)
2. www.aprnu.kharkiv.org (сайт Академії правових наук України)
3. www.minjust.gov.ua (сайт Міністерства юстиції України)
4. www.informjust.kiev.ua (сторінка інформування про діяльність органів юстиції)
ВСТУП
Навчальна дисципліна "Адвокатура України" є необхідною складовою частиною вивчення загальнотеоретичних дисциплін для формування особистості майбутнього юриста.
Мета вивчення цієї дисципліни - формування системи знань зі специфіки адвокатської діяльності як прикладної галузі юридичної спеціальності. Але у вітчизняній навчальній юридичній літературі підходи у дослідженні теорії адвокатології ще не відповідають сучасним умовам і відстають від правових реалій. Тому, з цього приводу, варто наголосити, що незважаючи на збільшення останнім часом кількості навчальних видань, науці про адвокатуру до цього часу в Україні все ж таки достатньої уваги ще не приділено, а звідси -майже повна відсутність відповідної літератури «новою формату», на підставі, ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. №5076-VI, чинного кримінального процесуального законодавства та інших нормативних джерел стосовно забезпечення особі права на отримання правової допомоги.
Предмет, система та завдання навчальної дисципліни «Адвокатура України».
У цивілізованих демократичних країнах, до яких прагне приєднатись і Україна, невід'ємним фактором правової системи і основним професійним недержавним інститутом захисту особистості, її прав і свобод є адвокатура.
Наука про адвокатуру - це суспільна (юридична) галузь знань про закономірності виникнення, становлення, функціонування і подальшого розвитку адвокатури з метою виконання вищої соціальної мети держави, направленої на сприяння захисту прав, свобод і законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, а також юридичних осіб.
Метою вивчення навчальної дисципліни «Адвокатура України» - є з’ясування студентами необхідності існування інституту адвокатури, як недержавного самоврядного інституту та сутності адвокатської діяльності, як показника правової захищеності особи у суспільстві, по забезпеченню здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі на сучасному етапі розбудови правової держави та підготовки України до інтеграції у Євросоюз.
Навчальна дисципліна «Адвокатура України» є вибірковою юридичною дисципліною, завданням якої є: аналіз виникнення та розвитку інституту адвокатури в світі; вивчення законодавчої бази, що є підґрунтям діяльності адвокатури в Україні; розкриття питань специфіки адвокатської діяльності у кримінальному, цивільному, господарському, адміністративному, виконавчому, нотаріальному процесах, у Європейському Суді з прав людини; вивчення основних етичних правил поведінки адвоката; дослідження існуючих світових правових систем адвокатури.
У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні:
знати: зміст національного та міжнародного законодавства, що регламентує діяльність адвокатури, визначати завдання, повноваження, принципи діяльності, вимоги, які ставляться до адвокатів;
вміти: правильно тлумачити і застосовувати норми чинного законодавства України, міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною, наукову літературу, щодо різноманітних видів діяльності адвокатури. Складати процесуальні акти, які повинен готувати адвокат при підготовці до судових промов та участі у судових дебатах.
Навчальна дисципліна «Адвокатура України» має тісний зв'язок з іншими дисциплінами, які вивчаються в ОДУВС, а саме: «Історія держави і права зарубіжних країн», «Конституційне право», «Судові та правоохоронні органи України», «Кримінальний процес», «Цивільний процес», «Юридична деонтологія», «Кримінальне право» тощо.
Навчальний план дисципліни передбачає читання 8 лекцій, проведення 10 семінарських занять, написання обов’язкової модульної роботи, за результатами якої визначається допуск студента до заліку(за кредитно модульною системою).
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 167 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |